Hiby R6 Pro 2. Напалм

Вступне слово

Hiby R6 Pro 2. Вже з самого неймінгу можна зрозуміти, що виробник не те щоб парився над назвою нового пристрою. Хоча, мабуть, варто було. Втім, не те щоб тут йому – виробникові – немає виправдання. Бо це той рідкісний випадок, коли в компанії подумали-подумали, та й змінили взагалі все. Крім бренду, інтерфейсу і – так – назви.

В огляді Cayin N8-2 я говорив, що важко знайти наскільки ж різні плеєри двох поколінь. Так от, бодай в цьому стало легше. Надто що сам конструкт Pro 2 вже і так ґрунтується на R6 Pro, який, своєю чергою, був продовженням R6. Та і взагалі з цими R6 біда, бо рішення не піднімати цифру призвело і до іншої плутанки. Аби, за крилатим виразом Джеймса Бонда, не розплутуватись, бо це геть не так легко, як він говорив, я лиш зазначу, що на сьогодні Hiby R6 Pro 2 є одним з найкращих плеєрів компанії, а також найновішим – якщо тільки вони не випустили ще щось, поки писався і публікувався цей огляд.

Крім маленької цифри в назві, змінився і звук. Його проапгрейдили. І то так, що якби то була якась інша компанія, гадаю, вона б не посоромилась і менш скромного цінника. Навіть помітно так менш скромного.

Словом, це той рідкісний випадок, коли я можу сказати, що таки так, плеєр звучить дорожче своєї ціни. Не в десятки разів, але достатньо, щоб, на мою думку, послужити напалмом в своєму ціновому діапазоні.

Це якщо так, дуже узагальнено. Більш детально розкажу в огляді. І, нехай це буде спойлером, це буде той огляд, де плеєр я хвалитиму. З часом емоції, звісно, вляглись, як і ефект новизни – я постарався провести досить часу, аби він став для мене основним і навіть звичним – але все ж, пристрій залишає після себе не лише гарний післясмак, але і загалом позитивне враження. Не дивлячись на наявність деяких недоліків.

Пака та комплектація

Скромно, скромно. Ну а чого ви хотіли від по суті бюджетного плеєра? Ну, добре, нехай не бюджетного, але плеєра середнього рівня. Хоча зараз реалії та ціни такі, що я вже не здивуюсь, якщо все, що коштує менше тисячі доларів і справді вважатиметься бюджетним.

 Так от, зустрічає нас квадратна коробочка, на якій розмістили малюнки плеєра. Якщо ви читаєте цей огляд, то напевно, бачили, що придумали Hiby в плані дизайну і від чого багато людей мало не подуріли. Ні, це справді не просто там буденна задня панель, засклена склом, а дещо трохи вигадливіше, але щоб аж так від цього кайфувати – ну, не знаю, не знаю.

Так от, саме задня панель, при чому фіолетового кольору і є тим дизайнерським криголамом, що красується на більшості фото, рендерів та подібних матеріалів. І при тому, що мені воно голову не знесло, маю визнати, що це гарно і теж трохи помилуватись цим рішенням.

Якщо коротко, то задня панель, що виготовлена з металу, закриває десь 2/3 площі Hiby R6 Pro 2 знизу вгору. При чому ця панель формує такі низькопрофільні виступи, трохи схожі на радіатор. Більш того, я гадаю, інженерно це і є радіатор. Але про це трохи згодом.

Штука в тім, що цей візерунок навіть просто вертикально виглядає гарно. Подивіться, наприклад, на підсилювачі Burson Audio. А тут ще й зробили цікаву таку звивину на середині висоти, і всі ці лінії її вигідно підкреслюють. Словом, ось чудовий приклад, як дизайнери можуть гарно обіграти інженерну необхідність.

Верхня частина спинки схована під карбонове волокно. Не те щоб щось нове, але виглядає непогано. Ще одна цікавинка – між цими двома матеріалами залишили трикутничок, в який вставлений фрагментик нержавіючої сталі з логотипом компанії. Врешті всі ці три фрагменти разом виглядають непогано і гармонійно.

