ВСТУПНЕ СЛОВО

Важко вигадати якусь вдалу підводку, коли предмет сьогоднішнього розгляду вже відомий (і добре відомий) будь-якій людині, знайомій з такою хворобою як аудіофілія. В минулому році Hiby R6 pro II зірвав куш, так би мовити, сполошивши ринок портативного аудіо у одному з найбільш жвавих та динамічних сегментів “біля тисячі баксів”. В сегменті, де плеєр – це вже не іграшка маленького хлопчика, але й не предмет статусного споживання за кілька місячних зарплат. 

Hiby змогли показати, що компроміс то не завжди погано. Компроміс – він є завжди. От я, наприклад, маю миритися з розмірами, вагою та гальмуватістю мого плеєра, але при цьому маючи той рівень звуку, який би в більш компактному виконанні коштував значно більше. Як бонус – потужність, яка не буває зайва, навіть якщо вам вистачає і 10% від неї. 

Компроміс Hiby заклали не у юзабіліті, як в моєму випадку, а у площу часу та одночасно варіативності. Як поведе себе не розбещений авдіофіл, якщо йому запропонувати рішення на топовому чіпі з привабливим дизайном, але обмеженою потужністю та автономністю? Досвід показав – нормально, ба більше, ще й буде добавки просить. 

Попередні представники лінійки R6 від Hiby мене не вражали. Звук мені їх не заходив, а фішку самого першого представника миттєво перейняли й інші виробники. Мова про адекватне залізо та нормально працюючий Android. Я з мурахами від жаху згадую перші Android-плеєри від iBasso та Cayin. Тому двійка вже на стадії анонсу виглядала цікаво, як мінімум, завдяки дизайну. Проте, реалізація у відносно недорогому пристрої ЦАП-секції на основі пари AK4499EX та допоміжного AK4191EQ, як в останній Ультімі, це, як на мене, цікавіше за хвилясті лінії та кольорові схеми. 

Як дуже часто роблять виробники акустичних систем – беруть якісь надбання верхніх лінійок і “спускають” їх у більш народні рішення. Це добре стимулює інтерес та попит, ну і так, впливає на звук. Тут же мова йде не про якісь магніти чи профіль дроту на звуковій котушці, тут мова йде про один з ключових компонентів аудіопристрою.

Але ж не забуваємо і про аксіому “мікросхеми не грають”. Який би крутий чип не поставив виробник, завжди можна все зіпсувати поганим живленням (мова навіть не про обв’язку, а про банально неякісні АКБ), недолугим підсиленням, яке не здатне контролювати навушники та дає тонни фонового шуму, або зробити такий тюнінг, що поціновувачам того звуку на краще було б об’єднуватися в закриті спільноти. На щастя, Hiby R6 pro II – це не той випадок. 

УПАКОВКА ТА КОМПЛЕКТ ПОСТАВКИ

Упаковано Hiby R6 pro II дорого-богато. Приїжджає він в коробці з міцного білого картону, без суперобкладинки, але вона тут і ні до чого. Верхня кришка виконана в міксі матового білого кольору та фіолетово-чорних зображень фрагментів екстер’єру плеєра. Вінчає то вєліколєпіє тиснення з золотим текстом, що проголошує нам вміст пакунка. Лаконічно і водночас красиво. 

Під кришкою на ложементі з полістиролу виблискує величезним чорним дзеркалом дисплея сам плеєр. Під ним набір аксесуарів: документи, USB-кабель, USB C-A-адаптер, набір плівок (тут дійсно набір, адже тильна плівка не одна) та чохол. Чохол з екошкіри, сірий, в цілому звичайний. Він своєю звичайністю тьмяніє на фоні плеєра. Щодо чохла зокрема в мене є зауваження, якими я поділюся в розділі про ергономіку плеєра.

Комплект, як бачите, не вражає багатством, але і не забули нічого. 

ДИЗАЙН ТА ЕРГОНОМІКА

Якщо дивитися на плеєр виключно в анфас, то він нагадує один з сотень сучасних Android-пристроїв. Така собі лопата з не найтоншими рамками як за мірками сьогодення. Але варто тільки-но взяти його до рук та роздивитися поближче…

Менше з тим. Лицевий бік Hiby R6 pro II майже повністю покриває великий 5,9’’ IPS-дисплей з роздільною здатністю 1080p. Екран гарний, має великий запас по яскравості. Гадаю, про нюанси передачі кольорів та насиченості писати не варто. Обкладинки розглядати приємно і дійсно жалкуєш, що місцями де-інде промайнуть обкладинки часів моїх перших портативних програвачів. 

