Помилка: Contact form не знайдена.
Аудіофіл-графоман
Команда Era in Ear
Незалежний аудіоексперт
Незалежний аудіофіл
Експерт з Hi-Fi та High-End напрямку
Адміністатор
Аудіофіл
Незалежна аудіоекспертка
Якщо з моменту анонса Cayin RU7 здавався мені чимось на кшталт моральної компенсації для тих авдіофілів, які хочуть мати цікавинку типу N7 з однобітною дискретною схемотехникою та all-to-DSD, але або не мають достатньо грошей, або, навпаки, мають достатньо клепки в голові, щоб не витрачати на плеєр такі кошти. Але ні, Cayin RU7 це не компенсація. І це навіть не пряма заміна RU6, який свого часу також наробив галасу не тільки звуком (каламбур-каламбур), а й тим, що став першим R2R рішенням в царині “свистків”.
Але я щось аж занадто жваво почав. Ні, спочатку трішки балаканини, а потім про враження і, головне, порівняння з RU6.
Постачається Cayin RU7 в компактній упаковці, подібній до паковання “шістки”. На коробці зображено міні-комбайн під всіма можливими ракурсами та зроблено акцент на 1-бітній технології. Текст про Cayin N7 вийшов до моменту цієї публікації. Раджу почитати про особливості 1-бітного перетворення з конвертацією в DSD. В портативі таке рішення – власне унікальне, хоча технологія вже далеко не нова та добре відома.
В коробці на нас чекає сам “свисток”, а під ложементом комплект поставки: чохол,короткий кабель USB-C – USB-C, адаптер на USB-A та пара круглих самоклеючихся пластин. Навіщо? Для цього треба звернути трохи більше уваги на чохол. Він дуже подібний до чохла з комплекту поставки RU6, але смарагдового кольору та має на тильному боці магніт. Відповідно, якщо наклеїти кругляшки з комплекта на якесь джерело, можна прикріпити RU7 таким от чином. Дві пластини в комплекті це завбачливо, адже можна підготувати до використання не одне джерело. Власне, я так і робив – оффлайн через Hiby R3, стрімінг – через смартфон.
Вигадати щось нове для дизайну “свистка” – це може або A&K (і взяти за це нічогенький прайс, не поклавши в комплект чохол), або той, хто може навмисно зробити використання приладу незручним. Ну що тут можна ще вигадати? З одного торця – вхід для “цифри”, з іншого – вихід або виходи для “аналогу”. За потреби – кнопки та мінімалістичний LED-дисплей на кілька рядків. Все.
Так і зробили. В якості родзинки – трохи ускладнена форма корпусу, та дещо втоплений USB-C порт. Маємо 3 фізичні кнопки – дві для керування гучністю та навігації по меню, одна – для доступу в це меню.
На передній панелі крихітний дисплей діагоналлю біля 1 дюйма на 4 рядки. Цього достатньо, щоб забезпечити можливість роботи з меню, яке містить такі параметри: гейн (два рівні), параметр конвертації в DSD (64/128/256), час дії підсвітки та перемикач лінійного виходу. Виходів на навушники (і, відповідно, лінійних) два – 3,5 та 4,4мм.
Щодо ергономіки. Ергономіка як ергономіка. Якщо казати про свистки, звісно. Міні-комбайн важить 25г, габарити 66х24х12 – майже як і в RU6. Тобто тримати в кишені телефон та свисток можливо, але не у випадку з скінні-штанами. З літніми чіносами цілком ок, що зі смартфоном, що з R3. З точки зору зручності мені варіант з плеєром сподобався трохи більше, все-таки від наводок нікуди не дітися. Можливо, з іншими смартфонами ситуація інша – мій вже просто “вінтаж” з огляду на те, як швидко все плине та оновлюється в цій галузі.
Треба мати на увазі, що Cayin RU7 помітно гріється. Не дивно, враховуючи кількість обчислювальних процесів та вражаючої для цього формату потужності. Не такий гарячий, як мій DACportable, але помітно теплий.
Резистивна матриця Cayin RU7 перетравлює PCM до 32bit/384 kHz та DSD до х256. Ясна річ, що не просто перетравлює, а перетворює PCM на DSD64/128/256. MQA RU7 не підтримує, що в цілому не є проблемою через майбутню кінчину формату. Амінь. Решта характеристик на інфографіці з оф.сайту.
