Помилка: Contact form не знайдена.
Аудіофіл-графоман
Команда Era in Ear
Незалежний аудіоексперт
Незалежний аудіофіл
Експерт з Hi-Fi та High-End напрямку
Адміністатор
Аудіофіл
Незалежна аудіоекспертка
Ми, аудіофільське плем’я, ділимося на дві (зокрема, на дві) категорії. Перші мають слабкість до всього старого, вінтажу, такого, що колись давно вабило думки прото-аудіофілів. Це як поклоніння 801-му мужику чи погоня мультибітним Burr-Brown. Другі, навпаки, втрачають контроль над собою при дотику до чогось нового, причому, іноді не обов’язково цьому “новому” дійсно бути новим. Тобто і перших, і других може збентежити рішення на R-2R схемі, хоча новим це не назвати ну аж ніяк. Я належу скоріш до других (якщо тільки мова не про вина) і полюбляю всяке незвичне. А “незвичне” та Cayin N7 – це як борщ і сметана, як москаль та поліетиленовий мішок.
В часи, коли плеєри на R-2R вже стають чимось, що сприймаєш скоріш крізь призму даності (тут навіть A&K не змогли залишатися осторонь), треба рухатися далі та пропонувати вибагливому споживачу щось нове. Cayin по-справжньому запалили, випустивши перший мультибітний портативний програвач зі стрімінгами. І їм для цього навіть не знадобилась окрема модель – все чудово владналось на базі N6 II, завдяки можливості зміни аудіо-плат. Тому не дивно, що саме Cayin знову пропонує інший спосіб цифро-аналогового перетворення в портативі.
Так, головною інтригою з моменту анонсу N7 був формат ЦАП-секції. Дискретних 1-bit рішень, більш того, на цілковито дискретній схемі ФНЧ та підсилення, якщо мені не зраджує памʼять, в портативі я не зустрічав. А коли ще й згадати, що підсилення тут також фірмове і працює в класах A та AB, то стає зовсім спекотно. Як досвідчений боєць ринку портативного HiFi, Cayin стріляє дуплетом. Окрім N7, виробник випустив “свисток” RU7, побудований на тій самій схемі. Звісно, зі спрощенням, але все одно.
Тому дозвольте мені розповісти вам про мій новий предмет для досліджень, 1-bit цілковито дискретний Cayin N7.
У що Cayin вміє, так це в презентацію і додавання достатньої кількості якісних дрібничок та аксесуарів. Звісно, вони і в звук вміють, але знайомитися ми починаємо не зі звуком, а з коробкою та тим, що всердині. І це ой як впливає на кінцевий результат знайомства, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо.
Коробка середніх розмірів, хоча від Cayin очікуєш якогось одоробла. На чорній рогожці якимось модерновим шрифтом нанесено індекс моделі, а нижньому правому куті вже традиційним шрифтом назва бренду та слоган “Never be the same again”. Слоган, якого виробник любить як дотримуватися, так і порушувати. З одного боку, Cayin постійно щось новеньке виводить на ринок, з іншого – може для нової моделі випустити аудіо-плату, яка повторює як начинкою, так і по факту звуком плеєр 5-річної давнини. Буває.
Комплектація добротна. Окрім самого плеєра, маємо документацію, плівки, 2 адаптери 2,5мм (мама) на 3,5мм та 4,4мм, якісний USB-C кабель та чохол. Чохол заслуговує окремої похвали. Це класнючий кейс від Dignis, виконаний з шкіри гірського дермантина. Має дуже приємну магнітну застібку у верхній частині та розкішну “спинку”. Вона містить три трикутники, два у вигляді решітки, третій – глухий з індексом моделі. На шкірі нанесено назву бренду та слоган, куди ж без них. Мабуть, кожному працівнику Cayin при прийомі на роботу роблять тату з цими словами.
Кейс зручний, не перешкоджає доступу до елементів комутації, а їх тут більше, ніж зазвичай. Але є одне але – щоб дістати або встромити карту пам’яті, доведеться виймати плеєр з чохла. Але, погодьтеся, це невелика плата за таку красу.
