Якось я говорив, що зустрічі з плеєрами від Fiio для мене скоріше рідкість. Аби трохи виправити цю ситуацію, сьогодні піде мова про один з них. Fiio M17. Топовий пристрій, що підняв немало шуму та пилу (надто при падінні) і завоював численні нагороди та визнання серед аудіофілів по всьому світу. Що сказати про меломанів, не знаю. Все ж, щоб купити таке, треба бути аудіофілом.

Звісно, з часу його релізу минуло немало часу, тож пристрасті вже вляглись, гайп-трейн поїхав, і вже можна говорити і про певний усталений імідж пристрою. Звісно, дослідницький інтерес та слава першовідкривача – це цікаво, але часто я віддаю перевагу не гнатись вперед, а почекати, поки емоції стихнуть. Тож перед вами дещо ретроспективний огляд, в якому я спробую розповісти, наскільки пристрій зберіг актуальність на кінець 2023 року.

Здається, ще недавно я скаржився, що сучасні плеєри стають все більшими і більшими. Наприклад, топ від Cayin – нічогенька така цеглинка. Так от, Fiio вирішили, що вони можуть краще. Тож, порівняно з FiiO M17, практично всі сучасні топові плеєри будуть не те що портативними, а й цілком собі кишеньковими. Навіть типу ультимативні і настільні, як-то серія Max від iBasso. Навіщо це, для кого такі страждання і що врешті може такий малюк? Про все це і навіть трохи більше, якщо не забуду, і напишу в цьому огляді.

Пака та комплектація

Перш за все, коробочка. Тут нічого що вражає уяву для тих, хто знайомий з сучасними боксами продуктів компанії. Це не означає, що все погано, бо який сенс змінювати те, що і так добре працює і непогано виглядає? Суперобкладинка кольору, що переливається всіма кольорами веселки, з кресленнями, що загалом відображають її вміст. А також назва моделі та картинка того, що всередині. В нашому випадку плеєра. Тут креслення і картинка суміщені разом, тобто намальований плеєр досить схематично, але, звичайно, впізнавано. А ще поруч є гордо-золоті сертифікації Hi-Res для дротового та бездротового використання (цікаво, якщо б цих іконок не було, ціна би впала?) та іконка золотого переможця VGA 2022 року. Це така дизайнерська премія. Не дуже розумію її призначення, але, з іншого боку, якщо вже мова про сучасні, часто схожі один на один, пристрої, може воно так і треба. У всякому разі, для мене таке розміщення подібних іконок для сучасних фірм поступово стає чимось на кшталт медальок на етикетках якогось алкоголю, що було модним кількома десятиліттями раніше.

Втім, ми не про це.

Знімається суперобкладинка просто, коробочка з неї дістається теж. Вона просто чорного матового кольору, без яких-небудь несподіванок та спроб здивувати. Відкривається так само просто, без будь-яких проблем чи несподіванок.

Під кришкою за смартфонною схемою знаходиться сам плеєр. При чому, для економії місця, він одразу в чохлі. Несподівано, виробники здогадались, що якщо за задумкою пристрій має використовуватися в чохлі, то, може, його можна одразу і одягнути. Ну щоб хоча б коробочка менша чи як. Словом, за таке рішення однозначний плюс.

На екрані наклеєна плівочка, що демонструє красиво намальовані «залізні» переваги плеєра у вигляді його ЦАПа та процесора. Що для його юзеркейсу, безсумнівно, важливі речі.

Решта комплекту в коробці не наскільки важлива. Відмітити можна хіба що БЖ. Він тут потрібен навіть не для зарядки – плеєр вміє і від звичайного USB-C (такий кабель теж є). Але цей пристрій Fiio оснастили режимом дракона. А саме – стаціонарний режим з живленням не від батареї, а як раз від того самого БЖ. Це дає, очевидно, довший ресурс акумулятора, але головне, звісно – помітно більше потужності для тих, кому це потрібно. Буває корисно, наприклад, коли хочеться послухати якісь в міру каверзні повнорозміри, що хотіли б більше потужності та контролю, але де ж їх взяти? А от з мережі з правильним електрохарчуванням.