Я хочу наголосити лише на недитячих 400мВт з балансного виходу. Цього має вистачити на всі IEM та на більшість повнорозмірних навушників. Звісно, чим більша потужність, тим кращу динаміку та контроль можна отримати, але мова йде про ультра-портативний сегмент. Тому тут 400 мВт – це як масла. Тобто дуже багато. Зворотній бік медалі в цьому випадку – нагрів, про який я вже згадував, та розряд джерела. 3,5мм вихід дає більш скромні 160 мВт, що далеко не соромно. Проте, попри значний вихлоп, шуму на Solaris SE я не помітив. Але мій нормальний рівень гучності не перевищував 25/100 на високому гейні.
Зі смартфоном я не можу адекватно прокоментувати жор, так як батарея мого смартфону вельми стара, а паралельно її “знищує” робочий профіль для доступу до корпоративних сервісів. Але про R3 скажу, що дві години прослуховування зжерли біля 70% батареї, що значно більше за те, що я спостерігав з іншими свистками топ-сегменту.
Щодо особливостей. Тут все ясно. Cayin RU7 є родичем N7, тобто має повністю дискретну архітектуру. Ба більше, він працює в тому самому режимі all-to-DSD, що і старший брат. Принцип роботи такий самий – конвертація “пакетного” PCM в 1-бітний формат з ондочасним підвищенням частоти дискретизації. Як це працює, звідки пішло і для чого використовується можна прочитати в огляді Cayin N7. Порівняно з сімкою-плеєром “сімка”-свисток має обмеження частотою дискретиазції в 11,259 МГц (DSD256). У N7 – це 22,579 МГц (DSD512). Тобто тут так само цифровий потік декодується, подається на magic box, аудіо-міст, спеціальний чіп, який здійснює перетворення PCM-to-DSD і працює в bypass режимі для власне DSD.
Далі однобітний потік з підвищеною частотою дискретизації подається на 4-канальну 1-бітну резистивну матрицю. Вона складаєьться з 4х32 резисторів. Подібна архітектура простіша до реалізації, читай “дешевша”, так як всі вони в одному номіналі, що спрощує задачу по забезпеченню мінімального допуску відхилень та термостабільності опору.
За ЦАП-матрицею слідує так само дискретний фільтр низьких частот. Взагалі Cayin провели велику роботу з цифровим доменом в нових пристроях, і не дарма акцентують на цьому увагу. Це не голий маркетинг задля заохочення віднести до виробника свої кошти. Застосування дискретних фільтрів та подібний апсемплінг звільняє нас від звичних цифрових фільтрів, які є по своїй природі недосконалі. Але чи можемо ми помітити цю недосокналість – то ще й яке питання.
Підсилювач також дискретний. Він складається з тандему транзисторів 6863D 2225C, які працюють в балансній 4-канальній схемі. Другий працює як паралельний підсилювач з інвертованою фазою. Таким чином, має забезпечуватися балансна архітектура в такій компакнтій схемі.
Доречі, регулятор гучності тут також дискретний. Його побудовано на 3-х групах транзисторів, кожна з яких відповідає за певний діапазон гучності (1-49, 50-79, 80-100). Тобто регулювання не цифрове та має аж 100 кроків, що дає змогу точно підлаштувати рівень гучності. Як це важливо стає зрозумілим при згадці про 400 мВт та про досвід з “свистками”, що мали цифрове регулювання з джерела, коли один крок підняття гучності давав відчутне акустичне навантаження на слуховий апарат.
Головне питання тут одне – чи схожий RU7 на N7? З поправкою на різницю в ціні, рівні і суттєву різницю у форматі. І так, і ні. Пристрої вийшли схожі, мають спільні риси, так би мовити, характеру, але різні по тому, як цей характер, з якою виразністю, впливає на звук.
Cayin RU7 має в цілому нейтральне звучання, в якому є помітний акцент на середніх частотах, що робить його звучання вельми “солодким”, з відчутним теплим дотиком і плавною презентацією на верхній половині спектра. Читаючи, спадає на думку, що маємо справу з міні-копією Cayin N7.
І так, і ні, знов-таки. Якщо N7 має яскраво підкреслену аналогову презентацію, відверто теплий та смаковий, то RU7 більш схильний до звичної аудіофільської презентації сучасних цифрових гаджетів, які не заграють з аналоговою подачею та виконані на мікросхемах. Не люблю приплітати це до опису звуку, але з пісні слів не викинеш.
