ВСТУП

От так і перекваліфікують мене в оглядачі акустичних систем. Вдруге поспіль на моєму столі знаходиться не портативний аудіо-гаджет, а цілком собі стаціонарний. Більш того, ще й створений для того, щоб випромінювати звук не безпосередньо у ваші вуха, а й у вуха всіх оточуючих. Хоча чому “на столі”. Edifier Airpulse A200 мають таку енергоозброєність та акустичні параметри, що з легкістю працюють не тільки у ближньому полі, а й можуть бути джерелом озвучування невеликої кімнати.

Тому коректніше було б сказати “на стійках”, до того ж виробник пропонує стійки для цієї моделі, що позбавляє вас мук вибору. Але що як не ці муки робить нас тими, ким ми є? Тобто аудіофілами.

Для мене ця акустика – це черговий веселковий місток ностальгії. Моїми першими адекватними колонками були Edifier R2700, активна мультимедійна 3-полосна стереопара, з три-ампінгом. Тоді, в 2013 році, мені вони здавались чимось, що дає доторкнутися до “великого” звуку. Ну, звучали вони дійсно потужно, тому ця думка була частково вірна. Але щодо рівня загалом, звісно, то все тільки починалось. Хоча треба визнати: у форматі мультимедіа системи, R2700 були видатною АС. І розпаковуючи A200, я ніби повернувся в той далекий 2013 рік – це було 10 років тому! – коли так само розпаковував величезний ящик з 2700-ми посередині кімнати нашої першої зйомної квартири під допитливим поглядом дружини. Вона ще не здогадувалась, що на неї чекатиме. 

Але мова сьогодні буде не про мультимедіа акустику. Принаймні, в чистому виді. Тому що A200 це справжній швейцарський ніж серед активних колонок не підлогового формату. Про всі можливі сценарій та оснащеність ми поговоримо далі, обов’язково.

EDIFIER GROUP, PLATINUM AUDIO SYSTEMS ТА ФІЛ ДЖОНС 

Але почнемо ми з того, що розберемося з тим, до чого тут Edifier взагалі. Виробник недорогих – відносно, тим більше, що модельний ряд у виробника дійсно широкий – акустичних систем, найбільший виробник АС в Китаї, між іншим. А тут система з прицілом зовсім на іншого споживача та вимоги. Але не все так просто. Якщо пам’ятаєте, я минулого року писав цілий цикл оглядів навушників та підсилювачів Stax. І там я зазначав, що з 2011 року Stax належить Edifier. Так, Edifier володіє Stax’ом і іншими компаніями, менш відомими широкому колу. А значить, має доступ до всіх нароботок та технологічних здобутків. Тому я би не ставився зухвало до цього імені в назві моделі. А коли познайомитеся з A200 ближче, то всі сумніви та перестороги як рукою зніме. 

Марка Airpulse належить компанії Platinum Audio Systems, створену як сумісний проект Edifier та Філа Джонса, де перші виступили як інвестор, а другий – як ідейний провідник. Філ Джонс – особа не заурядна у світі високого хай-фаю. Будучи одним з провідних розробників Boston Acoustics, паралельно створив свою першу власну компанію, Acoustic Energy. AE-1, активні студійні монітори Acoustic Energy, використовувались на Abbey Road та на безлічі інших знакових студій. Компанія і зараз випускає відмінні активні акустичні системи.

В 1994 він започаткував ще одну компанію, Platinum Audio (предтечу Platinum Audio Systems), яка в 1998 році представила шалену систему Air Pulse 3. Ціна її складала 275 тис. доларів на той момент. Зараз це, з урахуванням інфляції – близько півмільйона. Внушає.

В 2004 році вже разом з Edifier він створює PAS, щоб реалізувати ідею “народного” універсального монітора, який би був здатний і бути робочим інструментом в студії, і стати частиною домашньої hi-fi системи. Зараз модельний ряд Airpulse нараховує дев’ять різних моделей. Це і суто монітори, і пасивна АС, і навіть бездротова система з привабливим вінтажним дизайном.

Але не тільки розробкою девайсів для аудіофілів займається містер Джонс. Він знаходиться ще й по той бік барикад, так би мовити. Він з дитинства грає на бас-гітарі, і зараз також розробляє підсилювачі для бас-гітаристів.

Ось така вот цікава людина та досвідчений розробник стоїть за скромними на перший погляд Edifier Airpulse A200. 

ПАКУВАННЯ ТА КОМПЛЕКТАЦІЯ

Airpulse A200 прибувають – саме так, бо коробка така велика, що це найбільш влучне слово – до вас одразу в двох коробках. Одна в одній – і на тому дякую. Якщо мої R2700 були так само запаковані у два картонні ящики, один транспортувальний, а інший “маркетинговий”, з кольоровим друком, то тут обидві коробка – аскетичні, з бурого паперу і без кольорового друку. Як би натякають, що це серйозні спікери, все по-дорослому, жодної мішури.

Колонки в середині коробки надійно зафіксовані лотками з пінопласту. Кожна колонка дбайливо запакована в білий бавовняний мішок з зав’язками і ще додатково в поліетиленовий пакет. Роздутий від вмісту мішок, щільно затягнутий верьовкою, мимохідь нагадує про Новий рік, Святого Миколая та дитинство.

