Помилка: Contact form не знайдена.
Аудіофіл-графоман
Команда Era in Ear
Незалежний аудіоексперт
Незалежний аудіофіл
Експерт з Hi-Fi та High-End напрямку
Адміністатор
Аудіофіл
Незалежна аудіоекспертка
Cayin N8 свого часу став справді цікавим плеєром. Цікавим не лише в плані звуку, але й дизайну та підходу. Мабуть, Cayin одні з небагатьох, кому не забракло сміливості пробувати не лише нові методи в аудіо, але й новий дизайн.
Здавалося б, виробництво плеєрів (ті і тема аудіо взагалі) – це те, що потребує постійного вдосконалення. Однак, попри те, що нові пристрої змінюють начинку і, очевидно, звук, їх зовнішність нерідко буває або взагалі однаковою, або вкрай схожою. А зміни, що відбуваються, є такими лише в обмежених рамках. Звісно, є і втрата ефекту новизни, але будьмо чесні, навіть незначні зміни подаються часом як оновлення деяких всім відомих смартфонів – незначна зміна (яка може і не бути покращенням) рекламується як щось революційне і проривне. Тож що ми бачимо в результаті? Плеєри компанії Х, що з року в рік виглядають як типові плеєри компанії Х.
Тож зараз підхід Cayin дещо відрізняється на їх фоні. І навіть зовсім трохи нагадує мобільні телефони Nokia того періоду, коли це не був просто бренд, що комусь належить. Якщо подумати, паралелей насправді багато, і до них ми ще повернемось.
А повертаючись до теми огляду, веду я до того, що важко знайти наскільки різні за своєю концепцією та дизайном плеєри, як N8 та його сучасне оновлення – N8-2.
Втім, гадаю, варто таки почати з назви. Всі (і я теж) для зручності називають його N8-2, (назва всім відомого телефона згаданої компанії над нами витає знову) проте офіційно він називається не так. Або не зовсім так.
Офіційно він називається N8ii. Саме так, з маленькими літерами «i». Навряд чи китайцям відомо, що саме над цими літерами у нас прийнято розставляти крапки, хоча було б цікаво.
Зазвичай великою «і» замінюють латинську цифру. Але тут використали саме маленьку. І це точно не просто недогляд чи помилка. Не на всіх же матеріалах.
Відтак, це мало б бути N8 – i-i. Саме так, через дві «і». Адже варто згадати, що свого часу в компанії вже були подібні маркування – зокрема, з не надто відомим плеєром N5i, що став продовженням N5 з тим трохи дивним дизайном. Та і N6 mk2 – він також насправді був «ii». Цією літерою (мабуть, на зло любителям яблук) виробник позначає плеєри на Андроїді. Чому тут їх дві – ну, це вже мабуть як раз для тієї асоціації з двійкою. Можливо, саме в тому і полягає перша особливість плеєра. Навіть його неймінг не такий простий. І, мабуть, ці дві літери демонструють більшу різницю, ніж одна.
Коли ж подивитись на обидва N8, то, певно, спільні риси тут є, і вони не лише в назві бренду виробника чи моделі. Це ще й лампи – Korg NuTube. Або багато різноманітних виходів. Проте, будьмо чесними, розрив між моделями не просто великий. Він гіганський.
Оновлений Андроїд з потужним (за мірками плеєра, але все ж) процесором та філософією “Все одразу і водночас” проти закритої системи, яка лише про звук. Великий сенсорний екран з сучасним, по суті, смартфонним софтом проти двох коліщат для управління і геть невеликого екранчика.
Трохи менше змін в видимій частині підсилювача – додався ламповий балансний та небалансний вихід з класом А або АВ, коли раніше ламповий каскад був доступний лише для небалансного виходу.
Виробник, як і раніше, обіцяє більш теплий та переконливий плавний звук з виразним вокалом для класу А та більшу продуктивність, потужність та динаміку для класу АВ. Обіцяє небезпідставно, маю зазначити. Хоча про звук трохи згодом.
Адже смаколиків у плеєра дуже багато і помітно, що інженери вклали в пристрій не лише багато часу та досвіду, але і часточку своєї душі.
Коробки плеєрів компанії демонструють рух до скромності. Чесно кажучи, враховуючи статус плеєра я очікував чогось більшого і розкішнішого. Але ні, коробочка досить невелика. Безвідносно порівняння з якими-небудь HiFiMan.
На ній одразу нанесена вся поліграфія, хоча трохи її також є і на традиційній суперобкладинці. В традиційних же темних кольорах.
Отож, вона типово чорного кольору, з типовою ж комбінацією матового і глянцевого. Там є назва моделі та великий візерунок, який ми ще побачимо всередині.
Сама коробочка побудована за поширеною останніми роками схемою – верхній відділ плюс шухлядка збоку.
Верхня половинка кришки на магніті, відкривається без несподіванок і ховає під собою сам плеєр в плівках.
Нижня половинка кришки відкривається ширше, і дає доступ до тої самої шухлядки, що дістається знизу. В закритому положенні між половинками лишається смужка вільного простору, що демонструє назву моделі на плашці, вклеєній в підставку-тримач.
В шухлядці під буклетиком поліграфії очікувано розміщується набір аксесуарів.
І він також демонструє той самий рух. До тої самої скромності. Словом, він не такий широкий, яким був раніше. І, чесно кажучи, для топа хотілося б чогось іще. А то навіть фотографувати по суті немає чого.
Щоправда, в наявності є чохол. Схожий на шкіряний, виконаний в стилі «Dignis, дайте чернетку списати домашнє завдання». З такою ж перфорованою металевою вставочкою ззаду. Проте виконано все, на жаль, без притаманної корейцям уважності до деталей. Тож виглядає ніби і непогано, але користуватись плеєром в цьому чохлі не надто зручно. У всякому разі мені.
Разом з тим, практика показує, що якщо щось виглядає як Dignis і інтуїтивно відчувається як Dignis, то, напевно, це таки Dignis. І справді, офіційна інформація каже, що це вони. Але, як я вже сказав, тут від їх уважності і підходу до деталей, на жаль, не лишилось майже нічого. Робили чи то так, щоб швидше, чи то так, щоб дешевше. Але результат один. Стоковий чохол N8ii виготовлений так, що “офіційний” чохол від Dignis таки буде незайвим. Не обов’язковим, але незайвим.
