{ scroll-behavior: smooth; }

ВСТУП

Це, мабуть, чи не найспецифічніший предмет огляду, з яким мені доводилось стикатись. Так, були чисті ЦАПи, був навіть аттенюатор вихідного імпедансу. Але такого, щоб пристрій був розрахований на роботу з певною технологією, виключно з цією технологією, – ні. І Stax SRM-D50 саме такий. Цей підсилювач не зможе працювати ні з чим, окрім електростатів. Більш того, окрім електростатів з напругою зміщення в 580 В. Погодьтеся, раніше я не оглядав комбайни, які працювали б виключно з арматурами або з планарами. А тут така вузькопрофільна вундервафля від бренду, який буквально створив цей сегмент хай-енд аудіо. Та ще й з таким вражаючим дизайном.

Роботу над “електростатичним циклом” я розпочав саме з навушників. Сподіваюсь, до цього моменту ви вже ознайомилися з оглядом SR-L500mkII та SR-L700mkII. Тому продовжимо ми саме тим, що “рухає” мембрани навушників, подаючи на них чималі вольти. Про важливість саме підсилювача, або “драйвера”, як ці прилади називають виробники, красномовно говорить той факт, що без спеціального “драйвера” ви не послухаєте “лямбди”, навіть якщо у вашому розпорядженні є умовні Burson чи Naim. Зась. 

ПАКОВАННЯ ТА КОМПЛЕКТАЦІЯ

Я вже згадував приголомшливий дизайн Stax SRM-D50, але не казав, у що він “вдягнений”. А зустрічають, як то часто-густо буває, по лахах. І тут цей джентльмен зі Сходу вдягнений, як найперший франт. 

Під чорною “сорочкою” із щільного та шорохуватого картону, на якому рубіновим шрифтом виведено тільки назву бренда, ховається основний кейс. Він не має звичної окремої кришки або “люку”, який відривається набок. Тут все цікавіше. Верхня частина кейсу – це стулки, що розкриваються в обидва боки, як якийсь альбом. За ними такого самого рубінового кольору внутрішня частина кейсу. Дрібниця, але сама презентація виробу вже надихає, погодьтеся.

Під товстою, щільною, але м’якою прокладкою на жорсткому ложементі знаходиться сам Stax SRM-D50. З боків ложементу є зручні петлі, щоб підняти його та дістатися решти комплектації. Там, під ним, в окремих картонних боксах лежать: технічна документація, кабель живлення та кабелі комутації. Кабелів два – USB A – USB B та RCA-RCA. Отже, раджу підготувати власні засоби комутації, якщо ваш сценарій використання передбачатиме дещо більш екзотичне. Кабелі гарної якості, але ніколи не буває зайвим погратися з провідниками. 

Виробник не забув покласти нічого критичного, але й не намагається нас розбещувати неочікуваними ніштяками. Враховуючи, що апарат швидко працює по USB OTG, я б додав до комплектації ще й адаптер на USB C, але, певно, кожен поважаючий себе аудіофіл, навіть під час вигнання, повинен такий адаптер – чого там адаптер, кабель! – мати при собі. Але ви мене не слухайте, то в мені говорить жадібність та туга за власною скринею аудіо-хламу, що залишилась вдома.

ДИЗАЙН ТА КОМУТАЦІЯ

І ось ми підійшли до дизайну. Першого погляду стає достатньо, щоб зрозуміти, що цей пружний японець не в іграшки прийшов гратися, а піддати як слід вашим навушникам. Це по всіх ознаках серйозний настільний пристрій, який має посісти поважне місце на столі не менш поважного аудіофіла. Комбайн завширшки майже 20 см та майже 27 см вглиб. При цьому від доволі не високий, всього 67 мм, що спрощує його розміщення. Проте варто враховувати й масу, що складає 4,7 кг. 

Дизайн цікавий – він не однотонний, по-перше, а по-друге – це такий собі ф’южн. Щодо колористики, то верхня кришка відрізняється від решти шасі. Stax SRM-D50 цілковито алюмінієвий, але верхня частина це цільний кавалок “люміньки” завтовшки 4мм. Окрім того, він має приємні скруглення з бокових кутів. Також на самій кришці, біля терміналів викарбовано лого STAX. Доволі компромісно, бо очі не виколює, подібно до львівських панянок. Комбайн зберігає традиційні нотки дизайну, форсуючи їх стрілочним індикатором, але при цьому виглядає досить сучасно, тому легко знайде своє місце в будь-якому інтер’єрі. 