На лівій грані розташовані три кнопки керування відтворенням та лоток карти пам’яті. Навпроти – інші три кнопки: блокування екрана та гучності. Поруч індикатор частоти дискретизації. Верхній торець чистий-чистесенький, а на нижньому винесено всі інтерфейси, окрім, ясна річ, бездротових: 3,5 та 4,4мм навушникові виходи, 3,5 та 4,4мм лінійні, багатофункційний USB-C, який дозволяє також здійснювати підключення через коаксіальний кабель за наявності відповідного адаптера. 

Задня поверхня Hiby R6 pro II нагадує про вироби Atell & Kern. На верхніх та нижніх кутах присутні виїмки, що додають як візуальної витонченості, так і просто приємно вкладають чималу тушку плеєра вам в долоню. Окремо хочеться розповісти саме про оформлення спинки. Тильний бік плеєра оформлено фактично трьома різними стилями: нижні дві третини у вигляді хвилеподібних канавок, які постійно нагадують про доріжки вінілових платівок, верхня третина – це така класична вставка із карбону. А між ними – матовий трикутник з лого Hiby. За задумом дизайнерів ця трійця елементів символізує море, небо та острівок суші між ними. Я б залюбки провів би відпустку на якомусь сонячному острові, між небом та морем, з Hiby R6 pro II в якості портативного програвача. 

Мені дістався чорний колір, консервативний, вічний хіт. Але плеєр також доступний у розкішному фіолетовому кольорі, який на фото виглядає супер-сексі. Так, його чорт зна з чим поєднувати, але є гарні зв’язки, та й взагалі чорні цеглини вже відверто наскучили.

По дизайну все настільки добре, що годі й казати. Пристрій з характером, має власне “обличчя”. Ергономіка – тут майже ОК. Hiby R6 pro II не дуже великий за сучасними мірками – 147*75*15мм, та не дуже важкий – 285г. В руці лежить нормально, а кишеню не рве. Але звідки те “майже”? “Майже” – тут ми пригадуємо чохол і моє посилання на  цей розділ. Кнопки на гранях – вони вузенькі та невисокі. Звісно, інші би виглядали інородним тілом на цьому корпусі. Проте, чохол та гранях – глухий і не має прорізів під кнопки. В результаті, треба навчитися користуватися плеєром таким чином, щоб кожен дотик до нього не перемикав треки чи не знімав з паузи.

Скажу відверто, це моє вже друге, більш глибоке знайомство з програвачем. Вперше Hiby R6 pro II приїхав до мене після виходу, але через обмеженість в часі я не мав змоги займатися оглядом, тому просто послухав його. Але вже тоді я зненавидів ці бічні кнопки та чохол! Зараз я дещо навчився, проте все одно часто-густо випадково вмикаю відтворення чи перемикаю композиції. А зробили б кляті прорізі на чохлі, і було б все ок. Впевнений, що якщо існують кастомні чохли, то вони якраз такі. 

СОФТ ТА ІНТЕРФЕЙС

З софтом в Hiby, як завжди, все відмінно. Не дивно, адже в першу чергу в старих аудіоентузіастів Hiby асоціюється з програмним програвачем. Плеєр Hiby R6 pro II працює під зовнішнім управлінням операційної системи Android 12, відносно свіжої. І це не просто зелене відерце, це адаптований для аудіо потреб Android, виробник це називає Systemwide bitperfect architecture. Фактично, це означає, що будь-який аудіододаток буде пропускати сигнал повз внутрішній ресемплер Android. Так, Google це пофіксили в останній версії ОС, проте, тут не остання версія, раз, завжди краще, щоб такі речі робили ті, хто профілюється на аудіо, два. Тому, якщо ваша душа прагне bitperfect, а ви перфекціоніст по натурі, ви не будете обмежені виключно програмним плеєром від Hiby. Використовуйте будь-який, який вам до вподоби. 

Похвалю UI  системи. Hiby заморочились і зробили гарну оболонку з дотриманням фірмової колірної гами Hiby R6 pro II – фіолетово-чорної. Це прослідковується всюди, від іконок до шпалер. Шкода, що в програмного програвача в скінах недоступний full-violate варіант. Але, гадаю, зробити власний скін це не ядерна фізика. Тому you are welcome. 

Android адаптований не тільки архітектурно, а й в сенсі інтерфейсу. Налаштування лаконічні та містять також суто аудіо-опції: параметри фільтрації (всього доступно 7 фільтрів), параметри роботи підсилювача (A/AB), трирівневий гейн, плагіни, MSEB, компенсація DSD (від +0 до +12 дБ), баланс каналів, лімітер гучності, апаратний MQA-декодер (не найбільш актуально наразі, але менше з тим). 

Плагіни – це фактично звукові налаштування, пакет налаштувань, який завантажується комплексно, а ви можете регулювати або загальну інтенсивність впливу, або окремі доступні параметри. Цікаво, можна погратися, відчутно звук не паплюжить. Hiby давно довели, що вміють в обробку звуку в цифровому домені. Мені сподобався плагін, що впливає на звукове поле, можна помітно так накрутити собі сцени. 