Крім нього в комплекті є кабель USB для передачі даних та зарядки, а також пара фірмових перехідників для джеків 2.5 мм. На 3.5 та на 4.4. Оскільки виходу 2.5 плеєр не має.
Згоден, не всі мають робити комплект як AK чи хоча б Hiby, проте, озираючись на ціну, (а вона, нагадаю, конкурує з АК) комплект Cayin N8-2 все ж виглядає достатньо скромним. Хоча це плеєр. Чохол є, кабель для зарядки є. Перехіднички навіть є. Чого ще хотіти? Кращого чохла? Ну, чесно кажучи, більшість виробників цей пункт реалізують як «ось вам щось, що називається чохлом, а хороший купите в Dignis». Тож, може трохи і прикро, але вже як є.
З одного боку, N8ii – досить компактний. Особливо якщо подумати, що в нього втиснули по суті смартфон, ЦАП, та ще й підсилювач Cayin C9. І це все за розмірами менше, ніж сам підсилювач С9! А останній, нагадаю, був навіть без ЦАПа.
З іншого боку – все одно N8ii чимала така цеглинка. Мабуть, я не в тренді сучасних плеєрів, коли кожне оновлення робить їх ще трохи важчим і ще трохи більшим, проте особисто для мене розмір плеєра не портативний. У всякому разі точно не кишеньковий.
І питання тут не в тім, у кого які кишені, а в тім, що носити там майже півкіла (442 г, якщо бути точним) – не надто зручно. Не важливо, чи то в штанах, чи то в куртці, чи то десь інде крім, хіба що, рюкзака або сумки.
За фронтальним розміром пристрій десь як середньостатистичний смарт з екраном близько 6”, проте значно, значно товщий.
Для тих, хто знайомий з розмірами ALO CDM – це майже один в один фронтально, але навіть трохи більше по товщині – з чохлом так точно. Однак, треба сказати, що виробник спробував урізноманітнити цей брусочок. Тож ліва сторона, а також верх та низ мають геометричні скоси, а права – скруглення. Виглядає як віддалений натяк на AK, але дуже віддалений і ледь вловимий.
При цьому цілком традиційно, спереду і ззаду розташовується скло. Під ним спереду розміщений сенсорний 5” екран. Враховуючи фронтальні розміри, він не розриває рамки, однак є досить пристойним для плеєра і не викликає якогось негативу навіть при переході зі смартфона. Гарна насичена передача кольорів інтерфейсу та обкладинок, зручне користування – що ще треба для щастя? Ну так, на фото деякі кольори не передаються точно, але це на фото. А наживо проблем нема.
Знизу екран залишає місце на фірмову круглу кнопочку «додому», яку ми бачили зокрема в N6ii. Тут вона так само має різні кольори підсвітки, що служать для модної зараз індикації бітрейду, зарядки, тощо. І у випадку зарядки це справді було для мене зручно. Здалеку можна побачити – якщо індикатор пульсує червоним, плеєр заряджається. Якщо погас – отже заряджений.
Для повного заряду потрібно багато – близько 4.5 годин, а автономність недалека від обіцяних 8-10 годин для балансу, якщо ми вже про це. Так, зарядка не миттєва, але і акумулятор тут гідний – на 10000 мАг. Відтак електрохарчується плеєр добре. У декого павербенки менші.
Крім того, швидка зарядка тут теж є, і вона дає змогу, наприклад, відносно швидко підзарядити пристрій до 80%. За 2 години (я ж говорив – відносно). Однак, на практиці домашнього настільного використання (інше мало собі можу уявити) навіть цих 80% вистачає досить таки надовго.
Втім, в меню можна встановити бажаний діапазон роботи акумулятора. Залежно від виробника та типу батареї, для неї є оптимальний діапазон роботи, і коли його дотримуватись, акумулятор служить довше. І таке налаштування – ще одна зручність від виробника, аби не контролювати це самому.
І навіть це ще не все. За батарею хочеться поставити плеєру ще один плюс. На щастя, тут не стали натягувати сову автономності в найенергоефективнішому режимі на глобус «стандартних» 8 годин. Бо в такому випадку реальний режим використання – а тут майже напевно він буде з лампами і вайфаєм, якщо вже вони є – давав би годин 5. Або і менше. Для домашнього пристрою і не так страшно, якщо розетка поруч, але все ж краще мати запас. Бо світла в розетці може і не бути.
Тож товщину та розміри плеєра я в якійсь мірі можу пробачити за хорошу автономність. Якби він був на кілька міліметрів тонший, але жив на кілька годин менше – було б значно гірше. А так залежно від режиму використання до 11 годин – дуже навіть достойно. Навіть якщо лампа просаджує його до тих самих 8.
Задня поверхня, як і прийнято, має коротку інформацію про пристрій. Виконана просто чорною, без всяких незвичайних рішень.
Зверху, ближче до правого боку, є регулятор гучності золотого кольору. Це просто регулятор, він тільки обертається. Без натискань і інших прикріплених до нього функцій. Регулювання гучності цифрове, тож крутилка безкінечна в обидва боки.
Крім того, як і очікується, використовується якісний енкодер. 4-канальний JRC. Тож кліки в міру виражені, відчутні, приємні і однакові, а регулювання не збоїть. Одному кліку відповідає один пункт, а регулювання відбувається чітко, без помилкових пунктів в протилежному напрямку, тощо. Словом, все десь так само, як у відомого LPGT. Аж до кольору крутилки. Тільки діаметр більший. І форма трохи схожа на такі крутилки в АК – до основи її діаметр трохи менший. Або принаймні так візуально здається.
А ще подібним же чином на ній розмістився візерунок, який вже був на коробці. Дещо схожий на візалізацію заклинань доктора Стренджа з його мультивсесвітом. З тою лиш різницею, що тут цікавий концепт не запороли так бездарно.
При цьому розмір коліщатка досить великий. Достатній для зручного регулювання. А спереду та ззаду форма верхньої частини корпусу має виїмку, аби до крутилки був хороший доступ. Що, звичайно, теж плюс.
