Всі автори

Stax SR-L500mkII та SR-L700mkII — Electric Head. Огляд, лікбез та трохи історії

ВСТУП

Це було невідворотньо. Рано чи пізно це мало статися. І я зараз не про війну, не про будь-що. Я про те, що, нарешті, в мої чіпки лапки потрапили справжні електростатичні навушники. Не гібридні внутрішньоканальні моделі, де щось якось схоже на електростатичний випромінювач застосовано в побудові акустичної моделі. А справжні, “дорослі” електростати. І не одні. І з парою підсилювачів. Про які ми, звісно, поговоримо з вами, любі мої, окремо. Волею долі та Era-In-Ear знайомство з технологію електростатичного драйвера я розпочну з тандему Stax, а саме, моделей SR-L500mkII та SR-L700mkII. 

Взагалі дуже цікаво знайомитися не те що з новою маркою — з новою технологією. Коли все працює наче так само, але не так. Під “не так” я маю на увазі за іншими принципами, в основі яких лежить мать її величність Фізика — електродинаміка, акустика тощо.

Цей огляд буде трішки перевантажений технічною інформацією, та повірте — це, по-перше цікаво, а по-друге, треба ж розповісти, ЯК це працює. Але буде це зроблено в максимально friendly way. Ну і не без історії — куди ж без неї. Про знакові бренди, а таких в аудіофільському світі вистачає, хочеться писати окремо.

ПРИНЦИП РОБОТИ ЕЛЕКТРОСТАТИЧНОГО ДРАЙВЕРА

Що є Ахіллесовою п’ятою динамічного драйвера? Це те, що рушійною силою драйвера є вплив електромагнітного поля на катушку, яка розташована майже завжди в центрі драйвера. В результаті мембрана, яка має не ідеальну пласку форму, отримує початковий імпульс в певній області, що призводить до нерівномірності його дії по всій поверхні та фізичних викривлень. З точки зору поверхні мембрани вони ледь помітні. Але ми говоримо про звук. Всі ці мікро-викривлення і дають нелінійні гармонійні спотворення. Як вирішити цю проблему?

Фізики-акустики розробили декілька схем роботи випромінювача, в яких мембрана рухається рівномірно у відповідності до рівномірно прикладеної до неї електромагнітної сили. Тобто рух відбувається синфазно. Однією з них і є електростатична технологія відтворення звуку. Як це працює?

Доволі просто, насправді. Принцип відтворення звуку той самий, що і в динамічній системі. Є мембрана (дифузор), яка рухається, а її рухи в свою чергу створюють коливання повітря, які, якщо ви пам’ятаєте, і є звуком. Наче все просто і зрозуміло. Але в чому цимес? Чим саме електростатичний випромінювач відрізняється від простої “динами”? Тут є певна схожість з планарним драйвером. Мембрана — це надтонкий полімер (завтовшки в кілька мікрон, у наших героїв її товщина біля 2 мкм), на яку нанесено металізоване покриття для взаємодії з електростатичним полем. Тобто під впливом зовнішніх сил рухається не котушка, яка приводить в рух мембрану, а безпосередньо сама мембрана. Якщо в планарах є струмопровідні доріжки, то тут сама мембрана є однією великою “доріжкою”. Як результат, рух мембрани відбувається синфазно, тобто рівномірно, в одній фазі з мінімально можливими спотвореннями та викривленнями. Адже сила застосовується до всієї поверхні мембрани.

Як досягається взаємодія надтонкої металізованої пластини? Мембрана розташована у відкритій акустичній камері між двох металевих пластин. Звуковий сигнал (змінна напруга) подається на узгоджуючий трансформатор. Він має “подружити” низький вихідний імпеданс підсилювача з відносно високим імпедансом випромінювача. З трансформатора чистий струм (напруга), який по суті є звуковим сигналом від підсилювача, подається на пластини з обох боків від мембрани. В результаті створюються різні потенціали рухомою мембрани та нерухомих пластин. Це дозволяє тонкій рухомій мембрані робити зворотно-поступові рухи під дією електростатичного поля у відповідності до амплітуди та частоти сигналу. Все просто. Так створюється звук, хвиля.

Звісно, все набагато складніше. Але залишимо це спеціалістам по електродинаміці. Головне, що тут слід підкреслити, це те, що такі навушники потребують спеціального підсилювача. Вони в принципі не можуть працювати зі звичайними, нехай і надпотужними стаціонарними джерелами, адже принцип перетворення коливань вольт-амперних характеристик у звук тут зовсім інший, використовується змінний струм, а не постійний, а також є окремий ланцюг для забезпечення струму зміщення, що і створює електростатичний заряд мембрани. Також в цій схемі не передбачено конвертації U/I, тут ми маємо тільки вихідну напругу.