RU7 попри мед та патоку пухких середніх частот, які можуть стати триггером до купівлі гаджету, мають добре урівноважені НЧ та ВЧ, з ясністю, прозорістю та дуже гарним розділенням. “Аналогова” щільність звучання дуже помітна, але при цьому розділення образів та відтворення “повітря” нагадує звичну нашому вуху презентацію. Однак, ВЧ все-таки мають більш плавну та м’яку характеристику, особливо в режимі DSD64. Як виявилось, порівняно з N7, Cayin RU7 має незначні відмінності у звучанні різних режимів апсемплингу.
Якщо казати про порівнянні з RU6, то тут маємо рівневу близькість, але доволі різну подачу. “Шістка” масивніша та жирніша на НЧ, енергія композиції концентрується, якщо не на 100%, то на 75% (умовні 25% дістаються помітно більш колким та яскравим ВЧ), в області басу. Бас “шістки” тілесніший, з домінування фактури. “Сімка” тут більш лінійно-нейтральна, кількість та вага басу менші, нижні та середні баси добре урівноважені, текстури рельєфні та чіткі.
Натомість “сімка” видає прекрасний перформанс на середніх частотах. Динаміка, як мікро так і макро, проекціювання образів, розділення, позиціювання та чудова емоційність роблять звучання насиченим, живим та ефектним. Комбайн далекий від моніторної холодної подачі, він лише частково фокусує нас на безпосередньому визначенні авдіофілії – любові до звуків. Майстерно виокремлюючи ці звуки, RU7 зв’язує їх потім в цілісну картину, щільну, потужну, насичену і яскраву. ВЧ енергійні та майже агресивні, але загалом м’який характер подачі, завдяки цьому, залишає звучання комфортним і, водночас, зібраним, структурованим, технічним. RU7 не бракує вміння відтворити дрібні нюанси та передати повний діапазон музичної палітри – від майстерності виконання до особливостей фізики звуку приміщення. Головне, всі ці риси органічно поєднані з власним характером пристрою.
Тут мені лишається тільки зняти уявного капелюха перед інженерами Cayin, тут їм вдалося умістити велике у мале. RU7 має сцену помітно ширшу середньої та створює розкидисту масштабну картинку у нашій уявві. З поправкою на навушники та уяву.
Вглиб сцена середня, розділення та ешелонування добре пропрацьовані, але тут немає такого вражаючого перфоманса, як коли ми оцінюємо панораму. Окрім того, “сімці” добре вдається передавати вертикальну проекцію образів, завдяки чому досягається базовий рівень тривимірності. Звісно, тут є куди рухатися далі в сегменті портативних комбайнів (з власним живленням та зовсім іншими габаритами), але серед однокласників RU7 явно виділяється в кращий бік.
На його боці масштабність та насиченість, чудове позиціонування та класна передача геометрії образів. Вони скоріше натуральні, аніж гіпернатуральні. Немає помітного перекосу в бік гіпертрофії “тіла” чи “ваги”. Хіба що образам середини спектру, особливо струнним та вокалу додається більше енергії та блиску.
“Міграція” до DSD64 дещо звужує сцену. Скоріш за рахунок додавання ваги верхнім частотам та посиленню притаманної їм гладкості.
Бас йде майже на максимальну глибину, достатню для натурального та повноцінного відтворення живих, себто акустичних, інструментів. На електроніці “шістка” себе проявляла дещо більш акцентовано та впевнено, проте, це питання смаку та тюнінгу. Нижні НЧ мають лише ту часточку доданої ваги, яка робить їх сприйняття живим та реалістичним. Комбайн добре справляється з передачею шельфу нижніх НЧ, але не форсує мікроконтрасти в цьому спектрі. Тут присутня деяка плавність та текучість, але без мила та муті. Контроль діапазону лишає подачу зібраною, цілісною та інформативною.
Натомість, середні баси на дрібку більш підкреслені та додають динаміки діапазону. Різниця в подачі між “сімкою” та “шісткою” створює враження більшої глибини уявної сцени у попередньої моделі, але це скоріш хибний висновок. Якщо брати до уваги саме ешелонування та розділення, то тут, з технічного боку питання, перевага за “сімкою”. А широкі “фланги” у побудові сцени, про що я вже писав, додає балів RU7.
Не в останню чергу енергійні мід-баси є наслідком фірмової середини. Якщо “фірмовість” у випадку RU6 скоріш стосується саме басу, який є притаманним іншим пристроям виробника, то з RU7 це вже стосується середніх частот, якщо казати про спорідненість з N7.
Мені НЧ Cayin RU7 сподобались як технічністю відтворення, так і тим, що вони дають змогу застосувати найширший спектр моделей навушників – тим самим регулюючи кількість та характер НЧ. Універсальні НЧ, які не соромно слухати навіть на навушниках в кілька разів дорожчих за “сімку”.