MSEB – це вже добре відома надбудова. Це по суті інструмент параметричного еквалайзера в обгортці конкретних суб’єктивних звукових параметрів (темний/світлий, швидкий/повільний тощо). Обираєте потрібний і регулюєте. Штука вельми цікава і у випадку бюджетних плеєрів та навушників можна виправити окремі косяки останніх. Не нехтував можливостями MSEB на своєму Hiby R3, коли на міському пляжі слухав його з чимось на кшталт Xiaomi Piston. Було і таке.

Інтерфейс працює швидко та плавно. За час користування не відчув ані браку швидкості роботи пристрою, ані недоліків оптимізації. Навпаки, Hiby R6 pro II залишив тільки позитивні враження. Я користуюсь  5-річним Android флагманом, тому користувачі останніх айфонів вибачте, якщо Hiby R6 pro II виявиться повільнішим, ніж ви собі уявили після прочитання мого огляду. 

ТЕХНІЧНІ ПАРАМЕТРИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

Моє найулюбленіше. За операційну роботу плеєра відповідає Qualcomm Snapdragon 665, в роботі йому допомагає 4 ГБ операційної пам’яті та 64 ГБ постійної. Небагато, але й немало. Живить це та аудіо-компоненти АКБ на 5000 мАг. Чип не флагманський, але його по самі вуха достатньо для роботи плеєра, а платити грошима та хвилинами роботи від одного заряду за сучасний флагманський SoC я, наприклад, не готовий. А ви? 

USB 3.1 підключення підтримує швидкість до 10 Гбіт/сек, а система дозволяє працювати з накопичувачами до 2 ТБ. Швидка зарядка передбачена до 18 Вт по протоколу PD. Повна зарядка займає близько 2 годин.

По бездротових інтерфейсах все також в порядку. Чіп має не найсвіжіший, але ще актуальний bluetooth 5.0 з підтримкою всього розмаїття кодеків від SBC до UAT. WiFi також підтримується в двох діапазонах, 2,4 та 5 ГГц. Плеєр забезпечує доступ не тільки до власного протоколу HibyLink, а й більш розповсюджені DLNA та Airplay. 

Як я вже казав, серцем цифро-аналогового перетворення Hiby R6 pro II виступає чіп-тандем, а точніше тріо. Тріо з пари флагманських 8-канальних AK4499EX та одного AK4191EQ. Подвійне моно і ніяких компромісів. Пара 4499 відповідальна виключно за перетворення цифрового сигналу в аналог, а 4191 виступає в ролі вузла передискретизації (тобто робить оверсемплінг) та фільтрації сигналу. Якщо забули, що це і навіщо, нагадую. 

Для оптимізації аналогового сигналу після конвертації на кожен канал AK4499EX передбачено окремих I/V конвертер, а за мінімалізацію джиттера відповідає пара фемтосекундних тактових генераторів на 45 та 49 МГц. Вся це велич забезпечує обробку цифрового сигналу Hiby R6 pro II аж до PCM 32/1536 та  DSD1024. Інше питання, де такий контент брати? Я нечасто натрапляю на щось вище за native DSD256, а тут 1024. Частково це маркетинг, але краще, якщо плеєр то може, ніж коли не може. На у PCM вище 24/192 навіть і не слухав ніколи. От який я після того авдіофіл? Ну і анфолд MQA, звісно, підтримується до х16. Ну ОК. 

В чому ж компроміс? Він тут в автономності та підсиленні. І перше, і друге іде під ніж в угоду флагманському чіпу. Але Hiby, як вмілі пластичні хірурги, роблять пацієнту красиво, зберігаючи при цьому здоров’я та природний вигляд.

Щодо автономності, то вона не критично низька, проте, змушує зайвий раз в подорожі не вмикати енергонеефективний клас А. Якщо з 3,5м виходу в AB режимі роботи підсилювача плеєр проживе від повного заряду до 8 годин, то у випадку з балансним підключенням та режимом роботи в класі A тривалість роботи скоротиться до приблизних 5 годин. Мене це не обтяжувало, тому що я звик заряджати свій DX220MAX через два дні на третій, але комусь може стати відчутним мінусом.

Інший бік компромісу – це підсилення. І плеєр стає жертвою маркетингової гонитви за міліватами. Зараз, коли, завдяки виробникам, менше 1Вт на 32 Ом з балансу виглядає несерйозно, 383 мВт (3,5 Vrms) Hiby R6 pro II трохи збивають з пантелику. Проте, плеєр задумувався переважно під iem, і для них його більш ніж достатньо, більш того, чутливі мделі варто слухати навіть не на високому гейні. І цієї потужності буде достатньо навіть для чутливих повнорозмірних моделей. Просто, уникайте підключати до Hiby R6 pro II щось таке, що взагалі варто слухати зі стаціонаром. Виробник зробив чудово інфографіку, з якою раджу ознайомитися любителям циферок.

