Помилка: Contact form не знайдена.
Аудіофіл-графоман
Команда Era in Ear
Незалежний аудіоексперт
Незалежний аудіофіл
Експерт з Hi-Fi та High-End напрямку
Адміністатор
Аудіофіл
Незалежна аудіоекспертка
Якщо зважити на дуже специфічну першу генерацію N8, то знайомство з другою викликало неабияку цікавість. Як з мого боку, так і, сподіваюсь, з боку читачів також. Девайс зберіг ультимативність характеристик, начинки та можливостей (два підсилювальні тракти!), ПРОТЕ – зробив в цьому напрямку крок вперед (балансний ламповий тракт!), отримав не самий свіженький Android та більш сучасний дизайн. А це означає, що більше не буде страждань з керуванням відтворенням коліщатком. Не те, щоб це було надважко, але взимку, в кишені теплої куртки трохи складно. Звісно, неповторність дизайну Cayin N8 першого покоління додавала плеєру шарму, але ж юзабіліті має бути в пріоритеті. А ще його було файно фотографувати. Які ж в парі з Meze Empyrean вийшли розкішні фотки. Просто фест.
Але ж не тільки екстер’єром дивував перший N8. Там і звук був доволі своєрідний. Він кардинально відрізнявся від топів того часу – LPGT, SP2000 тощо. Не рівнем, а характером. До того ж, тракти (лампа і транзистор) відрізнялись за звуком, що вміщувало в одному корпусі два різні тюнінги, але обидва доволі далекі від саунду решти топів. N8ii використовує топові чіпи від ROHM Semiconductor, що само по собі обіцяє ІНШИЙ звук і найвищий рівень звучання одночасно. З можливостями цього чіпу вже довелось познайомитись під час огляду iBasso DX320, враження після спілкування з яким були суто позитивні.
Отже, до справи. Познайомимося з Cayin N8ii (саме так плеєр підписано на офіційному сайті) поближче. Чому не N8-2 або mkII? Пригадуєте, у Cayin була модель i5? Оця “i” означала, що плеєр працює під управлінням ОС Android. Тому подвійна “і” в даному випадку як ніколи символічна.
Cayin дуже ретельно підходять до пакування своїх флагманських продуктів. Коробка та обкладинка завжди дбайливо виготовлені зі смаком та розумінням преміальності та статусності виробу. Не став виключенням і N8ii. Під чорною матовою суперобкладинкою з нанесеним тисненням візерунком (такий само візерунок на коліщаткові регулювання гучності) і назвою моделі схована темно сіра коробка з приємного на дотик картону. Верхня кришка двоклапанна, не суцільна і несиметрична. На більшій частині зображено плеєр. Нижня, менша, виконує скоріш декоративну функцію, ховаючи за собою металевий “жетон”. На ньому вигравіювано індекс моделі – “N8ii”.
Коробка двоярусна. На верхньому лежить та чекає поки в нього встромлять джек навушників сам Cayin N8ii. Нижче прихована скринька. Скринька містить в собі весь пакет аксесуарів: документацію, якісне захисне скло, кабель USB A – USB C, пара Г-образних адаптерів з 2,5мм на 4,4мм та 3,5мм, чохол. Чохол хороший: приємного бірюзового кольору, з вирізами для спостереження за лампами та гарненькою задньою панеллю. На спинці є три трикутні вирізи з металевими вставками, суцільною та решіткою для декору і якісного відведення тепла. На суцільній нанесено девіз Cayin – “Never be the same again”. Що характерно, вони цьому девізу з N8ii слідували беззаперечно.
Комплектація гарна, адаптери добротні і доречні, навіть якщо тримати в голові вартість відповідних від ddHiFi. Проте, перша генерація мала в комплекті також розкішний брендований кабель Pentaconn на 2*XLR. Цього разу – дзуськи. Штука не така вже необхідна, але власники балансних підсилювачів для навушників або акустичних систем визнали б таке рішення хибним.
Порівняно з Cayin N8 дизайн було перероблено радикально. Невеликий кордупель N8 (128*70*20 мм) тепер сприймається зовсім компактним на фоні широкоплечого та більш товстого N8ii (147*77,5*25 мм). Набрав плеєр і вагу – 442 г проти 325 г. Проте і вага, і розміри залишились в межах розумного. Користуватися плеєром саме як портативним пристроєм можливо без компромісів з самим собою та оточуючими. Так, він не кишеньковий, але де ви бачили кишеньковий hi-end?
На зміну сріблясто-чорному оформленню прийшов радикально чорний колір. Позолота (нанесена за технологією PVD – Physical vapor deposition – методом вакуумного напилення) коліщаток була успадкована N8ii, за тим виключенням, що дизайн колеса змінився. Крім того, що воно тут одне, слугує тільки і виключно тільки регулюванню гучності, воно більше нагадує відповідну деталь LPGT. Як формою, так і декором. На його поверхню нанесено складний візерунок з чимось подібним до сонця, вписаного у три квадрати, що формують складну 12-кутну фігуру, яка наштовхує на думки про окультизм тощо. Можливо, відтворивши певні ноти на певній гучності, можна пробудити Ктулху.