Аксесуари запаковані в окремий плаский бокс. В ньому ми знаходимо: силовий кабель, півтораметровий добротний RCA-RCA кабель, такої ж довжини toslink-кабель, адаптер 2*RCA-mini jack, 5-метровий DIN-5 кабель для з’єднання активної колонки з пасивною, пульт ДК, інструкція та набір 3М-івських ніжок-наклейок. Наче нічого не забув.

Пульт дуже компактний, має всі необхідні можливості керування, окрім тембр-блоку: переведення в режим очікування, керування гучністю, вимкнення звуку, вибір входів. Він реалізований як три окремі кнопки для переключення окремо між аналогом (RCA/XLR), цифрою (оптика/коаксіал) та bluetooth.

ДИЗАЙН 

Airpulse A200 це доволі крупні АС формату вже не полочного, а скоріше для розміщення або на робочому столі, або на стійці, або на тумбі вітальні. Габарити складають 225*355*295мм, вага – 19кг разом. Активна важча, звісно, за пасивну. Тому щодо розміщення десь на полиці я би двічі подумав, особливо враховуючи заднє розташування фазоінвертора. 

Кабінети масивні та важки, виконані з 25-міліметрового МДФ, вркитого натуральним шпоном вишні та покритого шаром сатинового лаку. Сатин – це десь посередині між матом та глянцем, тому виглядає все ще лухурі, але відбитки збирає вже не так завзято, як глянець. Доречі, з A100 в комелекті постачаються рукавички. Бо я навіть гадки не маю, як можна взаємодіяти з цими колонками без них.

Передні панелі – радикально чорні. На ній знаходиться пара випромінювачів. Знизу – 5,5-дюймовий вуфер з алюмінієвим діфузором, над ним – 65мм стрічковий драйвер, втоплений в невеликий рупор. Про всю цю красу поговоримо окремо. На активній колонці також є індикатор сигналу (червоний – цифра, зелений – аналог, синій – здогадайтеся самі), що також слуговує прийому сигналу від пульту ДК.

Колонки мають мініатюрні ніжки. Комплектні наклейки від 3М потрібні для кращого поглинання резонансів. Але я б подивився у бік більш спеціалізованих рішень. Принаймні, з оглядкою на вартість колонок.

На задній панелі ми бачимо фазоінвертор, форму якого Філ Джонс розробив з метою зниження паразитних шумів. На пасивній єдиним іншим елементом є DIN-5 роз’єм для підключення “ведучої” колонки. А от на ній, на “головній” присутня ціла панель, яка несе на собі всі органи керування та інтерфейси.

Тут маємо роз’єми для підключення живлення, RCA, XLR, toslink, coaxial, кнопку-гойдалку живлення та 3 ручки-регулятора: гучність та тембр-блок. Ручка гучності також дозволяє перемикати джерело сигналу. Тембр-блок класичний: додає або прибирає НЧ та ВЧ, в межах +/- 3 дБ. Дуже тонкий та обережний тюнінг, який вам скоріш за все, зовсім не знадобиться. А якщо і знадобиться, то можете користуватися без докорів сумління. Тут задіяно цифрове підсилення, і обробка за допомогою DSP звуку в цифровому домені не паплюжить звучання. Спитайте в Hiby.

Бічні на верхні панелі не містять жодних елементів керування. І добре, це зберігає цілісність дизайну та загальний преміальний екстер’єр системи. Хоча у разі використання Airpulse A200 як моніторів ближнього поля, швидкий доступ до органів керування міг би стати у нагоді. 

ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ І ОСОБЛИВОСТІ

Але якими б привабливими не були колонки ззовні, ми купуємо їх не за це. Ми купуємо їх за звук, який в більшій мірі залежить від їхнього “багатого внутрішнього світу”. І A200 тут є що пред’явити вибагливим аудіофільським критикам.

Можна було б розпочати з динаміків як “серця” АС, але це активна система, і в неї “серця” два – і динаміки, і підсилювач. A200 в такому разі мають одразу чотири серця, тому що в цих АС використовується бі-ампінг. Бі-ампінг – це роздільне підсилення, на кожну полосу окремо. Та три підсилювача.

Чому три, якщо бі-ампінг та й полос тільки дві? Тому що секція підсилювача A200 складається з трьох підсилювачів TAS5754 класу D. Два з’єднані в режимі паралельного моста для керування лівим і правим низькочастотними динаміками, а один підключений у режимі моста для двох твітерів. На відміну від звичайних підсилювачів класу D, ці підсилювачі мають замкнуту структуру з ще меншими спотвореннями. A200 приймає цифровий сигнал аж до PCM 24/192. DSP-теxнологія Hybrid-Flow дозволяє обробляти сигнал та забезпечувати розведення по підсилювачам відповідно до розділення по частоті без викривлень. 

Загальна потужність трійки ампів 130 Вт (по 10 Вт на твітери та по 55 Вт на вуфери). Частоти, заявлені виробником, 46 Гц – 20 кГц, співвідношення сигнал шум 90 дБ. Живиться ця розкіш від якісного імпульсного блоку живлення. Тут немає велетенського тору, класу D непотрібно стільки енергії. Главное – чистота цього живлення.