Основним кольором плеєра цього разу обрали фіолетовий. Виглядає непогано, але я в більшості випадків обираю чорний. У мене на огляді саме такий. І виглядає він, як на мене, навіть привабливіше. Трохи стриманіше і технологічніше. Якби плеєр був в срібному або сірому, гадаю, було б взагалі вау. Але і чорний цілком.

Так от, плеєр саме фіолетового кольору намальований на коробці. Примітно, що тут обійшлось без всіляких суперобкладинок, тощо. І правильно. Трохи збереже природу. Маю надію.

Але доберемось нарешті до вмісту. Так от, в комплекті є плеєр, установлений під самий верх коробки і зустрічає він першим.

Все решта сховане під передньою панеллю. Зручність і простота в тім, що в цій панелі зі спіненого матеріалу зрізали кутик. Тож діставати її разом з плеєром зручно. Є і вирізи що допомагають дістати плеєр, звичайно.

Під цим тримачем в вирізах поролону є кабель для зарядки та перенесення даних – само собою, на USB-C, а також трохи документації та захисних плівок. Але головне – чохол. 

Чохол

На відміну від Cayin, в якого комплектний Dignis ним навіть не пахне (в дуже навіть прямому сенсі – фірмові чохли Dignis нерідко пахнуть шкірою, а цей от ні), у Hiby R6 Pro 2 чохол справді якісний і продуманий.

Щоправда, шкірою теж не пахне. Але бодай виглядає, як шкіра. Він сірого кольору і добре гармоніює з кольором пристрою.

Крім того, він має деяку конструктивну особливість. Штука в тім, що та сама хвилька на задній панелі плеєра зроблена не просто так, вона підкреслена ще й парою відчутних фасок, що йдуть зліва до середини пристрою та справа від середини вниз відповідно. З одного боку, це урізноманітнює цей брусочок. З іншого – додає питань, як на те все придумати чохол. Я гадав, що він буде боковим, як на АК, але ні. Тут зробили простіше, але в чомусь навіть цікавіше.

Частина, яка закриває ліву фаску, розходиться і тримається на магніті. Таким чином плеєр влазить всередину, а чохол сходиться докупки і тим самим магнітом фіксується.

Тож плеєр цілком можна дістати з чохла і покласти в нього, за необхідності. В моєму екземплярі чохол сидить на плеєрі міцно та щільно, жодних спроб вислизнути назовні пристрій не робить. Та і дістати його звідти – треба докласти зусиль.

І не те щоб це було аж так потрібно. Аксесуар лишає доступ до всіх необхідних інтерфейсів. Рамки навколо дисплею невеликі, але є. Чохол їх повторює, тож можна не боятись класти його екраном вниз на рівну поверхню. Хіба що це трохи заважає, коли при перемотці треку хочеться поставити його на самий початок. Тож тут простіш скористатись кнопкою. Щодо решти, то відкритими і добре доступними є всі порти на нижній панелі. Закриває чохол хіба що слот для карти пам’яті збоку, але зважаючи, що при щоденному використанні його треба буде досить рідко, як на мене це тільки плюс. Бо не збирає пил.

Матеріал чохла схожий на синтетичну шкіру. Підозрюю, що вона несправжня, але маю визнати, виглядає все це від того не те щоб дуже гірше. Взагалі, моє припущення щодо несправжності ґрунтується саме на конструктивних особливостях, а не на вигляді чи відчуттях. За ними проблем жодних. Лежить в руці плеєр добре, а згадані фаски навіть роблять пристрій трохи зручнішим. Принаймні як на правицю. Бо переважно я звик тримати і користуватись плеєром лівою, тож мені від того не те щоб дуже легше.

Ще один мінус в тому, що кнопки на чохлі просто тиснені. І то так, що вони зовсім не вирізняються, тобто намацати правильну всліпу малореально. За час тестування мені це не вдавалось майже ніколи. Тож треба дивитись на плеєр, щоб знати, що перемикається. На захист можна сказати хіба що те, що виступаючі кнопки зараз не робить навіть Dignis. Але раніше ж робив.  

Тож за результатами цього розділу можу сказати, що комплект не дивує несподіванками, а скоріше тішить лаконічністю. Все, що сюди додали, скоріш за все справді буде використовуватися. Чохол тут направду хороший. Хоча мені все ще думається, що Dignis буде краще.