Також розпрощались зі старою фірмовою кнопкою. Тепер це звичайне сенсорне коло, як на N6-2 та інших моделях виробника. Але воно може сигналізувати кольором про частоту дискретизації відтворюваного сигналу.
В дизайні N8ii є риси моделі першого покоління. Збереглася, наприклад, стара складна геометрія корпусу, але тепер вона стосується тільки граней пристрою. Так, зліва є відповідні зрізи у верхній та нижній частині. Переважну більшість грані займає амбразура, через яку ми можемо бачити дві пари Korg Nutube 6P1.
Права грань має три кнопки керування відтворенням та кнопку живлення/блокування дисплею. Також, нижче, розташовано слот для карт пам’яті. Звичайний, без лотка. Що добре. Верхня, окрім скосу, має заглибленя для коліщатка. Таким чином воно майже не височіє над поверхнею шасі.
Нижня грань, традиційно, насичена органами комутації. Це: 4,4 мм комбінований вихід (навушниковий/лінійний з перемикачем у “шторці” інтерфейсу ОС), 3,5 мм навушниковий небалансний вихід, окремий 3,5 мм лінійний вихід (фішка верхніх Cayin’ів – наявність чистого лінійного виходу), USB-C порт та I2S інтерфейс. Як бачите, можливості комутації майже необмежені. Особливо з урахуванням адаптерів-конверторів, за допомогою яких через USB-C можна під’єднувати пристрої з toslink чи spdif інтерфейсами.
Лицева частина майже повністю вкрита дисплеєм. Майже – сказано з натяжкою, бо плеєр, хоч і має відносно невеликі рамки збоку та зверху, зберіг шалене підборіддя. Втім, треба ж десь розмістити фірмову кнопку, вірно? Щодо екрану можу сказати, що ця 5-дюймова AMOLED-матриця, хоч і має роздільну здатність лишень 1280*720 пікселів, але є цілком задовільною. До речі, не FHD дисплей може позитивно відзначитись на автономності. Свій DX220MAX постійно тримаю на цій роздільній здатності, тому що просто не бачу зиску від більшої роздільної здатності у пристроях такого типу.
Задня частина має скляну поверхню та несе в собі інформацію про модель. Інакше “зі спини” його легко можна було б переплутати з N6-2.
І все-таки головною фітчею екстер’єру плеєра є віконця. Через них можна спостерігати за роботою двох пар Коргівських ламп. Коли починається відтворення і лампи вмикаються, це нагадує хижака, який причаївся у темряві і відкриває очі для атаки. Проте, характер звуку ламп точно не хижий, але про це – далі.
На відміну від оригінальної моделі, лампи “переїхали” на бік корпусу. По-перше, їх тут тепер 4, і розмістити два парних модулі на лицьовій панелі задачка ускладнена, адже ще треба знайти місце для великого дисплею. По-друге, вони мають чимале виділення тепла та схильні мікрофонити і ловити наведення від бездротових модулів.
Інженери кмітливо вирішили ці проблеми, фактично розмістивши блоки ламп в алюмінієвому шасі плеєра. За рахунок радіаторів (плюс саме шасі є тепловідвідником), силіконової підвіски та гнучких шлейфів вдалось подолати проблемні моменти використання ламп в портативних пристроях. До того ж, була використана спеціальна шестишарова плата. Один з шарів (нікель-срібний сплав) має спрямований екрануючий ефект для запобігання наведень на лампи. На самій лампі застосовані графітові термощити. Порівняно з AMP13, ізоляція ламп від впливу бездротових модулів в N8ii реалізована помітно краще.
У випадку флагманських пристроїв це чи не найбільший і не найголовніший розділ, звісно, після “звукового”. Погодьтесь, дізнатися про всі ходи та рішення інженерів це не менш цікаво, ніж про те, як звучить сам пристрій.
“Серцем” плеєра (хоча ЦАП ближче до мозку, мені так здається) є пара топових мікросхем від ROHM Semiconductor BD34301EKV. Завдяки ним плеєр підтримує декодування сигналу до PCM 32 bit 768 kHz та DSD512. Cayin N8ii став першим портативним пристроєм, в якому було використано цей ЦАП. До цього він був прерогативою виключно hi-end стаціонару, на кшталт Luxman D-10X.
Надійність постачання цифрового сигналу до ЦАПів реалізовано через роботу двох прецизійних фемтосекундних задаючих генераторів (для сигналів, кратних 44,1 та 48 кГц відповідно) та FPGA-матриці.
Балансну схему реалізовано на повну – після ЦАПів використано пару двохканальних I-V-конверторів. Далі в гру вступає секція підсилювачів. Ви маєте вибір між балансним ламповим трактом на Korg Nutube 6P1 або суто транзисторним виходом. Що добре, виробник вирівняв їх по вихідній потужності, тому немає потреби додавати гучності при перемиканні тракту. Перемикання з транзистора на лампу відбувається з затримкою в 5 секунд – лампа має “дійти до кондицій” перш ніж ви почуєте звук.