Одразу звертаєш увагу на розмір. Плеєр вийшов дійсно великим. Хоча сучасна межа між “нормальний” та “великий” в портативі є поняттям умовним. Але старша модель, N8-2, лише на 5мм вища та на 2,5мм товша. При цьому N7 майже на 3мм ширший. Щоб не морочити голову, ось вам габарити N7 – 142*77,8*22,2мм. Поруч з моїм DX220MAX N7 виглядає буквально “однокласником”, лише трішки поступаючись цьому товстуну. Треба змиритися, що портативність, компактність та зручність для по-справжньому топового звуку залишились в минулому. Вага, проте, 380г, що, звісно, помітно менше “супер-тяжів” типу MAX’ів від iBasso або M17.
Тому N7 – це 100% не кишеньковий плеєр. Це портативний програвач, який потребує місця в наплічнику або окремого аксесуару. Благо, зараз є з чого обирати, як серед профільних виробників, так і непрофільних.
Екстер’єр виказує породу Cayin. Максимально схожий на N8-2, за винятком спинки, але про це – окремо. Шасі чорне, виконане з анодованого алюмінія. Передня частина майже повністю зайнята 5-дюймовим Full HD дисплеєм, під котрим розташована фірмова кругла сенсорна кнопка. Вона виконує функцію “назад” та є індикатором частоти дискретизації. Загалом доступно 6 кольорів, зокрема, білим визначається чистий DSD, жовтим 44,1/48 кГц. Решта 4 сигналізують різного ступеню хай-рези.
На лівому трохи округлому боці (це закруглення робить більш комфортним контакт з плеєром, порівняно з уже згадами МАКСом) розташовано слот для карт пам’яті. Правий бік містить 4 кнопки керування, параметри яких можна налаштувати у відповідному меню. Кнопки мають приємний хід, а чого не мають – то це “брязкальця”.
Зверху Cayin N7 має тільки коліщатко регулювання гучності. Воно тут зроблено в стилістиці N8 II. Взагалі, дизайном новинка явно тяжіє до топа, ніж до N6 II. Немов намагаючись натякнути, що це не вдосконалення N6 II, а альтернатива N8 II. Якщо не сподобався нейтральний звук топа або просто не влаштовує його ціна. Хоча, щодо нейтрального звука N8 II має, варто зауважити, що він має 6 різних комбінацій режимів роботи підсилювача. Про нього ви можете почитати в блозі, його огляд було опубліковано не так давно.
Моя найлюбленіша частина – це нижня грань. Там ми маємо дві упорото-здивовані мордашки. З двома парами “очей” та двома “посмішками”. Зізнаюся, я без сміху не міг дивитися на фото з анонсу Cayin.
Навіщо аж 4 гнізда? Все тому що Cayin приділяє особливу увагу реалізації лінійного виходу, цілковито відокремлюючи його від навушникового. Більш того, тут лінійний вихід реалізовано з можливістю працювати в режимі попереднього підсилювача, тобто давати змогу регулювати гучність з пристрою, натомість, задіюючи зовнішній підсилювач як чистий підсилювач потужності (кінцевий підсилювач). Тобто 2 гнізда (3,5мм та 4,4мм) – це лінійний вихід/вихід попереднього підсилення, 2 гнізда (також 3,5 та 4,4мм) – навушикові.
Під парами гнізд облаштовано два цифрових інтерфейси – I2S та USB-C. Через останній не тільки можна переносити файли на карту пам’яті та заряджати АКБ плеєра, а й за допомогою кабеля-перехідника додати плеєру SPDIF-інтерфейс у разі наявності у вас вінтажного ЦАПу.
Коли я захоплювався чохлом то не прийняв до уваги одну деталь – спинку плеєра. А вона тут вийшла головною прикрасою, на мій скромний погляд. Вдома, в спокійній обстановці можна діставати “вашу красу” з чохла і милуватися під вий повітряної тривоги. Гадаю, легко можна зрозуміти, яким пристроєм скоріш за все надихались дизайнери Cayin. Логотип та інший текст виглядають трішки недоречними з таким дизайном. Я розумію все, звісно, але хотілося б залишити таку поверхню незайманою. З рештою, 99% часу ви триматимете плеєр в чохлі.
