Fir Audio M4. Nesnesitelná lehkost bytí.

• ПАКА ТА КОМПЛЕКТАЦІЯ
• ДИЗАЙН ТА ЕРГОНОМІКА
• ЗВУК FIR AUDIO M4
• ВИСНОВКИ

Не те щоб я був якимось експертом у царині аудіо, але за часів, коли слава і хайп розноситься швидко, а мені доводиться спілкуватися з людьми трохи частіше, ніж того вимагає моя інтровертна натура, мене досить часто запитували про навушники цієї марки. Хтось змовницьки підморгуючи – ну слухав же. Хтось розчаровано – та не бреши, як не слухав, усі слухали, а ти ні.

Але слава і той самий хайп, як правило, супроводжує те, що модель не тільки обговорюють узагалі всі, а й виносять із узагалі всіх магазинів. Приблизно як гарячу картоплю в 19 столітті. Відтак, дістався я до цієї моделі тільки зараз. З тієї ж причини. У магазинах немає. Що ж мені залишається? Розповісти про Fir Audio M4. Якщо вже вона все-таки потрапила мені до рук. Тим більше, що модель вийшла досить цікавою. І при досить рівній подачі модель виразно має власне обличчя.

ПАКА ТА КОМПЛЕКТАЦІЯ

Не буду відтягувати, приступимо до розпаковки. Коробочка досить великого розміру. Відкривається без яких-небудь несподіванок. Верхня частина піднімається вверх. Все. В еру сучасних хитрих механізмів я чекав якоїсь несподіванки, але ні. Як кажуть, якщо чекаєш несподіванки, а її немає, це і є несподіванка.

Загалом, навіть суперобкладинки коробочка позбавлена. У наш час ця простота – дійсно ефективний спосіб виділитися. Особливо на тлі інших виробників, які теж прагнуть виділитися. І вигадують у цих прагненнях дедалі незвичніші й химерніші упаковки. Тут все несподівано просто і передбачувано. Це коробка навушників, а не робот-трансформер.

І все ж, скромність не зовсім стосується упаковки моделі. Чорна коробочка з цікавими відблисками, що мимоволі нагадують мені зоряне небо (як відомо, у кожного аудіофіла воно не вангогівське, а цілком собі кемпфаєрівське), а також золотистим малюнком логотипу і променями, які від нього розходяться. Знизу наклеєчка-пломба і ще одна наклеєчка з назвою моделі.

Виглядає це все в підсумку дуже навіть. Взагалі, комбінація чорного і золотого, що не виїдає око (хоч би як суб’єктивно це не було), – по суті класика.

Але нам, аудіофілам, важливо те, що всередині.

А всередині під самою кришечкою розташувалася підставка зі спіненого матеріалу. У ній трохи більше вирізів, ніж зазвичай. Вони, мабуть, допомагають краще утримувати навушники. Ну або просто мають гарніший вигляд. Навушники подаються відразу з підключеним кабелем. Виріз під бухточку, в яку він скручений нижче, прикритий зверху картонкою. У неї вставлено спеціальний фірмовий стікер. Мабуть, він додає +10 до звуку. Але це не точно. А ось до впізнаваності марки подібний дрібний і, за великим рахунком, копійчаний для фірми мерч, в плюс, безсумнівно, грає. Тож мені його наявність швидше подобається.

У підставці є спеціальні вирізи, що поліпшують доступ до другого дна. Погіршує доступ до нього буклетик фірмової поліграфії, розташований на всю площину коробочки. Тож витягувати його без допомоги підручних засобів, а часом і якоїсь матері, не те щоб так зручно.

І ось уже на другому дні нас чекає дві несподіванки. Перш за все, шкіряний чохол-шайба. Він розташовується в спеціальній підставці, вирізаній зі звичайного картону. І якраз ця підставка – друга несподіванка, бо має трохи чужорідний вигляд. Не кажучи вже про те, що приховує вона помітну порожнечу. Тобто, строго кажучи, коробочку можна було зробити помітно меншою. За бажання, звичайно ж.