Тут різниця між “шісткою” та “сімкою” дуже помітна через те, що трек взагалі не підходить для ілюстрацій НЧ-діапазону. Отакий я контроверсійний. Нижні ноти гітари реалістичні, реверберації деки гітари передаються дуже правдоподібно, саме звучання ясне та прозоре. RU6 злегка форсує і на цьому делікатному в плані НЧ треці це стає помітніше, ніж на більш насичених композиціях. Живі інструменти “сімка” відіграє чудово, з достатньою глибиною та реалістичною вагою. Якщо “шістка” висуває вперед фактуру звуку, то RU7 – текстури та рельеф.
СЧ Cayin RU7 – його головна принада і його візитівка. Тим він ще більш підкреслює спорідненість з N7. СЧ відчутно висунуті вперед, на передній край уявної сцени, і умовні софіти також спрямовані на них. В першу чергу на фігуру вокаліста, а також будь-кого, хто майстерно володіє струнними інструментами. RU7 любить струнні, божеволіє від них, буквально.
Середні частоти отримують дуже помітно дозу уваги, виражену через поєднання підвищеної енергійності та блиску. Вага – помірна, трошки більше її на НСЧ, що при всій пухнастості та солодкуватості звучання не дає втратити натуральності.
Верхні СЧ неприховано окреслені, явно ставку було зроблено на вражаючу виразність та сяйво. Але попри це Cayin RU7 залишається водночас комфортним. Ця приємна аналоговість, яка більш відчутна в режимі конвертації PCM-DSD64 і менш помітна по мірі зростання частоти дискретизації сигналу, робить такі ВСЧ цілком “схухабельними” навіть з яскравими навушниками.
Макродинаміка на прийнятному рівні, мікродинаміка, відповідно, збалансована. Увага до деталей дуже прискіплива, проте, без фокусування на цьому. Скажімо так, “деталізація другого ешелону”, можливо, варто започаткувати використовувати такий термін. Або ще трошки попрацювати над неймінгом.
Cayin RU7 тут звучить максимально не схоже на “шістку”. Окрім більш емоційної та теплої подачі на середніх частотах, “сімка” в режимах DSD128/256 показує дуже класну роздільну здатність, не втрачаючи при цьому свого “аналогового” шарму. RU7 – це девайс для поціновувачів вокалу та смачних СЧ. Смачних – не дорівнює “жирних”. От чого чого, а жирка тут менше, порівняно з “шісткою”, навпаки, середина RU7 прудка та жвава, енергійна та швидка, а не масивно-повільна.
Перехідна характеристика підіграє відчуттю натуральності. Ми маємо чітко, майже зразково, окреслені атаки і дуже непогану протяжність з гарним пропрацюванням обертонів. RU7 цілком можна використовувати з навушниками набагато дорожчими за нього в якості тимчасового рішення на шляху до топового джерела. Щось мені підказує, що на вторинному ринку його потім відірвуть без необхідності сильно скидати ціну.
Щодо вокалу. Подача інтимно-збалансована. Інтимність полягає у неприкритому намаганні висунути вокаліста максимально вперед. Немає спроб розміняти вокальні партії на уявну глибину. Проте, це врівноважено тим, що вокал не звучить при цьому підкреслено тілесно, тепло. Йому вистачає тіла, тембри насичені, щільні, але й нюанси виконання – окреслені, варіативність забезпечується на дуже високому рівні. Вокал незалежно від темпераменту та статево-вікової належності звучить емоційно насичено з претензією на охоплення всього фронту сцени.
Але є в нього конкурент – це струнні. Всі струнні. Щипкові, смичкові – не важливо. Cayin RU7 просто блискуче передає тембри, всю їхню шорсткість та рельєф з прекрасною щільністю та теплотою звучання. Він не по-літньому спекотний чи задушливо теплий. Скоріш повітряно-теплий. Коли вже повітря достатньо прогрілося наприкінці квітня, щоб відчути це, але без спеки травня, коли воно ще наповнене свіжістю. Це в мені говорить нудьга за півднем. Тому що тут, на Львівщині, і в чевні може бути ще й як свіженько.
Тут вас з перших секунд спочатку полонить блюзова гітара, а далі вока Керол Нунан. Він тут в центрі уваги і займав би весь фронт сцени та купол, як би не конкуренція з гітарою. Вокал звучить близько, але RU7 не акцентує його ніяк, окрім як позиціюванням. В таких випадках іноді високі голоси (не цей приклад) стають либонь комфортні. Однак, плавність, хоч і менше притаманна середнім частотам, дається в знаки. Гітара насичена, тембр передається щільно, зі згадкою про лампу.