With cooler

Само собою, є і побічний ефект такого рішення – температура. Плеєр починає розпалювати пекельне полум’я, тож до нього Fiio розробили спеціального Карлсона – а саме підставочку з вентилятором. Плеєр ставиться на неї, гарно виглядає, а його спинка обдувається тим самим вентилятором. І, чесно кажучи, це допомагає. Зізнаюсь, я підмітив цю підставочку значно раніше ніж мої руки (чи то вуха) дійшли до огляду плеєра, тож придбав її для свого ALO Audio CDM. Він трохи менший, але загалом також добре в неї стає і так само добре обдувається і охолоджується. З мінусів – я б дуже хотів, щоб цей кулер був тихішим. Звісно, в закритих навушниках або IEM його роботи не чути на середній гучності, але у відкритих – може трохи заважати. Проте, зараз вийшла оновлена версія цієї підставки. Можливо, вона як раз тихіша.

Варто відмітити, що ця підставочка не входить в комплект і йде виключно як додатковий аксесуар у власній коробочці. Який, втім, коштує не так багато, як на ціну плеєра.

Крім того, це той випадок, коли чохол з перфорованою металевою пластиною ззаду має не лише естетичне, але й цілком практичне застосування. Співпадає ця пластина з вентилятором не зовсім, але бодай основною площею. Тож тепер це трохи більше, ніж просто гарний чохол.

Чохол

Чохол зроблений по-перше, не шкіряним (цілком собі шкірозамінник, традиційний для Fiio, хоч і якісний), по-друге, за модою останнього часу, він закриває пристрій повністю. Одразу навіть дивно, як так. Чохол ніби зшитий одразу на плеєрі на віки вічні, амінь. Ну б як інакше він опинився всередині? Магія.

Але ні, якщо придивитись уважніше, то стане помітно, що знизу передбачений клапан, який відкривається, щоб помістити туди пристрій, і так само закривається. Фіксації за допомогою кнопок чи липучок не передбачено, просто щільне прилягання. Але зроблено все добре, тож не привертає зайвої уваги. До того ж, гарно і досить зручно.

Вирізи на чохлі також до пари плеєру – геометричні прямі лінії. Чи то під комунікації, чи під коліщатко, чи під підсвітку. Хіба що кнопки не рельєфні, а просто тиснені. Намацати їх всліпу можна, але ідентифікувати – не те щоб. Тож привіт, хибні натискання. Досі не розумію, що заважає робити кнопки на чохлі рельєфними та випуклими. Напевно, релігія.

Fiio M17 with WA8

Так само через форму пристрою в місці розміщення кнопок чохол не дуже прилягає власне до корпусу і кнопок. Тож їх треба намацувати крізь чохол. Теж не дуже зручно, як подумати. Не схоже, що дизайнери самого пристрою передбачали, що для нього ще має бути чохол, і бажано щоб сідав він щільніше. Втім, це я звик до кастомних чохлів, що лягають на пристрій як друга шкіра. Можливо, тому я бачу в такому нещільному приляганні недолік.

На спинці, як я вже говорив, є спеціальна гексагональна решітка. Вона займає близько половини площі, що і виглядає справді круто, і практичності сприяє. Хіба що трохи замацується пальцями, але полірований метал інакшим і не буває. Відтираються відбитки теж добре, тож це не проблема.

От тепер по комплекту точно все. Не в сенсі того, що в коробці нема більш нічого (хоча там хіба що додаткові захисні скельця та документація лишились незгаданими), а в сенсі того, що пора милуватись самим девайсом.

Дизайн та ергономіка

Пристрій є новим, тож продовжує традицію кутастого геометричного дизайну. А саме – шестикутників та їх похідних.

Корпус являє собою паралелепіпедоподібний старенький трамвай новенький девайс відчутного розміру та ваги. Напевно, якби не поєднання металу та скла, жарти про цеглу перестали б бути жартами. Розміри та вага вже от-от.

Передня та задня панель девайса засклена. Під передньою знаходиться екран, під задньою – на щастя чи на жаль, ні. Там просто цікавий візерунок, що став модним останнім часом. Такий собі геометричний набір різних трикутничків. Виглядає, однак, досить гарно і стильно.

Екран великий, якісний, шестидюймовий, FHD+ IPS. При розмірах пристрою він не безрамковий, але куди вже більший – я навіть не знаю. Хіба що був би взагалі планшет. Цікаво, однак, що ще років 5 тому пристрій з таким екраном інакше як планшет і не сприймався б. Та і про появу таких настільних монстрів, що ніби і переносні, але, згідно нормативів щодо стандартів праці, виключно чоловіками, ніхто і подумати не міг. Пам’ятаю, бачив лише концептуальний аудіофільський плеєр в форматі планшета і вазі близько півкіла від однієї досить відомої фірми. Але тоді таке не пішло. А шкода, пристрій міг бути справді цікавим. Хто ж знав, що вийде бодіпозитивний Mad Max від айбассо і замість провалу стане настільною книгою (ну, він же може бути електронною книгою, хіба ні?) багатьох закритих на самоізоляцію аудіофілів.