ЧОХОЛ

Безсумнівно, приємною несподіванкою слугує якраз чохол.

По-перше, якщо використовувати навушники зі стоковим кабелем або ж кастомним, але схожого калібру, то внутрішнього об’єму загалом достатньо для транспортування. Традиційно, такі шайбочки не особливо зручні для перенесення в кишені штанів через свою товщину. Але закинути його в сумку або рюкзак можна завжди. І потім з пафосом дістати його де-небудь. Адже вигляд він має справді класний, та й на дотик приємний. Шкіра, рівна строчка, трохи м’яка поверхня зверху на кришці.

Звичайно, помітно, що це не ручна робота, як часто буває зараз. На стиках матеріалу на торці є сліди клею, та й самі стики чомусь залишені відкритими. Звісно, можна вважати присікуванням, але, як на мене, такі дрібні нюанси важливі у сприйнятті речі. Особисто для мене – трохи псують враження. Хоч і не сильно.

Крім того, я невипадково не згадав про відсутність у комплекті насадок і чужорідність підставки з картону. Тому що на дні чохла є кругла підставка. З такого ж спіненого матеріалу з вирізами під насадки. І вони там дійсно розташовуються. А саме – 3 розміри силіконових з помірним діаметром звуковода, сірого кольору. Вони мені дуже нагадали такі з комплекту Dita – ті самі, з якими звучання навушників вважається максимально Truth-шним.

Також у комплекті є одна пара біфланцевих силіконок. І ще одна пара пінок. Останні тільки в розмірі М. А ще у власному вирізі є щіточка для чищення.

Напевно, початковий розрахунок у тому, щоб використовувати навушники з чохлом разом з тією ж підставочкою. У разі чого, можна змінити насадки або скористатися щіточкою. І, враховуючи, що підставка не займає багато місця, цей варіант цілком має право на життя.

Але, якщо є бажання змінити кабель і кастомний займає більше місця, ніж сток, то можна вийняти цю підставку (знову ж таки, не без допомоги якоїсь матері, – але можна, я перевіряв), і в такому разі в чохлі реально багато місця. Навіть для досить товстих і об’ємних кабелів. Наприклад, DHC Symbiote Elite з його монструозною товщиною 18.8 AWG влазить всередину нехай не вільно і легко, а цілком щільненько, але сам факт. Бо портативних кабелів, які були б товщі, я поки що не зустрічав.

КАБЕЛЬ

Але саме час зупинитися на стоковому кабелі. Незважаючи на сучасний тренд додавати в комплект якісь відомі кастомні рішення, тут надали свободу вибору користувачеві. Тобто, так, кабель доведеться докупити. Робити це, звичайно, не обов’язково, і за великим рахунком, це такий собі аудіофільський факультатив. Але, будьмо відверті, зроблять це практично всі.

І якість стокового кабелю тут, звичайно, відіграє свою роль, але лише частково.

У цьому випадку його не хочеться змінити відразу ж. З кількох причин. По-перше, він до пари самим навушникам. Маю на увазі зовні і за дизайном. Тобто, в міру товстий, досить компактний, цілком м’який і зручний. У моєму випадку термінований балансним 2.5. Сам корпус конектора металевий. На кабелі не виглядає занадто масивним, досить компактний. Як і сплітер. Є також повзунок, що добре регулює обрану довжину. Конектори з боку навушників пластикові, залиті.

І спочатку я думав, що використовується звичайний ммсх. Але ні, і на цих теренах на нас чекає приблизно те саме, що зараз відбувається з 2 пін – втоплені, напіввтоплені, ті, що виступають… Загалом, тут конектори ммсх якраз виступають з корпусу. При чому з підключеним стоковим кабелем з’єднання виглядає цілком звичайним. Але за фактом тут приблизно та ж історія, що з 2 пін, наприклад, у UM Mest першої ревізії. Тобто, на конекторі з боку кабелю є спеціальна зовнішня захисна оболонка.