Потужність в плеєра достатня для переважної більшості навушників: 750 мВт на 32 Ом з балансного виходу та 480 мВт – з небалансу. Якщо не вистачає потужності і режиму підвищеної напруги, тоді вам дорога до стаціонарних рішень чи чогось типу FiiO M17. Детально ТТХ плеєра можна подивитись на інфографіці з офіційного сайту:
В N8ii зберегли опцію подвійного виходу – можливість регулювати робочу напругу схеми підсилення. Режим P+ доступний лише під час роботи в класі AB. Так, тут також, можна обирати між двома класами роботи підсилювача. Очманіти! То це цілих 6 варіантів тюнінгу, не враховуючи гейн та цифровий фільтр! Рівнів підсилення – 3. Фон абсолютно чорний, можна користуватись високим гейном навіть на чутливих iem’ах. Фільтрів два – fast та slow. Реалізовані вони класно, дають помітну різницю на спаді сигналу. Краще два фільтри, роботу яких помічаєш, аніж сім, які працюють, але непомітно. Отже, звук тут тюнінгувати-не-перетюнінгувати.
Всі ці опції надані не заради красивої презентації та накрутки цінника. Вони дійсно працюють та впливають на звук. Дещо сильніше, дещо слабкіше, але є певні поєднання, які, так би мовити, будуть знаходитись на різних полюсах звукової сигнатури, і це – круто.
В попередньому розділі я вже торкнувся добре пропрацьованої системи тепловідведення. Так, плеєр гріється, це факт, але він міг би бути більш гарячим. Для регулювання гучності застосовано аналогове керування з низьким рівнем шуму та спотворень за допомогою резистивної матриці JRC NJW1195A. Чотирьохканальний контролер забезпечує високу точність, нульовий дисбаланс каналів та менше енергоспоживання.
Живить цю розкіш великий 10А 3,8В аккумулятор. В налаштуваннях є можливість обмеження максимального рівня зарядки в межах 50-100%. Навіщо? Використання аккумулятора в межах 20-80% (або 40-80%, ці цифри можуть відрізнятись, залежно від виробника батареї чи джерела інформації) підвищує тривалість його життя, максимально відтягуючи його деградацію. Доступна швидка зарядка (QC 3.0, PD 2.0/3.0). Плеєр від повного заряду працює біля 10 годин, в залежності від обраного звукового режиму та використання бездротових інтерфейсів.
За операційну роботу N8ii відповідає SoC Qualcomm Snapdragon 660, який вже став найбільш аудіофільським SoC. Не через власні аудіо здібності, а через те, що часто-густо використовується в плеєрах. Пройшли ті часи, коли топовий плеєр працював з кряхтінням на Rockchip.
Квакалці тут допомагає 6 ГБ LPDDR4X. Тому чи варто казати про плавну та стабільну роботу плеєру? Постійної пам’яті 128 ГБ. Реалізовано роботу оминаючи аудіомікшер Android, тобто без будь-яких передискретизацій та даунсемплінгу. В плеєрі реалізовано Bluetooth 5.0 та WiFi 2,4/5 ГГц. На відміну від iBasso DX320 на AMP13 робота бездротових модулів не створює наведень, що не може не тішити в епоху стрімінгів.
Andoid тут не найсвіжішої версії – дев’ятої. Інтерфейс доопрацьовано під потреби аудіофілів, тобто прибрано зайве, додано необхідне. В меню аудіо налаштувань маємо:
Більшість цих опцій можна знайти в шторці, що набагато зручніше за навігацію по меню.
Рідний програмний плеєр – це Hiby Music з власним скіном. Відповідно, підтримує HibyLink, але не підтримує MSEB. Та кому потрібна така опція в плеєрі такого рівня? Наявність Android дозволяє поставити будь-який зручний вам програмний програвач, але і рідний мене цілком задовольнив.
Описувати саунд таких пристроїв, як Cayin N8ii це та ще проблема. Причини дві – технічна досконалість і відсутність якогось такого визначеного характеру, особливих ознак. Як, наприклад, було в попереднього покоління. “Характер стійкий, нордичний” – і все. Те, що робить N8ii, він робить досконало з технічної точки зору, це зрозуміло і без моїх балачок. Cayin випускає не перший топ, а “багаж” в компанії взагалі такий, що їх можна ставити в один ряд з найславетнішими брендами. Тому не дивно, що в новому плеєрі вони все зробили по вищому розряду і такий підхід не дивує.
Проте тут є про що поговорити, та ще й як! В цьому огляді я менше приділю уваги звичайним частинами – про поведінку плеєра на різних діапазонах. Я хочу спробувати донести до вас саме відмінності, які приховують всі ці режими, а також їхні поєднання та комбінації. Звісно, робити попарне порівняння (привіт, огляд всіх Solaris, що були доступні на ринку на той момент) всіх 6 сетапів, боже збав. Гадаю, що ні в мене писати, ні у вас читати стільки сил не буде. Проте, описати ступінь та характер впливу та виділити сетапи, що найбільше сподобались вашому покірному слузі, – це гарна ідея.