В якості заключних слів про дизайн, скажу лише, що плеєр вже на стадії візуального знайомства подобається та підвищує градус збудження для подальшого знайомства (після ніжного звільнення його від плівок). В руках тримати і приємно, і зручно (тут, знов-таки, доречна закругленість) тримати в руці. Екран приємний, мабуть, всерйоз яскравість та передачу кольорів дисплея плеєра ніхто не оцінюватиме, так? В яскравий сонячний день максимальної яскравості для оперування меню достатньо.
Cayin N7 працює під управлінням ОС Android версії 12, а над “дієвидлом” системи та програмним програвачем вже традиційно попрацювали спеціалісти з Hiby. Мені подобається такий підхід Cayin – навіть попри величезний досвід з портативом взагалі та android-based зокрема, вони воліють віддати софтово-інтерфейсну частину тим, хто на цьому собі зробив ім’я з самого початку.
Андроїд тут дуже лаконічний та спрощений. Основне керування здійснюється з меню фіранки. Тут можна швидко змінити гейн, режим роботи виходу на зовнішній підсилювач (лінійний/змінний), режим роботи підсилювача для навушників, режим роботи цифрового виходу, а також керувати більш звичними для Андроїд-пристроїв речами, на кшталт WiFi, Bluetooth, а також потрапити в меню аудіо-налаштувань.
Профільне меню повторює вищезгадані опції, а також має і інші. Це, по-перше, вибір частоти дискретизація DSD (від 64 до 512). Також доступні баланс каналів, налаштування обертання колеса гучності, ліміт самої гучності і MQA-декодінг.
В меню загальних налаштувань є все те, до чого звикли на Андроїд, зокрема фіча N8-2 – а саме обмеження ємності акумулятора, що використовується. Це дозволить збільшити ресурс батареї. В теорії.
Програмний програвач тут по суті перефарбований Hiby Music. Це і не погано, і не добре, це факт. Я не є користувачем цього програмного плеєра, але і огиду він не викликає. Зручний, жвавий, стабільно працює HibyLink та HibyCast.
Коротко про основе. Логіка працює під управлінням SoC Qualcomm Snapdragon 665 (чи то 660-ті закінчились на складах, чи дійсно Cayin вирішив освіжити “мізки” пристрою), спираючись на достатньо скромні зараз 4 ГБ “оперативки”. Плеєр працює плавно, швидко, нічого не лагає і не зависає. Приємно, одним словом. Своєї пам’яті також є з дещицю, аж 64 ГБ.
Щодо його всежерливості: Cayin N7 може опрацьовувати PCM до 32bit/768kHz та DSD512. Як ви вже зрозуміли, весь PCM на апаратному рівні декодується в 1-бітний формат DSD. Але про це згодом. Ну і про MQA не забули. Хоча скоро доведеться. Плеєр підтримує анфолд аж до 16х.
Робота мережевих функцій забезречується 2-діапазонним WiFI, а також маємо bluetooth 5.0, що може працювати в обидва боки. Плеєр має підтримку aptx, aptx HD, LDAC, UAT
Живиться Cayin N7 від вражаючої 9000мАг 3.8В батареї. Приготуйтеся, що заряджається плеєр довго, хоч і підтримує швидку зарядку (QC не заявлено, PD 2.0 працює). Від повного заряду з середнім гейном я отримав біля 9 годин роботи з легким навантаженням у вигляді IEM. Без стрімінгів і з мінімумом екранного часу. Автономність достатньо середня, навіть попри 9000мАг АКБ. Тут дуже серйозна цифрова частина, побудована на дискретних компонентах, яка має багато їсти та й тепла виділяти також. Плеєр вельми помітно гріється, особливо зараз, коли стовпчик термометра стабільно вище 20 градусів.
І це при тому, що Cayin N7 це далеко не рекордсмен за потужністю. Особливо на фоні близьких за габаритами MAX’ів та M17. Плеєр “вдуває” 250 мВт з 3,5-вихода та 500 мВт з балансу. Загалом всі ТТХ я раджу подивитися на цій чудовій табличці, яку так люб’язно виробник виклав у себе на сайті.
