Помилка: Contact form не знайдена.
Аудіофіл-графоман
Команда Era in Ear
Незалежний аудіоексперт
Незалежний аудіофіл
Експерт з Hi-Fi та High-End напрямку
Адміністатор
Аудіофіл
Незалежна аудіоекспертка
Сьогодні знову не буде огляду, однак буде ціла стаття. Впевнений, більшість з нас не вчили фізику в школі, і я теж з таких як ви. Звісно, мого розуміння фізики достатньо аби не вважати її закони та навколишні процеси чудесами та магією, однак все ж таки багато речей я сприймаю з точки зору користувача та зацікавленої людини («як цим користуватись»), а не з точки зору дослідника («як воно працює»). Підсилювач потужності — не так вже й важливо, як він працює з точки зору фізики, а як він працює з точки зору слухача. Сподіваюсь, не заплутались.
І раз ми тут говоримо про звук, то що ж таке звук якщо не частина фізики? Акустика, як частина механіки, як раз і вивчає звук як хвилю. А також все, що пов’язано з ним: формування, взаємодія, перетворення та застосування.
Сьогодні ми розглянемо декілька питань. Що таке звук, як відбувається його трансформація в струм і як, власне, відбувається його підсилення. Але не переймайтесь якщо ви теж не вчили фізику. Я постараюсь зробити прочитання цієї статті цікавим та точно не нудним. Як би складно це не було.
Звук по суті є пружними коливаннями повітря навколо нас. Самі ж ці коливання є хвилями. І логічно мають основні характеристики — частоту та амплітуду. Вони власне і визначають тон (висоту частоти) та рівень звукового тиску (гучність).
Припустимо, що у нас ідеальна хвиля і вона має форму синусоїди, яка затухає з падінням інтенсивності сигналу (у випадку якщо він дискретний, а не постійний). Довжина хвилі цієї синусоїди визначає частоту. Чим нижча частота, тим довша хвиля. І навпаки.
Амплітуда — це «розмах» хвилі синусоїди. Або ж максимельне відхилення від нульового значення, якщо говорити по-науковому. Чим далі один від одного крайні точки синусоїди, тим гучніший звук маємо. Якщо не вдаватись в деталі, то все досить просто і зрозуміло.
«Але ж тембр звуку!» — скажете ви. І будете праві, оскільки ті ж 440 Гц з генератора частот, гітари та скрипки звучать зовсім по-різному. Але це вже тема для окремої розмови. Тому поки будемо оперувати двома основними характеристиками — тоном (частотою) та гучністю (амплітудою).
Звісно, більшість з нас вдома не записує звук, хіба ті хто займається музикою чи звукозаписом. В побуті ми маємо вже готовий аналоговий сигнал. Чи то сигнал, перетворний ЦАПом з «цифри» або ж чистий аналоговий сигнал з відповідних носіїв — стрічки або вініла.
В нашому випадку підсилювач це «magic box», який «перетворює» 2В вихідної напруги ЦАПа в 40/100/500 Вт потужності на вашій акустичній системі. Або в декілька Вт на 32-омному навантаженні ваших навушників.
Але ніякої магії тут нема. Підсилювач потужності «віддає» частину потужності свого джерела живлення акустичній системі або навушникам. Звісно, це не відбувається напряму шляхом поділу та роздачі в кращих традиціях марксизму-ленінізму. Тут задіяний складний (на перший погляд) механізм каскадного підсилення потужності звукової частоти.
Сам же підсилювач не визначає основні параметри звуку — частоту та амплітуду. Він лише копіює та підсилює сигнал, що подається джерелом напруги. Наприклад, ЦАПом. ЦАП задає амплітуду і тон. А підсилювач лише повинен максимально точно повторити його, багатократно підсиливши сигнал на виході. І тут додаються такі поняття як шум та спотворення. Але про це далі.