Ну і трішки камерної музики. Окрім чаруючої мелодійності та аж занадто драматичних ноток, за живе тут чіпляє соло-скрипка. Краса композиції в тому, що інструмент тут наче проживає ціле життя за ці майже п’ять хвилин. RU7 трошки додає драми, піднімаючи градус емоцій і за відсутності вокалу, беручи у фокус саме скрипку.
На межі ВСЧ-НВЧ відбувається відчутне зниження градусу та повернення у більш стриману манеру відтворення. ВЧ позбавлені надмірного “аналогового” забарвлення, вони лиш трохи плавніші та менш блискучі. Однак, в режимі DSD64 цей ефект посилюється. Добре, що за рахунок якраз-таки посилення, а не зниження ясності та прозорості.
Якщо взяти за відправну точку DSD128, то ВЧ мають гарне розділення та пристойну протяжність, нейтральну тональність та в цілому природню презентацію, завдяки вже згаданому пом’якшенню. Натомість, два інші режими трошки змінюють сприйняття в цілому та верхніх частот зокрема.
DSD64, як я вже казав, додатково підкреслює натурально-аналогову природу ВЧ, роблячи їх трошки плавнішими та навіть дещо важчими. DSD256 помітно форсує мікродинаміку верхніх частот. Крім того, в цьому режимі сцена відчувається максимально широкою, стає більше повітря та руху цих самих ВЧ в межах уявного простору. Режим DSD256 обережно додає гостроти та технічності верхнім частотам, однак, я знайшов більш привабливим “аналоговіші” DSD128. DSD64, як на мене, вже надмірно прибирають динаміку та контрастність. Хоча на неквапливих живих записах це додавало надреалізму верхнім тонам.
ВЧ помірно нашаровані, протяжність гарна, але за більш вишуканими та насиченими обертонами ВЧ доведеться звертатися до більших та дорожчих пристроїв. Тут RU6 виграє, але навряд чи можна вважати цю перевагу визначною.
Головне питання, на яке мають дати відповідь потенційні покупці, які вагаються між “шісткою” та “сімкою”, це “хто кого” – бас “шістки” чи середина (і сцена) “сімки”? Для себе відповідь я знаю. Хоча відмінність у верхніх частотах є і достатньо відчутна, вона не така разюча, як у випадку з нижньою частиною частотного діапазону.
Cayin RU7 все-таки збалансований пристрій, по-своєму, але збалансований. Верхні частоти не розчиняються у ангажованих середніх. Баланс витримується, попри домінування останніх. І тут, де гітарі по роду прописано бути в фокусі та всіляко підкреслено, перкусія чудово заповнює тил. Це не фонове високочастотне шипіння, удари по тарілочкам варіативні, всі перкусії класно розведені в просторі, післязвуччя тривалі та достатньо шаруваті. Звісно, ви знову і знову хочете слухати віртуозну гру Стіві Рей Вона, але ви так само можете прекрасно насолодитися розбірливою та ясною подачею верхніх частот в композиції.
Cayin RU7 вийшов без перебільшення цікавим. Звуком, технологічно, як не подивись. При цьому він своїм звучанням та можливостями доводить, що це не “пробник” набагато дорожчого N7, а повноцінний самостійний пристрій, який має деякі схожі риси в силу того, що використовуються подібні технології та робили його, я підозрюю, ті самі люди, що і старший “однобітник”.
Щось додати буде зайвим. Хіба що я точно не вважаю Cayin RU7 прямою заміною не менш вдалої моделі RU6. “Сімка” не робить кроку вперед, як це зробив Lotoo Paw S2 порівняно з S1, навіть з урахуванням ідентичної начинки. “Сімка” натомість пропонує іншу концепцію звуку, ширшого масштабного, з живими та блискавичними вередніми частотами, і при цьому з аналоговістю подачі, яка пестить слух. Це пристрій більше навіть не для меломанів, ніж для авдіофілів, він для авдіофілів-естетів. Які цінують красу дійсно якісних середніх частот.
Ну і в якості бонусу можливість зміни режимів конвертації PCM-to-DSD. З підвищенням частоти дискретизації ми відходимо від аналогової м’якості у бік цифрової чіткості та текстурованості. А три окремі режими дозволяють кожному знайти більш підходящий.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Авторизуйтеся для отримання розширених можливостей