Зовні конектори мають дуже схожий вигляд на такі в oBravo, але кардинальна відмінність полягає в тому, що тут вони стандартні. Тобто, під’єднати до навушників абсолютно будь-який інший кабель зі стандартним ммсх можна. Просто таке підключення буде ранити мого внутрішнього перфекціоніста. А ось стоковий кабель до інших навушників не підійде.

Плетіння провідника цілком звичайне, хрестоподібне. До розгалужувача хрестик подвійний на 8 провідників, вище – відповідно, чотири. Товщина самих провідників не дуже велика. До того ж, вони покриті коричневою непрозорою, але що важливо – м’якою і гнучкою ізоляцією.

Якщо якийсь мінімальний мікрофонний ефект і був, то він повністю гаситься сформованими за замовчуванням завушинами.

Загалом, як видно з усього вищесказаного, передбачувано, ставку зроблено швидше на зручність. І в цьому плані свою функцію провід виконує.

Вплив кабелю не сильний, але помітний. Мені навушники сподобалися, наприклад, з Whiplash Audio Dynamics TWgF20. Але, само собою, підбір кабелю – справа індивідуальна. Як і питання доцільності цього шляху апгрейду. На мою особисту думку – це вже той сегмент, де витратити кілька сотень доларів на якесь перевірене рішення, що дає змогу отримати від навушників максимум, цілком навіть можна.

ДИЗАЙН І ЕРГОНОМІКА

Зовні корпус Fir Audio M4 схожий на такий у моделей 64 Audio. Хоч бренди вже й різні, не здивуюся, якщо виробництво залишилося те саме.

Загалом, за формою це такий собі плід любові трикутника і кола. Як за фронтальним розміром, так і в товщину корпус не великий. Кут виводу звуковода продуманий добре. Сам звуковод скоріше трохи вужчий за середній. Тобто, менше ніж зазвичай. Але буквально трохи. І має нехай не виїмку, але свого роду гофрування, що робить його не зовсім гладким. Так що проблем з фіксацією насадок не було.

У верхній частині корпусу розташувалися роз’єм ммсх, що виступає, і пара портів ATOM біля його основи. Останні призначені для стравлювання надлишкового тиску всередині вушного каналу, що виникає в разі закупорки навушником. Таким чином поширення частот, особливо у ВЧ-частині діапазону, більш природне. У всякому разі так нам обіцяють.

Традиційно для компанії, на лівому навушнику нанесено логотип виробника – заячі вуха. На правому – назва моделі.

Навушники складаються з двох неприхованих половинок. Схема приблизно така сама, як у CA Solaris класичної, золотої ревізії. Тобто, внутрішня частина чорна, а верхня – кольорова. Тут для неї приберегли жовто-золотий колір відтінку шампань. Напевно, якось так. Інакше описати цей колір у мене не виходить. При цьому саме фарбування має щось спільне з модним у 90-их на авто кольором “металік”. Тобто, це не однорідний колір, а якийсь цікавий симбіоз між матовим і глянцевим. Втім, на фото передати у мене це виходило раз на ніколи.

Але вигляд навушники мають впізнаваний, стильний, і загалом доволі непоганий. Додаємо до цього зручну посадку і отримуємо розуміння, що про звук поки що не було ні слова.

ЗВУК

Саме час виправити це.

Отже, саме до звуку відсилання в заголовку. Саме так він називається в оригіналі. Або ж “Нестерпна легкість буття”, якщо оперувати більш відомим перекладом. Приблизно ця назва класичного роману Мілана Кундери крутилася в мене в думках під час першого прослуховування. Можна навести багато аналогій між долею роману і компанії або ж звуком і сюжетом, але робити я цього, звичайно ж, не буду.