Підсилювач, окрім задачі видати заявлену по паспорту потужність, зобов’язаний зробити це передусім якісно. Тобто з мінімумом шуму та спотворень. І варіант взяти вхідну напругу і просто підсилити сигнал в десятки разів не підходить, оскільки тоді підсиляться і шуми. Тому в класичних підсилювачах використовується інший підхід. Це каскад з декількох послідовно підключених підсилюючих вузлів. Наприклад, якщо їх буде 3 і кожен підсилює сигнал в 2 рази, то на виході ми отримаємо з одного Вт 1*2*2*2=8 Вт. Тобто маємо мультиплікативну залежність. Зазвичай, останній з каскадів називається «вихідним» і має одиничне підсилення.
Шуми та спотворення. Це невід’ємні супутники відтворення звукової хвилі, що супровожуються перетворенням та підсиленням. В сучасній техніці спотворення настільки малі і «відсунуті» за межі чутності, що ми заледве чуємо їх. Але, за бажання, на AliExpress навіть зараз можна надибати powerfur hi-res amplifier super bass що дійсно відкриє нові межі звучання, однак не в кращу сторону.
Спотворення теж бувають різні — лінійні та нелінійні. Лінійні пов’язані з амплітудою та фазою сигналу. При проходженні сигналу через каскади підсилювача може зміститись фаза. Але це ледве помітно, хіба що підсилювач несправний, або ж такий задум китайського автора. Також трапляються спотворення амплітуди. В цьому випадку сигнали певних частот отримують коефіцієнт остаточного підсилення нижче (або вище), ніж сигнали інших частот. В результаті амплітуда одного сигналу відрізняється від задуманої і тої, що на вхідному сигналі.
Нелінійні спотворення привносять в звучання системи специфічні артефакти, що не пов’язані з амплітудою та фазою. Простіше кажучи, це звукова інформація, якої нема на записі.
Шум — не менший ворог, ніж спотворення. Шум — це небажаний (паразитний) сигнал, що підсилюється разом з корисним сигналом. І шуміти може все. Від джерела сигналу та аварійної електрокомунікації в будинку до елементів самого підсилювача. На превеликий жаль, якщо сучасна тежніка дозволяє «відвести» шуми самого підсилювача за межі чутності, то вплив зовнішніх факторів мінімізувати важко.
Існує низка рішень на кшталт гальванічних розв’язок, кондиціонерів живлення і ще багатьох нововведень. Але не завжди такі рішення раціональні відносно системи для якої їх пропонують. Варто хоча б уникати тих завад і шумів, котрих ви можете уникнути безкоштовно. Колись я писав огляд Alo Audio Continental Dual Mono і скаржився на те, що не міг користуватись Hiby-link на R3. Тому що при увімкненні bluetooth підсилювач ловив цей сигнал і відчутно шумів. Виявилось, для вирішення проблеми було достатньо перенести плеєр на зворотню сторону підсилювача.
Звісно ж, в попередньому розділі ми зачепили лише базові моменти в роботі підсилювача потужності. Вони можуть мати різні принципи роботи з вхідним сигналом і способи побудови каскадів підсилення. Існує достатньо велика кількість класів підсилювачів. Це A, B, AB, C, D, H, G, A+, DLD etc. А також індивідуальні запатентовані виробниками рішення на кшталт технології ADH, про яку я писав в огляді малюків від Devialet.
Частина з вищевказаних класів не застосовується в аудіо зовсім або застосовується дуже точково. Тому ми розглянемо лише ті класи, які відчутно присутні в житті авдіофілів. І почнемо з витоків.
З появою першого підсилювача можемо вести відлік історії «електричного» звуку. Оскільки до того, як в 1916 году швед з General Electric Ернст Александерсон запатентував першу схему підсилювача, аудіо мало виключно акустичну природу. Уявіть собі, класу A вже понад сто років. А Батьківщина патенту робить зрозумілішою природу розмаїття метал-груп в Швеції та Скандинавії в цілому. Як не брати в руки гітару, ламповий «комбік» і не грати MDM, коли твоя країна дала світу перший підсилювач?