Втім, я відволікся.

Отож, рамки навколо екрана є, але не надмірні. Зверху це навіть не скільки рамка, а коліщатко, втоплене в корпус. А знизу – ну, трохи підборіддя є, але, чесно кажучи, досягав би екран нижче – мало що змінилося б, хіба що керувати стало б не так зручно. Хоча 610 грамів ваги і фронтальний розмір 156.4 х 88.5 мм при товщині впевнених 28 мм не те щоб сприяють користуванню плеєром однією рукою. І навіть навряд чи роблять таке користування взагалі можливим. І це ще розміри і вага без чохла. Хоча при таких масогабаритних показниках його внесок, звісно, губиться.

With Kojo

Само собою, питань до якості екрана немає. Наскільки, що я б сказав, що навіть з плином часу це один з кращих екранів, які я бачив в плеєрах. В цьому плані Fiio вже традиційно серед лідерів. Тож тут і обкладинки альбомів, і інтерфейс з анімаціями, виглядають просто чудово. Виразно, яскраво, соковито. Навіть перегляд яких-небудь відео, мабуть, був би приємним. Надто якщо це кліп на улюблений тестовий трек в DSD512.

Всі 4 бокові грані мають фаски, що роблять безуспішну спробу змусити плеєр виглядати візуально стрункішим. Але працює це десь як втягування живота для фото, коли знімають відео. Ілюзія, що не дуже допомагає.

Однак помітно, що дизайнери над корпусом попрацювали, тож не дарма медальку заслужили. Ну бо є за що.

Боковини мають невеликі виступи зверху і знизу, тож кнопки ближче до середини виходять втопленими в корпус. Як я вже говорив, в результаті цього чохол трохи не прилягає до них, але без нього виглядає плеєр справді цікаво. Багато граней, геометричних ліній та фасок роблять його дизайн впізнаваним та дещо футуристичним. Іноді навіть ретрофутуристичним, якщо звернути увагу на своєрідні «шеврони» – кольорову підсвітку внизу за решіточкою.

До того ж, приємно, що концептуальність не обмежилась корпусом. Дизайн меню, анімації, тощо – більшість з них так само використовують той самий підхід. Вони зроблені саме так, щоб підтримувати цей футуризм.

При цьому пристрій все ж працює під управлінням Android, тож він не лише зручний, логічний та передбачуваний, а й надає повний доступ до установки програм для стрімінгу, тощо. З поганого – андроїд цей свій власний, тож пристрій буде тішити скромним переліком мов. Української підтримувати він навіть не збирається. З одного боку, це вже типово для Fiio, з іншого – це типово погано. Надто що питання лише в тому, щоб не обмежувати в цьому власне Андроїд, який вже давно може. Ну але тут вирішили що не такий вже великий український ринок. І чесно кажучи, особисто для мене це та ложка дьогтю, що помітно псує враження – надто на фоні конкурентів. Я нормально користуюсь пристроями англійською, але ж користувацький інтерфейс – він має бути зручним.  

Елементи управління

Елементи управління розміщені не дуже типово навіть для пристроїв компанії, а що вже казати про мене, який користувачем цих пристроїв не є.

Несподівано, на лівому боці, передбачено три кнопки керування відтворенням. Вони, як і в інших пристроїв компанії, виготовлені шестикутними. Трохи люфтять і торохтять, але що вже вдієш.

Одразу під ними ще одна програмована кнопка.

Функцію запустити ракету на москву на 2023 рік все ще не додали, тож чекаємо наступного оновлення. Втім, якщо їм начхати на український ринок, то навряд чи. А всякі там зміни фільтрів, режимів відтворення чи еквалайзера мене наразі не цікавлять.

Ще нижче, ближче до підсвітки, є невеликий механічний перемикач блокування. Такий собі «запобіжник». Не те щоб відповідної кнопки було замало, але це може бути зручно, наприклад, коли потрібно розблокувати екран, щоб подивитись назву треку чи виконавця, час, тощо, але є ризик випадково натиснути щось не те, або ж ризик хибного натискання кнопки, тощо. А так – можна увімкнути улюблений альбом, блокування перемикачем і спокійно покласти плеєр, наприклад, в рюкзак. Якщо такий сценарій використання видається можливим, то опція насправді цілком незайва. До того ж, в меню можна налаштувати, що блокує цей перемикач, а що залишає активним. Що справді зручно. Можна залишити активним, наприклад, перемикання треків, тощо. Є, щоправда, і зворотній бік такого подвійного блокування.