Основне, що варто знати про звук – легкість. А нестерпна вона тут тому, що емоційно музиа і відчуття від неї минають, і ніколи не повернуться. Що, звісно, сумно.

На щастя, в нашу цифрову епоху цілком можна поставити улюблену пісню на повтор. Хоча певне звикання до неї притуплює відчуття від першого прослуховування, тож я роблю це вкрай рідко. Втім, з цією моделюю це бувало частіше, ніж зазвичай.

Крім того, та сама легкість має стосунок до передачі верхніх частот. Як правило, легкі та ефемерні ВЧ – це прерогатива електретів. Що ж, їх відсутність разом зі згаданим тюнінгом лиш підтверджує тезу про те, що важлива не технологія, а її реалізація. Тож електрет лишили для старшої моделі, а тут так змогли приготувати здавалося б, звичайний арматурний випромінювач.

Як і у 64-ок з їх Tia драйвером, тут застосована та ж схема. Безкамерна конструкція і випромінювач, названий компанією Direct Drive BA. На ділі це приблизно те саме. Тобто драйвер, що має зрізаний звуковод. Навіщо? Бо саме місце звуження створює паразитні відображення звукових хвиль вже в самому випромінювачі. А помітні вони переважно на ВЧ.

Я зустрічав відгуки про те, що верхи моделі акцентовані, та погодитись з цим твердженням не можу. Як мінімум, вони не дають повної противаги акценту на НЧ, тож навіть на фоні середини звучать трохи відведеними на другий план. Звісно, при цьому вони не задавлені і не загладжені, але все ж дуже навіть комфортні. Тож я собі не дуже уявляю, щоб вони могли бути різкими і пиляли.

Інженери реалізували тут шарм тої самої легкості передачі верхів. Відтак маючи ставку на комфорт, навушники не здатні створити напористий звук. Тож місцями там, де треба, вони не можуть дотиснути, створюючи скоріше атмосферу, ніж власне дію.

З іншого боку, звісно, виходить легкий та відкритий звук навіть за відведених на другий план верхів. При цьому він достатньо натуральний та реалістичний. Просто коли мова про критичні до верхів записи, то навушники здатні проявляти чудеса толерантності і пробачати буквально все. Не те щоб їм можна було згодувати навіть відверто мертві записи, але M4 точно будуть не серед найкритичніших.

Але в мінусах, звісно, все те саме – зменшення динаміки, окресленості атак і певна узагальненість.

Зате в актив варто занести хороше узгодження випромінювачів. Як НЧ у владі динаміка, так і арматурна середина такі тільки в позитивному сенсі. Є і достатньо теплоти, і відкритості, але й ваги, тілесності та емоцій. Усе разом звучить доволі органічно і непогано доповнює одне одного.

При цьому загальне звучання тяжіє до досить рівного, нехай і комфортного. Не в ключі моніторності та аналітики, а в ключі звучання as is, без сильних перекосів і прикрас. І вони якраз показують, що, по суті, і тих аспектів, які закладені в запис, достатньо для передачі необхідного рівня емоційності. Якщо ними правильно скористатися.

Звук навушників по-хорошому сприймається як середнистий. Навіть не маючи сильного акценту на СЧ, саме ця ділянка діапазону, як правило, в музиці основна, і тут вона звертає на себе увагу. На ній лежать основні обов’язки з передачі всього і вся. І, треба сказати, навушники дуже навіть справляються.

Звичайно, при цьому свої особливості все-таки є. Якщо спробувати їх якось виділити, то, крім комфортної передачі ВЧ, вийде наступне.

Легке підкреслення СЧ діапазону. Або навіть відсутність надмірного акценту на НЧ і комфортні ВЧ. Низ створює необхідний фундамент, верх – тло. І цього вистачає, щоб СЧ справді добре розкривалися.