Ключова особливість Cayin N7 – це повністю дискретний тракт, 1-бітний цифро-аналоговий перетворювач та all-to-DSD режим роботи. Зараз будемо розбиратися.
Якщо пам’ятаєте оте моє простирадло про цифро-аналогове перетворення, то маєте згадати, що головна відмінність між PCM та DSD (окрім розміру, хехехе) – це організація бітового потоку. В PCM бітовий потік є пакетним (по 16/24/32 біт), в DSD – дискретним, тобто кожен біт є окремим “пакетом”, що йде на ЦАП. Також відрізняються частоти дискретизації форматів. Це є по суті “сканування” або “зчитуванням” – скільки разів на секунду відбувається таке зчитування або сканування чіпом ЦАП (або матрицею резисторів) передаваємого пакету. Якщо стандартом PCM є 44,1кГц (або зрідка 48 кГц), то для DSD використовують коефіцієнти множення: х64, х128 – тобто DSD64, DSD128 і так далі. Ці коефіцієнти є множником частоти PCM, тобто 64х44,1, 128х44,1. І так аж до 512х44,1 чи, простигосподи, 1024х44,1.
Наче, зрозуміло. Але зрозуміло, коли САМ ФОРМАТ подається на декодування та перетворення відповідний, тобто DSD, де 1 бітні пакети “закладені” з частотою 2,8224 МГц або 5,6448 МГц. А як бути з конвертацією all-to-DSD? Коли PCM “перетворюється” в DSD. Звідки тоді береться додаткова інформація?
Це бабак, якого не бачиш, а він є. З точки зору інформації, тобто музикального вмісту, скажімо так, звукового потоку, різниці між PCM та DSD не має бути. Різниця буде в тому, як сприйматиметься звук обох форматів. За рахунок багатократно вищої частоти дискретизації шуми квантування зміщуються в області ані практично, ані теоретично не доступні для людського слуху. Якщо в справжньому студійному DSD це робиться на стадії запису майстер-запису, то у DSD конвертованому відбувається “розкладання” 16-32-бітних пакетів на окремі біти та підняття їхньої дискретизації. Як? Розробники мають свої запатентовані алгоритми, які приносять їм чималі гроші, тому я можу навести класичну софт-конвертацію з апсемплінгом. В такому разі фактично наявна інформація (нулі та одиниці) доповнюється.. купою нулів. Це не чинить влив на достовірність інформації з точки зору бінарної системи, але піднімає частоту дискретизації.
Технологія 1-бітних ЦАП – це не новина та не вигадка Cayin. Едмунд Майтнер (EMM LAB) ще в 1978 році почав використовувати 1-бітну схему ЦАП, за 10 років до презентації DSD. В 1991 році Philips представили новий 1-бітний модулятор TDA1547, що як такий не міг бути повноцінним ЦАП, на відміну від звичних рішень голландців, які бути побудовані по принципу все-в-одному. Натомість, TDA1547 став частиною схеми DAC7, що визначила майбутнє формату SACD. Схема складалася з цифрового фільтру 8 кратного оверсемплінгу SM5840AP, 20-бітного ЦАП SAA7350 та власне модулятора TDA1547. SM5840AP піднімав частоту дискретизації з 44,1 до 44,1х8=352,8кГц, SAA7350 підвищував отриману ЧД до 352,8х24=8,47МГц. І вже сигнал розрядністю 1 біт потрапляв на TDA1547.
З часів виходу DAC7 пройшло понад 30 років. І зараз подібні рішення використовуються у програвачах компакт-дисків верхнього цінового сегменту та деяких ЦАП. Наприклад, в MPD-6 від Playback Designs за 15к зелених чи DV2 від тих самих EMM LAB за… 30к. Ну, і хто тут мажор з жебрацькою ультімою?
До речі, іноді конвертацію роблять програмно, засобами програвачів, тих самих Foobar, UAPP чи інших. Але це, як правило, не призводить до покращення звучання і до того ж потребує чималих ресурсів. Набагато практичніше використовувати хардверні рішення, але вони або дорогі, або DIY на базі малинки або бігля.