Якщо воно видається зайвим, саме час перейти на правий бік пристрою. Там є згадана кнопка увімкнення пристрою та блокування екрана, і суміщення цих функцій вже передбачувано. Непередбачувано, що розмістилась кнопка справа, а не зліва, на одному боці з перемикачем, що мало б певну логіку. Надто що без цієї кнопки обійтися ніяк не можна. Тобто для розблокування пристрою недостатньо зняти перемикач блокування, все одно треба натискати цю кнопку для активації екрана. Одне без іншого не працює. Якщо при заблокованому «запобіжнику» натиснути на розблокування екрана, він розблокується, але скаже, що треба ще й зняти запобіжник.

Під кнопкою блокування розмістились додаткові дублюючі елементи – дві окремі кнопки для регулювання гучності, і ще один перемикач – на режим живлення від батареї або від згаданого блока живлення, тобто від мережі.

Отож, крім коліщатка з такою ж опцією тут є і кнопки, що роблять те саме. Знову ж, для зручності цілком може бути. Зважаючи на можливу силу дракона, кілька пунктів краще додати кнопками, щоб легким обертанням коліщатка не влаштувати розрив чи то вух, чи то навушників, чи то серця від втрати навушників. Бо хід коліщатка плавний, але досить таки легкий. Хотілося б тугіше. Крім того, воно має високу чутливість. Тобто умовних кілька пунктів ним можна і не вловити. А якщо на ходу, а навушники чутливі, то й поготів.

Коліщатко досить немалого розміру, по діаметру майже як нескромна товщина плеєра, розмістилося на верхній поверхні, одразу над екраном. Воно циліндричне, втоплене в корпус повністю, але спереду і ззаду є спеціальні вирізи, що покращують його доступність. На ньому є специфічна діагональна насічка, а його верхня частина прикрита склом, що разом з чорним фоном під ним створює своєрідне дзеркальце. Виглядає незвично і цікаво.

Крім того, біля його основи передбачена фірмова синя підсвітка. Її можна вимкнути, але мене вона не хвилювала.

А от поруч з коліщатком – виходи на навушники. І тут є все, чого тільки можна побажати. Балансні 2.5 та 4.4, а також небалансні – 3.5 та 6.3 мм. І не питайте, чому тут немає XLR. В якому ще, нехай переносному, плеєрі, ви востаннє бачили джек 6.3 мм? Давно діло було, ще за часів iBasso DX100. Ну ще хіба в топовому LP6Ti, але там, пробачте, і гроші геть інакші.

Не те щоб 6.3 аж так необхідний, більшість сучасних пристроїв обходяться дуетом 3.5 та 4.4 як більш сучасного балансного і універсального класичного. Але ви бачили джек на кабелі, наприклад, Sennheiser HD800? Отож. Чистий шедевр. Тому і тут зробили все, щоб можна було не перейматись наявністю під рукою перехідників. Хіба що немає XLR, але вибачте, для цього і працюють DD HiFi. Та і не те щоб це була претензія, суто іронія. Щодо решти найрозповсюдженіших в сучасному портативі стандартів, проблем немає.

Як нема їх і з використанням плеєра як джерела лінійного сигналу. Ним може стати будь-який з навушникових виходів.

Якщо ж треба підключитись по коксу, то плеєр може і це. Такий слот є на нижній панелі пристрою. При чому що цікаво, може як слугувати джерелом сигналу, так і приймати його зовні. Від чого? Та від чого вистачить фантазії і кабелів.

Знову ж, якщо вже робити M17 чимось на кшталт основи переносної домашньої системи, то чом би ні. Схоже, що філософія тут така сама, як з прохідністю авто. Краще мати запас і ніколи ним не скористатись, ніж коли доведеться, загрузнути десь в невеликій калюжці.

Може плеєр і бути джерелом цифрового сигналу. Поруч є одразу два USB-C. Для зарядки і для передачі даних. Може і важко собі уявити сценарій, за якого до цього велета можна підключити зовнішній ЦАП, але я пробував. Працює. Щоправда, в пару йшов теж той ще малюк, що змусив трохи засоромитися героя огляду, тож в результаті бутер виходив такий, що будь-який біг тейсті позаздрить. І рука втомиться нести.

Проте можна ж і до стаціонарних пристроїв підключатися. А там варіантів використання як мінімум багато. От стоїть собі такий M17 зручно на підставочці на столі, з яким-небудь стрімінгом, і подає сигнал на щось значно більше і вище рівнем. Чим не варіант.