Дизайн та ергономіка

Частково я вже торкнувся їх в попередньому розділі, бо як можна ігнорувати те, що сам виробник робить чи не основною фішкою пристрою?

Однак є що сказати крім того. По-перше, розміри. Нарешті хоч хтось подумав про те, що плеєр переважно носять в кишені штанів. І зробив його не дуже цеглою, а досить таки тонким. Тонше, ніж багато конкурентів, які майже непомітно додають міліметри, як і їх власники за зиму, поступово перетворюючись в настільних монстрів.

Бо в абсолюті 15 мм – не так і мало, просто решта часто переступають і цей поріг. Я знаю. Я шукав одного разу плеєр, що був би десь таким, як Hiby R6 Pro 2 – з широким екраном, бадьорим та сучасним інтерфейсом, але якомога тоншим. Так от, впевнено можу сказати, що знайти плеєр тонше 14-15 мм – це задача. І з кожним міліметром товщини їх лишається все менше і менше.

До того ж, фронтально пристрій не такий вже і маленький. 147.5 х 75.2 мм, що десть так само, як багато сучасних смартфонів. Хіба що товстіше. Але на фоні таких фронтальних розмірів, товщина справді не виглядає та не відчувається такою великою.

Відповідно, пристрій і важкуватий. Згідно з офіційними характеристиками, 285 грамів сухої ваги. Тобто без карти пам’яті та останнього альбому Behemoth у внутрішній, а також без чохла. Підозрюю, навіть з порожньою батареєю. З цим всім, заряджений до 100% та з картою на 1 Тб, готовий до зльоту та блискучий, як новенький F-16 – 333 грами. Мені стало цікаво, я зважив. Немало, але порівнюючи з дуже багатьма пристроями, це легше. Або хоча б не так щоб дуже важче.

От ергономіка – це вже інша річ. Тут не все так добре. З одного боку, кнопки. Вони зроблені продовгувастими, і вони торохтять. Хоча ні, вони такі з двох боків. Ну і це торохтіння – воно наскільки набридло в ряді пристроїв, що вже навіть було б смішно, якби не було так сумно. На щастя, чохол ці торохтушки притримує. Правда, дуже тішитись не виходить, бо з чохлом намацати кнопку всліпу у мене не вийшло ні разу, як я вже говорив.

Так от, розміщення кнопок на перший погляд навіть здалось мені зручним. Я маю на увазі, що у ньому є логіка. За такого розміру пристрою тримається він переважно за нижню частину. І от цей момент продуманий. Кнопки розміщуються не вгорі, повище, так, щоб дотягнутись до них однією, ба навіть двома руками без допомоги якоїсь матері було малореально – привіт Fiio – а саме так, щоб було зручно. Кнопки опиняються як раз під великим пальцем. Що, звісно, добре.

Але на ділі не те щоб доводилось аж так радіти.

Кнопки у Hiby R6 Pro 2 розміщені симетрично. І це незручно. Бо на правому боці пристрою розмістили увімкнення/блокування пристрою, а нижче – довгеньку гойдалку з двох кнопок, що відповідають за регулювання гучності.

А от блок сліпого управління відтворенням розмістили напроти, зліва. На тому ж рівні. При чому ще й виконаний він так само, у вигляді однієї кнопки і гойдалки з двох. Окрема кнопка – це попередній трек, а суміщена – плей/пауза на одній стороні і наступний трек на іншій. І саме це розміщення не надто тішить. Надто що я мав під рукою той самий перший R6, і там це продумано і логічно. Гучність кнопками зліва, увімкнення та відтворення – справа. І на кожну функцію окрема кнопка, що виступає з корпусу. І не торохтить, між іншим.

Навіть дивно, як від такої зручності Hiby дійшли до такого плеєра, де дизайн явно перевершує ергономіку.

Звичайно, через спинку плеєра дотягнутись до протилежної грані можна, але розміщення кнопок для мене все ж незручне і дещо дивне.

При цьому клавіші добре виступають з корпусу, проблема саме в їх ідентифікації всліпу. Словом, звикати доведеться, і гадаю, довго. Я за час тестування не звик.