Збоку на коліщаткові є насічка, тож хват ще більш зручний. І загалом елемент управління зроблений якісно та має приємний хід.
Ліва сторона – та, що скруглена – має невелике заглиблення, у якому і розташовані кнопки управління. З самого верху увімкнення/блокування, трохи нижче – традиційні 3 кнопки керування відтворенням.
Плеєр таким чином орієнтований на використання правицею. Кнопки гарно лягають під великий палець. Коли пристрій без чохла, їх натискання досить приємне та зручне. Хоча є і мінус – кнопки торохтять, якщо потрясти пристроєм. Але трясти ним не бажано. Ну бо лампи і вага.
Ще один мінус – чохол. Через форму пристрою він не здатен повторити всі його вигини, тож прилягає не дуже добре. Надто в місцях, де розташовуються ті самі кнопки. Вони просто витиснені на шкірі, що не дуже зручно для керування, бо намацати правильну всліпу не завжди вдається. А до того ж, під ними трохи простору. Тож спершу треба продавити чохол, а потім крізь нього натиснути кнопку. Не те щоб я робив з цього проблему, але це справді не надто зручно. І використанню всліпу точно не сприяє. За немалий час, що плеєр був у мене на огляді, мало не кожне сліпе натискання було помилковим. Замість розблокування – наступний трек, і так далі. Напевно, якби це був мій основний плеєр, я б звик, але все ж.
Нижче зліва ж є слот для карт пам’яті. Сприймає до 2 Тб (теоретично). Практично – мою карту на 512 Гб та на 1 Тб він цілком побачив. Хоча сканував великий об’єм файлів досить таки довго. І кілька разів навіть завис, так і не досканувавши. Хоча у мене все максимально зручно посортовано. Втім, може це проблема саме стокового плеєра. Бо крім нього іншого софту для відтворення я не встановлював.
Своя пам’ять у плеєрі, на відміну від багатьох, є, і становить 128 Гб. Не так багато, якщо подумати про розміри деяких ремастерів деяких альбомів, але щоб закинути кілька улюблених досить. Також пристрій, очікувано для Андроїда, підтримує OTG, але, неочікувано, не підтримує DLNA.
Низ пристрою також нерівний, тож виходи розміщені в подібній виїмці, що формує рівну пласку поверхню, залишаючи кути по боках.
Передбачені виходи – 4.4 баланс та два 3.5 – небалансні. Крім звичайного навушникового лінійний 3.5 тут зроблений окремим слотом, а от 4.4 суміщений з навушниковим. Чому так – не знаю. Підозрюю, це якось пов’язано зі схемою навушникового 3.5. Тож виходить трохи дивно, але як вже є. Правіше виходів розміщений порт USB-C, а також I2S у форматі HDMI.
Таким чином, використовувати пристрій можна не лише як портативне джерело, а і в складі домашньої аудіосистеми. Але, звісно, потрібні кабелі докупіть собі самі – в комплекті їх не передбачено.
Права поверхня, в свою чергу, має лише виїмку під скло. І крізь нього видно характерне світіння 2 пар ламп, коли вони працюють. Але не чути характерного сопіння, коли вони сплять.
Традиційно, світіння це зелене. В темряві вони трохи схожі на 2 пари фар авто, хоча і не здатні власне освітлювати. Хто б міг подумати, що це могло б бути корисною фітчею в часи війни.
При цьому в якості ліричного відступу маю зауважити, що Korg NuTube 6P1, що використовуються тут та в багатьох інших сучасних лампових пристроях, дехто вважає несправжніми лампами. І технічно це так і є. Тому що насправді це не звукові, а індикаторні безкатодні лампи, відтак їх основна задача – це саме світіння, індикація. А вже те, що їх вирішили використати для звуку – що вже тільки тим аудіофілам до голови не прийде. По собі знаю. Я теж пробую ставити в CDM абсолютно різні лампи – хоча, звісно, це трохи інше. Однак при цьому, як і у випадку ЦАПів, варто зауважити, що сфера використання ламп помітно ширша за звукову, і потреби власне аудіо не є чимось специфічним. Тож не дивно, що і тут воно цілком працює. Ну бо фізика для всіх одна.
Однак з основного призначення NuTube, а також з маркетингу (куди ж без цього), гадаю, і походить рішення вбудувати в корпус скло, щоб лампи (точніше, їх світло) можна було бачити.
Як і належить кожним лампам, вони потребують певного часу, щоб прогрітися і увійти в робочий режим. Однак тут він складає всього нічого. Тож при переході в цей режим звук зникає лише на кілька секунд, а потім плавно з’являється. (Особливо приємно, що для цього зробили плавне наростання, а не обмежились відсічкою реле, що може відразу довбонути по вухах).
Крім компактного розміру та малої напруги нагріву ламп одна з переваг NuTube – це те, що вони прогріваються швидко. Тож і звук зникає лише на кілька секунд.
Для порівняння, звичайні лампові пристрої часто потребують більше. Значно більше. Хвилину або навіть кілька хвилин.
Також серед переваг NuTube їх компактність. Ці лампи-індикатори справді маленькі. Однак, як завжди, має бути «але».
І ці лампи мають значний недолік (якого, однак, не позбавлені і інші, «справжні» лампи) – це чутливість до вібрацій та наводок. І саме це і створило необхідність захисту. Таким є спеціальний віброзахисний кожух з гнучким силіконовим та підпужиненим підвісом, що додається з заводу.
Звучить добре, однак таке рішення нівелює одну з переваг ламп – а саме їх компактність. Саме тому в першому N8 їх влізло тільки 2, тобто лише для небалансу. Звісно, тут треба розуміти, що 2 лампи – це як раз для повноцінного одного каналу. Втім, якщо подивитись на плату, на якій розпаюються лампи, та на розмір їх самих, то не те щоб виробник дуже гнався саме за мініатюризацією.