“Мізками” підсилювача A200 є пара чіпів TLV320A1C3254 від Texas Instruments. MiniDSP всередині мікросхеми пропонує два паралельних шляхи передачі сигналу для частот відповідальності вуфера та твітера незалежно. MiniDSP виконує функцію цифрового кроссовера, а також цифрової обробки сигналу для отримання закладеного розробниками звучання. І це однозначно є вагома перевага класу D у спреченнях з критиками-ортодоксами, для яких є тільки клас А та з в кращому випадку А/В. Зараз можна клас D зустріти в дуже недешевій апаратурі з відповідним рівнем звучання. А цифрові можливості обробки набагато перевищують відповідні можливості з аналоговим сигналом. З поправкою на один бюджет, ясна річ. Зазначу, що ШІМ-підсилювач Airpusle A200 працює подібно підсилювачам NAD, тобто як чистий цифровий підсилювач. Він оперує безпосередньо цифровим сигналом без необхідності цифро-аналогового перетворення. 

Це означає також, що при подачі аналогового сигналу система використовує АЦП. Тобто відбувається перетворення аналога на цифру. І за це відповідальна пара чіпів PCM – 1802 та 1804, окремо для RCA та XLR входів. Це наводить на думку, що кращим сценарієм використання є саме цифрове підключення (дротове). І практика прослуховування доводить це. Не має значення рівень аналогового джерела, ви все одно слухатимите АЦП. 

Має система і бездротове підключення, по bt версії 5.0. В АС встановлено чіпсет CSR8645 від Cambridge Silicon Radio, але заявлена підтримка тільки кодеку apt-X, без HD тобто. Взагалі підключення по bt для A200 виглядає чимось на кшталт додавання майонезу до вишуканих страв, погодьтеся.

ВИПРОМІНЮВАЧІ

Почнемо з вуфера. Це динамічний НЧ/СЧ драйвер з 5,5-дюймовою діафрагмою з алюмінієвого сплаву, по центру якої розташована фазовирівнююча куля. Особливість динаміка полягає в короткій звуковій котушці та лінійній силі магнітного поля, що зменшує спотворення. А довгий хід самого динаміка забезпечує достатню віддачу від відносно скромного 5,5-дюймового вуфера.

Динамік працює як поршень. Потужний неодимовий магніт під дією току рухає звукову котушку, яка призводить до руху діафрагми на м’якому підвісі. Ці поршнеподібні зворотно-поступальні рухи створюють звукові хвилі у повітрі. Довгий хід – це амплітуда руху “поршня”, тобто динаміка. 

Чому поєднано довгий хід динаміка з малою глибиною катушки? Тому що неодимовий магнит створює “широке” магнітне поле, в межах якого рухається “вузька” котушка. Це дає змогу забезпечити її рух тільки в межах поля, не виходячи за межі його зменшення, що дає чудові лінійність та швидкість. Те, що нам і треба.

Як бонус: коротка котушка є легшою та мінімізує опір. В аудіо велика вага – це завжди добре, але не коли мова йде про сам динамік. Мінус – ціна. Магнітна система в такому разі має бути потужною і, як наслідок, дорогою. Сама котушка також незвична. Замість круглого мідного дроту використовується алюмінієва стрічка з мідним покриттям, що зменшує вагу конструкції.

Підвіс – резиновий. Помірно м’який, все-таки це бюджетний рівень відносно hi-fi. 

Для верхніх частот тут використовується алюмінієвий стрічковий твіттер, а не м’який купольний, як у переважній більшості АС. Більш того, його було поміщено у неглибокий рупор. Конструкція схожа на твіттер моделі 7001, окрім рупора. Його було спеціально розроблено для цієї моделі для покращення частотної характеристики та дисперсії звуку. 

Стрічка твіттера приблизно 50мм завширшки, вага біля 50 грам, товщина – приблизно 12 міркон. Виробник поєднав малий опір (біля 0,2 Ом) та подвійний трансформатор, щоб досягти чудових динаміки та транзієнтів. Легка і доволі велика алюмінієва стрічка рухається між двома магнітами під дією струму, який подається з пари трансформаторів – в результаті ми отримуємо середні та верхні частоти відмінної якості з мінімальними спотвореннями. Тут як з магніпланарними випромінювачами. Якщо магнітне поле діє тільки на частину діафрагми, то спотворень, нехай і незначних, не уникнути. Але коли струм діє на ВСЮ поверхню мембрани, і електромагнітне поле взаємодіє зі ВСІЄЮ поверхнею мембрани, то, відповідно, спотворення будуть найнижчи. 

В якості демпфера в середині кабінетів використовується спеціальний акустичний спінений матеріал завтовшки 36 мм. Це дозволяє позбутися сторонніх призвуків. Слухаємо музику, а не колонки. Буквально не колонки, тому що в дешевих і не дуже колонках нерідко можна почути звук саме корпуса, коли резонанси стають настільки відчутні, що цього вже неможна не помітити.

Ну і наостанок. Вся проводка в середині колонок виконана дротами від Transparent. В більш дорогих колонках не завжди можна знайти адекватний дріт в обвязці динаміків та кроссовера.  

УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ

Я вже казав, що Airpulse A200 це акустична система, подібна до швейцарського армійського ножа. Може все. Тільки не треба сюди тягнути той шедевр з Деніелом Редкліфом в “головній” ролі. Але звідси і проблема. Проблема позиціонування. І мова не про те, де їх встановити. А в тому, до якого цільового сегменту цю акустику слід віднести. 

Для мультимедіа вона дещо “жирна”. Для окремого прошарку тих, хто хоче мати класний звук на місці роботи/розваг та не сильно переймається через ціну, – однозначно так. Але той прошарок не те щоб сильно затовстий.

Для роботи зі звуком. Звісно, Airpuls’ам є, що запропонувати на цій стезі. Але для просунутих профі є маса вузькоспеціалізованих рішень. Які в свою чергу можуть абсолютно не вразити у “цивільному” сценарії використання, але в студії зможуть дати на дещицю більше.

Як домашнє стерео Airpulse A200, мабуть, найменш компромісні. Тільки додай стійки. Або навіть без них можна цілком використовувати. Високий комод або тумба дозволять встановити акустику на достатній висоті. Але стійки все-таки більш по-нашому, по авдіофільськи, погодьтеся. Тим більше варіативність розташування одразу зростає – і стереобазу можна розширити, і від стін посунути далі. Що особливо важливо з огляду на заднє розташування фазоінвертора. 

Щодо стереобази. Edifier/Platinum поклали в комплект 5-метровий з’єднувальний кабель. І кабель, до речі, дуже і дуже непоганий. Все, як ми любимо, – товстий та важкий. Але чи варто ТАК далеко розташовувати подібні A200 колонки? Звісно, тут тільки тестувати. По класиці, ваш світ спот та стереопара мають утворювати рівнобічний трикутник. Звісно, це не є аксиома у 100% випадків. Але здебільшого роблять плюс-мінус так. Можливо, саме у вас в помешкані 4+ метри між колонками покажуть себе з кращого боку. Я б ставив їх в межах двох метрів одна від одної та, відповідно, розташовувався би на помірному віддалені. І стереопанорама буде гарна, і не втратите фронт сцени. Але слухати і вирішувати тільки вам.

БОНУС. Як кіноакустика. Цей сценарій я також затестив, завдяки виходу перших серій “Покоління Ві” (спін-оффа “Хлопаків”). Тут мені є що сказати. Як на мене, то це дуже компромісний варіант. З одного боку, фонові звуки наче губляться в фоні, а голосам в діалогових сценах бракує презенса, ваги, тепла, тактильності. Того, чого в достатку з підлоговою акустикою. З іншого – всілякі різкі, гучні звуки типу пострілів, вибухів тощо стають аж занадто окресленими та лякаючими. Доводилось постійно регулювати рівень гучності на першій серії “Континенталя”. Ще один спін-офф. Кіноіндустрія летить у прірву, господа.

Але коли у фільмі грає музика… Тут Airpulse демонструють, за що ті гроші сплачені. Я не дарма згадав спін-офф до “Джона Уіка”. Принаймні в першій серії там просто шикарний саунд-трек. Дуже раджу любителям 70-х та всілякого фанку.

Тому в якості пари до ТВ колонки точно мають право на життя, особливо, якщо ви часто дивитесь музичні відео та концерти. Або мюзікли. 

ЗВУК

Ну нарешті. Вся інтрига тут спочатку зводиться до двох питань. Перше – чи грає Airpulse A200 як “едіфаєр”. Та друге – чи сильно відчутно використання нетипового твіттера. 

Щодо першого, то Airpulse точно знаходиться в іншій лізі пристроїв, ніж колонки, які виходять під маркою Edifier. Водорозділ (або звукорозділ тоді) тут проходить дуже чітко. Див не буває, за більші гроші ви отримаєте більше, суттєво більше звуку. І не провина колонок, що в аудіо ціни – функція нелінійна. 

Airpulse дадуть вам незрівняно більше інформації, ніж верхні моделі материнського бренда, але і попросять теж. І мова не про гроші навіть. A200 доволі чутливі до якості матеріалу. Тому про lossy-контент я б забув. Хоча Spotify не вб’є в вас любов до музики, але радив би все-таки сервіси з lossless записами.

Ну і тут я плавно подвожу до другого. Ця вибагливість я наслідком характерної особливості стрічкового твіттера відігравати фонограму з ретельним викопуванням деталей, з підкресленням мікродинаміки, прозоро та дещо в нейтрально-холоднуватій манері. І це чудово укладається в контекст використання Airpulse A200 саме як монітора. 

Істинно стрічковий твіттер, як його визначає виробник через розміри драйвера, забезпечує кришталево-прозорий верхній діапазон. І ось тут треба розуміти, що A200 не з когорти колонок з відверто комфортним звуком. Якщо ви особливо чутливі до верхніх частот, то цей біля-моніторний характер може стати аж занадто пряним, так би мовити. Мене, звиклого до насичених “шовкових” ВЧ Oberon’ів, але пом’якшених Marantz’ем, така подача не втомлювала навіть після 4-5 годин прослуховування поспіль. І це в близькому полі. 