Якщо зазвичай потужність підсилювача для навушників вимірюють у Ватах, то тут мова йде тільки про напругу зміщення та середньоквадратичну напругу, яка, порівняно зі звичайними підсилювачами, сягає якихось захмарних показників.

Наче зрозуміло. Трохи нагадує роботу планарного випромінювача, однак, рушійною силою тут є не магнетизм, а електростатика. 

STAX — ТРОХИ ПРО ГОДЗІЛ ЕЛЕКТРОСТАТИЧНОГО САУНДУ

Цікавий факт. Між створенням компанії та випуском перших електростатів пройшло… 22 роки. Stax з’явилися на світ саме перед початком Другої світової війни. Отже, не дивно, що японські пілоти здійснювали бойові вильоти зокрема в навушниках від Stax. Не виключено, що вони були на них під час атаки на Перл Харбор. Це не перший такий випадок в світі хай-енд аудіо, наприклад, німці Elac (Electroacustic) на зорі своєї історії робили акустичне спорядження для крігсмаріне, тобто для військово-морських сил Третього рейху. Ой, як незручно вийшло.

ПІСЛЯ ВІЙНИ

Але війна закінчилась, як і історія монархічної Японії. Stax, як і багато інших славетних японських виробників будь-чого, розпочинали свій шлях, як невеликий сімейний бізнес. План Маршалла та післявоєнні перетворення в країні сприяли розвитку таких компаній та перетворенню їх на світових галузевих лідерів. Не оминула ця доля і Stax, звісно, з поправкою, що галузь тут не така масова, як, наприклад, автомобілебудування чи споживча електроніка, але, тим не менш.

Першими рушіями продажів Stax стали знову не навушники. Це були конденсаторні мікрофони (до речі, ідея написати про те, як працює те, що дозволяє нам чути наших улюблених виконавців, поки що залишається нереалізованою), тонарми (так, Stax мають/мали також відношення до вінілу) та електростатичні динаміки. Як би то не було, але ще до випуску електростатичних навушників або, як сам виробник каже, електростатичних головних колонок, Stax постачали звукові системи для кінотеатрів. Але ті ще в 30-ті роки минулого століття були цілковито витіснені більш дешевими та простими динамічними системами. 

Я згадав про вініл не дарма. Stax добряче вразив післявоєнних аудіофілів випуском лінійки електростатичних картриджів для програвачів вінілових платівок. Ми і до цього ще доберемося!

В 50-ті Stax повернувся до “великого” електростатичного звуку, розробивши великий сегмент електростатичних акустичних систем для вибагливих побутових користувачів. І цілком логічним кроком став випуск перших в світі електростатичних навушників (головних колонок, не забувайте) — Stax SR-1. Виріб був по-справжньому аудіофільским. По-перше, він вимагав спеціального підсилювача, який виробник дбайливо пропонував придбати в себе. По-друге, навушники могли похизуватися непересічними технічними показниками. Так, товщина мембрани сягала.. 5 мкм. Так, зараз є тонші, але, ЦЕ ТИСЯЧА ДЕВ’ЯТСОТ ШІСТДЕСЯТИЙ РІК. 1960! І діапазон частот, які були до снаги SR-1 також був не аби-який — від 20 Гц до 20 кГц. Далі для компанії настали “золоті часи”, які відзначились випуском лінійки навушників SR-Lambda. ЇЇ представниками є і наші сьогоднішні герої.

Пізніше, у 80-х Stax встигли навіть зробити вклад у галузі “діджиталізації” звуку, випустивши власний програвач компакт-дисків. 

90-ТІ І ПО НИНІ

Але настали темні часи, “середньовіччя” HiFi — 90-ті. Лихими вони були не тільки у нас, але й у виробників хай-фаю, не орієнтованого на масмаркет. Після довготривалої кризи, яка ледь не призвела до банкрутства, Stax була придбана… Edifier. Так, китайським виробником, зокрема мультимедійної акустики. До речі, я й сам мав їхні активні колонки R2700. Зірок з неба не хапали, але і відверто лаяти їх немає за що. 

Сьогодні стабільності Stax ніщо не загрожує, принаймні такої інформації ми не маємо, а сама компанія стала частиною потужного холдингу Edifier, який “підм’яв” під себе вже не один аудіофільский бренд.

ПАКУВАННЯ ТА КОМПЛЕКТАЦІЯ

Про дизайн ми поговоримо згодом, але він тут згаданий доречно, адже пакування та комплектація навушників відповідає, власне, дизайну самого продукту. Такі самі лаконічні та аскетичні. Постачаються SR-L500mkII та SR-L700mkII в коробках середнього розміру. Маємо зображення моделей на “фасаді” коробки — 500-ті на білому фоні, старші, 700-ті, — на більш “стильному” чорному. Обидві коробки не такі щоб сильно інформативні, але про головне вони сповіщають — обидві моделі вироблені в Японії. Ніякого переміщення, ніякого Китаю чи В’єтнаму. Тільки Японія, тільки хардкор. Це круто. 