Над кнопками зліва розташований слот для карти пам’яті, а справа – фірмовий кольоровий індикатор. Раніше його вписували в кнопку і це було досить гарно. Проте тут вирішили обійтись простішим рішенням. Щоб індикатор було видно, під нього в чохлі навіть вирізаний отвір.

Що може цей індикатор? Красиво світитись різними кольорами залежно від бітрейду файлу, підключення до зарядки, тощо. Словом, як і раніше. Все що завгодно.

Всі порти пристрою винесені на нижню панель. Традиційно, Hiby R6 Pro 2 пропонує як виходи для навушників, так і окремі лінійні. Тут є і небалансний 3.5, і баланс 4.4. Вони розміщені симетрично, що тішить око. По центру установлений USB-C для зарядки та комунікацій. Від нього ліворуч – порти для лінійного підключення, праворуч – для навушникового. 3.5 ближче в середину, 4.4 – назовні. Навколо кожного порта є невеличкий золотий контур. Мені таке розміщення подобається. І гарно, і практично. Напевно, таким чином компанія натякає, що можна користуватись плеєром і як джерелом лінійного сигналу, а не лише, знаєте, як плеєром. І я користувався. І це справді непоганий юзеркейс.

Натомість верхня панель повністю пуста. Трохи дивно, що стоковий чохол її зовсім не закриває.

Всю передню панель займає скло, під яким практично на всю поверхню розміщується 5.9” екран. Невеликі рамки з боків та зверху є, як і невеличке підборіддя знизу, але навіть при цьому рамки одні з найменших, а екран в них вписаний досить тісненько. Що сприймається справді дуже добре. А ще дисплей має скруглені кути. Що також приємно позначається на користуванні.

Хоча ергономічно корпус скоріше квадратний фронтально, тож не те щоб в такому скругленні справді була необхідність. І все ж – увагу привертає і виглядає гарно. Раніше я відмічав екран та кольори iBasso, Cayin чи Fiio. Так от і Hiby не пасуть задніх. Я навіть не певен, що вони передніх пасуть, якщо чесно. В тому плані що це впевнений рівень смартфонів. І так, деякі обкладинки альбомів малого розміру виглядають справді погано.

Інтерфейс

Зазвичай обходжусь без цього пункту, оскільки все і так зрозуміло, але тут мою увагу привертає кілька речей. Плеєр працює загалом добре, але деякі візуалізації не до кінця продумані, тож інтерфейс трохи пересмикує час від часу. Це не дуже велика проблема, скоріше незручність. Вона трапляється, наприклад, при розблокуванні, тощо.

Також у Hiby R6 Pro 2 є проблема з перемоткою треків. Вірніше, з її відображенням. Наприклад, коли відтворення поставити на паузу, а потім перетягнути повзунок на початок, він все одно повертається туди, де був. Між тим, якщо натиснути на відтворення, індикація статусу змінюється і відтворення починається саме з того місця, куди повзунок було перетягнуто. Я, до прикладу, коли припиняю відтворення на середині пісні, завжди повертаю трек на початок, якщо хочу наступного разу почати з нього. Тож це завдає певних незручностей.

Щодо решти, то потрібні налаштування винесені в шторку, і загалом все дуже навіть добре.

Окремий плюс – в плеєрі при повороті орієнтації в кутку дисплею з’являється відповідна іконка, і коли її натиснути, плеєр переходить в горизонтальну орієнтацію. Класти його можна як направо, так і наліво, що зручно. Наприклад, залежно від того, в який бік орієнтовані інтерфейси. Незручно, що через наявність фаски плеєр не дуже хоче лежати на цій грані, спираючись на неї та ще на щось. Ну і догори дриґом теж не перевертається.

Щоправда, є і ложка дьогтю. Нема запам’ятовування обраної функції. Тобто якщо плеєр перевернутий в горизонтальний режим, і екран заблокувався, то після розблокування він знову буде в вертикальному. Що незручно, якщо використовувати його горизонтально, але не потрібно тримати екран увімкненим весь час.

Втім, все перелічене стосується стокової програми плеєра. Інших я не ставив. До того ж, пристрій новий, тож є шанси, що з новими прошивками ці моменти усунуть.

