Помилка: Contact form не знайдена.
Аудіофіл-графоман
Команда Era in Ear
Незалежний аудіоексперт
Незалежний аудіофіл
Експерт з Hi-Fi та High-End напрямку
Адміністатор
Аудіофіл
Незалежна аудіоекспертка
Після такого близького, що аж страшно, знайомства з Airpulse A200 не продовжити цей блог оповіданням про Edifier Airpulse A100 було б просто злочином. Проти логіки, стилю та дбайливості. Тому, щоб заохотити моїх внутрішніх аналітика, естета та єврея, тримайте ось мій досвід використання молодших Airpulse та думки щодо них.
Молодших, але не наймолодших. Ще є модель A80, яка являє собою ультракомпактні монітори. Але їх ми торкнемося, можливо, в майбутньому, не зараз.
Коли користувався A200, здавалось, ну що ще треба? Відносно невеликі кабінети, дійсно багато звуку, та і якість його була, скажімо так, точно не нижче рівня очікувань, а то й де-інде вище. Але, розпаковуючи Airpulse A100, стає зрозумілим до чого то все. Коли тільки бачиш крізь напівпрозорі мішки цих малих красенів, їхні округлі форми, то вже і не так все очевидно, і з’являється потяг до чогось нового, до певної варіативності.
Про місце Edifier в сучасній галузі аудіобудування, про відносини з Platinum Audio Systems, про Філа Джонса, я сподіваюсь, ви вже прочитали в моєму тексті про A200. Тому тут ми поговоримо виключно про саму стереопару.
Тут майже без відмінностей, порівняно з A200. Та сама подвійна коробка, в якій між двома ложементами знаходяться колонки та аксесуари. Самі колонки, так само, надійно захищені мішечками та поліетиленом. І, враховуючи їхній екстер’єр абсолютно не даремно.
В комплекті є деякі відмінності. Причому, продиктовані вони не тільки функціональними відмінностями порівняно з A200, а й впливом суто фактору зовнішнього вигляду. Так, цілком логічна наявність USB A-B кабелю, на додачу до оптичного та пари RCA (на пару RCA та mini-jack). Змінився також роз’єм живлення, тому кабель тут відповідний під “вісімку” (EU C7). З’єднуючи колонки кабель коротше, ніж в старшої моделі, але все ще з нормальним таким запасом. Навряд чи ви будете ставити їх настільки далеко одна від одної. Також трішки відрізняється комплектний пульт. На відміну від A200, призначення кнопок дещо інше через присутність USB-входу.
Що ще цікавого по комплекту? Разом з документацією ви знайдете м’яку серветку для протирання та рукавички. Дуже слушна думка покласти їх в комплект. Колонки збирають відбитки, навіть якщо ви просто подумаєте про їхнє існування у вашому житті. Також на вас чекає в коробці з колонками друга коробка з аксесуарами – це пара м’яких, але достатньо пружних з поролоно-подібного матеріалу підставок. Вони можуть використовуватися або для того, щоб підняти напрямок випромінювання і змінити діаграму направленості, що особливо важливо для ВЧ-випромінювача, або, навпаки, щоб опустити його, у разі якщо колонки встановлені на підставках. Зрештою, краще використовувати більш технологічні рішення від на кшталт таких від Iso Acoustics. Кут, який забезпечують підставки, складає приблизно 15 градусів.
Ну і приємна дрібничка – це стяжка на липучці для кабелів.
Малюки Edifier Airpulse A100 можуть постачатися в трьох кольорах. Тобто ніякого шпону та обробки “під дерево”. Вони пропонують зовсім інший підхід до промислового дизайну, що, до речі, відзначено нагородою iF Design. Мені дісталися A100 молочно-білого кольору, доступні також червоні та чорні. І все це під невідомою кількістю шарів рояльного лаку. Ну що сказати, виглядає просто розкішно, явно з натяком на вищу цінову категорію. Як би Airpulse були Spice Girls, то A100 були б Posh Pulse.
Білі та чорні на 100% універсальні, і розмістити їх в інтер’єрі не складе складнощів. Червоні при всій своїй красі особисто я не уявляю в інтер’єрі. Однак, враховуючи сценарій використання A100 як настільної акустики, червоний може непогано вписатися в сучасне робоче місце, особливо якщо ви геймер та поціновувач світлодіодних підсвіток.