Але все ще більш скромно в середині. Кейс? Він тут є, якщо за нього можна вважати ложемент з дуже щільного пінопласту. Але він складається з двох половин, які доволі міцно фіксуються одна до одної, тому, враховуючи місце для чималого кавалка кабелю, це можна вважати за кейс. Якщо серйозно то обидві моделі не сильно підходять під категорію для прослуховування on-the-go або навіть для того, щоб брати їх з собою у подорожі. Хіба що ваша «подорож» викликана тим, що тисячі кровожерливих орків пруться до вашого містечка. Не забудьте, що Stax’ам буде потрібен ще й підсилювач і умовний D50 у валізу без гострої потреби не покладеш. Проте, Stax і на такий випадок вигадали рішення, але про це я розповім вам окремо.

Серед комплектації пакунок з документами, самі навушники та кабель. Кабель має фірмовий п’ятиконтактний термінал, тому ніяких тобі 3,5-6,3 мм адаптерів чи на кшталт того. Кабель — класичний Stax’івський. По-перше, він має пласку форму, чим нагадує кабельную продукцію Nodrost. 6 провідників розташовані в одній площині паралельно одне одному. Таке розташування провідників має на меті зменшити ємність кабелю та, відповідно, зменшити наведену напругу. По-друге, матеріал. Тут застосована безкиснева мідь чистоти 6N зі срібним екрануванням. На відміну від першої ревізії SR-L500 та SR-L700, кабель у навушників — змінний. Зокрема, це дає змогу окремо придбати та використовувати 5-метровий кабель, який дбайливо пропонує Stax. До речі, я б не нехтував такою можливістю, адже комплектні 2,5 метри мені виявилися закороткі для найкомфортнішого споживання контенту. Хоча то вже особливості меблювання квартир, які пам’ятають ще Франца Йосифа. 

Також кабель має захисний ковпачок, що собою закриває термінал для під’єднання до підсилювача. З іншого кінця 3-контактні коннектори також фірмові, мають щільний контакт з роз’ємами на навушниках і в цілому зручні. Отже, маємо тільки найнеобхідніше, але належної якості та відповідного рівня.

ДИЗАЙН

Ви дивились серіал The OA від Netflix? На мою думку, один з кращих проектів стрімінгу. Там був персонаж-злодій у виконанні Джейсона Айзекса, і в одній із сцен він працював у Stax’ах, найперших Lambda’х. І знаєте що? Вони майже не змінились! Японська відданість традиціям знайшла свій прояв і тут. Обидві моделі мають майже ідентичний дизайн з відмінністю скоріш пов’язаною із реалізацією електростатичного випромінювача.

Першим до ока припадає матеріал. Вони пластикові. Трошки дивно, враховуючи прайс, але не слід забувати, що це — не зовсім звичайні навушники. До того ж вони мають явно професійне спрямування, і в них все буквально шепоче про юзабіліті та зручність.

Оголівʼя, точніш дужка, яка з’єднує дві “колонки”, доволі висока та пружна. Взагалі навушники габаритні, але враховуючи їх переважну “домашність”, в цьому проблеми я не вбачаю. Під дужкою зафіксоване м’яке оголів’я, виконане дуже тактильно приємної еко-шкіри. 

В мінімальному положенні фіксатора навушники явно “високі” по посадці. Мені вони либонь сіли, але сіли. Власникам зовсім компактних макітр я б порадив приміряти. Фіксатор також пластиковий, має кілька позицій регулювання. Для з’єднання дужки та чаш використовується єдина металева деталь в конструктиві — вилки, які, завдяки шарніру, забезпечують помірну рухливість чаш у вертикальній площині. Рухливість дійсно дуже помірна, але це компенсуються формою амбушур. 

Чашки також пластикові. По суті вони є пластиковою захисною решітку. Але решітка тут не тільки на фейсплейтах. Вона тут всюди. Тобто зі обох торців. Акустичне оформлення МАКСИМАЛЬНО відкрите. Можна навіть не розповідати в деталях про фактичну відсутність шумоізоляції та про те, що оточуючі слухатимуть музику разом з вами.

Чи маю я суттєві претензії до дизайну? Звісно, ні. Виробник зосередився на доведені до ідеалу створеної акустичної моделі, а зовнішня оболонка, тобто форма та матеріали корпусу в даному випадку, лише інструмент та засіб досягнення результату. Та й доречно буде нагадати, що Stax’и — це перш за все рішення для професіоналів, а вже потім — для ентузіастів аудіо. А в професійному середовищі чи не востаннє думають про витонченість форм та люксовість використаних матеріалів, що добре видно по більшості представників сегменту.