Згідно специфікацій, 6P1 – це подвійний тріод, але одна «лампочка» – це як раз один тріод. А подвійним його робить по суті розміщення двох таких сингл тріодів на одній платі. Якщо в «звичайних» лампах це робиться в одному скляному корпусі з відповідною розводкою на стандартне підключення, то тут таким корпусом є як раз основна плата. На яку, відповідно, додаються всі ці захисні кожушки та захисні підвіси, роль яких в звичайних лампах виконує скло. І підвіси теж – тому типові скляні лампи бувають віброзахищеними. Але і для звичайних ламп, і для NuTube лишається важливим тепловідведення. Через сам принцип їх роботи.
Таким чином, логічно, що для повноцінного балансу таких сингл тріодів має бути по одному на канал. Тобто, щонайменше 4. Звідси і ростуть ноги в багатоканальних ЦАПів, яких використовують ніби як більше, ніж треба було б. Частково так, але з них врешті роблять ті самі 4 канали.
Тож при всьому бажанні омологувати дві пари ламп для портативного використання як є можливим не видалось. Але це, як у відомому анекдоті, засмутило інженерів, але не зупинило.
Тож вони дістали креслярський інструмент, станки ЧПУ і вирішили розробити власну систему захисту від вібрацій (а заодно і відведення тепла – лампи все-таки гріються, навіть індикаторні) наново. Без блекджеку, звісно, зате більш компактну. Щоб потрібні 2 пари все-таки влізли. І бажано лишити місце для чогось ще. Багато місця. Тож коли ви подивитесь на рендери корпусу Cayin N8ii, він буде трохи відрізнятись від звичного «коритця».
По суті, нічого дуже нового винаходити не довелось. Це той самий силіконовий амортизуючий кожух та підвісне кріплення, але звісно, ці елементи більш компактні. Також серед технологій, що забезпечують гідні умови праці двом парам ламп можна відмітити гнучку друковану плату. Вона дозволяє обмежити вплив вібрацій та ударів від основної плати та корпусу.
Розміщення ламп також обрано нетипове. Нехай вони і невеликі, та все ж займають певну товщину, тож розміщувати їх «лежачи» (як, наприклад, в підсилювачі Amp13 від iBasso, або ж у N8 попереднього покоління) не захотіли. Натомість поставили питання руба. Руба під ліву сторону корпусу. Таким чином, вони дещо нагадують підсвітку в старої «музичної» Nokia 3220. Правда, там це була така собі світломузика, а тут пристрій все-таки серйозніший. Навіть з огляду на те, що працювати саме з цими лампами для інженерів не в новинку. Та і не лише з цими і не лише в портативі. В 2023 році компанія святкуватиме свій 30-річний ювілей, між іншим, і у них в асортименті лампового стаціонару дуже навіть немало.
Але це ліричний відступ.
Ще однією важливою вимогою розміщення ламп є ефективне тепловідведення. І розроблений корпус слугує свого роду великим радіатором, що розсіює тепло. Тож якщо подумати про форму корпусу з цієї точки зору, неважко зрозуміти, що така, хай не дуже складна, форма боковин пристрою також дещо збільшує площу поверхні порівняно з тим, якби він був просто собі брусочок.
До речі про ЦАП.
Плеєр використовує дуже незвичне рішення. Пожежа на фабриці АК змусила багатьох виробників (а мода на ці ЦАПи була повальною) згадати, що є і інші ЦАПи від інших виробників. І майже наскільки ж повально, як раніше використовували АК, виробники плеєрів кинулись до ESS, тож пожежа сталась і в них. На щастя, не на заводі, але в дупах – як виконати таку кількість замовлень, що посипались звідусіль як сніг на голову?
І тут Cayin не пішли за трендами, а вирішили дослідити ринок за межами більш відомих виробників, на кшталт Cirrius Logic чи навіть Texas Instruments (можливо, хтось ще пам’ятає про них).
І з’ясували, що в дорогій стаціонарній апаратурі дехто використовує ЦАПи від ROHM BD34301 EKV. Такий собі єдиноріг, якого не використовує взагалі ніхто в портативі. Чом би не спробувати.
Потім, звісно, їх обійшли на повороті iBasso, випустивши свій топ трохи швидше, але і з ціною простішою, і екраном більшим, і з лампами, хоч і однією парою. Очевидно, що дехто в світі аудіо все-таки мислить стереотипами, тож, мабуть, для когось такий підхід і став причиною купити 320ий. Хоча, як на мене, від цього трохи віє чайфаєм. І говорить про те, що промислове шпигунство квітне буйним цвітом. То iBasso підрізали рішення Cayin, то Shanling втомились робити те саме, що Fiio і зробили як у AK.
Але облишимо це на їх совісті. І зробимо вигляд що різні інженери різних фірм абсолютно випадково прийшли до тих самих рішень.
Отож, пару ROHM BD34301 EKV розмістили на 6-шаровій друкованій платі. Це дозволило, зокрема, зменшити рівень електромагнітних перешкод. Що критично, скажімо, для задаючих фемтосекундних генераторів, про які тут також не забули.
Що стосується цифрової частини, то тут N8ii не буде найпродуктивнішим, але і не пасе задніх. Він використовує Snapdragon 660, що вже став своєрідним стандартом процесорів в плеєрах. За підтримки 6 Гб оперативної пам’яті LPDDR4X.
В ролі ОС тут нехай і не найновіший, зате добре оптимізований Android 9.0. Потужностей плеєра вистачає щоб забезпечити зручну стабільну і плавну роботу. А робота над ОС дозволила зручно заховати необхідні перемикачі (наприклад, ламповий чи транзисторний режим) в шторку. На щастя, зараз виробники зрозуміли, що якщо вже давати користувачам можливість встановлювати сторонні плеєри, стрімінгові сервіси і ще купу всього, то було б добре, щоб ці програми не лише встановлювались, але і запускались і працювали, а не вішали намертво пристрій. І з цим тут повний порядок.
Я, звісно, за розумне використання. Тобто стрімінги, сторонні плеєри – ок. Але торенти чи ігри з месенджерами – ну, власне, нахіба? Хоча дехто і в цьому не бачить проблеми. Відкрита ж система, то що заважає запустити Doom, його ж навіть на калькуляторі запускають. Ще ніколи 8-бітний музичний супровід не звучав з такою перехідною характеристикою, натуральністю та розширенням.