Це невеликі – 160*288*273 мм, але важкі – біля 11 кг разом – кабінети, “фасад” яких майже повністю займають випромінювачі. Їх тут також два – один динамічний мід-вуфер з 5-дюймовою алюмінієвою діафрагмою, другий – стрічковий, втоплений у невеликий рупор. Обидва дещо менші за встановлені в A200.
Самі кабінети не строго прямокутні. На стиках бокових та нижніх граней колонки мають доволі явні скруглення, які візуально роблять їх ще більш компактними та, чого вже там, привабливішими. Дещо нагадує лінійку Concept від Q Acoustics. Виглядає дійсно приємно, особливо в поєднанні з лаком.
На пасивній колонці під мід-вуфером нанесено назву лінійки, а на активній розташовано невеликий дисплей, який має лише одне призначення – відображати активний вхід. Було б ще добре виводити інформацію про рівень гучності, але то лише привід докопатися.
Решта поверхні кабінетів абсолютно вільна від будь-яких елементів керування чи оздоблення. Окрім нижньої грані, де маємо дві пари ніжок, та, ясна річ, задньої панелі. На ній розташовані всі органи комутації та керування. Щодо керування то це кнопка живлення, регулятор гучності, який також виконує функцію перемикача входів, тембр-блок (в межах +/- 3 дБ). Комутаційні можливості також доволі широкі, ба більше, вони дозволяють посилити потенціал акустичної системи! Маємо роз’єм живлення, DIN5-роз’єм для підключення пасивної колонки, 2 пари RCA-входів, оптичний вхід та USB. А також присутній вихід на саб-вуфер. Про це я і казав, згадуючи можливості посилення потенціалу. Трифонік на основі Airpulse A100 може вийти ну дуже смачний, компенсувавши деяку стриманість колонок на нижніх частотах.
Над панеллю керування знаходиться фазоінвертор. Форма незвична, в Airpulse застосовано “фазік”, спеціально розроблений для цієї лінійки.
Edifier Airpulse A100 – це активна стереопара, яка працює на парі ШІМ-підсилювачів TAS5754M від Texas Instruments з носійною ШІМ-частотою 768 кГц, які в мостовому режимі забезпечують до 100 Вт потужності. Ця частота є вдвічі вищою за звичайну. Чим більша частота модуляції, тим менші викривлення, через “переміщення” шумів якнайдалі по АЧХ.
Потужність НЧ-секції 40 Вт на канал, ВЧ – 10 Вт. Підсилювач true-digital. Тобто працює безпосередньо з цифровим сигналом. За його приймання відповідає окремий XMOS-процесор та чип Texas Instruments PCM9211, здатні приймати та обробляти сигнал до 24 bit/192 kHz. Аналоговий сигнал подається на АЦП, які конвертують його в цифровий на ЧД 96 кГц. Тому варто використовувати цифрове джерело.
Співвідношення сигнал-шум 90 дБ, частотний діапазон 52 Гц – 40 кГц. Щодо 40 кГц не варто закочувати очі, косплеючи Дауні молодшого. Тут працює “стрічка”, а вона вміє грати дуже далеко. А ось ці 52 Гц вже натякають, чому виробник додав вихід на саб. Особисто мені басу хотілося б більше, при тому що я абсолютно задоволений його якістю. І +3 дБ на тембр-блоку то не є панацея.
Акустична система побудована на парі випромінювачів – 5-дюймовій “динамі” з дифузором з магній-алюмінієвого сплаву та фазовирівнюючою кулею та вже згаданій стрічці в рупорному виконанні. Сплав алюмінію та магнію нерідко використовується в аудіо через властивості цих матеріалів. Магній дуже легкий і в цьому сенсі є дешевшою альтернативою берилію, а алюміній дає конструкції жорсткість та стабілізує магній, який по своїй природі схильний до горіння.
Динамік має помірно м’який гумовий підвіс та використовує спеціально розроблену Філом Джонсом магнітну систему. Суть її полягає у поєднанні трьох складових. По-перше, потужних рідкоземельних магнітів. По-друге, довгого ходу динаміка. По-третє, вузької звукової котушки.
Довгий хід динаміка дозволяє компенсувати скромні розміри випромінювача. Внаслідок того, що динамічна система працює як поршень довгий хід дозволяє покращити віддачу від динаміка на частотах його роботи. А потужний магніт своєю чергою дозволяє досягти при цьому високої швидкості відклику та чудової перехідної характеристики.