На передній панелі розташовані два основні органи керування – ручка регулювання гучності та тумбер-селектор входів. Ручка має приємний м’який хід. Гучність також додається помалу потроху, тому можна тонко налаштувати рівень вихідного сигналу. Зліва знаходиться тумблер, яким ми обираємо активний вхід, після чого він підсвічується відповідним світлодіодом.

Інші два елементи на передній панелі – роз’єм для навушників та волюметр. Роз’єм, відповідно, Stax’івський 5-pin. З позначкою PRO ONLY. Це не означає, що це комбайн виключно для працівників студії чи когось дотичного. PRO – це визначення Bias, тобто струму зміщення. Це лише означає, що комбайн заточено під роботу виключно з навушниками з відповідним струмом зміщення, а саме 580 В. 

Вікно волюметра кругле та з приємною помаранчевою підсвіткою. Це – вишенька на торті в цілому файного дизайну SRM-D50. Як би не було волюметра, навряд чи я мав би зауваження щодо чого-небудь. Але ця стрілочка, яка слухняно рухається в такт вздовж шкали у теплому помаранчевому світлі має либонь гіпнотичний ефект. Як заклинач змій, який своєю грою на дудочці змушує плазунів завмирати або рухатись по його волі. В будь-якому разі стрілочні індикатори це +5 до звуку та +100500 до аудіофілії. 

На задній панелі розташовані гніздо живлення, відповідна клавіша та набір комутаційних роз’ємів. Усього доступно 4 варіанти під’єднання. Три з них цифрові – USB (апарат чудово товаришує з OTG), оптика вхід та коаксіал. Четвертий – аналоговий у вигляді пари RCA-терміналів. Виробник вирішив не реалізовувати балансну схему під’єднання для цього сегменту, лишивши це іграшкам для більш великих (та заможних) хлопчиків – SRM-500T та SRM-T8000. Може, воно і на краще. Врешті решт, ціна за сучасними мірками в Stax SRM-D50 доволі демократична. Пішов плакати в коридорі.

ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

Як ви вже зрозуміли, підсилювачі для електростатичних навушників (та акустичних систем) відрізняються від звичайних – на лампах, на польових транзисторах або операційних підсилювачах. Найближче вони до саме до ламп. Лампи також працюють на високій напрузі, але далеко не всі лампові підсилювачі мають вихідні трансформатори. Тут я можу навести в якості прикладу продукцію Macintosh, але ви самі знаєте, скільки воно коштує.

Stax SRM-D50 – це не чистий підсилювач, а повноцінний комбайн. За цифро-аналогове перетворення відповідає старий добрий (і я навіть не знаю, чи то він більше старий чи то він більше добрий) чіп ES9018. З одного боку перевірене рішення, відоме вздовж та поперек. З іншого – можливості декодування “обмежені” PCM 32 bit/384 kHz та DSD128. Але, погодьтеся, часто вам доводиться слухати щось більше “важке”? 

Щодо характеристик, виробник засвідчує частотний діапазон 20 Гц – 20 кГц з відхиленням в 3 дБ, максимальний рівень вихідного сигналу в 400 Vrms (як я вже казав в попередньому тексті, тут ми оперуємо не мілі-Ватами та Ватами, а виключно середньоквадратичною напругою, при цьому її значення в багато разів вищі, ніж в звичайних підсилювачах). Гармоніки нижче рівня 0,025% (в діапазоні 1-10 кГц), але зазначає, що це стосується використання навушників серії Lambda. Вихідний імпеданс 20 кОм та струм зміщення 580 Вольт.

580 Вольт тримати на голові – на перший погляд ця ідея видається не такою вже й хорошою. Такий собі варіант mercy seat, погодьтеся. Але небезпечною є не напруга, а сила струму. Простіше кажучи, вбивають не Вольти, а Ампери (якщо у вашому колі є тезки цих славетних фізиків, то їх це не стосується). Тим більше, виробник потурбувався, щоб, якщо куплені вами навушники та підсилювач Stax і стали вашими останніми навушниками та підсилювачем, то принаймні не через вашу передчасну смерть за їх участі. 

ЗВУК

До безпосереднього знайомства зі Stax SRM-D50 я чимало чув про старі “енерджайзери” від японців. І всі характеристики та відгуки зводились до кількох загальних визначень: збалансованість, прозорість, точність та аналітичність. Причому, кожне з цих визначень заслуговувало на епітет “максимальна”. Це, зновуж таки, сформулювало деякі очікування. І очікування виправдались, але лиш частково, а і в іншій частині я виявився здивованим. 