В цілому звук можна охарактеризувати як швидкий, ДУЖЕ швидкий, прозорий, нейтральний в нижній половині спектру та нейтрально-прохолодний у верхній. Потужні підсилювачі забезпечують колонкам підкреслено динамічне звучання, що дає змогу при скромному діаметрі одного-єдиного вуфера видати відчутний звуковий тиск на нижніх частотах. Водночас, точна робота магнітної системи – не дарма я вам про неї стільки тут базікав – дозволяє видати низькі частоти не просто потужно, а й з показовою чіткістю та роздільністю.

Прозорість, динаміка та роздільність – це перші враження, які вас навіщають при знайомстві з Airpulse A200. За ними вже на другий план відходить те, що згодом ви помічаєте, що звук дещо сухий, що тіло є, але маса його знаходиться десь в рамках уяв про красу до всіх цих боді-позитивних тез. 

Але це тіло пружне, рельєфне, з міцними м’язами, які за потреби A200 без зволікань пускають в хід, задаючи стрункий хід ритмічного малюнку композиції. Динаміка, я повторюсь, в них відмінна. Мене навіть охоплюють заздрощі, як подумаю, що хтось після верхніх Мікролабів чи Свенів переходиться на A200 і вперше чує такий звук. Це нас, людей розбещених та присичених аудіо вищого рівня, вже складно чимось здивувати. Ех, захват неофіта!

Натуральність їм також притаманна. Але тут немає тої сверхнатуральної подачі, яку можна почути тільки в підлоговій акустиці або в дійсно дорогих (і пасивних) полочних колонках. A200 сатурують тембр, чудово передають рельєф, але не граються в гіпертрофію образів та наднатуральну презентацію. Звук більш схильний до аналітичного, ніж до іммерсивно-захоплюючого. Вони дуже далекі від явного браку емоційності, притаманної суто студійним моніторам, але десь на півдорозі від апаратури для любителів вислуховування звуків до техніки з арсеналу меломана.

СЦЕНА

Розповідати про побудову сцени акустичною системою справа хибна. 50% результату це позиціонування АС в приміщенні, а також саме приміщення, зі всіма його вадами та фічами. Звісно, сама акустика, всі інженерні рішення та ходи, також даються взнаки, як і весь інший тракт. Що там казати, найкращого “апу” сцени (в ширину) я досяг заміною операційного підсилювача на своєму ЦАПі. 

Великі стрічкові виромінювачі Airpulse A200 в купі з рупорним виконанням забезпечують класну дисперсію звуку. Це дає гарну ширину та яскравий фронт. Проте, при збільшенні стереобази фронт може втрачатися, і тут вже є варіант або гратися з кутом розташування колонок одна до одної, або з самою стереобазою. Я робив і те, і інше, і для себе вирішив, що меша база іде в цілому просторовості звучання на користь.

Сцена широка, достатньо широка для “стійкової” акустики такої цінової категорії. A200 не намагаються грати у вищій лізі, але й не лажають. Гарна, збалансована побудова сцена в горизонтальній площині. Фронт в фокусі. Края насичені. Що іще треба?

Вглиб сцена вже дещо скромніша. A200 чітко дозволяють “зчитувати” плани та не звучать плоско. Але глибина в такому форматі акустики знаходиться в категорії колонок з дещо більш високим цінником. Чи вада це? Завжди хочеться максимуму за кожну витрачену гривню. Проте, в такому компромісному ціновому діапазоні треба іноді чимось жертвувати. І те, що роблять A200 тонально та динамічно, якщо так можна казати (можна, бо хто мені заборонить?), вартує цих компромісів. 

Звісно, тут можна знов-таки казати про компроміс, але інший, – про напівмоніторний формат акустики. Той випадок, коли універсальність це не завжди добре. Мол, моніторам властива плоска подача музичного матеріалу, вони роблять акцент на звуці, а не музиці в цілому, без всіх наших аудіофільських забаганок. Тон, транзієнт, мікродинаміка. А решту шукайте в салонах hi-fi та шоу-румах.

Але як же вони музичать у вертикалі! Ось тут ледь не найбільше розкривається стрічка. Airpulse A200 грають дійсно “високо”, з чудовою вертикальною презентацією. Чудово промальовуються образи, їхня геометрія та позиціонування. Тут я недаремно казав не тільки про стійки, а й про підставки, у разі розташування на столі. Ці колонки заслуговують витрати грошей на їхнє правильне розміщення. 

Зазначу, що в мене стеля понад 3 метри. І навіть мої Oberon’и так класно “вертикально” не звучали вдома, як тут. І не дивно, бо там стеля була помітно нижча, ніж в середньому по панельним будинкам. Радянські будівельники вміли поєднувати нечистість на руку з поганими окоміром. А страждати потім нам, аудіофілам.

В цьому огляді буде багато Уілсона. Новий альбом того заслуговує. Медітавний майже ембієнт-трек добре “пасує” A200. Тут немає ешелонування, притаманного БСО, великої кількості образів та необхідності розташувати в нашій уяві їх не тільки “від краю до краю”, а й “до обрію”. І тут характерна подача простору Airpusle A200 працює на вищий бал. Вони малюють масштабне, як для формату, знов-таки, полотно, навіть якщо ви користуєтесь ними у ближньому полі. Мене цей трек “накрив” саме коли я сидів просто на підлозі буквально в метрі від колонок. Навіть при такій диспозиції мене і колонок відносно одне одного панорама виявилась достатньо вражаючої, щоб змусити мене знову і знову вмикати композицію і з рештою додати її до плейлиста цього огляду. 