Вузька котушка слугує також цим задачам. По-перше, вона легше звичайної, ширшої. По-друге, шляхом зменшених габаритів вона може рухатися виключно у межах дії електромагнітного поля, уникаючи зон руху зі значними його коливаннями. Також в котушці використаний не звичайний мідний дріт, а плаский алюмінієвий з мідним покриттям для зменшення її ваги і, відповідно, покращення швидкісних характеристик.
В якості каркаса мід-вуфера використовується суцільнолита алюмінієва корзина. “Куля” разом з спроєктованим міні-рупором покликані узгодити фазу звукового сигналу.
Твіттер, як в усій лінійці Airpulse, працює від 2,4 кГц. Хоч розміри стрічки Airpulse A100 зменшились, порівняно з моделлю A200, в твіттері цієї моделі так само використаний той самий підхід та технології, що і у флагманських моніторах Airpulse 7001. Це і надлегка алюмінієва фольга в якості мембрани, і потужний трансформатор для забезпечення відповідного електромагнітного поля. Все заради досягнення зразкової перехідної характеристики та мінімального рівні викривлень. Рупор має гарну дисперсію, що має компенсувати притаманну стрічці вузьку діафрагму направленості. Проте, все одно раджу розміщувати колонки таким чином, щоб спрямовувати їх якщо не безпосередньо на вас, то хоча забезпечити розташування твіттера з головою на одному рівні. Тут можуть якраз-таки стати в пригоді комплектні підставки.
Корпус A100 тонший з корпус A200 – 18 мм проти 25. Проте так само використано спеціальний демпфіруючий матеріал для уникнення резонансів. Більш того, вся проводка також вкрита демпфером. Проводка – теж від Transparent, тому тут немає компромісів заради вартості.
Edifier Airpulse A100, є другою моделлю знизу по старшинству, не мають і натяку на будь-які технічні компроміси. Ми бачимо ті самі A200, тільки менші. А розмір, як ми знаємо, і має значення.
У відношенні bluetooth-приймача це скоріш недолік, ніж перевага. Т.я. він тут той самий і підтримує тільки кодек aptX. Тому, як на мене, бездротове підключення в Airpulse явно зроблене для галочки. Можливості, потенціал колонок і близько не будуть розкриті при такому сценарії використання.
Щодо сценаріїв використання. Компактність колонок робить їх суперзручними для інсталяції на столі. А характер звучання припускає, що стіл може бути не просто робочим, а й столом десь в студії. Звісно, саме студійно-моніторні можливості A100 дещо обмежені їхніми компактними розмірами. Хоч вони дуже ретельно та прозоро відпрацьовують весь діапазон, включно з нижніми НЧ, але обмежена продуктивність спікерів на цьому участку АЧХ робить їхнє використання саме в якості моніторів доволі компромісним. Як початкове рішення – так. Але для більш-менш серйозної роботи потрібно щось рівнем вище.
Однак, цей недолік в побутовому сценарії може бути легко виправлений підключенням сабу. Внаслідок налаштування частоти відсікання можна не тільки нижніх НЧ додати, а й посилити презенс нижніх частот в районі 50 Гц. Повторюсь, технічно до басу в мене претензій немає, але кількість та масу хотілося б дещо більшу.
Так ми плавно перейшли до наступного розділу.
Edifier Airpulse A200 та A100 продемонстрували, що розробники мають чітку та ясне бачення звуку своїх аудіосистем. Обидві системи мають подібне звучання, з перетинаючимися основними патернами. Слухаючи їх наосліп, легко розпізнати як приналежність до однієї звукової “родини”, так і відрізнити одну від одної. І різниця ця не в тюнінгу, а антропометрії, якщо так можна висловитися про колонки. Вона полягає у різниці в розмірах. Як кабінетів, так і діаметру динаміка та розміру стрічки.
На порівнянні A200 та A100 я зупинявся в огляді 200-ї моделі. Тому тут буде лише посилання. Про A100 варто в першу чергу сказати, що вони мають збалансоване та відточене звучання, з рівно присутнім верхнім та нижнім регістром. Звучання швидке, прозоре, ясне, схильне до нейтральності і, на відміну від A200, без ухилу в тепло на середніх НЧ. Якраз-таки через менший розмір мід-вуфера та акуратніший панч та так само контрольований “розпад”.
Верхній регістр також має схожі риси, які свідчать про спорідненість з A200. Проте, у старшої моделі дещо більш акцентована нижня частина верхніх частот, на якій вони можуть діяти дещо більш прямолінійно та агресивно. Менший розмір твіттера A100 уникає цих акцентів, що зберігає чудову збалансованість системи як такої. Адже бас тут так само отримує менше панчу, маси та, як ви вже зрозуміли, глибини.