По-перше, SRM-D50 дійсно звучить збалансовано і без помітних акцентів, забарвлень та власного бачення. Комбайн старанно відтворює ту АЧХ, що “зашита” в записі. З певним характером, звісно. Але звинуватити у підкреслені верхньої частини спектру чи в надмірному придушені НЧ я б SRM-D50 не зміг. Є характерна швидкість та легкість низьких частот, про яку я писав в огляді навушників, але при цьому бас лишається щільним, пружним та з прекрасною атакою. 

Stax SRM-D50 варто розглядати ще й як підсилювач. Тому що під’єднання до нього iBasso DX220MAX в якості ЦАПу одразу відзначилось на звуковій картині, ОСОБЛИВО на НЧ. Та легкість змінилась збільшеною вагомістю, маса помітно зросла. При цьому на місці лишились швидкість, роздільна здатність, рельєфність та блискавичність атаки. 

Тому я б радив відноситись до SRM-D50 як до прекрасної стартової точки у світі електростатичного звуку, АЛЕ з перспективою апгрейду за рахунок зовнішнього ЦАПу з верхнього сегменту. Адже, окрім змін у області НЧ також покращилась побудова сцени. Отже, цифрова частина комбайну – вона скоріш допоміжна, основну “магію” тут робить енергоозбоєний підсилювач.

По-друге, прозорість. Звучання підсилювача створює враження існування звуку в ідеальному просторі. Ноти буквально існують у вакуумі, як би це дико не звучало з точку зору фізики. Чистота та ясність звуку вражають. А також легкість та невимушеність звучання. Звук навіть не ллється, він просто існує, сам по собі. Без натужності, без задіяння якихось елекродинамічних процесів. Звісно, вони задіяні, але саме таке враження лишається від спілкування з технікою Stax. Ти наче оточений звуком, до створення та відтворення якого не доклали “руку” закони фізики та робота струму. Наче, звук народжується сам, незалежно від того, чи увімкнув та підсилювач та повернув ручку гучності на потрібну “годину”. Це все також відзначається на тому, що звучання, не дивлячись на насиченість деталями та відкритість, лишається комфортним та не обтяжливим. 

По-третє, точність. Ось тут мене очікував перший сюрприз. Ні, пристрій не хибить та не домальовує те, чого нема. Але тут “точність” не така, яку я собі уявляв, почувши про роботу підсилювачів Stax. Вона не форсована, вона дбайливо відведена на другі ролі, щоб основний задум творця не був в тіні видатних технічних можливостей вашого сетапу. Погодьтеся, неправильно, коли вашу увагу суцільно захоплюють звуки, а не музика як єдине ціле. Звучить Stax SRM-D50 якраз таки цільно, цілісно та завершено. Музикально, і лише у другу чергу він звертає вашу увагу на дрібнички, деталі та нюанси. Але при цьому і цей аспект аудіофільського сприйняття не залишається осторонь процесу. Тільки все-таки SRM-D50 це більше аудіофільський апарт, а ніж професійний засіб для роботи зі звуком. І місце йому скоріш на столі меломана-ентузіаста, ніж в студії. Апарат звучить тепло, звук живий, але при цьому лишається уважним до деталей.

По-четверте, аналітичність. В принципі, цей пункт можна було б поєднати з попереднім. Він МОЖЕ звучати аналітично. Наприклад, більше відповідний характер був помітний з SR-L700mkII, ніж з SR-L500mkII, які давали в звучанні трішки більше тепла та ваги. Також це стосується і сприйняття. Stax SRM-D50 дозволить вам і просто розчинитися в мелодії та ритмі, та водночас надасть весь необхідний спектр інформації. Як на самих низьких частотах, так на межі можливостей вашого слуху. Електростатичні драйвери справляються з цим фантастично. 

НИЗЬКІ ЧАСТОТИ

Маючи тільки одне джерело відповідного рівня, зумів оцінити звук SRM-D50 відповідно тільки з ним та від власного цифрового домену. Якщо з DX220MAX я отримав добрячу порцію енергії нижче мідбасовх тонів, то з власним перетворювачем SRM-D50 мав характерний для електростатів почерк. Бас бездоганний з течної точки зору. Має шалену роздільну здатність та контроль. Відпрацювання атак та затухань також вражаючі. Проте суто питання смаку, такі як сатурація суб-басового діапазону чи просто вага басу як такого. З живими або електричними інструментами проблем ніяких. Все звучить реалістично, тактильно та переконливо.