Мене, звісно, непокоїть таке розмаїття портів хіба що тим, як вони збирають пил. Проте Fiio подумали і про це. І додали одразу з коробки заглушок для тих портів, які використовуватимуться не так часто. А саме для виходу для БЖ та каоксіалу на нижній панелі та 6.3 на верхній. При чому навіть з чорною металевою низькопрофільною шапочкою. Тож ці заглушки не доведеться купувати окремо, а ще вони виглядають цілком в дусі плеєра. Могли б ще їх зробити шестикутними, звісно, але ні, шапочки круглі. 

Начинка

Гаразд, а що ж такого запхали інженери всередину, що змусило їх робити аж такий великий корпус? Не екран же.

Серце пристрою – пара ESS9038Pro. Вони самі по собі 8-канальні, тож вистачить для найтрушнішого  балансу. Звісно, це рішення переважно стаціонарне, тож тут інженерам довелось заморочитись з тим, як це все приготувати і заживити. А ще майже традиційно додати задаючих генераторів, XMOS і всього, що повинен мати хороший топ.

До того ж, це все і заживили пристойно. Акумулятор має гідні 9200 мАг ємності та підтримує швидку зарядку. Схема живлення використовує суперконденсатори від DMF та лінійний стабілізатор напруги LT3045.

При цьому тут не лише зробили майже традиційне розділене електрохарчування для цифрової та аналогової частини, але й розмістили їх на різних платах. Та ще й з екранами. Ну, так щоб вже точно електрони не бігали в гості куди не треба в результаті інтерференції та решти явищ, що можуть стати джерелом перешкод та інших прикростей в обмеженому корпусі.

Аналогова частина – це вже знайомий за рештою пристроїв компанії плід співпраці між Fiio та THX – THX AAA-788+. Це більш просунута версія підсилювача, що спершу був настільним. Тут його апетити зуміли трохи урезонити, але на виході плеєр все одно здатен розвивати, 1.5 або і взагалі 3 Вт потужності на канал. Навіть для наскільки немаленького пристрою, немало. Звісно, в результаті того, що всі хочуть їсти, навіть з досить високою ємністю батареї автономність скоріше стандартна і реально становить близько 8-10 годин залежно від режимів та інтенсивності використання. Заряджається до повного плеєр близько 3 годин.

Бездротові модулі, звісно, теж є. Тут і Wi-Fi, і Bluetooth з підтримкою всіх найбільш аудіофільських кодеків типу LDAC, aptX HD та Adaptive.

А процесор пристрою – передбачуваний, але від того не гірший Snapdragon 660 за підтримки 4 Гб оперативної пам’яті. Потужностей цілком вистачає для всього, що повинен вміти сучасний плеєр. Тож не дивно, що вибір процесора став по суті стандартом серед сучасних плеєрів, не виглядає застарілим і гонка процесорів серед плеєрів наразі не передбачається. За весь немалий час, що плеєр був у мене на тесті, він ні разу не завис.

Що заслуга ще й кастомізованого Андроїда 10. Він добре адаптований для аудіо. Тож гейн, режими виходу (навушниковий або лінійний), тощо, можна налаштувати одразу в шторці. Працює все досить зручно, стабільно та передбачувано.

Ще один плюс – плеєр непогано оптимізований щодо автономності. Якщо на телефоні в звичному режимі я практично ніколи не вимикаю Wi-Fi, то і для плеєра він завжди був увімкнений, хоча не можу сказати, що я часто використовував стрімінги. Але якщо просто натиснути на паузу і лишити плеєр як є, то ні запущена програма, ні увімкнений Wi-Fi не заважають йому зберегти заряд практично недоторканним до наступного сеансу прослуховування.

Глобально в мінусах – відсутність української мови та невелика автономність. І якщо з першим нічого не вдієш (бо не хочу – гірше як не можу), то от з автономкою дещо придумати інженерам вдалося.

Тверезо подумавши, що, мабуть, коли треба максимум потужності, а до того ще й використовується який-небудь стрімінг, то вже розетку десь поблизу власник, напевно, знайде.

От тут ми і повертаємось до перемикача на правій панелі. По суті він дозволяє трохи відв’язати живлення цифрової і аналогової частини. Тобто цифрова так і продовжує помалу чи з апетитом їсти батарейку, а от в підсилювач живлення вдихає переважно той самий комплектний блок. При чому якщо внутрішня розв’язка реалізована так, що працює він на 8 вольтах, то блок дає 12. Підвищується вольтаж – підвищується і потужність. Підвищується вдвічі, до речі. До тих самих обіцяних 3 Вт на канал при 32 Ом навантаження. Не знаю, чи відключається при цьому внутрішнє живлення аналогової частини взагалі, бо з позитивних побічних ефектів – робота від БЖ ще й батарейку підзаряджає.