Як ви зрозуміли, технологія стара, добре відома і дорога – все як ми любимо. Але в портативі не використовується. Так, дельта-сигма ЦАП, по суті, також є 1-бітними, АЛЕ це інтегральні схеми, а тут мова іде про рішення на дискретних елементах. Знову Cayin пішли шляхом якщо не новаторства, то діючи таким чином, як ще не діяв ніхто.
Cayin в N7 реалізували справді складну схему, яка, щоправда, їм разом з тим і полегшила задачу. Як ви знаєте, побудова R-2R матриць ставить надвисокі вимоги до подібності опору резисторів та їхньої термостабільності. У разі з 1-bit схеми, тільки другий момент є важливими. Вимоги до подібності опору вже не такі високі, т.я. резистори використовуються в одному номіналі.
Але Cayin натомість отримав іншу проблему. Це конвертація та необхідність якісної фільтрації. Більш того, все було вирішено робити не на мікросхемах, а на FPGA. Схема тракту в результаті вийшла наступна. Андроїд “розпаковує” файл та без втручань і змін передає сигнал на FPGA, яка має розібрати бітовий потік на L+, L-, R+, R-. Причому, для DSD передбачено байпас режим. Точність роботи матриці забезпечується парою фемтосекундних осциляторів.
Далі потік потрапляє в аудіо-міст. Аудіо-міст виконує функцію того самого SAA7350, повертаючи на FPGA або незмінений DSD, або DSD, який було отримано за рахунок підвищення частоти дискретизації 1-бітового потоку. І якраз це підвищення ви можете обрати в налаштуваннях. І вже “розігнаний” 1-бітовий потік подається на дискретний ЦАП, побудований на 128 тонкоплівкових резисторах. По 32 шт на потік: L+, L-, R+, R-. Якщо будете дивитися фотографії плати на сайті виробника, то зверніть увагу – матриці лівого та правого каналів розташовані на різних боках плати і екрановані один від одного.
Все це довершується якісним живленням, де забезпечується окрема шина для кожного “споживача”, та прецизійними ультра-тихими регулятором гучності – 4-канальною мікросхемою від JRC, WLA434.
Ну от ми і дійшли до головного. Якщо вести мову про N7 як про модель з індексом між N6 II та N8 II, то за характером я схильний віднести сімку “ближче” до “шістки”, але рівнево – критично близько до “вісімки”. Cayin N7 звучить притаманно іншим “дискретним” рішенням, а саме з форсованою натуралістичністю та аналоговістю у кращому розумінні цього слова. Цим і нагадує N6 II (тут і взагалі йдеться про плату R01). Але ці щільні СЧ, приємні плівково-магнітні баси доповнені набагато більш натуральними ВСЧ/ВЧ за рахунок помітно доданого тепла по всьому спектру. Плеєр не веде вас цілеспрямовано на “темний бік”, але має певну густоту та цільність у подачі.
N8 II це пристрій, якій вміє все. Так, він максимально нейтральний та збалансований, і зміною режимів ми лише міняємо характер звучання, в цілому залишаючи плеєр нейтральним. N7 тут дає більше музикальності, більше емоційності, більше сатурації та тіла. N8 II акцентує мікродеталі в помітно більшій мірі, ніж “сімка”. Натомість, “сімка” звучить з рефреном у “ретро”, нагадуючи стрічко-протяжні магнітофони вищого рівня.
Cayin N7 – це сучасне втілення “аналогового” звучання в цифровому портативі. Він робить те, що колись зробив Continental Dual Mono від Alo Audio. Але чи вистачить наснаги N7 на набуття такого ж культового статусу – ще подивимось.
Коли кажуть “аналоговий” найчастіше мають на увазі: мутність, щільність, скутість, макрофокус та стриманість на ВЧ. Та інші неоднозначні епітети. Але аналоговість це ще й насиченість тембрів, натуральність, достовірність позиціювання та плавність. Пластичність і текучість. N7 забезпечує прозорість, що дає масивним та по-справжньому великим басам не втратити своєї текстурованості, а ВЧ – інформативності. Так, N7 – це не король деталізації дальніх ВЧ, але він не приховує деталі, звучить не скуто і дає повноцінну енергетику діапазону. Проте, не перегибаючи та залишаючись в межах своєї “аналоговості”. Він однаково класно відіграє вам новий альбом GoGo Penguin і Paranoid Black Sabbath.