Щодо ергономіки та комфорту взагалі, то це одні з кращих навушників, з якими я мав справу. По-перше, вони дуже легкі. Ні, не так, ДУЖЕ легкі. Маса без кабелю Staх SR-L500mkII лише 340 грамів! В SR-L700mkII вона трохи більша — 360. Вони ледь не невагомими відчуваються. Амбушури мають прямокутну форму, вони великі і цілковито охоплюють вухо. Їх скошений профіль дуже сприяє комфортній посадці та легкому налаштуванню. Матеріал виробник не декларує, але він схожий на еко-шкіру на кшталт тієї, що використана в оголів’ї, тільки тут вона тонша та ще м’якша. Матеріал всередині також максимально сприяє зручності використання протягом довгого часу. 

А от щодо відмінностей, то це з галузі скоріше технологічної, аніж творчої. Крізь решітки добре видно “зовнішній” статор електростатичного драйвера. Грубо кажучи, той, що далі від голови. В L700 він має додаткові елементи — шестикутник у центрі та прямі лінії, які виходять з його кутів. Мені дуже шкода, що виробник не приділив достатньо уваги опису технічних “фішок”. Я це дуже люблю, сподіваюсь, що і ви також. Але я впевнений, що ці “малюнки” багато в чому визначають відмінність у звучанні моделей. 

ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Так як ми маємо справу не зі звичними динамічними або навіть планарними навушниками, то і характеристики тут доволі незвичні. На щастя, виробник декларує однакові ТТХ для обох моделей, тому порівнювати ми нічого не будемо, а лише подивимося на цифри.

Частотний діапазон, звично для електростатів, широкий — від 7 Гц до 41 кГц. Чутливість — 101 дБ. А далі починаються дивні дива. Це значення не на 1мВт, а на 100В Vrms. Відповідно, опір тут також не такий, як у звичних динам. 145кОм! Ще раз, 145 тисяч Ом. Він рахується разом з кабелем. Ну й до того ж вимірюється електростатична ємність — 110 пФ. Окрім того, електростатичні навушники мають ще один важливий показник, напругу зміщення, який відсутній в інших системах. Якщо коротко, це величина яка характеризує швидкість зміни індукції електростатичного поля. Простіше кажучи, чим вище напруга зміщення, тим “швидше” працює випромінювач. Загалом це вважається чинником більшої виразності та окресленості середньочастотного діапазону. Серед електростатичних підсилювачів використовується кілька “стандартів” bias voltage: фіксована 200 В, змінна (500-600 В), а також Stax Pro — 580 В.

ЗВУК

Тут я спочатку зауважу на тому, що навушники тестуються з парою підсилювачів від самих Stax. Звісно, не святим же духом їм живитися? В якості пари піддослідних виступили Stax SRM-D10 та SRM-D50. Другий, це вражаючий звук та естетика виконання. Перший — компактність та неочікувана безкомпромісність.

Маючи не вперше справу з електростатами (так, був невеличкий досвід знайомства з Sure KSE-1500 та DIY-проєктом Перун), я відразу впізнаю знайомий почерк. Я не дуже люблю стереотипні порівняння, які приписують певні риси та вади окремим технологіям чи схемам, але тут дозволю собі дещо цим позловживати.

Головна риса електростатів, як на мене, це неймовірна легкість та невимушеність звучання. Ні, я не маю на увазі, що у умовних Fostex чи Focal на лобі здуваються вени під чималими краплями поту. Але щось таке відчуваєш кожного разу, коли слухаєш навушники з електростатичним випромінювачем. Можливо, через те, що вони працюють з чистою електрикою і не використовують звичний магнетизм. Тут я процитую Джессі Пінкмана: “Science, bit*h!”

Так і обидві наші сьогоднішні “зірки”. Що SR-L500mkII, що SR-L700mkII — обидві вони грають так само — легко, невимушено, дуже плавно та текуче. І я тут не про той эффект стаккато, який притаманний пристроям A&K. Кажучи про плавність, я не натякаю на спрощення на мікрокрівні. Тут є певна складність у донесенні власних вражень, яка присутня навіть за умови чималого досвіду такого донесення. Просто послухайте. Це буде краще сотні слів.

Навушники звучать по-справжньому відкрито, без умовностей. Їм легко вдається створити вкрай реалістичне відчуття народження звуку не навколо голови, а далеко поза межами власного приватного простору. “Панорамні навушники” — так Stax нарекли свої перші Lambda і були, дідько, праві на всі 100%. 

А ще — прозорість. Відчуття кришталевої ясності не покидало мене весь час прослуховування. Іноді, навіть після сетапів за кілька тисяч доларів, все ще можна ловити вау-ефект від такої вражаючої чистоти.