Непогана вага образів дозволяє A100 уникнути ярлика “сухих” колонок з суто моніторним звуком. Від моніторного в них чудовий тональний баланс та швидкість. Звісно, Airpulse A100, як і A200, не грають в суперреалізм, додатково збільшуючи вагу образів та їхні уявні розміри. Проте, 100-ті звучать дещо компактніше в плані окреслення образів у просторі. Те саме стосується і сцени – їм притаманна деяка камерність.
Як я казав, A100 притаманна камерність у відтворенні уявної сцени. Вони мають дуже непогану панораму, забезпечуючи яскраву стереокартинку, проте, розмах та масштаб помітно поступаються 200-й моделі. При забезпеченні класичного трикутника маємо середню сцену, добре збалансовану по всьому фронту. Намагання збільшити розмах від краю до краю шляхом збільшення стереопанорами призводить до втрачання фронту та аудіофокусування. Це колонки скоріш ближнього поля і не варто намагатися зробити з них інші.
A100 мають гарну локалізацію та чудово передають контраст макро образів, як то планів. Передній та задні плани розділені відмінно, та мають чітке протиставлення. Проте, їм не вистачає саме промалювання глибини сцени. Якщо 200-ті з цим справлялись не так, щоб дуже яскраво, але в цілому непогано, то A100 вже показують вади компактного формфактора та просторову обмеженість. Тут в них проявляється скоріш моніторна сутність – гарне, чітке та роздільне відображення тональної картини, окремих образів та звуків, а не малювання audiophile-like сцени. Компактна акустика з класною сценою коштує в рази більше і потребує відповідного підсилювача.
Шикарна пісня від Ієна Маккаллоха. Меланхолійне виконання та мінімалістичний струнний акомпанемент дозволяють A100 одночасно видати гарну стереопанораму та не акцентувати не надто глибоку побудову сцени. Глибина, звісно, є, колонки не звучать пласко. Але на відповідних записах A100 не покажуть того, на що здатні більш вишукана акустика. .
За народженням на світ цих колонок стоїть людина, яка з дитинства грала на басу, а зараз ще й розробляє підсилювачі для бас-гітар. Тому поганих НЧ від них було годі і чекати. Жартую. Але бас тут дійсно якісний. Швидкий, з прекрасною артикуляцією, чудово контрольований, з гарним ударом та делікатним затуханням.
Вада у вигляді скромних 52 Гц нехай не вводить вас в оману. Нижній бас Edifier Airpulse A100 відіграє технічно бездоганно (ну, як для свого сегмента, не будемо намагатися йти проти законів фізики та ринку). Прозорість звучання A100 дозволяє отримати неочікувано багато інформацію про нижній бас з огляду на їхні розміри. Звісно, тут ми маємо чимось пожертвувати, і ім’я тої жертви – маса, глибина, тактильність. Якось багато в неї імен вийшло. Проте, це факт – отримати розкотистий нижній бас, рокот та рик від малюків A100 вам не вдасться. Фактурність – це не до них. Але текстури та рельєф ця дрібнота відіграє дуже ясно та прозоро. Якщо додати до них саб, то можна отримати ультимативний бюджетний сетап, враховуючи що система не вимагатиме супердороге джерело.
Середні НЧ ще далекі до визначення “масивні”, проте їхній презенс є більш явним та помітним. Удар дуже чіткий, швидкий, але скоріш хвиський, ніж масивний. Тут з A200 змагатися важко. Півдюйма діаметра даються взнаки дуже помітно, старші колонки забезпечують більш вагомі та потужні удари, особливо коли мова йде про бас-бочку. A100 звучить на мід-басу швидко, роздільно, інформативно. Класно передають варіативність, ідентифікація образів відбувається безпомилково. Технічний, майже аналітичний бас, дуже якісний, але без смакових добавок, які роблять прослуховування імерсивним та захопливим.
Я не хочу сказати, що слухати A100 нецікаво, зовсім ні. Є колонки, точніше системи, які цікаво слухати на будь-якому матеріалі. Через той характер звуку, через те, як вони смачно подають кожну ноту, кожну партію. А є колонки які грають “як є”, і де захоплення викликає композиція як така. Помічав, що на своїй системі я можу “залипнути” на композиції з Spotify-підбірки, яка мені взагалі не подобається. Системи на кшталт A100 фокусують тебе більше на матеріалі як такому, не уводячи в оману аудіофільськістю подачі. Це не вада чи перевага – це особливість такого типу систем.