Тут і далі відправною точкою буде транзисторний режим в класі AB зі звичайним рівнем напруги (P). Назвемо його SSABP. Це буде наша відправна точка.
Сам по собі Cayin N8ii – це дуже нейтральне, прозоре, без забарвлення, джерело, що досконало дозволяє проявити технічні можливості ваших навушників та їх особистий характер. Під час роботи над оглядом я користувався двома парами IEM, які паралельно відслуховувались на iBasso DX320, зокрема на AMP11 mk2s. Отже, обидві моделі (Solaris SE та UM Mext) зразково були розкриті саме з точки зору їхніх особливостей та ознак. Гадаю, що N8ii може стати таким самим прекрасним інструментом оглядача-тестувальника, як і LPGT та DX300MAX, з яким я, нажаль, встиг познайомитись поки тільки поверхнево. Плеєр дозволяє отримати дуже прозору та нейтральну картину, що дає вам змогу дивитись на об’єкт дослідження без додаткових призм, фільтрів та лінз. Звісно, якщо мова йде про SSABP.
Ні, інші сетапи не стануть радикально фарбувати звук, вони зберігають цю характерну нейтральність, АЛЕ з’являються певні специфічні особливості роботи заліза, які напряму впливають на характер відтворення. Проти природи та техніки не підеш. Хоча, з технікою це можливо, але не про це зараз мова…
Так от, технічний та нейтральний звук, але не моніторний. Аналітичним можна його було б назвати хіба що з великим припущенням, йому вистачає цілісності та гарної передачі драйву та емоцій. Явної, але не підкресленої додатково.
Звучання рівне, без яскравого додавання маси та додаткового акцентування деталей. Динаміка – врівноважена, вистачає її як в макро- так і в мікровимірі. Образи мають чітке та тонке окреслення, помітно більше повітря, ніж на інших режимах.
Сцена – величезна, з поправкою на можливості ваших навушників, звісно. Вона панорамна та глибока. Cayin N8ii чудово насичує простір тіла звуків та післязвуччям, тому від навушників з масштабною уявною сценою найбільший виграш в режимі SSABP. Побудована сцена відповідно до запису. Тобто немає висування вперед вокалу або надмірного заглиблення деяких образів. Це такий собі найкращий взірець відтворення спостереження за виступом із партеру. Коли образи достатньо наближені, але є можливість оцінити акустичний масштаб приміщення.
Бас швидкий, текстурований, “пірнає” максимально (залежить від навушників) вглибину. Перехідні процеси – нейтральні. У плані швидкості затухань, вони тяжіють до помірності, не надто виражені, але добре контролюються і бас на виході ми отримуємо структурований, з гарним нашаруванням, пружний та рельєфний. Кількісно можна і варто тюнінгувати виключно за рахунок навушників.
Середні частоти дуже деталізовані, з неймовірною чіткістю та водночас м’якістю. Відтворюются без гостроти для підкреслення технічності. Деталізація максимальна для портативного форма-фактору, однак, відвертого випинання деталей не спостерігається. СЧ достатньо теплі та прозорі, щоб забезпечити натуральність образів та живість тембрів. Про такі СЧ доволі складно розповісти багато. Окрім того, збережено баланс в середині діапазону. НСЧ мають виважену вагомість та щільність, а ВСЧ дуже добре контролюються та не піддають яскравості. Я надалі більше акцентуватиму увагу саме на відмінностях на СЧ між різними режимами.
ВЧ харакетризуються натуральною тональністю та гарним насиченням обертонів. Особисто мені ВЧ в цьому режимі сподобались найбільше. Збалансовані по кількості, нашаровані та мають не нав’язливу присутність, коли не втомлюєшся від звуку, проте чуєш неймовірну кількість деталей, які в свою чергу не підкреслюються та не акцентуються. Але, якщо дивитись на картину цілком, то це одні з кращих ВЧ в портативі. Як за технічними ознаками, так і за подачею.
Цей режим якнайкраще підходить для складної музики з великою кількістю образів, для масштабних творів. Великі симфонічні оркестри, прогресивні жанри, а також швидкі динамічні композиції тут відтворюються зі 100% матчингом можливостей та вмісту. Кожен інструмент та голос шикарно окреслюється, уявний простір опрацьовується ретельно. Тому якщо фонограма відповідає цим критеріям, SSABP дасть повноту картини та збалансованість подачі.
Шикарний альбом оркестрових аранжувань Мобі, що тут ще додати. Складна композиція, яка одночасно примудряється звучати і компактно-камерно, і нести в собі більш широкий та глибокий бекграунд. SSABP класно дозволяє відтворити “зашитий” в композиції розмах аж до монументальної коди, коли оркестр вмикається на повну. N8ii дає тут збалансованість образів, вони чіткі, ясні, з окресленими межами, достатньо повітря. Тут дуже важливий технічний аспект – плеєр вражаюче витягує всю інформацію, яку здатні перетравити ваші навушники і нашарувати її як в просторі, так і в суто звуковій площині, адже базова розшарованість в нього дуже і дуже сильна. Вокал – і тембрально, і емоційно – помірно насичений. Сама презентація його без пересування ближче до слухача (так само, як при прослуховуванні через підлогову акустику).