Загалом відмічу прекрасний чорний фон. Підсилювач не шумить навіть з найчутливішими iem. Також підключав Hiby R6 pro II по лінійному виходу до інтегрованого стерео підсилювача Musical Fidelity M6SI. В ролі джерела системи Hiby R6 pro II справився чудово. Цікаво було порівняти Hiby на АК з DX220MAX на сабрі. Різна подача, різний характер. 

При роботі в класі А плеєр відчутно нагрівається, що логічно та очікувано. Це не той нагрів, який я мав колись з Dacportable, який теж працює в класі А, але помітно тепліше, ніж в режимі АВ. 2 години додаткової роботи нізвідкіль не беруться. 

ЗВУК

Все, чим я поділюсь з вами в цьому розділі, я буду говорити про звучання плеєра в режимі роботи в класі А. Про відмінності поговоримо окремо.

Hiby R6 pro II грає красиво. На цьому можна було б ставити крапку та розходитися по домівках. Але дозвольте ще дещо додати. Hiby R6 pro II грає красиво. Але не сприймайте це твердження як визнання звуку програвача як фарбованого, нечесного, кривого та спотвореного виробником його, власним баченням красивого звуку. 

Hiby R6 pro II грає красиво. Краса його подачі – як грамотно нанесений макіяж. Він не вбиває природну красу, він підкреслює принади та приховує вади. 

Плеєр розставляє акценти та має характер. Акценти ці полягають не в тональному балансі чи легковажності щодо розподілу ваги – тут ми додамо, а тут навпаки, зробимо тонше та легше. Вони лежать більш в естетико-тембральній площині. Плеєр навіть не грається з простором, забезпечуючи класну сцену з гарно локалізованими образами, кожен з яких лише там, де має бути. Образи великі, йому притаманна певна гіперболізація, але це не шкодить, а, навпаки, йде на користь. Краса – у вухах слухача.

Hiby R6 pro II в цілому має теплувату подачу, тонально не рівну, а збалансовану. Коли кажуть тонально рівний, мені стає скучно. Збалансований – це про нас, це про рух, про динаміку, про урівноваження. Вже згаданий характер, харизма, полягає в тому, як плеєр відпрацьовує тембр та сатурацію, зокрема, в області середніх частот. Найбільш насичений та інформативний сегмент подається сатурованою, інформативно та з відчуттям направленості всіх софітів. Hiby R6 pro II трохи бракує тої гнучкості фокусування, яка траплялась в верхніх iBasso чи Cayin, але деяке спрощення на ВЧ та в цілому прямолінійність подачі Hiby R6 pro II компенсує подачею, власним почерком. Це плеєр з вагоном харизми. При цьому з тонально збалансованим звучанням, в якому не занадто та не бракує нічого. 

СЦЕНА

Hiby R6 pro II гармонійний в передачі простору. Він дуже добре відтворює особливості приміщення, де відбувався запис, фокусуючись саме на просторовій достовірності, не форсуючи стереопанораму, чи створюючи додаткові плани. Маючи відчутно великі образи, Hiby R6 pro II чудово промальовує контури та забезпечує гарне відчуття дистанційного розмежування, створюючи об’ємну голографічну сцену. Річ, в якій портатив завжди буде набагато попереду стерео – в стерео такий ефект коштує набагато дорожче Hiby R6 pro II разом з відповідними йому навушниками. 

Плеєр добре розділяє плани, забезпечуючи відповідну контрастність та глибину. Побудова вглиб помірна, якщо запис містить ешелонованість, багатошаровість, Hiby R6 pro II це покаже, проте, не так витончено, як це можуть зробити пристрої більш коштовного цінового сегмента. Проте, у випадку з R6 pro II ми отримуємо рівно те, за що платимо, та навіть більше. Що, погодьтеся, буває не завжди. 

На Hiby R6 pro II я відслухав улюблені лайви: Deep Purple – Made in Japan, David Gilmour – Live at Pompeii – плеєр відмінно передав характер концертних записів. В першому випадку це приміщення з відмінними акустичними характеристиками, закрита концертна зала, де майстри звукозапису змогли створити чарівне звучання, зберегти його для поколінь, а потім вже в студії звести все таким чином, щоб ми могли ним насолоджуватися у 2024 році з портативних пристроїв, можливості яких тоді навіть не приходили до найбільш багатих на уяву технічних умів. Другий – це фантастичний oper air лайв з відповідним акустичним забарвленням. Коли здається, що звук простягається кудись до зірок. Hiby R6 pro II вміло маніпулює цим і в обох випадках дає відтворює музичну сцену по-різному, але однаково якісно та автентично. 