Електронний бас місцями наштовхує на думку, що йому дійсно не вистачає маси. Але ця нестача некритична і дійсно лежить десь у площині смакового сприйняття звучання. Отже, SRM-D50 скоріш акцентує технічну складову НЧ, але при цьому сама подача музикально-зваблююча. На цю складову не в останню чергу впливає те, як здорово комбайн відпрацьовує дрібні деталі. Тут мікро-динаміка певним чином форсована, але без шкоди динаміці загальній. Лише додатково підкреслені мікроконтрасти. 

Бас надпружний, з розкішною атакою ти щільністю, удар від SR-L700mkII відчуваєш ледь не корою мозку. Ритміка та динаміка на висоті. Проте додаткове “живлення” басів від DX220MAX стало тим останнім інгридієнтом, який перетворює смачну та ситну страву у витвір шефа ресторану з мішленівською відзнакою. 

Але якщо ми віддаємо перевагу живим інструментам, або принаймні електричним, то тут все стає якщо не ідеально, то близько. Тут вже вистачає як ваги, так і глибини, і, що найголовніше, ваги найглибших шарів басу. Тут вже контрабас звучить в повний зріст, якщо можна так виразитися. Кожна нота викарбувана в повітрі, звучання рельєфне та виразне. Прекрасно передано щипок, взагалі, струнні та щипкові звучать якось магічно на електростатах. Помірне розширення нот тут саме таке, як треба. Діапазон контролюється чудово, цей рух повітря, це нашарування обертонів пластичне, гнучке, але у цих сгибах та формах відчувається продуманість та довершеність. 

СЕРЕДНІ ЧАСТОТИ ТА СЦЕНА

Прозорі, чисті, рельєфні, відкриті, яскраві, хрусткі, але теплі, подаються пом’якшено, без надмірного розділення образів та розшарування. Характер в них такий більш меломанський, розділення інструментів та локалізація чудові, проте, ними комбайн не намагається хизуватися, вбиваючи мелодійність. Тут ставка робиться саме на музикальність подачі матеріалу. Ми маємо і протяжність, і нашарування обертонів. Щодо повітря – його тут саме в міру, без намагання “вдути” по максимуму. Тому немає відчуття безмежності сцени та прірви між інструментами. Іноді такий ефект може навіть нашкодити сприйняттю музики, хоча має певний вау-ефект. 

Розділення та локалізація беззаперечно – чіткі, ясні. Але не вони тут в центрі уваги. Stax SRM-D50 добре працює з тембрами, вони передаються насичено, але без підфарбовування. Комбайн відтворює дрібні деталі та нюанси виконання, забезпечує максимальну варіативність, але “запаковує” це в доволі щільний потік, в якому це лишається до уваги поціновувачів, а пересічному слухачеві дістається в першу чергу вражаюче виконання артиста та задум композитора. 

Ніщо так не тестить натуральність, як гарна партія фортепіано. Варто послухати Little Fugue in G minor у виконанні тріо Жака Луісьє (Jacques Loussier). Окремо кидається до вуха що кожна нота чітко окреслена, але подається композиція цільно. Тембр інструменти передається відмінно – звучить красиво, але без натяку на фальш та синтетику. 

Верхні середні частоти, не дивлячись на відкриту презентацію та енергійність взагалі, звучать комфортно. Вони не придушені, але все налаштовано так, щоб не акцентувати їх для форсування деталізації. Тому також сприяє загалом тепла презентація Stax.

Окремо хотів би похвалити вокал. Сцена будується скоріш вшир, ніж вглиб. І вокал тут десь у першій лінії разом з іншими образами СЧ-діапазону. Він не робить відповідно крок вперед чи не зсувається далеко назад. Вокал подається яскраво та емоційно, чоловічий та жіночий, але без додаткового акцентування емоцій. Скажімо так, голос окреслений та прекрасно виділений, але джерело не намагається додатковими софітами “прив’язати” вас і вашу увагу до вокаліста. Це більше в контексті “панорамності”, яка закладалася в концепцію Lambda, на які в першу чергу розрахований SRM-D50. 

Сцена має гарний розмах, проте, як я вже казав, вглиб будується середньо. Проте в цій свої основній площині локалізація дуже точна та добре передаються нюанси уявної сцени, закладені при створенні запису. 