Аби розглянути принцип роботи підсилювача, візьмемо і лампу, і транзистор. Лампа підсилює звуковий сигнал за допомогою трьо основних компонентів: аноду, катоду та сітки. При подачі сигналу анод та катод ведуть себе доволі звично — анод віддає електрони, катод приймає. Сітка виступає в ролі «клапану» і регулює потік.
Електричний потенціал сітки регулює «свободу» проходження електронів. Тобто при певному рівні потенціалу лампу можемо «закрити» для їх руху. Корисне навантаження на сітку дозволяє лампі працювати як підсилювачу потужності.
Як ви пам’ятаєте, звукова хвиля має форму синусоїди з симетричними позитивною та негативною частинами. В базовій концепції така схема підсилення зіштовхувалась з проблемою: якщо при подачі позитивногої частини сигналу сітка буде відкрита, то в момент подачі негативної частини цієї ж синусоїди, сітка повністю закривається і перешкоджає проходженню сигналу.
Задля вирішення цієї проблеми Александерсон змістив нульову точку сигналу відносно стану повного закриття лампи приблизно на середину її робочого діапазону. Тобто точка середини напівхвилі, нульова точка відповідала не закриттю лампи, а її напіввідкритому стану. При цьому при проходженні позитивної частини сигналу сітка відкривалась ще сильніше.
Лампа лампою, а що з транзистором? Транзистор працює приблизно за тим же принципом, але по-іншому. Транзистор виготовлений з напівпровідникових матеріалів, які відрізняються наявністю носіїв позитивних та негативних зарядів. Негативні заряди — це електрони, що знаходяться поза межами кристалічних граток. Позитивні — це пусті місця кристалічних граток. Ці місця можуть бути зайняті електронами.
Біполірний транзистор складається з трьох зон: з емітера, бази та колектора. Коли на базу транзистора подається напруга, електромагнітне поле вириває електрони з кристалічних граток бази та переносить їх в емітер. Аналогічна ситуація відбувається з колектором. Це поле переносить електрони колектора в напрямку бази. Однак, оскільки база дуже тонка відносно колектора та емітера, відбувається перехід електронів колектора в сам емітер.
Якщо відключити напругу від бази, то транзистор «закривається», десь як лампа. Тому шляхом подачі та регулювання низької напруги на базі можна керувати більшими напругами емітера та колектора. База в даному випадку це та сама сітка, що виступає «клапаном» лампи.
Пам’ятаєте, ми говорили про хвилі і напівхвилі? Та ось. Підсилювач класу А не має відсікання сигналу на найбільш лінійній ділянці. Це означає, що через підсилюючий каскад струм проходить неперервно. Це говорить про низький ККД та велику кількість тепла що виділяє підсилювач. При цьому маємо мінімальну кількість нелінійних спотворень на будь-якому рівні потужності.
*Відсікання — перехід напівхвилями між тактами.
Для кращого розуміння відсікання сигналу розглянемо як це реалізовано в класах В та АВ. В класі В точка відсікання — це середина, межа напівхвиль. Відсікання відбувається під кутом 90 градусів. В цьому режимі використовується двотактна схема, при якій кожна частина схеми підсилює свою напівхвилю. В результаті маємо суттєві спотворення при перемиканні схем та переході напівхвиль. Але при такому відсіканні сигналу маємо значно більший рівень ККД.
Кут відсікання в класі АВ більший ніж 90 градусів. А робоча точка переходу між схемами підсилення знаходиться не по центру лінійної ділянки вольт-амперної характеристики, а на її початку. В результаті при переході не відбувається «замикання» каскаду, через нього проходить напруга спокою. Сама ж синусоїда, яка хоч і не зберігає ідеальну форму класу А, має значно менше спотворення ніж при роботі каскаду класу В. Так, в кінці виникає проблема стабілізації напруги спокою та супутніх спотворень, але це — менше зло. При цьому ККД вищий ніж при роботів класі А, однак нижчий ніж при роботі в класі В.
Головною перевагою класу А є мінімальні спотворення. Це досягається за рахунок простої схеми та теж доволі простого тракту. А також завдяки тому, що каскад весь час знаходиться в робочому стані, і як наслідок він миттєво реагує на зміни вхідного сигналу.