Водночас, є ще один момент, що сприяє цьому, – завдяки гарному розділенню планів та їхньому опрацюванню, солісти звучать справді шикарно. Не в сенсі повного перетягування уваги на себе чи прикрас, а в сенсі з одного боку точної і правильної, а з іншого – проникливої та емоційної подачі.

Таким чином, головна частина емоцій передається саме за допомогою середини. І тут навіть невелике й акуратне висування їх за допомогою НЧ і ВЧ разом із загальною доволі рівною подачею робить цю ділянку більш помітною, а передачу емоцій більш виразною. Навіть ті невеликі півкроку вперед до слухача роблять свою справу. І роблять як слід.

Щодо низу, то він, звісно, не зовсім пригладжений. Навпаки, є невелике акцентування низьких частот, про яке я вже згадував. І припадає воно традиційно на мідбас. Хороша вагомість і масивність разом з непоганою і досить правильною щільністю, а також невеликим теплим відтінком. Водночас завдяки хорошій технічності всі ці відступи в емоційність не роблять звучання зовсім уже м’яким і тим паче повільним або змазаним і каламутним.

Разом з тим, і те, що можна охарактеризувати як відхід від нейтральності, реализовано досить акуратно. Це навмисна та вивірена жертва повної нейтральності на користь більш емоційної подачі. До того ж, жертва не така велика.

За загальним звучанням усі ці моменти формують і ще одну особливість. Деяку лінивість. Або, якщо хочете, розслабленість. Вона притаманна всьому діапазону. Звісно, це помітно додає звуку цілісності, когерентності і навіть якоїсь аналоговості. Але завдяки наявності непоганого скелета і потужних м’язів у цьому тілі, навіть трохи форсовані емоції не виходять цілком безвольними. Загалом, вкотре, мова тут не про повільність або каламутність. Завдяки хорошій технічності та непоганому контролю.

НЧ

Невеликий акцент на мідбас, легка жирноватість, ухил у теплоту. Але при цьому хороший контроль і технічність. Саме останні дві характеристики врівноважують емоційну складову і не дають цій страві розпастися на частини.

Звісно, бас очевидно на боці трохи меншої технічності та більшої емоційності. Часом він трохи м’якуватий. Але варто розуміти, що цей характер тут обрано навмисно. Так що навушники дуже технічні. Ніяких натяків на гудіння. Вони непогано справляються і зі швидкісними партіями. Формуючи, зрозуміло, досить монолітну стіну звуку. Той самий легкий жирок у цьому плані, звичайно, трохи зайвий. Втім, можна списати і на смакове. Для декого важка музика зобов’язана бути трохи жирноватою. Тож для них буде саме те.

Чудово підходять навушники і до акустичного року або джазу, електроніки. Придертися, натомість, можна до оркестрових записів. Їм подібне пом’якшення теж, як правило, ні до чого.

СЧ

Середину можна без зайвої скромності назвати королями діапазону. Як і на НЧ, є помітна перевага макро, але з хорошою присутністю мікродетальності. Тобто, технічні моменти, що полягають в особливостях звучання, тут щільно і надійно вплетені в загальне звучання. Вони присутні в належній мірі і хорошій якості, але існують у комплексі, а не у відриві від запису. Вони звучать у контексті.

Але там, де це необхідно, навушники можуть бути і швидкими, і точними, і цілком собі детальними. Аналітичними вони не стають – все ж таки жирнуватий відтінок є і тут. Але якщо запис вигідно підкреслює різні нюанси запису, текстури та інше – тут вони звучать з усією необхідною виразністю, характером і проникливістю.

Загальне макро також добре доповнюється пом’якшеністю діапазону. Це формує хорошу цілісність, плавність, певну плинність і природність подачі. Водночас, будова сцени, позиціонування інструментів і планів, а також дещиця теплоти дає можливість добре передавати емоції, уникаючи недоречного узагальнення запису.