Дуже рівний по динаміці та емоціям трек якнайкраще відповідає характеру режиму SSABP. Звучить широко, рівно, плавно. Ритм-секція чудово окреслена та чітка. Бас протяжний, глибокий, з чудовим позиціонуванням, що не зачіпає струнні та клавішні. Режим SSABP на N8ii – буквально створений для інді 00-10 років.
Підвищення напруги на секції підсилення чинить певний вплив на почерк N8ii. Підвищується динаміка – як загальна, так і мікро. Причому, мікро – навіть більш помітно. Мікродеталі стають більш чіткі, виразні. Режим не витягує магічним чином більше інформації, від наче підкреслює кольоровим маркером те, що написано дрібним шрифтом. При цьому КАПС робить жирним, якщо продовжувати наші текстово-редакторські аналогії.
НЧ набирають м’язів, саме м’язів, а не просто маси. Стають більш енергійними, підсушеними, потужними. Трохи додається ударності. Це ще не НЧ мого DX220MAX, але вже менш збалансовані.
На СЧ та ВЧ спостерігається нахил до виділення мікроконтрастів. Деталей не стає більше, але вони виразніші, більш окреслені. Тут я наведу іншу аналогію. На початку моєї львівської ескапади мої старі окуляри остаточно дали дуба. Я постійно носив лінзи на 1 діоптрію менше. Але нові окуляри зробив відповідно до перевірки зору. Ось тут той самий ефект. Наче ти все бачив так само, жодної інформації не втрачав, але з новими лінзами кожен контур та деталь немов окреслені більш контрастно. Наче те саме листя, але більш роздільно та відокремлено одне від одного. Кожна деталь буквально кидається до ока, а в нашому випадку – вуха. Технічність та динаміка – саме ті складові, на які найбільший вплив чинить режим SSABP+. ВСЧ набувають доволі стриманої, але яскравості. Той випадок, коли це не шкодить. Взагалі весь вплив на АЧХ та характер звуку кожного з елементів налаштувань такий і є – стриманий та достатній.
Тут якнайкраще розкриваються композиції енергійні, динамічні, агресивні. А також електронні жанри і складні аудіофільські записи, насичені деталями. Перше вмикання цього сетапу налаштувань може навіть призвести до вау-ефекту. Але не треба робити передчасних висновків, наче це – краще, на що спроможний N8ii. Навпаки, в деяких моментах ця додаткова енергія та динаміка, мікро зокрема, стає на заваді. Наприклад, сцена трохи стискається, що йде на користь важким та агресивним жанрам. Акцентування атак в свою чергу дещо “прибиває” обертони. Немає тої текучості та пестливої м’якості ВЧ. Не “перевантажені” повітрям записи 60-70-х років ще більш підсушуються. Тому тут варто підбирати композиції до режимів у відповідності кращого матчингу.
Також змін зазнає уявна сцена – баланс простору та об’єктів зміщується в сторону останніх. Сцена не зменшується радикально, ні. Вона лишається все такою ж тривимірною, голографічною, але стає більш компактною. Цьому сприяють підкреслені контури образі та трохи збільшені їхні об’єми.
Дещо прісне відтворення на SSABP замінюється помітно більш яскравим. По-перше, НЧ. Тут додаткова динаміка ледве не змусить вас почати рухати головою в такт біту. По-друге, зміна фокусу з пост-тону на основний тон та атаку також додає балів презентації в цьому режимі. Більш яскраве, емоційне та динамічне – таке виконання робить і без того розкішну композицію ще смачнішою.
Наскільки ж круто N8ii відтворює електроніку на SSABP+! Будь-який стиль з домінуванням синтезованих партій в цьому режимі наче отримує ін’єкцію сироватки суперсолдата чи чогось на кшталт гамма-випромінювання та намагається руйнувати ваше сприйняття звуку. Ось SSABP+ робить те саме. Він робить те ж саме, що й мій DX220MAX, але краще з технічної точки зору. По-перше, SSABP+ чудово працює з мікроконтрастами, показуючи домінуючу перевагу по роздільній здатності, яка тут ще й підкреслена. По-друге, навіть враховуючи те, що порівняно зі SSABP трохи спрощується робота з простором, все ще звучить масштабно. При тому масштабніше за багато інших топів та суб-топів минулих років. В цьому випадку від джерела немає потреби в додавати об’єму від себе, ні, але N8ii примудряється дуже органічно вписати в простір цю розмашисту амплітуду синтезованих НЧ.
Більш розслаблена подача, ніж в SSABP. Перехідні процеси уповільнюються, затухання стають більш протяжні, динаміка трохи нижча. Сцена стає менш масштабною, презентація загалом більш камерна.