З негативних (хоча як сказати, зима ж) – очікувано, гріється плеєр більше. На офіційному сайті є цілий розділ про те, що корпус плеєра є одночасно і радіатором, що розсіює тепло. А ті самі вирізи з підсвіткою мають і практичну мету – вони служать для вентиляції.

От цю проблему і вирішує та сама підставочка з кулером. Вона працює на обдув, має два режими роботи і загалом здатна охолодити плеєр до цілком нормальних температур.

А ще від мережі плеєр має-таки фоновий шум на чутливих навушниках. Невеликий, але має. Втім, а чого ще бажати коли це явно нештатний режим роботи? З повнорозмірами шуму немає. От для них цей режим і розроблений. А для чутливих навушників можна живити від батареї. Там і регулювання гучності зручніше, і фон цілком собі чорний.

Плеєр, до речі, має аж 5 режимів підсилення. І як раз п’ятий – при роботі від мережі. Що він дає на слух? Як раз те, чого зазвичай прийнято очікувати від якісного «зовнішнього» підсилювача. Краща динаміка, краща натуральність за рахунок більш точної передачі деталей та їх характеру, а також позиціонування і побудови сцени, включно з шириною і глибиною. Ну, це на додаток до традиційно кращого контролю. А ще часом звук може стати трохи більш V-подібним – саме за рахунок того, що він менше просаджує та краще пропрацьовує краї діапазону. Це якщо в загальному.

ЗВУК

Втім, про звук краще в окремому власному розділі.

Отож, як звучить цей монстр? Як і належить топовому пристрою. Технічно, детально, точно і загалом дуже добре з якісної точки зору. Щодо смаку – варто віддати належне, він не має яких-небудь надто помітних моментів, за які можна було б вхопитись. Якщо все ж спробувати виділити те, що може характеризувати M17, то я б назвав це дещо кінематографічним звуком. Тобто він повнотілий, збалансований, трохи теплий, уважний до запису, але все ж має деяку слабину до блокбастерів і масштабу.

Звісно, коли треба, плеєр може звучати і артхаусно, з належною проникливістю та емоційністю, передаючи виразність мінімуму інструментів та засобів, коли треба – розбирати хитросплетіння складних записів оркестру.

Він здатен бути справді монументальним і дивувати масштабом – наскільки на це здатні навушники і вимагає запис. Монументальність, масивність та масштаб, звичайно, мають бути закладені від початку. Однак тут варто відзначити, наскільки круто на ньому звучать всякі епічні саундтреки і подібна музика.

Fiio M17 with Solaris

На багатьох рендерах на екрані плеєра увімкнений трек Epic Trailer Theme – так от, знаючи, як щось подібне передається плеєром, можна припустити, що – свідомо чи ні – це таки певний спойлер до звуку.

Насправді, коли слухати на ньому щось таке, складається враження, що от, саме тут він розправляє крила і розкривається на повну. Масштаб, ширина сцени з дещо збільшеними розмірами образів разом з їх вигідним позиціонуванням та хорошою артикуляцією теж лише сприяє більшій виразності запису. Крім того, сцена, маючи хорошу ширину та глибину, не схильна до роздування масштабів. Тож при збільшених розмірах образів вони логічно заповнюють більше простору, залишаючи дещо менше повітря та порожнечі. Якщо продовжити аналогію з фільмами, то це схоже на намагання максимально заповнити хронометраж подіями, аби не було провисання. Проте робиться все це досить акуратно, тож до типових проблем не призводить.

Плеєр звучить спокійно та впевнено. Це такий собі виконавець, що добре знає свій інструмент і має роки досвіду та визнання. Тож, коли треба, він видає надзвичайний перформенс, проте не намагається бавитись в крутого інструменталіста на простих та спокійних речах. Інша річ що за таких умов якщо музикант володіє харизмою, підкуповує саме вона. А плеєр добре її передає.

БАС

Без зайвого акцентування, але коли треба, масштабно, з достатньою масивністю та монументальністю. Впевнено та потужно. Однак при цьому не залишаючи поза увагою технічні моменти. Прекрасний контроль дозволяє зберігати плеєру хорошу точність та варіативність, не маючи потреби надто обирати між смаком та якістю, натомість даючи і те, і інше.

Хороший рельєф та розподіл інструментів, а також чорний фон створюють хорошу та виразну передачу НЧ, що є досить цілісними та масивними, але водночас можуть бути тактовними і виразними, точними і безпомилковими, швидкими і щільними, як того і вимагає запис.