А на цій композиції, більш класично-інструментальній, можна оцінити позиціонування в просторі. З позиціонуванням АС справляється відмінно, плани та края відокремлені та протиставлені з ясною чіткістю. Дещо бракує глибини та перспективи, коли мова йде про передній та дальній плани. 

Вокал при цьому позиціонується, безумовно, в центр нашої уваги та сприйняття. Але робиться це скоріш виключно позиціонуванням, ніж додаванням динаміки чи гостроти. Емоційність відтворення помірна, проте загальна чіткість середнього діапазону та охоплення переднього плану акцентує нашу увагу саме на ньому. 

БАС

Бас – це, як правило, ахіллесова п’ята акустики такого формату. В них на порядок більше НЧ, ніж в класичних поличних АС, але їм не дотягнутися по кількості басу до підлогових колонок. Фізику обманути неможливо, нажаль.

Скромний 5,5-дюймовий діфузор видає – як би мені сказати “неочікувану” – очікувану дозу низьких частот. З урахуванням дуже нейтральної подачі, схильної на верхній половині діапазону до прохолодно-нейтральної бас в цілому вкладається в якусь звукову концепцію, яку створювали розробники, працюючи над A200. НЧ присутні в достатній кількості і дуже відчутні. 

Висока (чи низька?) заявлена порогова межа відтворення в 46 Гц (яку перевірити, на жаль, немає змоги), здається, відповідає дійсності. Airpulse A200 дійсно видають доволі глибокі НЧ, але з цією притаманною їм прозорістю, швидкістю та сухістю та з явним спадом на нижньому басі нижні НЧ мають гарну читабельність, але дуже помірну присутність. З рештою саме інформативність можна вважати за ту компенсацію, яку ми отримуємо. Недерма Філ Джонс чаклував над магнітною системою драйвера. 

Натомість середній бас перебуває дещо у фокусі. Він нарочито чіткий, пружний, зібраний, м’язистий і дещо суховатий. Хоча, якщо казати про “підсушку” звуку то якраз-таки мід-басові частоти, мабуть, менш заслуговують на таке визначення. Мід має гарну роздільну здатність та чудові швидкісні характеристики. Удар, щипок, луп виходять немов чеканні, чіткі та з наче наведеними до надвиразності межами в уявному просторі. Швидкість спаду також в порядку, колонки добре контролюють “розпад”, тому позбавлені проблеми затухань. Повільних і змазаних вони не можуть мати за замовчуванням, колонки з перших хвилин кажуть “ми швидкі, ми динамічні”, але в той же час забезпечити натуральність поведінки звуку в просторі також в змозі. 

Якщо відкинути об’єктивну думку, то власне я, особливо ввечері після роботи під бокальчик червоного, волів би мати більше віддачі від динаміків знизу. Тому і обираю саме підлогову акустику. Цей швидкий та “яскравий” бас безумовно може викликати захоплення, але особисто я прихильник більшої масивності НЧ, які в свою чергу не придушують середній діапазон. Зрештою, подача A200 коріш сприяє більшому фокусуванні саме на звучанні нюансів і різних делікатних моментів матеріалу, ніж на самому матеріалі як такому. 

Однак, ця особливість може грати на боці A200 навіть зі мною. Неймовірна партія приблизно на четвертій хвилині навіть без насиченні масою та витягування масштабу може захопити вас та затягнути у вир уявних мандрів по стежках звукової архітектури Стівена Вілсона. Вілсона я вже перестав вважати просто музикантом (ну як “просто” – це культова фігура для прогу!), він – це архітектор. Він не пише музику звичним для нас образом, а наче створює складні сучасні конструкції, з скла, сталі та бетону, невагомі та прозорі, і, водночас, масивні та величні. 

Легкі довгохідні алюмінієві вуфери чудово “качають” басову партію на вступі, даючи як достатню масу, так і класну візуалізацію образу, зі всією пружністю струни та її тремтінням. Бас-бочка у другій частині після “one of these days I’ll cut you into little pieces” (ця фраза Ніка Мейсона, уповільнена та записана з ефектом кільцевої модуляції, була присвячена Джиммі Янгу, діджею Радіо BBC) звучить хльостко та водночас потужно. При цьому величина образа дещо середня, як я вже казав, колонки не грають з сприйняттям слухача, намагаючись прикрутити регулятор реалізму на максимум. 

СЕРЕДНІ ЧАСТОТИ 

В цьому діапазоні A200 на повну використовують ефект синергію від легкого та швидкого алюмінієвого динаміка та надшвидкої та чутливої стрічки в твіттері. Від нижніх СЧ до верхніх середніх колонки поводять себе в кращих традиціях стрічкових моніторів. Середні лінійні, шикарно збалансовані, тут немає ані браку дотичності нижніх середніх за рахунок прекрасної структурованості басу як такого, ані його надмірності, по тій самій причині. Бас тут як складна металоконструкція, яка складається з безлічі елементів, але водночас легка і міцна, щоб утримати на собі дещо більш складне та потужне. 