Однак, схоже, саме за розумний сценарій і виробники. Бо поки що плеєрів, що гналися б за топовими процесорами нема, женуться тільки за найновішими ЦАПами. Тож, як правило, залізо ставиться не нове, але, дякувати технологічному розвитку, і не рокчіпи, що вже стали чи то мамонтами, чи то зомбі. Чи то руснею. Яка скоро вимре, хоч і не усвідомлює цього через обмеженість своїх обчислювальних можливостей.
Отож, у мене плеєр працював здебільшого добре. Деякі проблеми були тільки від розблокування даблкліком по екрану – він спрацьовував від будь-якого рандомного торкання до екрана. Ну і згадане сканування треків. Щодо решти – ну, нема відчуття, що це F-16, але яких-небудь прямо проблем не було, працює все досить непогано, стабільно, тож користуватись пристроєм приємно і стогонів про те, що це «всього лиш» Android 9 я відверто не розумію.
Ще один момент, до якого критичні лампи і який тут реалізований добре – це радіоперешкоди. Тут лампи знаходяться в окремому металевому відсіку, тож навіть з увімкненими бездротовими модулями для відтворення музики через стрімінгові сервіси вони не чутливі до перешкод. Звук також не деградує.
Загалом основне вже було сказано. Можна ще додати, що плеєр має підтримку не лише Wi-Fi, але і Bluetooth 5.0, включно з підтримкою LDAC, і переходити до основного – звуку.
Не одразу, звичайно. Тому що, як я вже говорив, пристрій є цілком собі швейцарським ножем. Тобто, наявність лампового або транзисторного каскаду та класу А або АВ на кожному з двох виходів дає для кожного з них вже 4 варіанти звуку. Адже кожен варіант можна увімкнути в меню. Хіба що для вмикання лампового режиму плеєр потребує підключення до навушників, без навантаження на виході вихід не вмикається. Однак навіть цими 4 варіантами звуку все не обмежується. Бо є ще власне гейн.
Передбачено два режими роботи – Р та Р+, що має відповідати двом рівням підсилення, але вони тут скоріше для більшої віддачі по струму, але не оминаючи і власне напругу. Р+ здатен підвищувати вихідну потужність з 7 до 10 В. В більш звичних цифрах це з 480 мВт (@ 32 Ом) майже вдвічі, до 750 мВт.
Проте кожен каскад та режим роботи має власну потужність та обмеження. А висока потужність не притаманна всім режимам роботи. А саме ламповому та класу А. Тому для лампового каскаду в режимі Р+ доступний тільки більш потужний клас АВ, оскільки клас А вивезти її не здатен.
Тож коли використовується щось більш важке і вимогливе до підсилення, доведеться обирати, кому що більше до вподоби – клас А чи ламповий режим. З іншого боку, відмічу, що вони при порівнянні в лоб (транзистор + клас А проти лампи + клас АВ) дають дуже подібний звук.
Звісно, є різниця в способі, але це як задача, що має два шляхи розв’язку.
Отож, коли ми говоримо про лампи + клас АВ, то це схема, за якою лампове забарвлення звукові надають від початку, а потім клас АВ просто передає його. Прозоро і чесно. Хіба що трохи додаючи об’єму та динаміки. До речі, трохи більше динаміки також може давати в окремих випадках і високе підсилення. Ефект від цього режиму більше помітний на середніх частотах. Вони стають більш вологими (чи то жирнуватими), більш солодкими і таким чином отримують більше виразності в загальному звуковому полотні. Словом, умовно кажучи, цей підхід – щось на кшталт того, коли беруть раритетний аналоговий запис і відновлюють його сучасною технологічною апаратурою, не лише зберігаючи автентичну атмосферу запису, але й розкриваючи те, що варто було б розкрити.
Коли ж мова про клас A з транзисторним режимом, це протилежний підхід, хоча і в тому ж напрямку. Тобто від початку прозорий референсний звук трохи пригладжують класом А. І це пригладжування стосується всього діапазону частот, роблячи його більш плавним та цілісним. Словом, це більше схоже на стилізацію сучасного запису під вінтажний. Як тут не згадати повальну моду на 80і, що панує зараз.
Так от, якщо говорити про відмінності цих режимів, то ламповий з класом АВ має трохи більш прозорий та динамічний звук, що зберігає лампові риси, але може похвалитись більш точною передачею позиціонування інструментів та виразнішою серединою.
Крім того, трохи більше динаміки та простору може давати високий рівень підсилення. Однак це часто залежить від навушників. А саме від того, наскільки вони вимагають високої потужності. Тож часто цю різницю також можна відкинути як незначну. Вона буде помітною лише на справді важких в розкритті навушниках, і різниця якості очевидно стосується саме розкриття. Коли ж це IEM, то різниця навіть на досить тугих за їх мірками моделях дуже мізерна. Так сталось, що я маю під рукою кілька таких, що як раз мають славу дуже капризних до джерела, і з ними рівень підсилення не міняв по суті нічого. Високе підсилення робило трохи ліпше, але не кардинально змінювало ситуацію, і це ліпше було на рівні блох. Просто, звичайно, маючи вибір зробити трохи краще, це трохи краще гріх не обрати.
Таким чином ми повертаємось до того, що плеєр дає 4 основних варіанти звуку, які, для більшої простоти можна стиснути до 3 через значну подібність класу A та лампового режиму.
Отож, звук.
Плеєр, як і належить джерелу, приготували досить нейтрально, технічно і натурально, з хорошим балансом мікро та макро, щільністю звуку, передачею текстур та розмірами сцени. Він не демонструє наскільки помітних смакових відхилень, як це буває в навушниках, тож якщо і є зміни, то вони в досить обмеженому діапазоні. Тобто, звичайно, зміна режимів покаже помітну різницю, однак плеєр не стане кардинально інакшим.
Різниця звуку в ламповому та транзисторному режимі невелика, хоча й відчутна. Очікувано, твердотільний режим звучить більш референсно, в той час, як лампи додають трохи більше тіла, аналоговості і тепла. Головним чином на середині, роблячи її трохи більш виразною, а загальне звучання отримує трохи більше уваги до передачі текстур, обертонів, роблячи звучання ледь теплішим, багатшим, проникливішим, виразнішим і ледь жирнішим. Не можна сказати, що це дуже сильно забравлює звук, бо звучить досить природно та натурально. Але це як раз той момент, коли перехід на твердотільний режим дає розуміння, що саме змінюється. І він, звісно, звучить нейтральніше та прозоріше. Дещо швидше та окресленіше, динамічніше, хоча більшою різкістю це не назвати. Але ледь сухіше – точно.