Кажучи про вади, притаманні визначенню звуку як “аналоговий”, я згадав про скутість. Перш за все, я мав на увазі саме розширення образів, сцену та позиціювання. Така компактність проеціювання дає певну приємну напористість звучання і драйв, так би мовити, м’яку агресію, але вона вбиває просторову динаміку та не дає розкрити потенціал більшості сучасних IEM.
Cayin N7, попри цей характер, має абсолютно інший підхід до відтворення уявної сцени. Звісно, це залежить не в меншій мірі від навушників та власного сприйняття. Але, скажу я вам, що N7 має одну з найбільш уявних сцен на ринку. Тут він легко може конкурувати з N8 II, особливо якщо мова йде про лампи.
Сцена масштабна, близька до максимальної завширшки, вона глибока та добре ешелонована. Розділення грамотно підкреслено, проте, всі образи та шари промальовані зважено в сенсі меж та поняття “особистого простору”. Відповідно, самі образи при такій презентації та масштабі подачі вельми великі, але я все-таки утримався б від визначення “гіпертрофовані”. В них є легко вловима велич, фактурність, це стосується не тільки бас-бочки, яка в Cayin наче полюбляє “відділ для високих та повних”, а й вокалу, і ритм-гітари, і ведучого барану… В цілому презентація побудована на ефектності, але ефектності, яка не перетинає меж натуральності. І все це – в абсолютно чорному просторі. Підсилювач зовсім не шумить.
Тут ще маю відзначити гнучкість Cayin N7. Він не тільки зберігає співставність та пропорційність, а й вміє дрібні та делікатні деталі подавати… дрібно та делікатно. У випадках, коли в гру вступають більш прямолінійні та енергійні уявні образи, N7 легко набуває цих рис – пружності, об’єму, маси, фактури. Це те, що сильно відрізняє його від інших дискретних рішень, мультибітного роду, на кшталт L&P P6 (не Pro, його я не чув).
НЧ тут також заслуговують на характеристику “фірмові”. Вони багаті, насичені, імерсивні. Попри натуралістичність, відчувається окрема увага до низу. При тому, характер НЧ буде відрізнятися в залежності від обраного типу підсилення, ледь не сильніше за інші частини діапазону.
Бас постає великим, потужним, з дуже класно опрацьованою масою та щільністю, достатньою для підкреслення реалістичності великих образів, які малює Cayin N7, але обережно урівноважений по динаміці, щоб не викликати відчуття надлишкової енергії чи надпотужності імпульсу. А що є імпульс, як не добуток маси на швидкості?
НЧ демонструють прекрасні розділення та загальну текстурність. Нижній бас прозорий, іде на найглибші рівні, тому від електронних жанрів N7 бере все. А з “живими” образами він оперує максимально вправно, забезпечуючи як натуральність відповідних музичних тіл, так і красу їх відтворення.
Середній бас не форсований по масі і не має доданого панчу. Тут N7 поводиться дуже врівноважено, і ця аналоговість відчутна хіба що в тембрі, а не в тому, як в цілому відтворюється мід-бас. Підкреслення СНЧ здійснюється скоріш за рахунок підвищеної контрастності та чіткості окреслення. Звісно, це стосується в певній мірі режиму підсилення AB. Якщо змінити клас, в якому працює підсилювач на A, то отримаємо помітно більш цільний звук в області НЧ. Розділення все ще ясне та чітке, але середні НЧ дещо менш текстуровані, натомість, вони набувають в більшій мірі характеру нижнього басу, зокрема по масі. Обидва режими роботи підсилювача реалізовано відмінно, т.я. я не помітив просадки в макродинаміці при перемикані.
Бас чудово контролюється та прекрасно взаємодіє з помітно насиченими середніми частотами, забезпечуючи поєднання трьох головних ознак Cayin N7 – збалансованості, музикальності та натуральності. Він не може бути настільки прозорим та моніторинговим (не моніторним, я прошу це прийняти до уваги), як старший N8 II, але в цьому набагато більше має здобутків за N6 II R01.