І середні частоти знаходяться в одній ваговій категорії з басом. Вони дуже відкриті, прозорі та мають помітно, але помірно, підкреслену мікродинаміку. Насиченість повітрям та сатурованість тембрів виступають як антагонист для дещо відстороненої презентації з уклоном в деталізацію. Все-таки в цьому “нейтрально-прохолодному” визначенні “прохолодна” частина в більшій мірі належить середині, і вже з верхніх середніх та нижніх ВЧ починається легкий холодок. 

Ремастер 2018 року, який вийшов тільки в 2022 році. Порівняно з оригіналом, ремастер додав в якості. В якості проработки дрібних деталей та чистоті звучання окремих інструментів. Альбом був записаний на тлі росту популярності панку та біль агресивної музики, і це відбилось як на нервово-нерівному характері гітари, так і на звучанні в цілому.

Ремастер ніби виправляє це, і виносить Animals поза межі контексту зламу музичної моди кінця вісімдесятих. В першу чергу від цього виграв, безумовно, бас. Гітара в Dogs звучала б чарівно навіть, якщо б продюсуванням альбому займався Рік Рубін. Проте, манера подачі A200 змушує вкотре захопитися цим соло. Чудова енергія, чіткість і водночас делікатність відтворення. 

Верхні середні вже в більшій мірі відчувається вплив саме стрічкового випромінювача та дещо “похолоднішання” забарвлення. Ще більш помітним стає акцент на мікродинаміці. Мене, як любителя яскравого звуку та гарних ВЧ, така подача більш ніж влаштовує, проте, серед прихильників притемненого саунду можуть статися непорозуміння з ВСЧ-ВЧ діапазоном Airpusle A200. ВСЧ тут не прощають поганої якості. Погано зведений матеріал, або надмірна компресія одразу вилазять на світ божий. Не на передній план, як це було би з профільними моніторами, але достатньо, щоб це кинулось в очі та вуха.

Відкритість та прозорість серденьочастотного діапазону прекрасно працює на гіпотично-психеделічний гітарі The Brian Jonestown Massacre. Музика цього гурту або чіпляє вовну светру вашої свідомості і тягне з неї нескінченну тоненьку ниточку у забуття, або просто проходить повз вас. І не в останню чергу тут вирішує те, на чому та через що (або під чим) ви прослуховуєте записи гурту. При здоровому глузді та тверезій пам’яті A200 забезпечили мені достойний тріп під пульсуючу та майже живу гітару Діна Тейлора.

ВЕРХНІ ЧАСТОТИ

Жвава та яскрава верхня середина підживлює нижні верхні частоти, роблячи їх насиченими, майже густими, але водночас легкими та такими ж прозорими, як і решта діапазону. Ця густота, ця сатурація досягається не жирністю, так би мовити, а навпаки кількістю та розділенням. Самі ж ВЧ тонкі, майже тендітні, з гостротою, не менш пікантні, ніж верхня середина. Так само – поганої якості вони не прощають, жодним чином. Вони не жбурнуть вам весь бруд в обличчя, знов-таки, але ясно дадуть відчути всі вади фонограми. 

Якщо дивитися вище, то маємо дійсно гарні верхи як для цього цінового сегменту. Не забуваємо про те, що це активна акустика, і вартість її складається з вартості АС та підсилювача. Все-таки використання стрічкового твіттера в такому форматі є гарним ходом. Верх чіткий, колонки старанно уникають звалення звуків в кашу. Не асують вони також з відпрацюванням затухань. Тут все дуже пристойно. Я добре пам’ятаю, як тоді, ще за часів популярності R2700, ентузіасти з лобзіком та паяльником ставили стрічкові твіттери в 2700-мі колонки, врізаючи їх у вільне місце на фасаді АС. Купольний твіттер при цьому лишався, але був незадіяний. Сам я це не слухав, але було б цікаво.

Трек відкриває прекрасну збірку Jazz for Japan. A200 чудово відвторює такі делікатні та повітряні верхні часоти. При цьому забезпечує гарне розділення тарілочок зі всіма деталями та нюансами на тлі солюючого сакса. Просторово колонки висувають на передній край саксофоніста, а тарілки займають другі плани, проте за рахунок чудової “вертикальності” подачі A200 добре працюють з другим планом. Хоч і глибин доволі помірна, але саме “висота” другого плану дуже гарна. Маємо чудовий та просторий “тил”. Технічно при цьому кожна нота окреслена, післязвуччя пропрацьовані дуже ретельно те делікатно. 

ПОРІВНЯННЯ З EDIFIER AIRPULSE A100

Про відмінності в характеристиках A100 та A200 я тут говорити не буду. Про 100-кі буде окремий текст. Але головні відмінності полягають в потужності та розмірах. Як кабінетів, так і випромінювачів. Звісно, це відбивається як на “розмірах” самих музичних образів, так і на віддачі по басу та верхам. Фізику навіть зараз не ошукаєш: навіть півдюйма діаметру діфузора стають відчутні. Як і міліметри різниці в розмірі стрічкового драйвера.

Чим подібні 100-та та 200-та модель Airpulse. Це характер. Саме почерк в них подібний, тут навіть немає сумніві, що за їхній тюнінг відповідала одна команда розробників, ведома власним та, головне, чітким баченням того, як мають звучати колонки. 