Коли мова йде про класних басистів, цей пан спадає мені на думку ледь не першим. Чудова, драйвова, дуже танцювальна (не думайте, автор пускається танцювати тільки після 4-5 шотів). Міллер тут грає доволі високо, тому тут бас чудово доповнюється вже верхніми обертонами, які лежать набагато вище звичного діапазону. Натомість поєднання бас-гітари з синтами та бас-бочкою, особливо в такій традиційній танцювальній стилістиці four on the flour, мається на увазі пряма бочка, яка була популярна в танцювальних стилях 70-80-х, дає змогу A100 продемонструвати майстерність в роботі з нижніми НЧ та мід-басом, а також на чудовому “звиванні” смуг. Клас D перестав бути вадою, а робота “цифрового кросовера” то взагалі може вважатися плюсом, особливо в бюджетному сегменті, де кросовер це суцільний компроміс з точки зору виконання.
Тут все в порядку. Як і в Airpulse A200, A100 забезпечує відкриті, прозорі та деталізовані середні частоти. Певна умовна лінійність подачі забезпечує чудову збалансованість нижньої та верхньої середини. Помірний панч мід-басу та акуратно відтворювана вага образів в цьому регістрі балансують з загальною ознакою презентації середини, де відчуття реальності досягається не накачуванням об’єму чи маси, а тембральним насиченням.
СЧ чудові по мікродинаміці, найдрібніші нюанси відтворюються ретельно та точно, в цьому класі систем це можна вважати взірцем, якщо мова йде саме про технічний аспект. Зауважу, що це 2-полосна система, окремого випромінювача для СЧ тут немає. Тому думки диванних експертів про те, що живих та реалістичних СЧ не досягти без окремої смуги лишимо диванним експертам. Це стосується як образів інструментів, так і вокалу. Система реалістично та інформативно подає нам акомпанемент у вигляді гітар, віолончелей, скрипок, духових та перкусій, чудово розділяючи та позиціонуючи кожен окремий образ. Вокал при цьому має додаткові лінії окреслення та виділення на тлі композиції. Як я вже казав, A100 не будуть сцену вглиб так, як би того хотілося, але у випадку з камерними записами невеликих колективів, де це не так суттєво, побудова музичних проєкцій та емоційне забарвлення в презентації вокаліста не залишать вас байдужими.
Макродинаміка непогана, тут все чудово з швидкістю загалом та перехідними процесами, проте, обережна робота акустики з масою створює фірмовий стиль та почерк Airpulse. Не шукайте в цій серії жирний та теплий саунд. Вона не для цього. Розробники змогли уникнути надто сухої та холодної подачі, залишивши високий рівень аналітичності та загалом нейтральний характер відтворення, який не шкодить сприйняттю звуку як живого.
Верхні СЧ не отримують легкого формування, як в моделі A200. Тут я скажу, що це може сприйматися і як свого роду перевага. Додаткова енергія закладена в A200 за рахунок більшого розміру драйвера та потужніших трансформаторів, створює відчуття кращої деталізації, проте, звучання A100 я знаходжу більш збалансованим та рівним. Я б не сказав, що ми маємо з A100 менший градус емоцій, ні, лише відсутність додаткових акцентів.
Натомість A100 вас так само порадують дуже якісною роботою з обертонами, яка досягається більш прозорістю та технічністю, ніж насиченням. Все це є наслідком використання стрічкового твіттера: і його прозорість, і його швидкість. Нерідко можна зустріти гібридні твіттери, які складаються з класичного м’якого купольного випромінювача та стрічкового, кожен з яких відповідає за певну ділянку АЧХ. Рішення цікаве, але, на жаль, недешеве.
Головне – розташування. Чим краще виставите A100 в себе в кімнаті/на столі, тим кращий результат ви отримаєте.
Той самий альбом з вбитим басом. Принаймні на ремастері все вже не так погано. Але наші вуха тут вислуховують партії Хемміта та Хетфілда. Композиція має дві частини, лірично-мелодійну та традиційний гітарний напалм від Метли 80-х. Широкий діапазон можливостей драйверів A100 дає їм змогу у всій красі відпрацювати обидві частини, а також фінальну третину, де соло Хемміта стелиться по гарчанню гітари Хетфілда.