Але в реальності ми маємо справу з недоліками. Передусім, це найнижчий серед усіх класів ККД. Звісно, залежно від реалізації він може бути різним, але все одно залишається на рівні 30-15%.
Як наслідок, підсилювачі класу А можуть слугувати невеличким обігрівачем. У вас є кіт? А ламповий підсилювач? Впевнений, кіт сприймає його саме як батарею.
Окрім того, таке нагрівання впливає як на стабільність роботи лампи або транзистора, так і на термін його служби. Добре пам’ятаю це тепло CDM за пазухою осінніми вечорами. І те, як влітку Dacportable пропікав тонку тканину шортів.
Потужність. Клас A — не про неї. Якщо у вас susvara або щось серйозніше, то розкачати їх класом А вимагатиме серйозних інвестицій в підсилювач. Окрім того, ви можете бути шоковані рахунком за електроенергію. І викрутити потужність на максимум теж не варіант, оскільки призведе до тих самих спотворень (відсутністю яких, як пам’ятаєте, і відомий клас А) оскільки середина робочого діапазону — точка максимальної ефективності підсилювача — у класу А знаходиться достатньо низько відносно діапазону потужності. Це обов’язково потрібно враховувати, плануючи покупку такого підсилювача.
І не можу не згадати про розміри. Окрім досить крупних габаритів, такий підсилювач вимагає дісно якісний блок живлення для забезпечення точності звучання та динаміки. Сьогодні виробики навчились частково вирішувати проблему ККД за рахунок енергоефективних режимів роботи. Але попри все найкраща якість відтворення можлива лише при роботі в найбільш енергозатратному та «батарейному» режимі.
Тема, яку краще не зачіпати, аби не починати цю вічну тему дискусій. Я не буду хвалити лампу і критикувати транзистор або навпаки. Я лише розповім про причини, чому вони звучать по-різному. І, як наслідок, мають своїх поціновувачів. Іноді занадто відданих.
Як ми вже говорили, робота підсилювача тісно пов’язана з нелінійними спотвореннями. Їх причин може бути безліч. Наприклад неякісна елементна база, погане живлення від мережі, нестача зворотнього зв’язку і ще купа всього.
Тому гармоніки — це реальність, яку не можна заперечувати. Але можна підправити. Сучасна висококласна апаратура дає можливість зробити їх непомітними для людського вуха. Навіть більше, професійні рішення дозволяють навіть керувати гармоніками для надання бажаного забарвлення і характеру звуку.
І тут ми підходимо до принципових відмінностей між лампою і транзистором. Лампа привносить так звані оксамитовість і плавність в звучанні, даючи ті самі кратні гармоніки. Друга (тобто будь-яка кратна) гармоніка це по суті та ж нота, але на октаву вища. Відповідно, четверта — на дві октави вище. Таким чином, кратні гармоніки надають звуку об’єм, роблять його більш насиченим. Оскільки звучать разом з основним тоном і підкреслюють його.
Транзистор в свою чергу дає некратні гармоніки. Вони відчуваються вухом не настільки природньо та комфортно, як кратні. Але психоакустично це сприймається як більш виражені ясність та чіткість. Нерідко лампу називають «повільною», а транзистор «швидким». Але нагадаю: висококласна техніка дозволяє отримати характер того або іншого типу підсилення, залишивши в підручниках їх хрестоматійні епітети на кшталт «ненатуральності» або «змазаності».
Як можна здогадатись, клас АВ — це гібрид класів А та В. Тому зараз повернемось до принципової різниці між цими класами. Клас А реалізований на однотактній схемі, що передбачає постійне живлення підсилювача і максимальну лінійність синусоїди на ділянці переходу однієї напівхвилі в іншу. В свою чергу клас В побудований на двотактній схемі. При якій дві «половини» підсилювача підсилюють кожен свою напівхвилю. В результаті, утворюється точка переходу, відсічка, про яку ми говорили раніше. 90 градусів цього кута та ще й найбільш «тонкому» місці — і в результаті через цю ступінчастість йдуть спотворення.