Вокал чітко в центрі композиції та навіть на приспіві потужні басові ноти не відтіняють його. SRM-D50 прекрасно передає бас-профундо Аві Каплана. Трохи попереду ведучих акомпануючих партій, вокал задає тон та основне емоційне забарвлення композиції. Хорова частина звучить потужно, монолітно та осяжно, але без зайвої цільності, яка в цілому притаманна подачі Stax SRM-D50. Акустична гітара на другому-третьому плані – підсилювач дуже дбайливо відтворює її партію та вплітає в загальну канву. Навіть на фоні, інструмент передан з найтоншими дрібницями, прекрасно “читається”, до дрібниць та реверберацій. Гарний приклад того, як працює Stax SM-D50 в парі з навушниками лінійки Lambda – все це оздоблення дрібницями та деталями не кидається вам в обличчя в намаганні здивувати, а подається обережно та дозовано. Все на місці, але саме чекає, коли на нього звернуть увагу. Це один з найбільш “глибоких” в плані можливості викопувати інформацію сетап. 

ВЕРХНІ ЧАСТОТИ

Гарні ВЧ – це ВЧ про які можна написати одним-двома реченнями. І це – той випадок, але мене ви знаєте, і я не обмежусь одним реченням. 

Не форсуючи ВСЧ, Stax SRM-D50 не ставить “під удар” нижні ВЧ, тому ми маємо дуже рівні, насичені високі, але при цьому з певним “оксамитом”. Вони м’які, але без цілеспрямованого згладжування. Roll-off відбувається дуже органічно – затухання натуральні, не наддовгі, при цьому зберігається інформативність як на нижніх ВЧ, так і на дальніх. Інформативність діапазону також знаходиться в межах комфортного сприйняття. Той випадок, коли виробник не намагається витиснути 120% продуктивності з ВЧ, але результат для слухача і так цілком достатній, при цьому це, по-перше, звучить приємно та не втомлює слух, по-друге, має всі підстави вважатися природнім звучанням.

ВЧ SRM-D50 явно не бракує блиску. Але у теплому в цілому світлі софітів презентації комбайну ми отримуємо не жорсткі осліплюючі ВЧ, а більш пластичні, гнучкі та грайливі верхні частоти. З прекрасною роздільною здатністю та поведінкою на фазах сигналу. Атаки, як це властиво електростатичним системам, швидкі, затухання протяжні, але в межах природної поведінки інструментів. З гарним нашаруванням та сатурацією обертонів. 

Фьюжн-джазовий пассаж від Triosence (так би мав звучати Go Go Penguin, якщо б вони були німцями) не перенасичений перкусіями, але наявна партія прекрасно розкривається парою SRM-D50 та SR-L700mkII. Звук та характер металу передається яскраво та наочно, але без зайвого акцентування. Підсилювач не витягує за вуха перкусію на середину сцени. Але добре наповнює повітря на ар’єрсцені деталями та кольорами. В загальному теплому спектрі. І основний тон – чіткий, немов викарбуваний, – і парціальний тон передаються прекрасно. 

Додавання стороннього джерела не змінює картини радикально, лиш відзначається на післязвуччях, роблячи їх трохи більш акцентованими та присутніми. Різниця на рівні смакових уподобань, але ефект помітний та цікавий. Гадаю, що за наявності опція з зовнішнім ЦАПом є більш, ніж цікавою. І тут вашому вибору таке розмаїття цифро-аналогових перетворювачів, що можна змусити співати зв’язку Stax SRM-D50 та електростатичних навушників (не обов’язково, звісно, Stax, але логічно) саме так, як би вам самим хотілося. З поправкою на те, що це буде комфортне, сповнене інформацією, мелодійне та натуральне звучання.

ВИСНОВКИ

Звісно, розглядати підсилювач для електростатів сам по собі – ідея така собі. Але, якщо маєте в своєму розпорядженні такі навушники і бажаєте придбати/оновити джерело, то Stax SRM-D50 є чудовою опцією. По-перше, він не потребує окремого цифро-аналогового перетворювача і, хоч має не дуже сучасний чіп, здатен “перетравлювати” навіть DSD. По-друге, це не просто початкове рішення, це гарний вклад на майбутнє. Адже з додаванням якісного джерела аналогового сигналу рівень системи буде тільки зростати. А з ним можна і змінювати характер звучання та почерк системи. 

Неможливо не кинути декілька слів і про дизайн. Складно знайти того, хто б залишався байдужим до цього красеня. Тумблер, велика ручка регулювання гучності та СТРІЛОЧКИ – спробуйте втриматися!