Якщо ви хочете дійсно багато жиру та ваги на НЧ, то скоріш за все N7 буде здаватися аж занадто нейтральним, проте, для всіх інших слухачів тут буде достатньо і маси, і рокоту, і гуркоту, і удару.
Розкішний за якістю запис, прозорий, ідеально збалансований тонально. Я прошу звернути увагу на бас, його найглибший шар. Нижні ноти фортепіано та контрабас – вони наче устилають собою уявний простір, а за рахунок дуже класного відтворення геометрії сцени – як просторово так і образно – маємо пухке, рельєфне, насичене підґрунтя. Нижні ноти протяжні, але ідеально контрольовані, немає ані натяку на якусь довільність, все рухається плавно, але водночас чітко. Режим АВ дає трохи більше рельєфу, що дає можливість інструментам не муркотіти, а іноди видавати вельми приємни “рик”. Дуже делікатний, але рик.
А от де режим А став в нагоді, то це тут. Характер та рівень запису такий, що ця додаткова щільність та цілісність не позбавляють вас ані рельєфу, ані текстури. Натомість сама фактура стає більш виразною та макрофокусування надає композиції, доволі тягучій та тонально похмурій ще більший наліт нуару. Тут N7 максимально реалізує емоційну складову як композиції, так і власе свого звучання.
Секрет гарних СЧ – поєднати прозорість та виразність звучання з природною плавністю. Щоб в результаті отримати ефектні, насичені та інформативні середні частоти, які при цьому не втомлюють та не придушують вкрай важливий діапазон нижніх ВЧ.
Як ви здогадались, Cayin це вдалося. СЧ N7 не контрастують з нескупими на вагу НЧ завдяки своїй власній масі. СЧ дещо висунуті на передній план, N7 дає насолодитися кожним аспектом відтворених в цьому діапазоні образів. Позиційне акцентування також має врівноважений характер, коли, по-перше, вокал не набуває занадто інтимного характеру, все-таки маємо шикарну сцену і камерність це не про Cayin N7, по-друге, центральні образи, їхнє позиціювання, не стискає сцени по глибині. Тут скоріш мова про якесь геометричне акцентування в середині загальної стереометрії, коли ВСЯ складна фігура різних образів та їхніх шлейфів відтворюється у по-справжньому великому просторі та ніби на відстані від слухача. Повторюсь, сцена у N7 розкішна.
Основні тони та їхні бертони насичені, гарно сатуровані. Деталізація та розділення дуже високі, плеєр не соромно застосовувати з топовими IEM, однак, старший N8 II все одно лишається більш витонченим та прозорим, даючи змогу отримати від ваших TOTL IEM 101% можливостей. От тільки іноді це дійсно зайве, погодьтеся.
Верхні середні приємно підкреслені та на дрібку підживлені енергією потужної 9-амперної батареї. Вони менш делікатні за НСЧ, але жодним чином не перетинають межі зайвої пікантності. Тут все також в балансі – не занадто контрастує з нижньою половиною спектру, а нижні ВЧ також далеко не соромязливі. ВСЧ дають блиск та повітря достатньо щільній подачі Cayin N7. Як би вони були менш пікантні, то щільність звучання та насиченість призводили б до браку повітряності та текучості. Але інженери, які відповідали за тюнінг, це передбачили та по суті використали ВСЧ як такий собі запобіжник.
Перемикання режиму на клас А сильно на ситуацію не впливає. Клас А є дещо більш гладким та плавним, на СЧ акцент ледь помітно зміщується у бік обертонів. АВ сильніше окреслює основний тон. Я для себе відмітив смакову різницю у сприйнятті – на живих акустичних інструментах мені більш приємним здався клас А за рахунок цікавішого післязвуччя, але на “електричній” музиці, особливо з електрогітарами, без вагань, АВ забезпечував кращу презентацію з огляду на агресію, контраст та ясність.
Вкотре звертаюсь до цієї композиції. Ще один приклад шикарного запису, на цей раз – вокалу. І не дивно, за цим релізом стояли брати Ческі. Тут реалізована зворушлива просторовість. Дощ в фоні сприймається як повноцінне природне явище, а не накладений ефект. Вокал звучить чарівно. Позиціювання – на передній план, але дуже обережно, тембр та мікронюанси виконання – все на вищому рівні. Тепло, живо, емоційно і дуже делікатно.