Цей пресет не сильно відрізняється, попри ці відмінності, від SSABP. Тому що самі відмінності не занадто виразні і проявляються до того ж не на всіх треках по-справжньому. Проте, і тут є свої смакові особливості та сильні сторони. Наприклад, живі інструменти, саме акустичні, у невеликих бендах чи ансамблях звучать неперевершено. Та незначна кількість тепла, трошки більше доданої маси на НЧ, плавність – все це здорово впливає на сприйняття саунду N8ii саме як натурального. Попри незначне “зважчення” НЧ, вони перестають бути “бездонними”. Водночас, прекрасна текстурованість зберігається, проте сама ця шорсткість підкреслена менше.
Теплий, живий, дещо розслаблений саунд, але все ще достатньо зібраний з гарно деталізацією. Більш цілісні СЧ, ніж в режиме SSABP, можуть здатися аж занадто солодкими, проте, в більшості випадків вони все ще енергійні. В’язкість тут може стати наслідком хіба що абияк зробленого мастерингу.
Верхні більш комфортні, ніж в режимі SSABP+. Порівняно з режимом із звичайною напругою, відмінності полягають здебільшого у трохи більш протяжній презентації, а кількісно тут паритет. На відміну від SSABP+, де трохи додається присутності нижнім ВЧ.
Сам характер подачі тут дещо більш емоційний, ніж в SSABP. Проте, не слід ставити знак рівності між SSAP та SSABP+. Тут мова йде скоріш про те, що основна кількість енергії сконцентрована в нижній половині спектру. Тому саме басовій партії, ритм-секції та вокалу більше додається драйву та завзятості. Але N8ii робить це з притаманною йому виваженістю та делікатністю. Той випадок, коли різниця не є очевидною. Вона, як диявол, – в деталях.
Я не знайшов вдалим застосування SSAP з якимось певним стилем чи жанром. Тут скоріш є виграш при наступних ознаках композиції: вокал як центральна частина композиції, потужні образи на НЧ, невелика кількість образів загалом. Але, на відміну від TAP, про який йтиметься далі, цей режим краще себе показує там, де важлива динаміка та швидкість. Наприклад, деякі твори класичного року та металу 80-х років.
Ця композиція могла б “залетіти” і на лампі. Але ні. Найповніше вона розкривається все-таки на транзисторі. Мене зокрема зачепила перкусія. Транзистор подає її звук більш витончено та окреслено, що стає в нагоді на фоні фортепіано та ударних зокрема. В режимі роботи в класі А до того ж досягається приємна протяжність – тарілки “розбиваються” на звукові іскри, які згасають повільно та плавно. Сам транзистор тут дає більш інформативне шипіння, так би мовити. Технічний та нешвидкий джаз – SSAP дає те, що допомагає розкрити та використати і перше, і друге.
Потужний бас прекрасно приборкується транзисторним трактом – він вагомий сам по собі, а SSAP дозволяє відтворити його з гарним контролем та глибиною. При чому, тут немає зиску від текстурованості SSABP, тому що по суті немає, чого підкреслювати. Натомість електронні образи пропрацьовуються більш ретельно та уважно до деталей, а робота в класі A дозволяє краще дотриматись цілісності композиції та забезпечити краще нашарування. Потужний бас не височіє над іншими образами, а звучить плавно, створюючи з ними єдине ціле. Він займає своє місце – важливе, але не центральне головуюче.
Ось ми дійшли і до лампи. Спершу розглянемо саме чисту класичну лампу в класі A. Тим більше, що на неї я щойно посилався, і порівняння з транзисторним режимом буде максимально доцільним.
Після перемикання на лампу з попередньо розглянутого режиму відбуваються несуттєві, але помітні зміни. По-перше, лампа на N8ii трохи тепліша. Теплота торкається всього спектру, можна сказати рівномірно. По-друге, бас набуває більшої концентрації маси, він все ще має гарний удар, він щільний, але затухання довші, повільніші, бас має більш яскраво виражене нашарування. Це переносить фокус від нижніх шарів НЧ, які уходять на меншу глибину, ніж в режимі SSAP. По-третє, разом із зрушенням меж уявної сцени також відбувається така собі консолідація образів. Повітря – менше. Це дещо ставить більш високі вимоги до якості запису. Місцями можна відчути брак повітря та занадто приторне звучання. Якщо ведення робилось з чітким розділенням, а самі інструменти записані гарно та без компресії, TAP може надати приємну злитість та цілісність звучанню.
Сцена більш камерна, ніж в режимі SSAP, хоч і не суттєво. Образи воліють до реалізму та навіть гіперреалізму. В першу чергу – за рахунок дуже помітної тембральної сатурації. Менш швидкісна лампа перерозподіляє фокус відтворення з основного тону на парціальний, створюючи гарно нашаровані СЧ та ВЧ, але дещо сповільнені та менш технічні. Деталі не зникають, але їхній статус в цих умовних щаблях змінюється в бік зниження. ВСЧ в цьому режимі максимально комфортні. Верхні частоти приваблюють не блиском чи прозорістю, а, скоріш, теплотою, натуральністю та відмінно відтвореними затуханнями.