В цілому подача моделей може бути охарактеризована як технічна, з акцентом на мікродеталях. Це більшою мірою стосується старшої моделі, молодша енергетики додає, навпаки, в макровимірі. Проте подача скоріш тепла. Навушники органічно поєднують технічну гостроту з теплою презентацією та комфортністю сприйняття. Натомість, вони не заграють з ним, нашим сприйняттям, граючи на полі гіперреалізму — їм не притаманна неприхована накачка масою образів. Вони переконливі, але не занадто. Тим, хто звик до звуку динамічних навушників або гібридів, може здатися, що нижній половині спектру не вистачає ваги. Але здебільшого таке відчуття оманливе, хоч і не повністю. Це наслідок карколомної швидкості та зразкової перехідної характеристики випромінювача. Так, чого їм не бракує, так це швидкості. 700ті це такий собі Ferrari 812 у світі навушників. І це я не чув неймовірні топи від Stax, навіть боюсь уявити, що буде там. 

SR-L500mkII трохи більш теплі та вагомі на НЧ, що робить ці навушники, напевно, більш аудіофільскими, ніж 700ті, які грають по-професійному виважено та по-хірургічному точно. 

Але загалом моделі дуже близькі, все в них видає одну породу, одну кістку, хоч і SR-L700mkII все-таки звучать, я б сказав, аристократичніше. 

СЦЕНА

Моделі SR-L500mkII та SR-L700mkII будуть сцену як раз-таки панорамно. З розмахом, широко, з відмінними локалізацією та розділенням. 

L700mkII тут трохи виривається вперед. 500-та модель звучить дещо більш компактно, ніби конічно зосереджуючи вашу увагу на в цілому панорамній презентації, але вже без всього охоплення сцени, що демонструє 700-та модель. Різниця незначна, проте це трішки витягує у сприйнятті побудову сцени, що з урахуванням відповідної подачі вокалу обама моделями, надає трохи більшої глибини презентації. 

Ось тут SR-L700mkII зі своєю либонь осяжною сценою трохи сприймаються якщо не пласкими, то явно орієнтованими на створення широкої, масштабної картини, аніж глибокої з підкресленою ешелонізацією. Але навушники скоріш воліють не акцентувати контрасти у вертикальній площині, а робити це в площині горизонтальній, якомога технічніше створюючи уявні межі та кордони музикальних образів. Натомість SR-L500mkII на дещицю менше підкреслюють цей контраст, звучать на дрібку м’якше і уводять нашу увагу в бік вертикальної локалізації. 

Навушники більш сконцентровані на розділенні та “панорамізації”, ніж на наданні додаткових маси та “калібру”. Образи помірно великі, без підкреслення уявної голографії. Натомість маємо яскраву презентацію, контрастну, чітку, окреслену, але в той самий час м’яку та природну. 

Вокал обидві моделі відпрацьовують відмінно. Тут даремно будь-що коментувати, але деякі риси я все-таки виділю. Живий, грайливий звук навушників якомога краще пасує записам, насиченим вокальними партіями або тим, де вокал емоційний та поданий яскраво. SR-L700mkII це підкреслюють трохи сильніше, ніж SR-L500mkII, які в свою чергу додають маси та тепла вокальним партіям. Але обидві моделі файно передають тембр та вміло керують його сатурацією. Вона помірна, але достатня для отримання аудіофільскої насолоди. Принаймні, тією мірою, яка не заважає Stax’ам зберігати той професійний апломб, який ці моделі повинні мати. 

Саме позиціонування вокаліста не егоцентричне, образ вимальовується чітким та окресленим, але він скоріш в одному шарі, в одному валі з іншими образами, і ледве робить пів кроку назустріч слухачу. 

Акапельне виконання то лакмус щодо того, як навушники справляються з вокалом. А в цій композиції ще закладено розкішну “просторовість” подачі. Тембри насичені, відмінно передаються особливості кожного з голосів. Хорова частина також звучить цілісно, але кожен учасник квартету присутній на фонограмі у подачі SR-L700mkII не губиться та не розчиняється. Два ведучих голоси, тенор та баритон звучать відповідно. При цьому класно реалізоване відтворення простору та локалізація голосів. 

А шо Stax SR-L500mkII? Молодші Stax’и додають трішки інтимності та тіла у звучання голосів. На окремих треках це більш помітно, як, наприклад, тут. Все залежить як від самого вокалу, так і від забарвлення та насичення композиції, самого аранжування. 

НИЗЬКІ ЧАСТОТИ

І ось ми ступаємо на дуже тонку кригу, мої друзі Педігріпал. До мого знайомства з електростатичними випромінювачами, я багато разів чув, що електростати — то не про бас. Ні, грати вони його вміють (ще й як!), але це не ті НЧ, що дають старі добрі Sony MDR-Z1R або вінтажна акустика з 12-дюймовим вуфером, якщо мова йде про акустику. До речі, Martin Logan, американський виробник електростатичних акустичних систем, у своїх моделях також використовує динамічні випромінювачі як раз на діапазон нижніх НЧ. 