Перше, що вочевидь кинеться вам до вуха, – це бас. A200 попри всю легкість відтворення нижніх НЧ має помітно більшу присутність нижнього басу. A100 тут дає такі ж гарні чіткість, швидкість, контроль та точність, але з відчутно меншою присутністю нижніх НЧ. A100 мають таку ж чудові перехідну характеристику низьких частот, як і A200, але панч більш делікатний та менш вагомий. 

Середина, як і у випадку зі старшою моделлю, це коронна фішка моделі. На записах без овердрайву та перенасичення образами відмінності майже відсутні. Тут A100 показує себе молодцем. Невелика перевага A200 постає у разі динамічної та агресивної музики, за рахунок більшого розміру драйверів колонки краще справляються з макродинамікою. В міко-площині все здебільшого подібно та на дуже пристойному рівні.

Більший стрічковий драйвер 200-х Airpulse дається в знаки особливо на ВЧ. Більший випромінювач забезпечує більш динамічні та яскраві нижні верхні частоти та краще розширення на дальніх ВЧ. 

Але це якщо мова йде про використання акустики в середньому полі. В ближньому просадка по нижніх НЧ та насиченості ВЧ стає відчутно менш помітна. Всі ці порівняння носять суто суб’єктивний, органолептичний, так би мовити, характер. Звісно, вимірювання можуть це підтвердити. А можуть і не підтвердити. Прошу ставитися до цього як суто до власної думки автора. 

Сцена. Тут також є перевага, вочевидь, в старшої моделі. Якщо різниця по панорамності не стільки суттєва за рахунок в цілому широкої презентації обох моделей (дякуємо стрічковому випромінювачу, що широко “дихає”), то доволі скромна глибина A200 стає ще меншою з A100. 100-ки так само добре відокремлюють образи та їхні плани, але передача глибини дещо відходить, вибачте за каламбур, на другий план. 

Вокал цікавіше, як на мене, звучить з A200, якщо мова йде про емоційну подачу. Ледь вагоміше, ледь ацентованіше, але при відповідному характері виконання спрацьовує ефект синергії, і вже 200-ті краще справляються з тим, щоб заволодіти Вашою увагою. Хоча самі по собі A100 з огляду на характер в цілому та НЧ зокрема добре позиціонують вокал при побудові уявної сцени слухачем та звучать в цьому сенсі цілком гармонійно. Технічно – з огляду на роботу з нюансами звуковідтворення обидві моделі забезпечують прохору, ясну та дуже чутливу передачу діапазону. Це стосується і озвучування діалогів в кіно або голосу диктора.

Щодо універсальності: A200 безумовно є більш універсальною парою. По-перше, вона більш впевнено працюють в середеньому полі. Хоча A100 дуже добре себе показують при використанні в якості зовнішньої АС для ТВ. Але для саме для музики застосування їх в ближньому полі є більш доцільним та ефективним. Тим більше, що виробник додав спеціальні підставки до комплекту поставки.

Жанрово A200 також показують більшу варіативність на фоні A100. Сотки також вправляються з усіма стилями, які я їм “згодував”, але на драйвовій музиці з передачею емоцій краще справляються A200. Натомість до A100 немає жодних претензій саме до технічності відтворення. Тут скоріш питання лежить у площині забарвлення відтворення та додавання іммерсивності в озвучування матеріалу. 

Але де ці моделі зійшлися у смертельній битві без явних фаворитів, то це джаз. Делікатні “живі” НЧ, м’які та не перенасичені ВЧ, текучі та блискучі середні – тут обидві моделі працюють на одному, доволі високому рівні. Якщо у Вас плейлист складається здебільшого з класичного джазу, акустичної музики тощо, то зекономивши на придбанні A100 ви втратите хіба що дещицю масштабу та глибини. Сучасні ф’южн-відгалуження джазу, які я переважно і слухаю, краще звучать на більш м’ясистих A200. 

І НА ОСТАНОК

Будучи давно знайомим з Edifier та фактично почавши свій шлях в аудіофілію з колонок цього бренду, знайомство з лінійкою Airpulse відбулось тільки зараз. І воно, я вважаю, цілком вдале. A200 дають виключну енергоозброєність, якщо мова йде про можливості вбудованого підсилювача, та надзвичайно конкурентну тональну та тембральну продуктивність і технічність. A200 можуть стати як вашими настільними колонками, так і акустикою, за якою буде збиратися вся родина у вітальні для перегляду кіно чи для прослуховування музики. Потужності та об’єму їй не бракуватиме. 

Як хтось колись сказав, “колонки бувають або гарні, або поличні” – я на погоджуюсь з цим твердженням – ми маємо обирати. Більше звуку, більше об’єму, більше глибини, але, як наслідок, більше головного болю з розташування підлогової акустики. Або гнучкість та лояльність до акустичного оформлення приміщення, але дещо компактна презентація з колонками формату стійкового або поличного. Звісно, якщо мова йде про плюс-мінус один бюджет. Тут немає одної відповіді чи одного вибору. 

Мабуть, я навіть міг би порадити придбати в цьому бюджеті Airpulse A200 без прослуховування. Єдині сумніви – відносно насичених та характерних для стрічки ВЧ, яких декому може здатися забагато особливо після простішої мультимедійної акустики.