Бо як є – це таки трохи псує враження від використання та від звуку.

Також певне занепокоєння викликала автономність пристрою. Зізнаюсь чесно, 8 годин лише на режимі AB та близько 5 або навіть менше на A – ну, це таки мало. Проте, маю відмітити, що на практиці особисто для мене автономність великою проблемою не стала. Плеєра непогано вистачає на щоденне прослуховування, з тим щоб потім ставити його на зарядку. Він підтримує швидку зарядку, до речі, що також зручно.

Крім того, є і ще один фактор. Клас А. Для мене особисто він був в плеєрі по суті зайвим. Ну, тобто цікаво як одна з опцій щоб прикрасити звук, але не для основного використання. Тож я вмикав його лише декілька разів скоріше щоб спробувати та порівняти. А переважну більшість часу використовував для прослуховування АВ. Він не лише енергоефективніший, але й чесніший та прозоріший, а також не так фарбує звук, як це робить клас А.

А клас А, нагадаю, найменш енергоефективний зі всіх існуючих і найбільше гріється. Тож його виключення зі звичайного юзеркейсу загалом непогано економить батарею.

А оскільки він гріється, а тепло розсівати якось треба, от тут як раз і можна згадати задню панель, яка саме це і робить. Не те щоб девайс під час мого тестування класу А був дуже аж гарячим, але помітно теплим. І, гадаю, така задня панель помітно збільшила площу пристрою щоб розсіювати тепло краще.

Крім того, плеєра цілком вистачає і для роботи на низькому підсиленні, що так само допомагає економити заряд батареї.

Технічні особливості

Що ж такого зробили Hiby в технічному плані, що зробило плеєр наскільки конкурентно… вбивчим? Ну, вони використали підхід, який був розроблений Аsahi Кasei і вже раніше використовувався Astell&Kern в їх топовому плеєрі SP3000 лінійки Ultima. Це рішення з розділеним цифровим і аналоговим декодуванням, де використовується зв’язка з пари ЦАПів AK4499EX та одного модулятора AK4191EQ. Тільки АК використали таку схемку на кожен канал, а тут вона одна для обох. Але, як то часто буває, вона сама по собі вже багатоканальна. Відтак по звуку – вистачає. А по ненажерливості – для цього є клас А, що навіть батарею на 5000 мАг може висадити швиденько.

А в доповнення в Hiby R6 Pro 2 ще є FPGA матриця і фемтосекундний генератор, що не лишають жодних шансів джитеру.

Звичайно, ЦАП підтримує PCM1536 та DSD1024, бо в цю гонку прийнято вступати всім. А ще є MQA 16x, якщо він не вимре остаточно. Втім, я цілком собі успішно використовував і більш буденні та приземлені формати для улюбленої музики, і не певен що отримав від них замало задоволення.

Отож, щоб підсилювач працював як треба, його реалізували на дискретних компонентах (з класом А тут без варіантів), і, звісно ж, балансним. А щоб навіть клас А на виході видавав скільки треба, реалізований вихідний каскад з перетворенням напруги на струм. Що дає змогу використовувати плеєр за призначенням не надто переймаючись запасом потужності.

Що ще при цьому добре – фоновий шум. Вірніше, його відсутність. Не знаю, чи так буде з кожними навушниками, але коли вже Андромеда не шумить, гадаю, за цим пунктом можна впевнено ставити залік.

Щодо смартфонної складової, то вона досить типова – точніше, типово добра – для сучасних пристроїв – Snapdragon 665 за підтримки 4 Гб оперативної пам’яті та 64 внутрішньої. А працює девайс під управлінням новенького Android 12.

Звук

На цьому можна сказати, що необхідна преамбула нарешті виконана, і час приступати до основної страви. Звуку.

Що ж, коли справа доходить до опису якісного звуку, епітетів добрати буває складно. В плані того, що все саме так, як треба. Так, як мало б бути. І тут, звісно, плеєр бодай трохи спрощує задачу тим, що Hiby R6 Pro 2 не приготували в абсолютно нейтральному і моніторному ключі. Де все, що не візьми, тримається на певних балансах аби не дійти до крайнощів.