ВЧ

Їм відводиться роль акомпанементу. Їх і хочеться назвати нейтральними щодо того, що вони не прикрашають звук та не мають акцентів. Разом з тим, присутнє згадане пом’якшення. В загальному полотні ВЧ помітні менше. І в ролі супроводу той самий відкритий випромінювач справляється добре. Тож в результаті модельне можна назвати темною. Ні, з верхами все гаразд як якісно, так і кількісно. Хіба що вони не наскільки виразні та звучать в загальній канві моделі. Комфортно, легко і без різкості. Плавно та ненав’язливо.

Модель не акцентує увагу на окремих моментах і нюансах композиції, віддаючи композицію головним чином на відкуп середини і низу. Верхи ж допомагають створювати необхідне звучання, атмосферу, але самі водночас залишаються досить нейтральними, а через комфорт особливого внеску в емоційну складову не несуть. Часом якраз цього трохи не вистачає. Але за загальним звучанням, звичайно, зрозуміло, що цей підхід обрано навмисно. Так що і сильно нарікати на це не варто. Але і в актив такий звук теж занести не виходить повною мірою.

Сцена

Хороша ширина і глибина. І, звичайно ж, будова від і навколо середини і соліста. Він отримує карт-бланш на будь-які витівки і користується ним на свій розсуд. Загалом, левова частка уваги і світло софітів саме тут. Крім того, в активі, по-перше, хороша цілісність і взаємодія планів та інструментів, і, по-друге, їхній хороший поділ. Поділ планів, мабуть, навіть можна назвати трохи підкресленим. У підсумку виходить висування середини загалом і першого плану зокрема трохи вперед. І водночас невелике узагальнення ролі другого плану. Не те, щоб це можна було назвати серйозною проблемою. Просто характер подачі. Ну все-таки, хто тут Джаред Лето, а хто у нього на гітарі – як його звуть взагалі, цього гітариста? Загалом, різниця в калібрі очевидна.

Утім, так чи інакше, будова сцени досить широка і має гарну глибину. При цьому однозначним остовом завжди є соліст. А вже все інше – справа наживна. Водночас, за рахунок загалом достатньої кількості повітря в записі та гарного поділу інструментів образи останніх досить добре окреслені, нехай трохи й крупнуваті. Але за рахунок цього ж будова сцени при помітному ухилі в компактність все ж не шаблонна.

Критичність до запису

Ось тут, як я вже говорив, навушники серед найкращих. У плані того, що вони добре відокремлюють мух від котлет і мають достатню поблажливість до запису. Тобто, вони вміло витягують із запису всі емоції, в нього закладені. При цьому вміло уникаючи недоліків. І, маючи здоровий глузд, навушникам можна згодувати по суті все, що не мертве. Зрозуміло, звучати різні записи будуть по-різному. Але тут мається на увазі не примус до підбору записів. Просто закономірно, що те, що краще, звучатиме краще. Те, що гірше – просто може бути трохи не так добре. Але цілком прийнятно.

Щодо жанрової прихильності, то тут все досить просто. Усі жанри, які вимагають бездоганно точного відтворення і технічності, мабуть, тут будуть не найкращим вибором. Їм подібне пом’якшення, як правило, ні до чого. Але джаз, рок, та й, мабуть, усе інше, за винятком брутального металу або класики, звучатимуть дуже завзято й емоційно. І то, все залежить від смаків.

ВИСНОВКИ

Чи варті Fir Audi M4 своїх грошей? Як завжди, на це запитання кожен відповідає сам. Перед покупкою їх варто послухати. Як на мене, це чудовий зразок того, як зробити в міру рівні навушники в міру ж емоційними. І непоганий приклад того, як цей баланс можна витримати.

Чи варті навушники хайпу? Питання риторичне. Мабуть, не більше ніж будь-яка інша модель. Тобто, у цього хайпу, звичайно ж, є всі підстави. Але вважати з цього, що модель універсальна і підійде всім, безумовно, не варто. Вона не позбавлена недоліків і своїх особливостей, але безумовно, добре збалансована і заслуговує на інтерес.