БАС

Hiby R6 pro II забезпечує повний спектр чутного басу, від самого низу до стику з СЧ, де з притаманним йому динамічним, емоційним характером дає когерентність, близьку до ідеальної. 

Нижній бас подається в більш делікатній манері відносно дещо більш динамічного та енергійного міда, однак, читабельність та передача текстур не викликають нарікань. Навпаки, попри відносно невисокий цінник, Hiby R6 pro II більш, ніж добре відтворює дрібні деталі та передає текстури. Однак, тут бере гору темперамент та харизма, і Hiby R6 pro II не занадто акцентує мікроконтрасти. Тому любителям більш шорстких та текстурних НЧ слід приготувати більше валюти. Відчутно більше.

Мід чудовий, дає відмінний панч, знов таки, динаміка це візитівка R6 pro II. Роздільна здатність флагманського AKM така, що дозволяє зберегти баланс між форсованою динамікою та вмінням передати нюанси. Бас має гарну фактуру та чудово структурований. Підсилювач, попри невисокі ТТХ по потужності, дає більш, ніж базовий рівень контролю, що дозволяє використовувати з Hiby R6 pro II навіть помітно акцентуючі бас навушники. Він не піде в гул, розмазування чи ватність низу, програвач збереже цілісність, передавши при цьому складність та варіативність партії. 

В цілому НЧ притаманна музикальність, емоційність, драйвовість та темпераментність. Hiby R6 pro II не грає на боці аналітичної моніторності, проте насичує цими суб’єктивними патернами діапазон настільки вміло та обережно, що може задовольнити цим навіть любителів більш стриманої та рафінованої подачі. 

Сатурація на нижніх частотах помірна. Порівняно з більш нейтральними джерелами (про це ми поговоримо окремо) він дає більш тембральної насиченості, навіть недивлячись, що плеєр дуже обережний з тим, що стосується маси. Дає ваги образами стільки, щоб досягти їхньої натуральності, не уходячи при цьому в гіперреалізм, який так часто змушує пришвидшуватися пульс. З цим аспектом – маю на увазі саме сатурацію – Hiby R6 pro II вволю грається дали, на середніх частотах. Однак, де треба як слід вдарити низькочастотними хвилями по нашим з вами барабанним перепонкам, Hiby R6 pro II це робить ще й як. Для цього не завжди потрібна екстра-вага, достатньо динаміки, хльосткості. Ці мультиплікатори зроблять все, що потрібно.

Насичена перкусією композиція з прекрасною партією бас-гітари. R6 pro II відмінно передає варіативність, забезпечуючи відтворення ударів по робочих барабанах та глибини звучання бочки. При цьому чудово розділені партії, які як солюючими можна виділити дві – барабани Антоліні та бас-гітару. 

Але не тільки на бас-акцентованих треках R6 pro II може проявити себе. Одне з моїх найулюбленіших джазових тріо. В центрі уваги – переважно – неперевершене фортепіано покійного Есбйорна Свенссона. В найбільш динамічних та акустично щільних фрагментах Hiby R6 pro II виужує партію Дана Берглунда та делікатно заповнюючи нею тили на звуковому полотні, не загубивши ані крихтки музичного матеріалу. 

Як бонус наведу цю композицію з останнього альбому Kovacs. Тут неймовірна бочка, на перших секундах на навушниках, акцентуючих бас, вона може вас, м’яко кажучи, вразити. Hiby відіграє її хльостко, чітко, демонструючи ідеальний контроль. Попри відсутності екстра-ваги, R6 pro II все ще показує прекрасний діапазон потужності на низу, вміючи в тонкі шари саб-басу і в масивні, розкотисті удари, які можна порівняти з панчем боксера супертяжа. 

СЕРЕДНІ ЧАСТОТИ

Як би Hiby R6 pro II складав резюме, цьому розділу він би приділив найбільшу увагу. Але я зроблю це за нього. Як я вже казав, Hiby R6 pro II має СЧ-орієнтовану подачу, проте, він ці акценти робить не за рахунок АЧХ (такі жарти лишились далеко-далеко позаду), не за рахунок особливої побудови уявної сцени, а за рахунок передачі тембру та, знов-таки, динаміки. 

Хоча сцена в цілому вокалоцентрична, вокаліст образно “підсвічений” софітами, що лише сильніше окреслює образ та додає авдіофільського сяйва. Hiby не робить впевненого ходу фігурою вокаліста на, так би мовити, шахівниці уявних образів. В цілому СЧ такі і є – акцентовані, насичені, проте не висунуті прямолінійно, не грають відверто в обличчя та не нав’язливі. 

Плеєр доволі помірний у питаннях маси. Нижні СЧ вагомі, але настільки, щоб лишатися швидкими, динамічними та рельєфними. Як я казав, когерентність з мід-басом відмінна. 