Отож, цей плеєр зі своїм власним характером. І якщо спробувати виділити його особливості, то це трохи теплуватий і жирнуватий звук з хорошою емоційністю, реалістичністю, переконливістю та динамікою, де його смакові особливості забезпечені хорошою якісною складовою та грамотним тюнінгом, що залишає мінуси непомітними. Якщо б я виділяв умовних три кити, на яких тримається звук пристрою, то мабуть, це динаміка, контроль і харизма.

По-перше, динаміка. Вона тут справді розкішна. Коли записи відповідні і навушники це вміють, від неї аж перехоплює дух. Плеєр її дещо підкреслює, тож записи звучать навіть дещо ефектніше, ніж є насправді. Сюди ж можна долучити і хороший чорний фон і низький – вірніше, нечутний – рівень шуму на виході. Це створює справді виразне та ефектне звучання з чудовою глибиною та шириною, а також локалізацією в просторі.

Нехай я завжди лишаю цей розділ на кінець, але я не можу не торкнутись побудови сцени та позиціонування інструментів, бо це один з наріжних каменів звуку R6 Pro2, і від доповнює вже загадану динаміку.

Отож, трохи підкреслюється розділення інструментів. Але зроблене воно не лише з виразністю, але і з розумінням. Тобто акцентування є, але воно привертає увагу до глибини та багатогранності запису. І важливо, що при цьому окремі партії не відірвані одна від одної, хоча прекрасно зберігають не лише хорошу артикуляцію, обриси образів та текстурність, але і досить простору.

Разом з тим, звук має необхідну цілісність та когерентність, і завдяки згаданій динаміці все звучить органічно. Партії інструментів розвиваються і перетікають по композиції, не розриваючи її на шматки. Більш того, поєднання таке, що в цілому звук в першу чергу привертає увагу чудовим макро.

Крім того, я невипадково говорю про розділення інструментів, а не планів. Та сама динаміка з хорошою окресленістю образів (навіть попри їх дещо збільшені розміри) та достатнім простором по суті нівелюють їх як конструкт. Партія інструментів не обмежується лише його положенням на певному плані. Всі інструменти та їх партії органічно вплетені в загальне звучання та постійно взаємодіють між собою. Таким чином лід партія виразна та переконлива, проте вона не закриває собою решту запису, лишаючи досить уваги решті інструментів.

Може десь це і неправда, але масштаб – ох як він це вміє. В лоб не порівнював, але всякі М17, думаю, таки позаздрять. За всієї кінематографічності останніх.

По-друге, контроль.

Це дуже важливий момент, що дозволяє плеєру зберігати свій характер – власне, харизму, яку я виділив наступним пунктом. Умовно кажучи, це як костюм, що приховує під собою достатньо сильні м’язи та треновані рефлекси. Завдяки якісним характеристикам, до яких і належить контроль, смакові характеристики, як то трохи теплуватий та округлий звук, зберігаються незалежно від жанрів та навушників, не призводячи до непередбачуваних наслідків. Фірмовий звук плеєра добре підходить до всіх жанрів, і його подача зберігається. Звісно, наскільки кому вона сподобається – це вже індивідуально, але все ж.

Згоден, є індастріал або електроніка, де таке забарвлення не завжди є доречним, а проте воно і там дає трохи приємніший відтінок та додає трохи олюдненості цим безлюдним ландшафтам та бездушним машинам.

Так от, плеєр має свій характер – теплуватий, навіть ледь жирнуватий, але при цьому і дуже крутий контроль. За рахунок цього цей жирок вигідно вилискує, додаючи ефектності і звабливості, а не нудить, стаючи поперек горла – як би суб’єктивно це не звучало. Якщо навести аналогію, то в хорошому стейкові має бути відсоток жиру, аби ліпше пливло і було не таке давке. До того ж,  він дещо підкреслює розподіл планів. Виходить просторо як завширшки, так і заввишки, і – ефектно.

Само собою, цей характер не може не впливати не лише на передачу басу, до якого ми ще повернемось, але і головно середини. Дуже добре передається вокал, інструменти, зокрема дерев’яні та струнні, та і взагалі, середина загалом. Тут все, що я можу сказати – нехай живе король.

По-третє, харизма.

