Вступ (і відступ)

Війна триває. І триває значно довше, ніж нам погрожували, пророкували і обіцяли. А отже потроху минає шок і в життя повертається трохи більше звичних речей. Наприклад, музика. А з нею і те дещо дивне і може навіть трохи збочене бажання слухати її не просто фоном (десь тихо плачуть аудіофіли, що люблять ембіент), а трохи більш проникливо і якісно, заглиблюючись в сенси, нюанси і специфіку. Словом, той самий аудіофільський хробачок, що змушує до пошуку все нових і нових вершин.

Сьогодні поговоримо про модель, що може заморити не одного такого хробачка. І розбудити не одну жабу. Та, як всі ми, аудіофіли, знаємо, щастя наше тимчасове і швидкоплинне. Менше з тим, мова піде про UM Mason Fusang.

Знаю, не найдешевша модель. Надто за умов, коли багато чого вимірюється кількістю бронежилетів, кровоспинних і подібних речей. Нарешті, кількістю Байрактарів.

І все ж, як на мене, не можна відмовляти собі у всьому взагалі. Зрештою, треба ж знати, що можна буде купити на свято нашої перемоги.

Всі ми чекаємо його. Чекаю його я. Тож текст був дописаний, а потім на якийсь час забутий. Потім він чекав на публікацію. Потім те, потім се. Тож можна сказати, що він трохи вистояний. А трохи – що він, як і всі ми, чекав перемоги.

Так чи інакше, почнімо.

Отже, Mason самі по собі не можна назвати найвдалішою моделлю. Я маю на увазі зараз виключно комерційну складову в розрізі попередніх версій. Просто порівняйте хайп навколо Mason 3+ і їх сучасників Mest.

Тобто, про Mason так чи інакше знали практично всі, хто варився в темі портативного аудіо. Бо це все-таки топ. Але модель не була серед очевидних претендентів на найкращий з всіх можливих звук в різних топах, порівняннях, тощо. Тобто такий собі потужний гравець, який, менше з тим, завжди бореться десь за 2-3 місця. Якщо говорити про всякі рейтинги. А в них – кому є діло до других чи третіх місць? «Головне – участь» – відмовка для тих, хто програв.

Та й ким би я був, якби вірив всім цим рейтингам? Мій хробачок вимагає дослідити все самотужки. А коли є така нагода, то гріх не спробувати.

Так от, раніше мені вже випадала нагода ознайомитися з Mason 3+. І, на мій смак, модель вийшла чудовою. Проте, як на мене, буквально ледь жирнуватою. А мені до смаку щось більш технічне і моніторне. Тож свого часу я зупинився на Mason 3 і апгрейдитись не став.

Та справа в тім, що «смаки мої дещо специфічні» (С). Тобто переважно людям подобається не лише теплий вогонь та зігріваючі напої, а і подібного штибу звук. І, як на мене, саме в цьому і полягає причина того, що досі Mason не були надто успішними. Наскільки я можу оцінювати їх звук за двома попередніми моделями, це радше монітор. Тобто, інструмент. Інструмент для аналізу, критичної оцінки, а не емоцій і драйву. А для більшості музика як раз про останнє. Тож саме емоцій і не вистачало попереднім моделям. На думку багатьох. У всякому разі так, як я собі уявляю ці думки.

А потім прийшов герой і все зробив, як має бути. Герой цей – жага експериментів. І їх результати, гадаю, для самих UM були певною мірою сюрпризом. Але осідлати хвилю вдалось не лише інженерам, але і маркетологам. Що я маю на увазі?

Запуск попередніх модельок в минулому (чи то вже позаминулому) році був в якійсь мірі стратегією spray and pray. Тобто, компанія шукала, куди іти далі. Відкриті арматурні випромінювачі, різні гібриди- квадрибриди, титанові корпуси… І побачила, що дуже добре публіці зайшли Mest. Не заперечую, моделька була цікавою. Та, як і кожна, мала вона і мінуси.

UM це також зауважили. При чому дуже оперативно. І не стали довго думати. До того ж, напрацювання були. Хто не знає, нагадаю, що була ще спеціальна версія Mest для Гонконгу та Японії з дещо зміненим корпусом та двома вентиляційними отворами, а також (мабуть) звуком. Компанія любить такі спеціальні версії, якщо копнути їх асортимент.

Так от, Mest 2 відносно перших стали скоріше новою моделлю. Апгрейд зробили так, що нічого іншого як зняти з виробництва попередню, не лишалось. Обновили по суті все. І це справді крутий приклад того, як має виглядати апгрейд здорової людини.