Отже, що ми почуємо в SR-L500mkII та SR-L700mkII, коли вирішимо з ними познайомитися? Чи почуємо ми БАС? Так, і він, класний. Але є один нюанс…

Завдяки блискавичній перехідній характеристики ми маємо одні з найшвидших НЧ, що мені доводилося слухати. Їх роздільна здатність просто вражаюча. По-справжньому кулементні НЧ, швидкі, але водночас дуже детальні, з окресленими лініями, піками та впадинами. Блискавична рельєфність та інформативність. Це той випадок, коли бас тягне порівняти з шрифтом Брайля. Він буквально осяжний, тактильність надреалістична. Атаки ледь не зразкові, хоч зараз в палату мір та ваг. 

Середні баси помітно підкреслені, відчувається добрячий кавалок додаткової енергії в цьому діапазоні. Це робить презентацію на НЧ обох моделей ще більш ефектною. Робочий барабан, бас-гітара на низькому тоні звучать розкішно. Взагалі вся НЧ-секція ллється як гарне біле вино. Прозоро, але з нотками золота та з прихованою глибиною. 

Бас хвисткий, щільний, ударний. Але це технічні швидкі удари, і про повноцінний масаж перепонок ми говорити не можемо. Добре це чи погано — питання сприйняття та вподобань. Це як сперечатися на тему блондинки vs брюнетки, світле пиво vs темне тощо. Хоча щодо другого, то я привідкрию завісу таємниці, раптом хто захоче віддячити вашому покірному слузі кількома пляшками milk stout’у. Щодо першого — не буду, а то раптом що, дружина не зрозуміє.

Так а в чому нюанс? А він у тому, що знаходиться нижче мід-басу. Stax SR-L700mkII вельми делікатно відіграє цей діапазон. Інформаційний фронт у суб-НЧ присутній, тут навушники зберігають той високий рівень, який їм притаманний взагалі, але певна швидкість та легкість, які можуть заворожувати у відтворенні середніх басів на суб-басах призводять до дещо невагомої презентації. Суб-НЧ є, але ось презенс їх вельми помірний та ненав’язливий. Там, де хочеться відчути рух маси суб-басів, відчувається звичний виразний, вивірений почерк навушників, але без відчуття тієї енергії, яка часто-густо супроводжує презентацію динамічних моделей. Енергія то є, але вона скоріш кінетична, ніж потенціальна. Розумійте це, як забажаєте. Протяжність також не з табору динамічних моделей. Перехідна характеристика низьких сприяє також і швидким затуханням. Але тримаємо в голові професійне спрямування, закладене в моделі Stax’ів. Тут зібраність та чіткість вартують більше, ніж аудіофільські витребеньки. 

При цьому SR-L500mkII демонструють не суттєво, але все-таки інакший підхід. Будучи трохи м’якішими, вони в меншій ступені підкреслюють міб-бас та цим менше відтіняють нижній бас. В результаті їхня подача трішки більш рівна в цьому діапазоні, а маса так само на дрібку більша. Можливо, менш вражаюча та ефектна, хоча тут важко обрати смакового переможця. Обидві моделі демонструють високий рівень, а SR-L700mkII в якості старшого брата хизується витонченістю та підкресленою артикульованістю. Натомість, SR-L500mkII стануть більш до смаку поціновувачем трохи теплішої презентації.

Віртуозний геній баса. Це найбільш коротка та стримана характеристика, яку зміг дати Маркусу Міллеру. Я вирішив навести саме цей приклад, тому що він якраз виграє від характеру подачі Stax Lambda. Обидві моделі мають розкішну продуктивність у тому що стосується натурального баса. Якщо таким можна вважати електричну бас-гітару. Кожна нота настільки ясна, прозора та артикульована, наскільки то взагалі може бути. Манера гри Міллера та сама композиція — це те, де блискавична атака Stax SR-L700mkII стає у пригоді. Бас вражає. Зібраність, роздільна здатність та шалений контроль, де жодний призвук не виходить за визначенні межі. 

SR-L500mkII трохи менше акцентують саме верхні басові ноти, додаючи більше ваги нижньому басу. Його все одно, як на мене, хотілося б більше в електронній музиці, але тут ми маємо густий, вагомий, але в той самий час швидкий та пружний бас. Але 500-ті трохи менше підкреслюють саме ведучий бас та мають більш спокійну та емоційно рівну презентацію. Тут дійсно для себе дуже важко обрати “переможця”, або бодай варіант, до якого більш схиляєшся. Тому що тут я скоріш віддаю перевагу 700-тій моделі, але коли ми змінюємо вектор у бік синтезованого басу, то тут 500-ті звучать більш впевнено. Хоча, можливо, я просто ХОЧУ почути цю різницю? 