Вона включає той самий смак, а також якість. І якщо смакових аспектів я вже трохи торкнувся, то саме час сказати ще кілька слів про якість.

В неї входить зокрема точність, детальність та уважність до запису. Плеєр дуже добре передає не лише всі деталі, але і їх специфіку та характер. Текстури трохи вилискують підігрітим жирком, але не засалюються і не згладжуються. Відтак гітари гарчать на всю деку, а вокалюги – на все горло, гортань, зв’язки і так далі, залежно від техніки вокалу. При цьому важливо, що ефекти на вокалі або на решті інструментів, як і привіти звукорежисерові гарантовані, якщо хтось десь налажав. Або ні, і тоді це справді те, що здатне по-новому розкрити знайомі записи, додавши їм додаткового шару сенсів. А проте і вібруючі барабани, де не дуже треба, і удар паличкою десь не там – чути, помітно.

Інша річ що навіть такі моменти цілісності композицію не позбавляють. Вони слугують хорошими деталями, що раніше лишались менш помітними, але мова не йде про їх надмірну виразність. Просто коли композиція знайома, то ці моменти більш помітні. А якщо не знати, що так не має бути, то звучить цілком. Цікаво, але не надмірно виразно. Це повертаючись до харизми.

Ще один момент, що її стосується – це те, що фірмовий теплий жирнуватий звук досить природно підкреслює середину або низ, проте не варто думати, що вони тут акцентовані кількісно. Ні, плеєр не акцентує ці моменти таким чином, скоріше це відбувається за рахунок природної подачі, закладеної в саму композицію та будови сцени, що досить органічно відштовхується від чільного місця на ній середини і головного інструмента, а також відповідного розміщення акомпанементу.

Також зазначу, що весь опис звуку стосується використання плеєра в класі AB. Якщо коротко, то клас A додає ще трохи тепла, цілісності та емоційності, проте на мій смак для нього потрібні більш нейтральні навушники (або тепліші вподобання), оскільки тут вже може бути трохи занадто багато емоцій, що робить їх не наскільки проникливими, дещо втрачаючи їх акуратність.

Проте це важливо мати на увазі, аби розуміти, що емоцій додати цілком можна.

БАС

Ну і традиційно, пройдемося знизу вгору по діапазону частот.

Бас досить і досить глибокий, при цьому загальне тяжіння характеру плеєра до макро та деякої обтічності і плавності з одного боку, тут, звісно, помітне. З іншого, завдяки контролю, цей характер не стає проблемою навіть при відтворенні найбрутальніших жанрів, де важлива кількість ударів на секунду, а також їх окресленість та швидкість. Тож бласт-біт трохи додає жирку та маси, але нітрохи не стає ватним та розмазаним. Натомість коли взяти суто сладжеві моменти, то можна відмітити деяку втрату абразивності, характерної для цього жанру, але це також не є критичною проблемою – скоріше невеликим відхиленням, в межах допустимого.

Крім того, згадана цілісність, що дає дещо більше переконливості, ваги і монументальності, також не узагальнює та не скрадає окремі партії, удари та текстури, навіть дещо підкреслюючи їх. До того ж, нема також і проблем з варіативністю. Коли в ударника установка трохи більша, ніж в перших джаз-бендів, це не просто помітно – це чутно і відчутно. Тож в потрібних місцях акценти, розмах і масштаб не заважають технічності ударників, за яку зокрема і цінуються цілі жанри музики.

Я вже трохи говорив про локалізацію ударів та їх розмірність, а також інтенсивність. І це один з моментів, що добре працює на плеєрі та вирізняє живих ударників від навіть дуже добре і цікаво прописаної партії драм-машини. Люди живі. І вони грають не лише дозволяючи собі соло а ударних, але й невеликі характерні особливості.

І все це, нагадаю, помітно навіть попри деяку додану емоційність низу, а не його повну моніторність.

СЕРЕДИНА

Середина в силу свого панівного становища в переважній більшості музики тут також цілком може вважатись королем. Її виразність та переконливість, що цілком співпадає з амбітністю та характером фронтменів, які зазвичай знаходяться саме в цьому діапазоні, помітна і безсумнівна.