Ремастер 2019 року дозволив знову відкрити легендарний лайв-альбом. І не виключенням став цей трек. Особлива увага – соло саксофона, яке передує гітарному соло, де відбувається зміна всього ритмічного малюнку. Саксофон, гітара – обидва образи добре “підсвічені”, плеєр гнучко міняє фокус, а самі тембри мають дуже гарну сатурацію, схожу на звучання Korg’івських ламп, проте, з більшим мікроконтрастом.
На ВЧ Cayin N7 поводиться в притаманному йому аналоговому ключі. За характером ВЧ є продовженням емоційно підкреслених ВСЧ, з чудовою ясністю, виразністю та окресленням, але загальний їх характер – це натуральність і плавність. ВЧ мають високу, але не форсовану деталізацію і дуже приємні, насичені, але знов-таки, не “перешарплені” затухання.
З цією емоційністю та енергійністю ВЧ не втомлюють і створюють гарний тандем з щільним та масивним низом. На фоні старшого Cayin “сімка” трохи поступається витонченістю, яку можна отримати від N8-2. При цьому “вісімка”, як і очікується від топа, не поступається натуральністю. Якщо говорити про молодший з “дискретних” плеєрів, N6-2 R01, то “сімка” помітно натуральніша на ВЧ, тут навіть по пам’яті, без прямого порівняння, все очевидно. Тембри подаються в більш природній манері, без необхідності поступатися насиченістю.
Технічно ВЧ дуже і дуже. N7 не додає мікродинаміки для того, щоб вразити слухача, але й не дає жодного приводу поставити під сумнів технічні вміння пристрою. Особисто мені ВЧ в режимі підсилення AB сподобались більше за рахунок трохи кращого розділення, натомість в класі А підсилювач уповільнює затухання, і звучання стає більш плавним. Це здебільшого питання смаку та звички. Тюнінг настільки тонкий, що не змусить вас обрати один єдиний варіант – завжди можна спіймати себе на думці, що при перемиканні режимів композиція сприймається… інакше, не гірше/краще, а інакше.
Чудово прописані ВСЧ/ВЧ, які ніби піднімаються знизу догори, класно підкреслюючи чудову “вертикальність” презентації. Тьмяний “низ” композиції ніби відведено на другий план, але характер відтворення Cayin N7 не дає йому загубитися за партіями струн та тромбона. Режим А дещо знижує інтенсивність, з якою відіграється духовий інструмент, тому тут мій вибір однозначно за АВ. Але коли я повернуся знову до відібраних композицій, то я вже знайшов набувану плавність в режимі А вкрай привабливою.
Шикарна просторовість композиції та не перенасиченість аранжування є чудовим демонстраційним майданчиком для верхніх частот. Нашарування при цій делікатності набуває особливої витонченості. Це не випадок про технічність, про детальність чи вражаючу протяжність. Це не демонстрація зразкових перехідних характеристик. Тут чіпляє інше. Тут чіпляє, саме взаємодія верхнього діапазону з іншою частиною спектру та уявним простором.
Cayin хотіли здивувати і вони здивували. Взявши стару перевірену часом технологію і реалізувавши її в портативі. Як показав результат, воно було того варте. Коли щось робиться не заради інфоприводу та гарного маркетингового тексту, а з концепцією, продумано, то і результат відповідний. В особі N7 ми отримали одночасно розвиток ідей R01, з іншим помітно більш дорослим звуком, межуючим з колосальними можливостями флагмана, N8 II. Так, “сімку” навряд чи можна вважати конкурентом старшій моделі, хоча б через неймовірну універсальність “вісімки”.
Cayin N7 – це кров від крові, порода Cayin, тут не було бажання експериментувати, але лейтмотивом моделі стала та сама “аналоговість”, яку так часто шукають слухачі і пропонують виробники, приховуючи за цим визначенням мутний та невиразний саунд. От тільки Cayin вдалось запропонувати дійсно щось варте цього епітету та без технічних вад.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Авторизуйтеся для отримання розширених можливостей