При цьому, звісно, майже немає зауважень і до глибини НЧ. Тут все як того вимагає композиція та можуть навушники. Без жодних несподіваних підкреслень самого низу чи, навпаки, намагань подати звук якось максимально технічно, аби підкреслити щось. Бас, як і решта діапазону, звучить впевнено і виразно. Але разом з тим, точно і контрольовано. Де треба – він дає масштаб і може прикласти так, щоб аж жижки трусились. Але хороший контроль дозволяє однаково ретельно і легко передавати різні за складністю, текстурою та розміром удари та партії інструментів.

Все це робить однаково приємним як прослуховування якого-небудь складного джазу, так і досить брутального металу. І якщо в першому часто заморочуються з якістю запису, то от з металом… Ну, я не можу сказати, що плеєр буде ідеальним для прослуховування тру блеку, але все, що записано добре – звучить відповідно. Плеєр здатен чітко тримати та передавати партії бласт-бітів, передаючи їх корпускулярно-хвильовий дуалізм, або ж окремі удари бочки. Взагалі метал дуже часто потребує якісної апаратури, яка здатна обробити всі нюанси запису, передаючи досить ваги, швидкості, точності, різкості, контролю і маси. І тут M17 здатен показати все, на що він здатен. 

Можна відмітити також реалістичні, тобто не анемічні, але й не надто гіпертрофовані, образи інструментів. Присутня буквально невелику схильність до їх збільшення, проте це робиться скоріше для збереження хорошої цілісності запису. Ну і масштабу. Тож в абсолюті можна сказати, що тут плеєр трохи прибріхує, але яка ж солодка його брехня.

Баланс мікро та макро витриманий чудово, проте все ж дотримана деяка перевага макро. Звісно, варто відмітити, що такою є особливість передачі діапазону, тож фактично плеєр не додає цього від себе. Та і, як я вже говорив, з передачею нюансів запису проблем нема. Просто спершу сприймається сам удар, а вже потім розуміння того, що це було.

Також добре витриманий і інший баланс – тепла та холоду, жирку та сухості. Плеєр, незважаючи на деяке акцентування образів, підходить до передачі басу прагматично і стримано. Тож тут всього в міру, проте через все ж наявні невеликі імпровізації в виконанні немає враження занудності від того, наскільки воно все правильно.

Отож звучання низьких частот не має бусту енергії чи маси, а проте звучить наскільки впевнено і виразно, потужно і масивно, як того вимагає запис. Або навіть хотів би звукорежисер, але трохи стримався. Це щодо любові плеєра до масштабу та епічності.

Щодо сухості – тут точно ні. Я не можу назвати плеєр жирним, але він скоріше буде в міру соковитим, а не сухим. А ще ледь теплим. І це напевно всі ті вільності, які дозволяє собі плеєр, аби звучати більш переконливо. А проте чудовий контроль дозволяє цим легким вільностям залишатися ними навіть у складних записах, добре передаючи технічний бік виконання.

Середина

Точно, реалістично, чисто, детально, технічно. Але при цьому цілісно та емоційно. Мабуть навіть спершу емоційно, а потім все решта, а проте якби я сказав так, може скластись враження, що плеєр добре так бреше і форсує емоції. Але ні, тут той випадок, коли натуральність та емоції запису добре передаються засобами, закладеними в нього. Завдяки можливостям плеєра, звичайно.

А він так само стримано і прагматично підходить до запису, точно досліджуючи та ретельно аналізуючи його складові, але не забуваючи покласти всі ці складові композиції на свої місця перед тим, як спрямувати їх у вуха слухача.

Дуже абстрактний опис, але це те враження, що у мене складається щодо звучання плеєра. Він добре відтворює кожен окремий фрагмент, звук чи партію, досить точно передаючи їх тембр, характер, особливості та інші дрібні нюанси, а проте така уважність до деталей по-перше, не марнується, бо вона достатньо помітна, а по-друге, не шкодить загальній цілісності запису. Бо ці деталі не гіпертрофовані, а залишаються на свому місці.

Тож попри хорошу емоційність, тут, як і в передачі НЧ, плеєр є точним, ретельним і стриманим. Якщо деякі плеєри схильні підкреслювати емоції, надаючи більш тепла чи цілісності, то тут реалістичність формується кількістю, характером та позиціонуванням деталей. Чому так само сприяє непоганий динамічний діапазон та хороший чорний фон. 