СЕРЕДНІ ЧАСТОТИ

Приділивши достатньо уваги вокалу, хочеться поговорити про середні частоти в цілому. СЧ в Lambda’х мене, зізнаюсь, трохи здивували. Я очікував більшої гостроти, можливо, надмірного підкреслення виразності та тональної прохолоди. Але ні, вкотре переконуюсь, що не варто будувати уявні (хибні) припущення про звук будь-чого, виходячи незрозуміло з чого. 

Натомість СЧ в SR-L700mkII мають ту саму швидкість, фантастичні атаки та шикарне розділення. Але при цьому навушники вдихають тепла ти життя в звук. Він не віддає прозекторською, від нього не віє могильним холодом чи, не приведи Боже, цифровою бездушністю. СЧ дуже живі, відкриті, добряче насичені. Розділення підкреслене, але при цьому сама подача цільна. Це додає натуральності та добре поєднується з тією невимушеністю, про яку я тут писав.

НСЧ підхоплюють естафету від НЧ. Вони гарно артикульовані, трішки драйвові та радують приємною щільністю. Всі образи з цього діапазону звучать вельми переконливо. І, чого там приховувати, вражаюче. Їм не бракує а ні глибини, а ні відчуття маси. Той випадок, коли смакові, я підкреслюю це визначення, вади не мають значення, і залишаються суцільні переваги. 

А що ВСЧ? Ріжуть? Чи можна ними катувати негідників, вмикаючи погано зведені записи? За них окремо хочеться потиснути руку інженерам Stax, тому що вони настільки органічні та інформативні, що ніяк не можеш зрозуміти, як їм у НЕ верхньому ціновому сегменті вдалося поєднати виразність, деталізацію, структурованість, стрімкість звучання з м’якістю та комфортністю. Якщо хочеш вразити слухача, додай пару дБ в районі 3-5 кГц. І не важливо, що потім у слухача відпаде бажання довго слухати музику. Зі Stax’ами все навпаки. Подача попри вражаючу технічність та прозорість все ще тепла, окрім того, ВСЧ звучать, якщо не м’яко, бо це віддає ватним та погано контрольованим саундом, то вже точно не гостро. Навіть після кількох годин, що в SR-L500mkII, що SR-L700mkII, в мене не виникало потягу зняти навушники і перепочити. По-перше, тому сприяє неперевершена відкритість, бо складно зробити навушники ще більш відкритими. По-друге, та сама комфортність в подачі. Знов таки, невимушеність.

СЧ протяжні, але загальний характер звуку навушників їм також характерний. Блискавична перехідна характеристика робить їх “швидкими”, зокрема і на фазі спаду сигналу. Не настільки, щоб записати їм це як недолік, лише як особливість. 

А що SR-L500mkII? Тут ми маємо трішки спрощену подачу. Вона в цілому схожа та близька, це ті самі ясні, прозорі, але теплі СЧ, але трішки менше енергії, яка добре підкреслює мікроконтрасти. Вони більш теплі, цілісні та… великі. Так, 500-им Lambda’м притаманні дещо більш великі музичні образи. Навушники трохи схиляються на бік макродинаміки. Але не настільки, щоб їх звук не видавав в них представника сімейства Lambda. 

Maneskin стали не тільки переможцем Є-бачення минулого року, а й відкриттям для мене особисто. Ще до самого конкурсу раптово натрапивши на відео з їхньою композицією, я одразу вподобав цих запальних італійців. Можливо, ще й тому що я на 1/16 неаполітанець. 

SR-L700mkII зразково розділяють образи середини спектру. Гітари та вокал Даміано Давіда підкреслені та виокремлені, при цьому навушники дотримуються мелодійності подачі. Вони не втрачають драйв та відчуття завершеності, натомість кожен з них відіграний досконало. Як “в команді”, так і окремо. Хриплуватий та вкрай емоційний Даміано, удари по робочому барабану, ритм-гітара, швидка та драйвова. Ці ознаки помірно підкреслені разом та кожна окремо. В першу чергу за рахунок досконалої технічності виконання. 

Це саме можна сказати і про SR-L500mkII. Хіба що на середніх частотах трохи більше теплого забарвлення. Також 500-ті дещо менше фокусуються на контрасті між образами. Вони мають чіткі та явні межі, але вони не форсуються і презентуються трохи м’якіше. Додаткова маса також помітна. Різниця не суттєва, але басова партія вагоміша і нижня середина також має відповідні риси — більшу масу, пружність та об’єм. 500-ті не приховують, що роблять ставку тут на макродинамічну складову. 