В другу чергу надреалізм є наслідком переформатування геометрії на вертикальну проекцію – образи витягуються та набувають більшого об’єму. Тут немає тієї шаленої монументальності, яку можна почути, наприклад, в L&P P6 або, в меншій мірі, Cayin N6-2 на A01. Але великі образи відчуваються ще більшими. Від цього виграють контрабас, віолончель, вокал. Останній веде себе по-різному. Чоловічі, баси та баритони, набувають трошки більшої інтимності та ефектності, жіночі, сопрано та мецо-сопрано, живляться в сенсі тембру. Це насичення надає приємної текучості, плавності, та приємно підкреслює емоційне забарвлення.
Камерна, тепла презентація TAP з переорієнтацією з технічності в бік гіперреалізму та емоцій якнайкраще підходить до гарно (я це підкреслюю, гарно!) записаного класичного року, джазу, кантрі тощо. Будь-яка фонограма, де присутні акустичні чи просто живі інструменти, голоси, невелика кількість образів, і якій притаманна загалом компактна презентація, буде неперевершено звучати в режимі TAP.
Однак, тут є варіанти. По-перше, є особисті уподобання. Впевнений, що багато хто визначить SSABP+ як режим, на якому ВСЕ звучатиме краще. Просто за рахунок того, що він максимізує технічні здібності N8ii. Я, наприклад, міг би користуватися тільки одним режимом, якби це було необхідно, і це був би SSABP.
І тут ми підійшли до “по-друге”: навушники. Максимальний універсалізм Cayin N8ii полягає не тільки в тому, що він відіграє все що тільки можна на найвищому рівні, а й в тому, що його можна “подружити” та підлаштувати під будь-які навушники. Ви просто компенсуєте сильні та слабкі, так би мовити, хоча це не є вдале визначення, сторони ваших навушників. Якщо навушники тяжіють до моніторності, то будь-який з цих режимів дасть вам можливість зробити помітний, але не радикальний крок в бік певного забарвлення. Якщо вони жирненькі та басовиті, то можна пограти з більш яскравим SSABP+, який трішки підсушить НЧ, “не крадучи” глибини, і підкреслить верхню половину АЧХ.
Настрій тут задає глибокий бас та ведуча партія тромбону Мольвера. Завдяки чистій, А-класовій лампі, маємо неперевершений за своєю тактильністю та осяжністю бас, можливо, не настільки утробно глибокий, як це міг би дати транзистор, проте осяжність – хоч бери і торкайся. Ну а труба Мольвера – це й одночасна плавність, й насиченість звуку. При цьому образи збалансовані між собою – бас потужний, але не видавлює духовий інструмент. Вони знаходять собі місце в доволі інтимному середовищі. Камерна презентація, великі та яскраві образи. Це не про повітря. Але цій композиції це пасує.
Той випадок, коли образів небагато, а один з них – в центрі (хоча тут їх, скоріше, півтора). Вокал Джо Кокера та акустична гітара, дуже чутлива та лірична з нотками меланхолії. На TAP презентація інструменту будується не від акцентування на нюансах виконання чи дрібницях на кшталт реверберацій чи призвуків відтворення, а на мелодійному аспекті, завдяки чудовій протяжності. Ну а вокал.. Він тут звучить неперевершено. Вагомо, дуже тепло і живо. Інтимно та емоційно. Причому прозоро, тут і натяку немає на якусь вуаль чи муть. М’якість та плавність зберігаються по собі чудове відчуття шорсткості тембру, залишаючи голос впізнаваним.
Про цей режим важко сказати багато. По сути своїй він либонь відрізняється від TAP. Головні відмінності полягають у двох з половиною моментах.
Перший – динаміка. Якщо TAP це такий варіант, де переважає макродинаміка, то TABP – більш поміркований. Макро – трохи вщухає, мікро – ще не отримує відповідного посилення, як в інших режимах. Назвемо це мезо-динамікою, хоча по суті це просто більш збалансований режим.
Другий – зібраність та швидкість. Перехідна характеристика трохи більш виразна на атаках. Затухання стають швидкші, атаки чіткіші, звук сприймається більш зібраним та зфокусованим. НЧ трохи глибше та мають більш окреслений рельєф. На ВЧ додається розділення. Повітря більше, тому якщо зведення “вбило” відчуття легкості та руху саунду, то перемикання з TAP на TABP може ситуацію дещо виправити.
Bonus Round – сцена стає ледве-ледве, але ширша. В решті – це той самий TAP, але з нюансами, про які я вам розповів, чи принаймні намагався. Щодо якихось вподобань та матчингу, то тут в принципі такі самі рекомендації, що в TAP, але з кращим перфоменсом на динамічних рок-бойовиках. Якщо у виконанні ставку зроблено на швидкість та технічність, лампа в режимі AB справляється більш цікаво.