Тож тут умовний баланс мікро та макро навіть можна назвати ледь зміщеним в мікро. Хоча ця технічність зовсім не порушує цілісності. Просто плеєр віддає перевагу точності та прагматичності, витримуючи баланси.

ВЧ

Високі продовжують тренди, задані серединою. Точні, прозорі, швидкі. Звісно, детальні. А проте трохи пом’якшені. Такий підхід дозволяє зберігати необхідну кількість верхів, а проте не звучати занадто жорстко. І мова не тільки про яскравість як таку – її, звісно, тут нема – а саме про більш комфортну подачу, що не викликає втоми. Таке пригладжування помітне і помірне. Воно зроблено з розумом, тож робить саме те, що і має робити, але не шкодить відтворенню композиції. І трохи знижує критичність до якості запису.

Тим цікавіше, що кількісно навіть може здатися, що верхів багато. Але по-перше, залежить від запису. По-друге, вони виразні і досить якісні, тож закономірно привертають увагу. Надто на фоні трохи більш цілісної подачі як НЧ, так і середини. Тут мікро, окресленості і виразності трохи більше. Надто що вона більш помітна на фоні хорошого чорного фону.

А втім, як я вже говорив, при достатній швидкості і взагалі технічній підкованості, плеєр вмудряється передавати верхи з необхідною цілісністю, гладкістю і деякою шовковістю. Тобто не заважає їм виблискувати, бути виразними і технічними, а проте не дозволяє шкодити загальному комфорту і деякій розслабленості, вибиваючись з загального тюнінгу.

Таким чином завдяки високій кількості та якості дрібних деталей теж вдається добре передати атмосферу запису. Для яких-небудь якісних живих записів це буває дуже доречно. Створюється та сама атмосфера, глибина і перконливість запису.

Сцена

Але про сцену у її власному розділі. Вона тут досить широка та глибока, і явно більш середньої за обома напрямками, але будується від середини. Тож часто її можна сприйняти як орієнтовану на камерність. І коли запис інтимний, це і справді так. Плеєр не прагне зайве накачати запис повітрям та масштабувати його, якщо цього не передбачено від початку.

Те саме і з розділом планів. Якщо зведено досить цілісно, це так і звучить. Округло, щільненько, з хорошою взаємодією, музикально та плавно. Надто що розміри інструментів дещо збільшені. Не додаючи між ними більше повітря, музика звучить достатньо щільно та насичено. Хоча не можна сказати, що повітря бракує.

Але ж ви пам’ятаєте про епічність?

Так от, тут вона теж проявляється сповна. Надто коли запис зроблений за дещо традиційною наростаючою, коли спершу грає один чи кілька інструментів а потім – поступово чи раптово – їх стає значно більше – ох, тоді розміри сцени здатні здивувати. І коли запис потребує масштабу – плеєр його видає. Більш того, тоді ці самі дещо збільшені розміри інструментів на великих просторах звучать наче як більш виразно, бо дещо більш помітні, а разом з тим зберігають хорошу взаємодію, адже їх розміри дещо більше заповнюють простір. Це так само створює досить ефектну подачу, не даючи змоги сцені страждати від порожнечі та роздутості – навіть якщо відтворювані розміри відповідають наявним в записі. Тож така здатність до заповнення простору з одного боку менше підкреслює розділ планів, хоча він тут хороший, а з іншого боку – наповнює сцену достатньою кількістю інструментів та партій. Саме це дозволяє дещо підкреслювати емоції та партії першого плану, не роблячи цього за допомогою АЧХ.

Але звісно, в активі хороша артикуляція та окресленість образів, тож навіть при достатній цілісності читомість партій та інструментів не страждає.

Підсумки

Щодо порівнянь, на жаль, не маю чого сказати, оскільки не маю під рукою плеєрів подібного рівня. Я міг би довго розказувати, де і в чому LPGT кращий, але це неспівмірні розміри, а відтак юзеркейси, та і – будьмо відверті – гроші. Тож якщо вам сподобається М17, а всі шанси він має, то він цілком вартий своїх грошей. 2023 не задав трендів на компактність пристроїв, та все одно герой огляду лишається одним з найбільших настільних плеєрів, що за відносно скромні гроші пропонує чудовий звук, якісне підсилення та хороший інтерфейс, що цілком тягне на пристрій типу все в одному, якщо використовувати лише навушники.

Плеєр має своє обличчя, досить добре продуманий та може бути цілком універсальним в ролі головного каменя, закладеного в підвалини домашньої аудіосистеми. Ледь не універсальнішим за будь-який інший плеєр. Тож ким він буде – це вже вибір власника.