Разом з тим, плеєр не робить аж такого вагомого акценту на середину – він розкриває те, що є в записі. І тому дуже цікаво слухати не лише студійні версії, але і якісно записані лайви. Окрім безпосередньо інформаційної складової, що полягає у відтворенні того, що записано на альбомі більш чи менш близько до цього є ще й велика кількість супутніх моментів, що дуже добре передають характер та створюють атмосферу запису, відображаючи манеру гри чи співу, акустику приміщення, тощо. І все це також дуже добре працює на емоції.

Разом з тим, додаткове тепло добре позначається на звучанні голосу та інструментів, роблячи звук більш проникливим та виразним. І, з одного боку, такої виразності не забагато. З іншого – зважаючи, що середина часто вже за фактом самої композиції є її основоположною частиною, дати їй ще трохи фори – і вона розкривається на повну.

ВЕРХ

Високі частоти якось трохи опускаються з загального опису звуку, а проте зроблено це зовсім незаслужено. Справа в тому, що Hiby R6 Pro 2 не відводить їх на задній план і вони також становлять важливу частину звуку. І то не лише як доповнення, але й самі по собі несуть важливу частину необхідної інформації та емоцій.

Вони швидкі, детальні, окреслені, мають хороший контролю та вагу. Також вони не звучать занадто пригладжено чи комфортно. Вони не різкі і ніколи не бувають сибілятивними, якщо тільки цього нема в записі, а проте залишаються достатньо виразними та впевненими. Коли потрібно, вони бувають досить швидкими і технічними.

Атаки швидкі, окреслені та добре структуровані, можна почути окремі інструменти та партії загалом. Разом з тим, затухання також хороші і реалістичні. Плеєр їх все ж трохи спрощує, проте не дуже помітно та не дуже критично, і це скоріше деяке навмисне пригладжування, що було потрібне для більшої комфортності. Зрештою, деякі моменти тут можна знайти, але якісніші верхи (та і решта діапазону теж) коштують все ж інших грошей. А в межах бюджету все більш ніж добре.

КРИТИЧНІСТЬ ДО ЗАПИСУ

Окремим пунктом хочу винести критичність до запису. Я вже досить давно помітив, що коли пристрій якісний, він добре грає все, що йому згодовують. Але те, що йому згодовують і задає межі якості. Тобто умовно кажучи, демо-запис буде звучати саме як демо, з всією емоційністю і недосконалістю, але не тою якістю, яку прийнято витискати в студії. Концерт – це концерт, і там не те що багато – там по суті все залежить від якості запису. І вже в другу чергу від того, наскільки концерт вивозять самі музиканти. В ідеальному світі до них, звісно, не виникає питань, але це ідеальний світ. А студійна версія, записана з хорошими умовами, професійними музикантами та з якісним зведенням, також звучатиме відповідно.

Так от Hiby R6 Pro 2 –  якісний плеєр. Він здатен передавати більшість з того, що закладено в запис. І на ньому можна слухати щось простеньке і не вибагливе, як демо абощо. Втім, звісно, хороший і якісний запис звучить наскільки краще, що сенс в таких простих речах зникає сам собою, якщо метою є задоволення від запису, а не умовний дослідницький інтерес.

Тож плеєр добре працює з найрізноманітнішими записами, передаючи можливі ефекти на інструментах чи вокалі, передаючи те, що закладено в запис достатньо виразно та реалістично, з необхідною увагою до композиції.

Таким чином, як і має хороша авпаратура, він не забороняє слухати щось неякісне. Він органічно стимулює пошукати якісніший запис, адже там не тільки більше інформації, але й емоцій.

Підсумки

Підводячи підсумки, можу сказати, що на мою думку, Hiby все вдалося. Вони змогли зробити плеєр, що має своє обличчя, впізнаваність та харизму як зовні, так і за звуком. Водночас, завдяки тривалому досвіду зроблено це наскільки якісно, що конкурентам доведеться дуже сильно постаратись. Навіть попри дрібні недоліки, яких не позбавлений жоден пристрій. R6 Pro 2 є напалмом, проти якого важко боротися. Тож якщо шукати плеєр до тисячі доларів, то в першу чергу я рекомендував би звернути увагу на нього. А вже потім на інші варіанти.