Ще раз наголошу на музикальності середніх частот, досягнутої за рахунок підкреслення динаміки та тембрального насичення. Кожен образ отримує належну увагу, не привертаючи її до себе більше, ніж того потрібно. Чудова локалізація в просторі та збалансована вертикальна побудова образів дозволяє уникнути відчуття приторності музичного матеріалу, пропущеного через Hiby R6 pro II, або надмірної щільності діапазону. Попри цю сатурацію не має післясмаку овердозінгу прянощів. СЧ Hiby R6 pro II це смачна страва іноземної кухні (іноземної – для вас), приготовлена досвідченим кухарем, який розуміє призначення та наслідки кожного кроку який він робить. 

Характер СЧ в цілому тяжіє до теплої подачі, але, ви самі розумієте, повзунок цього параметра посунуто дуже відносно. Це не літня південна спека, це теплий травневий день у Львові. На сонці тепло зігріє та попестить, а в тіні нагадає про реальну температуру повітря та рівень вологості. 

ВСЧ на фоні такого тюнінгу лишаються комфортними навіть з достатньо світлими навушниками (а мій кабель ще й СЧ підкреслює). Hiby R6 pro II не робить з сибілянтів зброї масового ураження, а тільки передає характер зведення музичного матеріалу, роблячи це в більш музикальній, ніж аналітичній манері.

В цілому плеєр має той рівень прозорості, що дозволяє оцінити якість запису та зведення, проте, він не є занадто критичним до якості запису, і навіть недостатньо гарні фонограми зберігають задовільний рівень сприйняття. Питання ж не тільки в якості, а й в жанровості. Всілякі lo-fi жанри, гаражний рок тощо – там якісний запис та мастеринг зустрічається вкай рідко, а от талановиті артисти та виконавці – часто. Те саме стосується і старих записів – Hiby R6 pro II не приховає недоліків, але й не кине вам їх в обличчя зі словами “Жери, падло”.

З середніми частотами Hiby R6 pro II я не міг не залипнуть годинами у плейлистах Qobuz з різного роду power та heavy. Hiby тут валить такі гітари, що після кількох секунд прослуховування ти знаходиш себе, що грає на уявній гітарі уявні рифи. Hiby R6 pro II дає насичений, щільний звук, створюючи відчуття “стіни звуку”. Сподіваюсь, мені вдасться якось відвідати Wacken і я впевнений, що R6 pro II максимально близько до оригіналу передає характер живого звуку фестивалю. Стіна. Звука. 

Пінфлойд, та не зовсім. Це Young Lust у виконанні Гленна Хьюза, версія з численних триб’ютів Pink Floyd. Гітара тут звучить не менш шикарно, ніж в попередньому прикладі, але тут увага більше акцентується саме на виконанні, на технічних ходах, на гармоніях. Плюс басова партія Хьюза – все настільки класно збалансовано та врівноважено, що нема що додати. Прекрасна композиція, зіграна прекрасними музикантами. 

ВЕРХНІ ЧАСТОТИ

ВЧ Hiby R6 pro II ефективно виконують ту задачу, яку на них покладено розробником – не зіпсувати все те, що вдалося накрутити на баса та СЧ. І це вони роблять гарно. На фоні класного басу та чарівних СЧ для  ВЧ лишається вже якось малувато епітетів. І це не проблема власне верхніх частот, а сильні сторони середніх. Менше з тим.

ВЧ надану той динамічний, живий характер, який в цілому притаманний R6 pro II. Інакше був би розбаланс та кволість, погодьтеся. ВЧ мають гарну роздільну здатність, відверто, посварити їхню технічність немає за що. Якісь недоліки чи недостатність може бути помітна при прямих порівняннях з більш дорогими пристроями. Тому, резюмуючи, зазначу, що ВЧ Hiby R6 pro II не притаманні пом’якшення та скруглення сигнатур, ВЧ звучать пухнасто та яскраво, насичено та щільно. 

Протяжність гарна, післязвуччя насичені, Hiby R6 pro II показує дуже гарний рівень їхнього пропрацювання. Він то робить старанно, ретельно, уважно. Навіть на фоні більш і набагато більш дорогих пристроїв Hiby не демонструє відвертої слабкості, використання плеєра не створює відчуття даунгрейду. Ще кілька років тому очікувати такий рівень ВЧ в плеєрах цінового діапазону, до якого належить Hiby R6 pro II (з поправкою на інфляцію!), було недоречно. Та й сам виробник на перших пристроях “славився” придавленими ВЧ, комфортними, акуратними, але далекими до аудіофільського розуміння та прийняття. 