З однієї сторони клас В дає беззаперечні переваги. Це і помітно вищий ККД, вища потужність і менше виділення тепла. Оскільки при нульовому сигналі (відтворюється перша напівхвиля) струм через підсилювач не йде. Але в момент увімкнення транзистора (а ось і друга напівхвиля) після його закритого стану є певна затримка. Як правило, це відображається в низькій динаміці і вираженості звучання на малих рівнях гучності.
Тому був розроблений варіант, що об’єднує принципи класу А та В. Основних принципи два: зміщення увімкнення та напруга спокою. Про це ми говорили, ще про відсікання сигналу. Зміщення дозволяє нівелювати ступінчатість переходу. А напруга спокою не дає повністю закритись транзистору, що відтворює від’ємну частину напівхвилі. Навіть більше, при встановлених розробником рівнях амплітуди хвилі (достатньо малих) такий підсилювач може працювати в чистому класі А.
В цілому, клас AB майже не має недоліків. ККД нижчий ніж у класу В, але все ще достатньо високий (70-80%). Спотворень теж мало (за умови правильної реалізації звісно). На малих рівнях потужності може хоча б на папері не поступатись класу А. І навіть живлення також не буде проблемою для проектувальника. Забезпечити якісне живлення такого підсилювача простіше та дешевше. А «батарейність» при цьому буде просто відсутньою на фоні класу А. При цьому клас АВ забезпечує високу потужність і може працювати з будь-якою акустикою. В тому числі з багатосмуговим кросовером та низькою чутливістю.
Основна задача виробника в цьому випадку — це підбір транзисторів в двотактні каскади, оскільки така схема потребує максимальної ідентичності елементів у «тактах». Тому підбір найбільш ідентичних складових — першочергова задача виробника. Чим вищий клас техніки — тим вищі вимоги для напівпровідників.
Останні десятиліття побутові підсилювачі були переважно в класі АВ. Клас А залишився чимось на кшталт ніші для найбільш відчайдушних меломанів та авдіофілів. Але останні роки інший клас підсилювачів почав поступово і впевнено займати своє місце під сонцем на стійках в наших вітальнях. Це «цифровий» підсилювач класу D.
Такі підсилювачі помилково часто називають «цифровими». Що впринципі частково правильно, але лише частково. Так, є технологія подачі PCM-сигналу напряму в підсилювач (NAD Direct Digital). Та й сам принцип обробки сигналу підсилювачем класу D нагадує принципи роботи цифрової техніки.
Хоч популярність ці підсилювачів прийшла до нас відносно нещодавно, сама технологія доволі стара. Ще в 1951 році ця схемотехніка була описана радянським інженером Дмитром Агєєвим та британцем Алексом Рівзом. Проблема в тому, що якість елементної бази і можливості напівпровідникової галузі не дозволяли реалізувати потенціал дуже перспективної технології аж до 80-х. Оскільки ККД на папері виглядам ледве не 100-відсотковим! Залишалось лише досягти якісного підсилення початкового сигналу. А ось з цим були проблеми у всіх, хто брався за клас D.
Через це клас D довгий час мав неофіційний статус підсилювачів для теле/відео техніки та для промисловості. А в роботі зі звуком їм випадала важлива, але все ж недостатньо важлива роль концертних підсилювачів. Тобто для тих випадків, де потрібна в першу чергу висока потужність і мінімум складнощів з живленням, а питання якості — не першочергове.
Сьогодні клас D — не вирок. Навпаки, як гіганти галузі в своїх мас-маркет рішеннях, так і розробники хай-енд апаратури не гребують застосовувати в своїх виробах саме клас D.
Після такого ліричного відступу, розглянемо принцип роботи підсилювача потужності класу D. В основі його роботи лежить ШІМ — широтно-імпульсна модуляція. ШІМ — процес керування потужністю методом пульсуючого увімкнення та вимкнення споживача енергії. Навряд чи вам це визначення багато про що каже, тому рухаємось далі.