Лана Дель Рей з її суперінтимною подачею вокалу та лоу-поп синтами майже ідеально ілюструє сучасну поп-музику, особливо характер її створення з технічної точки зору. А саме призначення бубоніти у вуха крізь tws далеко не найкращої якості звучання. Але пробачимо їй це. Іноді дуже приємно попестити свої вуха низьким синтом та приємним голосом. A100 здорово виокремлюють вокал Лани, збагачений численними ефектами, та будують потужний фундамент басової лінії, забезпечуючи дивовижну структурованість. Взагалі, попри доволі слабку з точки зору аудіофіла якість записів Дель Рей, саме на класній апаратурі її пісні розкриваються з додатковою порцією ефектності. Парадокс Дель Рей. Назвемо це так.
Якщо компактні розміри динамічного мід-вуфера не можуть сповна задовольнити вимоги вибагливих авдіофілів, хоча сам по собі динамік лишає дуже приємні враження, то навіть зменшений стрічковий твіттер, розроблений паном Філом Джонсом, демонструє прекрасну продуктивність.
Як і у випадку з верхніми СЧ, нижні верхні частоти перебувають у відносному “спокої”, тобто без додаткового акцентування. Чи це зроблено навмисно, чи це є непереборним наслідком зменшення фізичних розмірів твіттера – я не знаю, але, гадаю, що істина десь поруч. Розробники надали їм того звучання, яке якнайкраще відповідало можливостям драйвера.
Верх у Edifier Airpulse A100 чистий, легкий, швидкий. ВЧ чудово відтворені з точки зору часової характеристики: атаки швидкі, затухання швидкі, але не надто, A100 забезпечують природню поведінку звуку, який має свої чітко визначені фази існування як сигнал. Як я вже казав, A100 працюють не з позиції подачі будь-якої музики смачно та красиво, а з позиції неупередженої презентації, точної та чесної. В верхньому регістрі відчувається певний моніторний характер, з якого складається складна “особистість” цих колонок. Мені ВЧ A100 подобаються їхньою технічністю та швидкістю, розділенням та загальним балансом презентації, який вони допомагають досягти. Проте, вовлекатор більшою мірою тут залежить від матеріалу.
Окремо відзначу трохи меншу чутливість до якості запису, ніж в моделі A200. На мою думку, це досягається завдяки відсутності пікантності нижніх ВЧ. У сесіях з A100 мені набагато рідше хотілося перемкнути композицію через бруд у верхній половині спектра.
Маркус Міллер не в якості ілюстрації басу?! Як так? А ось так. Те, що в цій композиції навдивовижу чудово прописаний бас, відкриттям не буде. Куди важливіше те, як A100 відпрацьовують діапазон перкусії на тлі протистояння двох “солістів” – басу Маркуса Міллера та сопрано-саксофону Тоні Вільямса. A100 показують чудовий баланс, забезпечуючи достатній презенс та чудове відокремлення партії перкусії, делікатно відтворюючи удар, післязвучання та при цьому з прекрасним розділенням. Швидкі, але легкі удари, не перетворюються в кашу. Кожне торкання паличок тарілок створює свій власний штрих до полотна, колонки забезпечують повітряну надбудову кожного дотику.
В Edifier Airpulse A100 я бачу чудову альтернативу A200: дешевші, менші, але з таким самим високим рівнем, який я особисто вважаю вищим за цінник, з тим самим характером звучання. Звісно, з деякими відмінностями, проте, продиктованим скоріш фактором розміру. Як колонок, так і їхніх випромінювачів.
Якщо A200 вийшли супер універсальні, то A100 такі самі, але з приставкою “майже”. В огляді 200-х Airpulse я відзначав їхню перевагу в деяких жанрах, зокрема на важкій музиці. Якщо винести чудові A200 за дужки, то A100 буде мати таку саму універсальність, хоч і з дещо менш дивовижним перфомансом на металі та динамічній електронній музиці. Проте, в інших напрямках та стилях A100 не демонструють якоїсь виключності вподобань чи браку засобів для відтворення.
A200 я майже був готовий рекомендувати без прослуховування, “майже” стало наслідком перчених ВСЧ-НВЧ. Edifier Airpulse A100 завдяки чудовій збалансованості, але, на мій погляд, сильніше вираженому моніторному характеру, заслуговують позбавлення цього “майже”. Звісно, якщо ви не шукаєте соковите, тепле, жирне звучання. В такому разі вам пряма дорога у казковий світ пасивної акустики, підсилювачів, акустичних дротів, міжблоків, шипів та всього цього авдіофільського розбещення.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Авторизуйтеся для отримання розширених можливостей