У випадку з ВЧ Hiby R6 pro II доведеться вкотре промовити мантру про кращу продуктивність за більші гроші. Hiby R6 pro II і так грає вище своєї ціни, а я такі вердикти виношу нечасто. R6 pro II просто бере і дає вам максимум того, що можна отримати в портативному HiFi за ці гроші. Питання тільки чи подобається вам така подача. Тому я б тут вибір робив не стільки розумом чи навіть вухами, а скоріш серцем. Навіть якщо ви почуєте більше за більші гроші, які ви готові витратити, то чи впевнені ви, що саме це  вам потрібно? 

Хет має характерне “закрите” звучання, що додатково набуває підкреслення за рахунок вміння плеєра передати динаміку та власе дещо агресивний характер. В класі AB тарілки малюються дещо плавніше. R6 pro II звучить впевнено, чітко та харизматично, компенсуючи брак потужності якістю відтворення та вмінням показати “грати на своєму полі” – прокачувати iem навіть більш високого класу, ніж програвач. 

Трек звучанням наче з іншої епохи, але ні, це 2023 рік, якщо вірити credits’ам. Більш вільне та повітряне звучання перкусії доводить пластичність та варіативність R6, він лише демонструє свій характер, передаючи вміст композиції, не перегортаючи все з ніг на голову. R6 pro II добре контролює діапазон, не дозволяючи тарілкам, записаним у дещо ретро-стилістиці, перейти у шипіння в останній частині композиції. 

ВІДМІННОСТІ МІЖ КЛАСОМ A vs AB

Однією з найбільш інтригуючих особливостей останніх років став дворежимний формат роботи підсилювача портативних плеєрів. Можу помилятися, але першим таку можливість, а саме перемикання між роботою в класі A чи AB, запровадив Cayin в платі R01 для N6-2 і розвинув у інших пристроях. Згодом це підхопили і інші виробники. 

То як звучать ці два режими, точніше, чим вони відрізняються? Скажімо так, відмінність не настільки велика, щоб писати про неї в кожному окремому підрозділі та торкатися неї в прикладах. Вона, безумовно є, і особисто я віддав перевагу саме класу A. Трохи поясню. Перевага в звучанні класу A над AB переважно полягає у двох моментах, які торкаються динаміки подачі. По-перше, загальна динаміка, макро, більш акцентована в класі А. Атаки стають більш виразні. Враховуючи характер Hiby R6 pro II та вмілий тюнінг, це вигідно підкреслює сильні сторони пристрою та посилює естетичну складову. 

По-друге, імпакт торкається також і мікродинаміки. Мікроконтрасти краще підкреслюються, наче підвищується чіткість аудіовізуальної презентації. Під час роботи в класі АВ верхній діапазон на дещицю пом’якшується, але достатньо, щоб це стало помітно. Це трохи розслабляє подачу та зменшує виразність презентації. Але не до рівня, коли втрачається фокус та структурованість. Лиш робить звучання більш комфортним. 

Платою за це є нагрів та зниження автономності. Я б розглядав опцію у вигляді класу АВ не як можливість тюнінгувати звук, хоча варіант зробити його м’якше це теж добре, а як спосіб збільшити автономність під час некритичного прослуховування. 

ПОРІВНЯННЯ З КОНКУРЕНТАМИ

Коли стоїть питання, на що витратити свої кровні, то вибір є біллю. Особливо в аудіо. Сподіваюсь, я зможу його вам полегшити, відповівши на питання бодай у наявних парах порівнянь.

Hiby R6 pro II vs FiiO M15S

Не зовсім чесний баттл. Погодьтеся, FiiO дорожче, теж обладнаний топовим ЦАПом, має опцію передискретизації до DSD, а також набагато вищу потужність і настільний режим на додачу. Проте, прослухавши достатньо обидва плеєри я дійшов висновку, що обираючи між ними не варто робити вибір мозком, гаманцем чи навіть вухами. Так, вам не почулось, вухами. Відмінності у звучанні є і доволі сильні, проте, визначальним має стати саме характер, подача, презентація. Якщо ви не любите портвейн, то якісний напій не принесе ж стільки радощів, як, можливо, дещо простіше пивко від улюбленої броварні. 

Сцена. M15S має невелику перевагу у побудові стереопанорами. Вона однакова широка в обох плеєрів, але FiiO вдається трохи краще презентувати розмах та ширину. От де M15S показує себе дійсно краще, то це в тому, як плеєр будує сцену вглиб. Розділення планів та ешелонованість дається йому краще, M15S дає більше інформації про співвідношення планів та проекції образів. Водночас, Hiby R6 pro II попри дещо меншу сцену, але все ще далеку до камерності, все ще є чудово голографічним. 

Технічну перевагу M15S очікувано (подивіться на прайс FiiO та цінник Hiby) має у відпрацюванні деталей. M15S краще себе показує у пропрацюванні країв діапазону, насичуючи потік рельєфом нижніх НЧ та більш вишуканими ВЧ. Даремно казати, що сама подача помітно рівніша, зокрема тембрально. 