Приблизно той самий ефект дає і порівняння класу АВ та класу А. При переході в клас А звук стає більш плавним, аналоговим, гладким, цілісним. Він трохи втрачає різкість. Це дає деяке зміщення акценту з мікро на макро. Щоправда, до умовної нульової відмітки (де мікро і макро взаємодоповнюються) ближчий режим АВ. Тож клас А допомагає додати макро та цілісності, водночас роблячи звук більш органічним, аналоговішим, але зберігаючи його натуральність. Тут перехід на режим АВ також дає більше прозорості та простору, демонструючи більшу увагу до деталей по всьому діапазону, а також трохи додаючи динаміки та контрасту.
Загалом і клас А, і ламповий режим роблять більш м’який, плавний та цілісний, аналоговий, дещо жирнуватий та ледь теплий звук.
Це досить класичний підхід, коли звук роблять більш натуральним, трохи прикрашаючи його. З одного боку це прикрашання дещо компенсує недостатні можливості техніки до передачі реальності, але з іншого боку, схоже на те, як додають хороші приправи щоб відтінити смак страви. Якщо брати умовний референс, то він – чи то звук на концерті, чи то смак страви без спецій – не такий яскравий і виразний, яким виходить в результаті цих прикрас. Світ насправді трохи не такий барвистий. Сподіваюсь, аналогія зрозуміла.
Таким чином, саме транзисторний режим з класом АВ можна вважати повністю нейтральним та референсним. Умовною точкою відліку. З невеликими особливостями, звісно, але це найчесніший та найбільш неприкрашений звук, на який здатен плеєр. Це означає, що немає акцентів на НЧ, немає пригладжування ВЧ, тощо. Звісно, це сподобається не всім. Ну бо не всім подобається референсний звук. Та він і не створений подобатися. Він створений передавати те, що є, так, як воно є.
Разом з тим, не можна сказати що плеєр в цьому режимі перетворюється на аналітичного звіра, що розбирає композицію на шматки як Стугна рашистський танк, і демонструє кожну деталь окремо, хвацько підкидаючи башту на кількадесят метрів – подивіться, яка гарна!
Також не можна сказати, що плеєр в цьому найбільш референсному режимі занадто різкий, недостатньо вагомий, тощо. Хоча, звичайно, проти інших режимів – це найсухіший і найшвидший, а також найщільніший звук.
Однак, ще раз наголошу, цей референс як раз про нейтральність, без перекосів в аналітичний звук. Звичайно, передача деталей більш виразна та помітна ніж в інших режимах, але лише за рахунок того, що і лампи, і клас А зміщують звук в макро. Якщо ж безвідносно до цього, то плеєр демонструє хороший баланс мікро та макро, що добре доповнюють один одного, видаючи збалансований звук з хорошою передачею не тільки деталей, але і їх особливостей. При цьому, звісно, також варто відмітити чудовий темний фон. Плеєр часто є повністю безшумним навіть з чутливими моделями. Ледь помітний шум може бути з класом А.
Однак, я розумію, що переважна більшість людей буде використовувати ламповий режим. Тож я також для основного опису звуку буду використовувати саме цей режим з вихідним каскадом в класі АВ. Таким чином я описую по суті проміжний варіант звуку, що одночасно є одним з найемоційніших. Звук можна зробити і більш референсним і сухішим, перемкнувши в транзисторний режим, і ще більш аналоговим та м’яким, додавши клас А.
Загалом я вже описав звук Cayin N8ii в цьому режимі – трохи підсолоджений більш виразний вокал і середина загалом, з наявністю легкої теплоти та жирку. Трохи підкреслена тілесність, що не скрадає текстури, а робить їх більш виразними та помітними разом з тембром вокалу чи особливостями інструментів за рахунок, наприклад, невеликого збільшення їх розмірів. Водночас, найдрібніші деталі трохи опускаються, затіняючись образами інструментів першого плану.
Умовно кажучи, коли на записі чути і доторки пальців до струн, і добутий з інструмента звук, то лампа концентрується на другому, зменшуючи помітність першого. Крім того, реверберації, затухання на середині та частково високих частотах отримують трохи більше протяжності. Таким чином звук стає більш насиченим та багатим, але все ще близьким до натуральності. Просто трохи змінюються акценти в композиції, віддаючи трохи більше уваги середині. Це створює трохи більш компактний та цілісний плавний звук з трохи збільшеним розміром інструментів та хорошою їх взаємодією.
Щодо решти, то звук N8-2 все ще досить нейтральний і добре поєднує мікро і макро складову, роблячи досить невеликий реверанс в бік останньої. Але це не призводить до значної втрати динаміки. Також варто відзначити хороший чорний фон.
Глибокий, вагомий та переконливий, з хорошою цілісністю та передачею текстур, трохи жирнуватий та ледь розслаблений. Він робить акцент на загальному звучанні. Крім того, його подача не є дуже швидкою та окресленою. Це такий собі аналоговий звук, де перевага віддається загальній органічності. Водночас, плеєр може собі це дозволити.
З двох причин. По-перше, він все ж добре працює з деталями та особливостями вихідного запису. По-друге, демонструє хороший контроль, тож такий трохи розслаблений звук насправді виявляється допустимим, що не призводить до відвертих проблем зі швидкістю, змазуванням, тощо. Проте, звичайно, плеєр має трохи зменшену щільність, що компенсується трохи більшим розміром удару для досягнення необхідної ваги та монументальності удару. Ба навіть робить його трохи більш помітним та монументальним. Традиційно, хорошим тестом для цього є синтезований бас. Однак навіть на електроніці це дає трохи більше живості, що, загалом сприймається нормально. Не кажучи вже про живі жанри.
Отож, в активі добра глибина, точність та контроль, а також своя власна подача. Однак все, крім останнього пункту – це не те, що першочергово привертає увагу. Це той скелет, що ховається за м’язами і стає помітним коли йдеться до яких-небудь складних партій.