Сигнал, що поступає на підсилювач, піддається модуляції. Це старий і поширений спосіб зберігання та передачі даних. Суть його полягає в тому, щоб модулювати корисним сигналом певну несучу частоту. Процес відтворення передбачає зворотню послідовність: виділення корисного сигалу з модульованої несучої частоти.
При цьому ШІМ-сигнал можу бути як оцифрований за рахунок АЦП та промодульований, так і отриманий за допомогою компаратора та генератора пилоподібного сигналу певної частоти. При чому частота може бути від десятків до сотень МГц. Перший метод більш елегантний та гнучкий. Оскільки обробка цифрового сигналу до його модуляції дозволяє вносити зміни в сигнал до його підсилення. І мова не про простенький тембр-блок. А про більш глибокі зміни, починаючи вирівнюванням гучності та закінчуючи додаванням ефектів еха та реверберацій.
Підсилювачі класів А та АВ працюють з синусоїдальним вхідним сигналом. Клас D — з імпульсами прямокутної форми. Підсилювачу не потрібно «реагувати» на зміни амплітуди. Амплітуда ШІМ-сигналу постійна, а тривалість сигналу (його «ширина») як раз і визначає амплітуду аналогового сигналу. Таким чином, підсилювач працює максимально просто. Модульований сигнал підсилюється каскадом кінцевих транзисторів. А перетворення імпульсного сигналу в звичний аналоговий відбувається вже на самому виході. Простіше кажучи, вже біля вихідних клем підсилювача. Це відбувається за допомогою фільтра низьких частот, який відсікає несучу частоту генератора та шуми.
Все зводиться до того, щоб транзистор працював з сигналом зі стабільною амплітудою. Це знижує можливу «помилку» транзистора. Сигнал в даному випадку дискретний і змінюється на повну амплітуду. Сам транзистор працює в бінарному режимі, якщо так можна висловитись. «0» або «1», вкл або викл.
Головні переваги класу D це простота та енергоефективність. З простотою все зрозуміло. А в чому ж тоді причина високого рівня ККД, компактності та малої кількості тепла що випромінює підсилювач («батарейності»)? Справа в тому, що транзистор працює в ключовому режимі (0 або 1, вкл або викл). Як наслідок, половину часу він перебуває вимкненим. В теорії, ККД такого підсилювача повинен бути близьким до 100%, але на практиці обмежується десь 80-95%. Непогано.
Звідси і компактність. Плата підсилювача досить невелика, серйозне охолодження не потрібне. Живлення забезпечується імпульсним БЖ. Просто та економічно вигідно. Активні акустичні системи переважно використовують клас D. За дуже рідкісними винятками. Про них ми теж поговоримо.
При цьому живлення є одним з недоліків класу D. Імпульсний БЖ випромінює шум, який негативно впливає на вихідних сигнал. Тут і розробники і користувачі класу D зійшлись думками. В ідеалі «імпульсник» повинен бути замінений класичним лінійним БЖ з тороїдальним трансформатором. Або малошумним імпульсним БЖ, які сьогодні нерідко зустрічаються на ринку. Однак треба враховувати і вартість таких рішень. Інше питання віддача — тут заміна звичайного імпульсного БЖ на тихий або трансформаторний помітна відразу. Значно більше ніж зміна дротів.
Якщо вирішити проблему живлення, то клас D видається мало не найбільш перспективним на найближчі роки. Такі підсилювачі забезпечують жанрову універсальність, відмінну динаміку (у транзистора нема напруги спокою, він вмикається на повну потужність), чіткість звучання та прозорість. Однак нерідко чув такі слова на адресу класу D як млявість та ненатуральність. Залишимо це адептам лампи та чистого класу А.
Класів насправді набагато більше. Варто все ж згадати деякі з них, а також трішки зачепити окремі запатентовані технології, котрі можна знайти лише в пристроях власника патенту.
Класи G та H виникли в результаті пошуку способу збільшити ККД підсилювачів. В 1964 інженер NASA Мануель Крамер розробив схемотехніку з розділенням шин живлення по напрузі та управлінням залежно від амплітуди вхідного сигналу. В кінці кінців Hitachi випустили перший підсилювач за цією схемою та дали йому ім’я «клас G».