ВЕРХНІ ЧАСТОТИ

Stax RS-L700mkII пропонують оксамитові ВЧ. Під цим широким за змістом визначенням я маю на увазі саме м’якість, яка йде поруч з шорсткістю. Ця інформативність та прекрасне розкриття деталей і нюансів в купі з комфортністю робить ВЧ моделі не просто класними, а чудовими. Всі ми ВЧ-філи, аж поки верхні частоти на починають точити мозок. Тут нема що дорікнути навушникам стосовно їхньої деталізації, артикульованості та сфокусованості звучання. Вони наполегливі у своїй меті донести до нас всю суть запису, не приховавши найменших нюансів. Але при цьому вони демонструють напрочуд покладистий та дружній характер. 

Тут ми маємо такі ж самі зразкові атаки, максимальну зібраність та фантастичний контроль. За рахунок нього навушники вражаюче забезпечують “розширення” — звук в верхній частині спектру вкрай технічно “розсипається” — зі збереженням цілісності, як би це дивну но звучало, “тіла”, без піску та бруду. Протяжність гарна, але не рекордна. Stax SR-L700mkII це намагання презентувати вам максимум якості у розрізі швидкості звуку.

То чи хотів би я трохи більше стухань? Скоріше ні, аніж так. Це “не баг, а фіча”. Нашарування тут на заздрість конкурентам, проте Lambda беруть іншим. Панорамністю, всеосяжністю, маніакальною ретельністю у відігранні фонограми та при цьому м’яким та приємним характером подачі в цілому. Отже, немає проблем з натуральністю. Ми отримаємо картину, наближену до природнього звучання настільки, наскільки це можливо, коли мова йде про “відтворення”. Саме це слово говорить нам про копію, репліку, намагання щось повторити. Навіть у разі точного копіювання маємо лише копію, хоча і досконалу. Отак взяв і зруйнував міф про можливість техніки звучати “натурально” та “природньо”. От я покидьок без душі та сорому!

Гарні ВЧ, то коли, починаючи про них писати, не знаєш до кінця, що про них взагалі казати. Не підкладають тобі під подушку кавалок гною, не додають барвників та ароматизорів, “ідентичних натуральним”, то вже гарно. А у випадку з Stax’ами — то дуже гарно, адже тут цьому передує технічність, інформативність та, найголовніше, м’якість. От взяти Empyrean. ВЧ там класні, але дещо зам’які. Так, є Liric, які звучать більш сфокусовано та гнучко, але вони закриті. Stax Lambda є шикарною альтернативою, коли маємо відкритий акустичний дизайн та помірну м’якість подачі верхнього спектру. 

Давно в нас не було саундтреків у прикладах. SR-L700mkII файно насичує верхні шари частотного діапазону інформацією. Як в області основного тону, так і його обертону. Післязвуччя струнних багаті, звукове полотно в цілому нашароване і прозоре. Композиція записана доволі “гостро”, воно і не дивно, дивлячись на фільм, до якого була створена. Але подача 700-х Lambda така, що єдине, що вам загрожує, то не відчути дискомфорт від верхньої середини чи нижніх ВЧ, а збожеволіти від саспенса, який навіює ця композиція. 

Stax SR-L500mkII тут подаються дещо по-іншому. Завдяки трохи більшій масі та дещо пом’якшеній подачі з 500-ми створюється відчуття більшої глибини сцени. Тут ВЧ, знов таки, відчуваються не відведеними на другий план, зовсім ні, навушники трохи менше фокусують на них увагу, немовби намагаючись заповнити ним створений цією уявною глибиною простір. 

ВИСНОВКИ

Чи вразили мене Lambda останнього покоління? Так, звісно. Демонструючи вражаючі риси професійного напрямку використання, вони доволі впевнено себе почувають у царині аудіофільського спрямування. Це неперевершені швидкість, точність, технічність, але з комфортністю подачі та прекрасною передачею тембрів. Слухаючи їх, вам навряд чи доведеться нудьгувати. Вони поєднують естетику відтворення фонограми з аналітичністю. Коли всього в міру — рівно стільки, скільки треба. 

Проте чи можу я назвати їх 100-відсотково універсальним рішенням для будь-кого? Навряд чи. В навушників є купа особливостей: нюанси використання, а саме потреба в спеціальному підсилювачі, НАДТО відкритий дизайн (коли скрізь не гучну музику чуєш стук клавіш лептопа), а також моменти, пов’язані з тонкощами роботи з певними жанрами. Зокрема, мені дещо не вистачало маси на нижніх НЧ при прослуховуванні електронної музики, хоча я не є її фанатом в широкому розумінні цього слова. Також залишився осад з важкими жанрами. Я отримав прекрасний експіріенс на швидких технічних речах типу пауер-металу та глему 80-х, але на всілякому м’ясці хотілося більше тіла в басовій лінії. Проте, тут я експерт та поціновувач ще менший, ніж з електронною музикою. Тому жанрова універсальність в нових Lambda висока, але не абсолютна. Хоча де він, той абсолют?