Для більшості жанрів буде більше помітна цілісність і цей самий власний характер плеєра. Він буде доцільним і переконливим хоча б через прихильність переважної більшості людей до теплого та емоційного звуку. А отже деякі неточності в швидкості, окресленості чи розділенні і артикуляції пробачаються – надто що це не відверті недоліки, а невеликі неточності, ба навіть допустимі та свідомі припущення, дроблені для більшої переконливості та емоційності.
Умовно кажучи, це визнаний майстер з величезним досвідом, що може собі дозволити легкі вільності в інтерпретації класичного звучання, не порушуючи його, а додаючи легких акцентів своєю харизмою та манерою виконання.
Трохи тепла, трохи жирнувата, ледь висунута вперед. Має хорошу цілісність та музичність, і вже потім детальна і технічна. Дрібні деталі трохи опускаються, але передача текстур від цього не дуже страждає за рахунок трохи збільшених розмірів інструментів.
Через розміри образів та тепло з жирком також досягається більша виразність, переконливість та проникливість. Середина тут створена, щоб бути альфою і омегою запису, щоб нею упиватись і смакувати. І, направду, є чим.
Добре пропрацьовані особливості запису органічно поєднуються в цілісну загальну картину, залишаючи при цьому досить своїх унікальних особливостей, як і простору для емоцій.
Важливі нюанси запису добре помітно, і вони трохи висуваються на перший план. До того ж, така подача передбачає наявність фронтмена або соліста запису. Тож навіть там, де він не дуже явний, плеєр дозволяє собі дати йому фору, висунувши такий інструмент трохи вперед. Буквально на півкроку, але дайте одному з однаково чудових музикантів натяк на фору, і він нею скористається.
Звісно, це також робить звук трохи м’якшим, водночас додаючи йому деякої додаткової переливчатості, оксамитовості, текучої плавності.
Таким чином записи стають трохи живішими і проникливішими, емоційними і переконливішими. Це може бути не завжди точно, проте слухаючи без порівнянь, це не завжди можна зауважити. І багатьом записам така подача справді іде на користь, додаючи трохи драйву, нехай і ціною легкої, але такої солодкої брехні.
Загальний тюнінг не робить для них яких-небудь вийнятків, тож вони також звучать трохи пом’якшено, зі згладженими атаками, що зібгуються в спільний фронт для кількох інструментів, натомість трохи підкресленими затуханнями як за їх помітністю, так і довжиною. Таким чином оксамитовий шаруватий звук на середині знаходить своє продовження і на верхах.
Хороший чорний фон створює необхідне тло для достатньої виразності детальок звучання. Разом з тим, плеєр дає більше уваги взаємодії і цілісності, а не розділенню. Тож цілісність лишається і тут.
Зовсім дрібні деталі опускаються, що характерно для всього діапазону частот. Як бас не завжди здатен до ледь помітного огортання, так і верхи не завжди точні в передачі деяких моментів композиції. Надто коли в силу вступає динамічний діапазон.
Таким чином, відчувається деякий брак тої самої шаруватості, яка створює більш живу та натуральну загальну картину.
Зате це часто робить послугу не ідеальним записам, роблячи їх більш проникливими та емоційними та не привертаючи зайвої уваги до обшарпаних тарілок. На столі звукорежисера, який це все зводив.
Разом з тим, основні деталі звучання зберігають необхідну виразність та розмірність, тож з переходом на високі частоти звук не стає субтильнішим. Та сама ледь збільшена розмірність інструментів з деякою доданою вагою помітна і на високих частотах. Але, очевидно, більше на низьких високих.
Таким чином загальна функція верхів зводиться до органічного доповнення вже створеної басом та серединою картини. Без надмірного спрощення, але і без виходу на перший план, якщо тільки не йде мова про дуже світлі записи або щось з великою кількістю партій саме на верхах.
Сцена більше середнього в обох напрямках. Вона не намагається здаватись рекордною чи вражати розмірами. Навпаки, вона будується від середини. Образи мають точне позиціонування, але трохи збільшені розміри та ослаблені обриси, за рахунок чого зберігаються їх особливості, але композиція звучить трохи більш цілісно, з хорошою взаємодією, а не підкреслюючи саме позиціонування, артикуляцію і розподіл планів.
Водночас завдяки достатній кількості простору це не створює враження занадто великої цілісності та густоти, своєрідної теплої ванни, в якій заледве плавають всі інструменти і виконавці.
Крім того, загальна не дуже масштабна подача також не має вводити в оману – часом, коли запис справді масштабний, плеєр справді здатен подати його з дуже хорошою глибиною чи шириною, як того і очікуєш від топового пристрою.
Що стосується порівнянь, то тут у мене мимоволі склалося комбо. З одного боку, це LPGT, бо я хочу знати скільки ж магії вони змогли всунути в такий корпус, а з іншого – поєднання LPGT з ALO CDM по лінійному або цифровому виходу, ну бо лампа ж.
Для цього батлу найлогічніше використовувати твердотільний режим з класом AB, аби щоразу не спіткатись об «такий самий колір, як захід сонця, але зелений».
Тож, тут LPGT демонструє кращі результати. Він ледь окресленіший, прозоріший, артикульованіший, але і сухіший. Незважаючи на меншу потужність, варіативніший та має кращий контроль на низьких частотах. Але це все досить невеликі відмінності. Головне, що привертає увагу – динамічний діапазон. Я не читав, що там пишуть характеристики, але реальність така, що навіть незважаючи на хороший чорний фон (тут можна сказати про паритет) динамічний діапазон у Cayin N8ii менший.
Його цілісність звучання та утримання балансу між мікро і макро почасти маскують цю проблему, але вона помітна при прямому порівнянні. Як наслідок, LPGT точніший не лише в наявності та передачі дрібних нюансів, але і їх характеру, особливостей та методів взаємодії. А також, як результат, натуральності. Тож загальне звучання N8ii виходить трохи простішим, але ціліснішим і не таким варіативним та різноманітним, з меншою кількістю повітря, але загалом масивнішим, хоч і менш щільним звуком. Однак непогано з цим справляється режим P+, що, нехай і не повністю, але трохи вирішує цю проблему.