Клас H розробив відомий новатор, розробник та дизайнер Боб Карвер. Принцип роботи цих класів дуже схожий, відрізняється лише дизайн та виконання. Обидва класи працюють в класі АВ та по задумці Крамера. Тобто блок живлення має можливість «реагувати» на зміни амплітуди сигналу. При цьому сам БЖ має дві шини живлення з різними напругами. При надходженні сигналу амплітуди вище ніж задана розробником вмикається друга шина з підвищеною напругою.
Вся відмінність лише в процесі переключення шин. Якщо в класі G це відбувається ступінчасто, тобто напруга підвищується дискретно (V1 -> V2 -> V1 + V), то в класі H блок живлення має декілька шин, і може вмикати їх залежно від амплітуди, плавно підвищуючи рівні напруги від мінімального до максимального. В іншому — це той же клас АВ з усіма наслідками. Лише з варіаціями на тему живлення.
Говорячи про класи, які зустрічаються в різних пристроях окремих виробників, можна згадати, наприклад, Cambridge Audio з їх класами XA та XD. В основі їх роботи так само лежить клас AB. Але точка перемикання між «зеркалами» каскадів переміщена нижче нульової. Тобто перший транзистор з пари відтворює повністю «плюсову» напівхвилю та частину «мінусової». Різниця між XA та XD полягає лише в степені зміщення точки перемикання і частини «мінусової» напівхвилі, яку відтворює перший транзистор з пари.
Вже згадані NAD з їх Direct Digital використовують варіації на тему класу D. PCM-потік перетворюється в ШІМ-сигнал без цифро-аналогового перетворення. Це дозволяє вдосконалити оптимізацію і тонке налаштування звуку. Так, NAD дуже тісно співпрацюють з Dirac і успішно застосовують їх технологію налаштування звуку апаратури.
Не зовсім з категорії «великого» звуку, але також варто згадати Questyle з їх запатентованою технологією підсиленя по струму. В цьому випадку транзистор має два входи, і другий, інвертуючий вхід, використовується для негативного зворотного зв’язку та керується не напругою, а струмом. Основна перевага цієї технології полягає у великій швидкості роботи.
Відомі норвежці з Hegel використовують багато в чому схожу схему. При цьому по суті розділяють підсилювач на дві частини. Перша частина працює по напрузі, друга — по струму. І завдяки цьому вдається відділити чутливі елементи частини, що відповідає за підсилення, від високих струмів, які віддаються акустичними системами у вихідний каскад. Тобто зворотній зв’язок між цими каскадами відсутній.
Колись у мене на огляді побували малюки (малюки за розміром, але не за вартістю) від французької компанії Devialet, активні моно-спікери Phantom II. Обіцяв виключення, коли активна акустика працює не в класі D — виконую. Не буду повторюватись з описом роботи цієї технології ADH (запатентованої П’єром-Еммануелем Калмелем). Краще окремо починайте огляд на Фантоми. Однак задум, який тут реалізований, доволі цікавий. Напругою керує підсилювач класу А, однак струм модуля ADH задає частина, що працює в класі D. В результаті маємо і рівну синусоїду, і викорі ККД, потужність і навіть звучить. Навіть у великому приміщенні. Попри невеликі розміри, звук Фантомів не губиться в приміщенні а навпаки, намагаєься наповнити всі закутки та щілини.
Те, що планував як міні-лікбез спочатку отримало вступ, потім розвинулось в екзотику та окремі випадки. Однак тепер ви, сподіваюсь, краще розумієте, як працює ця магічна скринька, що надає сил вашій акустиці.
Який основний висновок? Будь-який підсилювач може звучати як добре, так і погано. Незалежно від класу в якому він працює. Зіпсувати або ж вдало реалізувати можна будь-яку технологію, питання лише в небайдужості розробника до процесу та кінцевого результату. І кінцевий результат — це не гроші. Або не тільки гроші.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Авторизуйтеся для отримання розширених можливостей