Але чи варті ці технічні принади тої алергрії (alegria – “радість” іспанською), яку дає Hiby R6 pro II? На це питання можете відповісти саме ви, тому я і радив обирати тут не вухами чи мозком, а серцем. Якщо вуха кажуть, що ВЧ круті, а сцена широка, а серденько просить радощі, а на ось це ось все, то навіщо воно? FiiO M15S відчутно поступається в динаміці та емоційності. Його подачу варто було б назвати більш зрілою та дорослою. Але чим більш я дорослішаю та зрілішаю, тим менше бачу позитиву в такому епітеті. Я б не назвав M15S нецікавим, він просто інший порівняно з Hiby R6 pro II. Він звучить в іншій площині, під іншим кутом, він про інше. Добре мати два такі пристрої: один для емоцій та драйву, другий – для того настрою, коли хочеш більш аудіофільсько-рефлексивного прослуховування. 

На прикладі від Есбйорна Свенссона M15S акцентує вашу увагу в більшій мірі на нюансах у звучанні перкусії та краще передає текстуру контрабаса. Натомість подача низу від Hiby R6 pro II енергійніша та більш експресивна в цілому. 

На лайві Judas Priest середні частоти з M15S стають більш прозорі та інформативніші, однак, Hiby подає їх “смачніше”. Вони щільніші, зліші, не вистачає тільки іскр та полум’я. R6 pro II не варто слухати поруч із займистими речовинами. 

Hiby R6 pro II vs iBasso DX240 amp 8 mk II

Якщо з FiiO M15S я познайомився вперше під час роботи над цим текстом, то iBasso DX240 я оглядав колись дуже давно, ще до початку війни. Але, з огляду на час та безліч інших пристроїв, які пройшли через мене за ці роки, я, можна сказати, знайомився з ним вперше.

Як і попередньому порівнянні, R6 pro II поступається супротивнику у потужності. DX240 на amp 8 mk II видає 980 мВт на 32 Ом з балансного виходу. Живучи при цьому від одного заряду помітно довше. Так, конкурент знов дорожче. Зрозуміли, до чого я? R6 pro II варто зіштовхувати з вищим за нього ціновим сегментом.

В подачі Hiby R6 pro II та iBasso DX240 amp 8 mk II більше подібного, ніж у випадку з R6 pro II та M15S. Але деякі відмінності все-таки є. По-перше, iBasso дещо краще будує сцену. Невелика, ледь помітна, але все-таки помітна перевага є у вертикальній побудові та дуже класній голографічності. R6 ro II відтворює образи крупніше, але iBasso більше акцентує на їхній візуалізації та пропрацюванні.

По-друге, глибина. На Civil war від Guns n’ Roses акустична гітара у вступній частині помітно сильніше підкреслює контраст планів та створює гарне відчуття глибини. R6 pro II трохи поступається, проте, сам інструмент подано цікавіше та смачніше.

І логічне третє – тембри. DX240 позбавлений чарівної щільності та насиченості на середніх частотах, даючи більш аналітичну подачу, але все ще музикальну. Тут DX240 ближче до R6 pro II, ніж до M15S. Hiby жирніший на СЧ та емоційніший. 

Ще б зауважив на більшій увазі DX240 amp 8 mk II до нижнього басу. На The last one від Red Snapper це дуже помітно. Композиція з насиченою басовою лінією та головуючою ритм-секцію підкреслює відмінності в характері подачі двох пристроїв. DX240 відводить нижнім НЧ більш помітну роль у своїй презентації. 

По верхніх частотах у програвачів паритет. DX240 amp 8 mk II, якщо вже придертися, менш агресивно відтворює діапазон та має більш нахил у бік протяжної подачі. R6 pro II має більш енергійні, бадьорі ВЧ з швидшими затуханнями. Проте, він все ще далекий до спрощеного відтворення чи відчуття неповноцінності діапазону. Він скоріш інший, аніж гірший. Все-таки, повторюсь, подібностей між R6 pro II та DX240 більше, ніж у випадку з M15S.

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

Hiby R6 pro II виглядає в цьому огляді як no brain вибір у випадку наявності необхідної суми в кишені та невибагливих навушників десь у районі вашої голови. А також у випадку виключення ситуації, коли ви понад 5 годин слухаєте музику без доступу до розетки та павербанків.

Чи є він таким? Скоріш так, чи ні. Я змін побачити переваги в програвачах з наступного цінового сегменту, так, але чи були вони настільки переконливими? У випадку з DX240 компактність та краща автономність (і більша потужність, як то не дивно) мене переконати не змогла. FiiO M15S я б хотів мати як один з двох портативних програвачів (не перший, не другий, а один з двох), щоб мати змогу змінити емоційно-музикальну подачу R6 pro II на аналітично-розважену презентацію M15S.