При цьому загалом подача Cayin N8ii з одного боку жирніша, м’якша та масивніша, тож, наприклад, бас звучить менш швидко та окреслено і точно, менш щільно, але більш емоційно та більш вагомо. З іншого – плеєр трохи більше уваги віддає середині та робить загальне звучання більш прикрашеним. Перехід на LPGT, таким чином, дозволяє помітити більше деталей, кращу динаміку, розділення інструментів та передачу нюансів, але водночас більшу стриманість загалом. І дещо іншу частотну характеристику. А саме – трохи більше низьких та високих частот. Вірніше, це скоріше враження, що складається за рахунок більшої моніторності і відсутності акцентування середини, притаманного N8ii. Цей пристрій – скоріше цілковито референсний плеєр, без прикрас та відходів від того, що є в записі. Не всім, звичайно, така чесна подача буде до душі, тож дехто точно обере нехай і менш правдивий, але більш емоційний і драйвовий N8ii.
Адже навіть в твердотільному режимі з класом AB Cayin звучить дещо експресивніше та емоційніше за рахунок більшої уваги до макро та більшої уваги до середини.
А коли перемкнути в ламповий режим, то і поготів.
Але коли так, то і тут є чим бити. Логічно додати до референсного звуку LPGT трохи лампового забарвлення, використавши ALO Audio CDM в режимі чистого підсилювача. Звісно, це не буде максимально чесно, бо, по-перше, це все-таки два пристрої проти одного. А по-друге, лампи в CDM, певна річ, не стокові. Однак, саме для того його і купують.
Отож, порівняння показує приблизно ту саму різницю. Хіба що жирність звуку та його частотну характеристику у CDM можна змінити лампами, але якісно різниця в динамічному діапазоні тут десь така сама, якщо не більша. І це при тому, що з рядом навушників та ламп CDM, немов вставне слово коми, звісно, потребує після себе iFi IEMatch, щоб знизити шум на виході.
Щодо решти, то бутерброд дає більше простору і показує загалом схожу концепцію звуку, але краще реалізовану в якісному плані. Cayin N8ii має дещо менше простору і повітря, він звучить менш точно і варіативно, його звук ніби і емоційний, але дещо скутіший, цілісніший і одноманітніший, нудніший.
Крім того, є різниця в контролі. Звук N8ii дещо розслабленіший в той час, як навіть досить жирне налаштування CDM зберігає хорошу варіативність та точність з більшим простором, розділенням інструментів та, відповідно, їх кращою артикуляцією.
Крім того, дається взнаки і передача високих частот. Їх у пристрої Cayin трохи менше, вони більш пригладжені і мають менше простору. Низ – тут десь паритет по їх розмірності, точності і масі, але на боці CDM знову ж трохи більша кількість та контраст, що дозволяє ударам бути і більш точними та варіативними, але і ледь масивнішими та монументальнішими.
Крім того, що стосується характеру, то CDM буде майже гарантовано і більш емоційним, бо більшість ламп дають ще більше ламповості – а саме тепла та тілесності. Та і жирку часто теж. Однак зберігається краща динаміка, розділення планів та інструментів та більше простору, завдяки чому звук зберігає необхідну органічність, не стаючи надто переповненим інструментами.
Cayin N8ii все ж таки відчувається дещо більш густим і йому трохи бракує простору через менше розділення інструментів/планів та більше тяжіння до макродинамічної цілісної подачі.
Знову ж, для вирішення проблеми можна використати режим Р+, що допомагає, нехай і не повністю.
Крім того, можна додати клас А, проте для мене це втрачає сенс через ще більш розмитий, повільний та розслаблений, хоча і більш теплий звук.
Тут відрив трохи менший через різницю ЦАПів. Однак приклад ALO показує, що, по-перше, сам по собі ЦАП мало що дає. По-друге, їх різниця навіть через роки не така вже велика.
Отож, чим примітний Wolfson в пристрої без малого 10-річної давності? Якщо без розгорнутих описів, то це динаміка, детальність, цілісність, а також досить плавне і навіть оксамитове звучання. Воно невловимо нагадує мені такий собі темний оксамит, на який нерівно падає світло. Хоча темний тут не стосується саме звуку, бо сам пристрій таким точно не назвати. Це скоріше тло.
Звісно, далі все залежить від ламп, бо звук на виході може бути і сухим, детальним та технічним, майже позбавленим ламповості, так і досить жирним і теплим, з підкресленим басом та верхами.
Однак якщо ми візьмемо певний узагальнений та близький до тюнінгу N8ii варіант, відкинувши смакові відмінності, то це знову ж буде приблизно та сама різниця, хіба що N8ii дає менш окреслений звук з меншою кількістю повітря, простору та динаміки, а звук CDM більш напористий.
Звісно, тут не до підтримки всяких редбуків і решти DSD1024 (де, і головне, для чого, ви їх взагалі берете), але коли ми про звичайну людську насолоду – пристрій цілком конкурентний. І його звук може бути цілком схожий як на клас А, так і на власне лампи.
Підсумовуючи, можна сказати, що з якісної точки зору у Cayin вийшов чудовий захоплюючий та цікавий пристрій. Це справжній швейцарський ніж, що здатен практично на все, на що має бути здатен сучасний настільний пристрій. Нехай якісно він і не найкращий у світі, однак, по-перше, це не так далеко, тож він займе своє місце серед топів. Адже чи найкращий швейцарський ніж для всього, що може ніж? Мабуть, ні. Але він і не створений для цього. Його сила в універсальності.
Крім того, завдяки досить емоційному звучанню та великій кількості можливостей та налаштувань Cayin N8ii цілком може стати тим самим універсальним варіантом, що зможе працювати і з ІЕМ всіх мастей та почерків, і з переважною більшістю повнорозмірних чи накладних навушників, що можуть претендувати на портативне або ж транспортабельне використання. Крім того, звісно, це пристрій, що орієнтований не на скільки на аудіофілів, як на меломанів. Або ж на на те, щоб аудіофіли більше насолоджувались музикою, а не пристроями. І це йому дуже добре вдається.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Авторизуйтеся для отримання розширених можливостей