Чому не з TAP? Так, ця пісня, одна з найулюбленіших моїх композицій з першого сольника Гілмора, прекрасно звучить та цьому режимі. Але є нюанс. Трохи більш сухий та фокусуючий деталі режим TABP краще поєднується з неперевершено повітряною грою Девіда Гілмора. Особливо коли “вмикається” соло-частина. Тут більш тонко передаються нюанси виконання. Знов-таки, різниця – мізерна, але вона є. TAP звучить трохи тепліше та з меншою кількістю “мезо”-динаміки. TABP змушує гітару сяяти. А сама лампа додає їй смаку по рецепту.
Чарівний голос Крістін Херш посилює свій гіпнотизуючий вплив за рахунок двох пар Korg Nutube 6P1. Перехід з TAP на TABP дозволяє трохи посилити (не покращити, а саме посилити) контроль знизу та досягти кращого розділення планів. В результаті, вокал Крістін набуває не просто лінійного окреслення, а більше “місця” в межах відтвореного уявного простору. TAP видається трохи жирнуватим та спрощує вокальний перфоменс Херш.
Лампа на стероїдах – найприкольніший режим. До зібраності, сфокусованості та швидкості TABP додається більше швидкості та більше динаміки, зокрема мікро. Тут помітно значний акцент на розділенні та мікро-контрастах.
Звук стає яскравіше, агресивніше. Агресія та емоції насичують спектр рівномірно, додаючи презенсу мід-басу, верхнім СЧ та нижнім ВЧ. Звуки стають швидші, зокрема затухання. “Ламповість” все ще помітна на насиченості обертонів, але змінюється саме їхня тривалість. Перехідна характеристика змінюється в бік швидкості, що робить звучання більш дискретним, так би мовити. Звук дещо підсушеніший, ніж на решті лампових режимів. Передача текстур відбувається в більш акцентованій манері.
TABP+ ще раз доводить, що ледь не найсильніший вплив на N8ii чинить регулювання напруги. Хоча тут треба враховувати той факт, що він недоступний в класі A, я вважаю, що з AB працює ефект синергії, посилюючий пливи обох опцій.
Сцена розширюється, але дещо за рахунок глибини. Розділення планів більш підкреслене, але саме глибина простору не така відчутна. Відбувається переорієнтація з камерності відтворення уявного простору з камерності в бік, якщо не масштабності, то панорамності.
Особисто я відчув тут кращу роботу з динамічною електронною музикою та металом. Електроніка ще не так вражаюча, як на SSABP+, але помітно краще, ніж на інших лампових режимах. Метал та індастріал звучать з приємно підкресленою агресією та кращою передачею технічних тонкощів виконання. Синтезовані партії чіткі та зібрані, з ефектною енергетикою. Підвищена напруга робить свою справу – динаміку підживлено дуже помітно, що в даному випадку йде тільки на користь.
Коли дійшов до цього треку в списку тих, що постійно слухаю на нових пристроях, я був впевнений, що це задача саме для TAP, через розкішну віолончельну партію в коді. Але ні. TABP+ виявився тим “бустером”, що змусив відчути та почути цей трек по-новому. Тут якась шалена синергія з манерою виконання Карен О по емоціям, а також тембральний коктейль виходить міцний та густий. Саме в коді отримаємо божевільний вир звуків та їхніх обертонів. А потужна технічна база дозволяє все це програти без натяку на кашу та бруд. Віолончелі – соковиті та супер-реалістичні. Карен – емоційна, жива, її голос ледь не сочиться енергією.
Чому не транзистор в аналогічному сетапі? А ви послухайте Джексона на лампі, прости господи. Трішки ваги, тепла та парних гармонік роблять свою справу. По-перше, приємно сатурується цей вражаючий гітарний риф, по-друге, як я вже казав, вокал звучить трохи більш вагомо та дотично. І, по-третє, фокус саме на макродинаміці сприймається якомога сприятливішим саме настрою композиції.
Щодо мене, то я знайшов режим SSABP найбільш універсальним для себе, своєї аудіотеки та навушників. Я не дарма підкреслив це, бо маючи інші уподобання або навушники, я скоріш за все зробив би інший висновок. Найчастіше ловив себе на думці, що “ось, це воно” з TAP та іноді TABP. Режими підвищеної напруги, наприклад, мені стали в нагоді з UM Mext. На кожен товар, як то кажуть, свій покупець.
Cayin N8ii – це такий собі плеєр-мультитул. Звісно, не тільки завдяки широченному функціоналу ОС Android… Головний універсалізм полягає у тому, що ви з цим плеєром легко знайдете свій звук, не залежно від вподобань та наявного парку навушників. Головне, знайти спершу на нього 150 тис при поточному курсі валют.
Якби Cayin N8ii мав тільки один режим (SSABP) та не мав би всього цього аудіофільського розмаїття засобів звукового збочення, він би вже був достойним свого титулу як сучасного флагману. Але весь цей кавалок налаштувань перетворює його в універсального бійця, який може підкорити, мабуть, будь-якого аудіофіла. А найбільш чутливих – розвести на кругленьку суму.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Авторизуйтеся для отримання розширених можливостей