Так от, серед того всього нас цікавить один маленький… Ну, як маленький. 13 мм діаметром, якщо не помиляюсь – випромінювач. Драйвер кісткової провідності. Саме він бере коріння з першої версії і став тим хітом минулого року, що потроху затьмарив необхідність робити всі моделі з модним ще трохи раніше електростатичним-електретним випромінювачем.

Вплив цього диво-драйвера (кісткового), відповідно до законів фізики для такої провідності (яку, втім, правильніше було б назвати, наприклад, тканинною, бо звук поширюється всіма тканинами тіла, а не лише кістками, але тимчасово облишу режим зануди) відчутний скоріше на низьких та в меншій мірі середніх, і лише ледь-ледь на високих частотах. Та, на щастя, за законами тої ж самої (злощасної) фізики з’ясувалось, що верхні частоти все-таки можна довірити і старим добрим арматуркам. У них для того всі завдатки є. Вже багато років як є, між іншим.

До того ж, (хто чув сам, а кому розповіли, що) цей драйвер дає такий бас і такий звук, якого не дає ніхто взагалі. А отже всім потрібен саме він. Драйвер кісткової провідності. Без нього тепер модель не може бути актуальною і топовою.

Може здатись, що я занадто іронізую і все було геть інакше, та, запевняю, все саме так. У всякому разі, моя уява малює мені саме таку картинку. А текст пишу я. Тому все саме так.

Так от, зрозумівши, що цей драйвер одразу дає +10 до звуку (і плюс кілька сотень, а то і тисяч доларів до цінника), інженери UM зрозуміли, що робити Mason 3 з одним, але більшим, ніж раніше, або навіть двома плюсиками вже несолідно. А 4 в Китаї (нагадую, що вони китайці – для тих, хто досі гадає, що звук китайці робити не вміють) нещасливе число.

Словом, так чи інакше, було вирішено спробувати, як же себе проявить плеяда арматур разом з цим новим драйвером. Виявилось, що проявляє чудово, але не влізає. Щоб влізло, довелось дістати болгарку пожертвувати кількістю. Обмінний курс (ще один удар в глибини серденька і гаманця) при цьому становив 4 арматури до одного драйвера кісткової провідності. Шляхом нехитрих математичних обчислень дізнаємось, що тепер нові Мейсони мають 13 драйверів. Ну справді, що китайцям до нашої слави цифри 13?

Знову ж, дозволю собі нагадати, що підстави такого рішення – омологації драйвера для нових топів – теж були. Оскільки паралельно з Мейсонами UM зазвичай випускали модель Маестро та Ментор. Наскільки я можу довіряти відгукам тих, хто слухав і порівнював, тюнінгувалась вони, звісно, не так само, але все ще близько, просто мала більше смакових акцентів. І трохи менше драйверів під капотом/фейсплейтом. А ще дещо скромніший тираж та цінник.

Так от, якщо тримати це на замітці, то навіть довго думати, звідки забрати тих самих 4 арматурини інженерам, гадаю, не довелось. Досвід є.

Однак, як можна зрозуміти з моєї іронії, рішення зробити Мейсон гібридами (а арматурки плюс кісткова провідність – це як не крути таки гібриди) моя душа не те щоб дуже зрозуміла.

Менше з тим, переробляти модель суто для мене без того драйвера ніхто не буде. Тож ознайомлююсь з тим, чим є.

Паковання та вміст

По-перше, пако́вання, з наголосом на другий склад – цілком українське слово. А от упаковка – ні. Тож треба говорити грамотно. Як би незвично попервах це не звучало.

По-друге, на щастя, я все ще загалом пам’ятаю, що і як було в минулій моделі. Тож можу порівняти, що не змінилось, а що додалось. А хто не пам’ятає – на сайті є огляд на 3+. З описом і фоточками, між іншим.

Втім, варто враховувати, що Mason Fusang – це, по суті, «цивільна» модель лімітованих Mason Fablet Sound. Останні були в корпусі з крутої і рідкісної стабілізованої деревини кактуса з акриловою смолою. І там був досить крутий комплект з розкішним спеціально брендованим для UM чохольчиком Van Nuys. А ще кабелем PW Audio. Але і цінником таким, що тільки тримайся.

Гадаю, досить сказати, що це був прямий конкурент досить відомих топів Oriolus Traillii. Але, напевно, деревина скінчилась. А з нею, мабуть, і гроші охочих купити цю диковинку.

Тож компанія подумала не довго, і випустила… Mason Fablet Sound Le Jardin. Де дефіцитне дерево таки знайшлось, і виявилось, що цінник Traillii не те щоб нескромний – можна і більше.

Що ж лишилось звичайним аудіофілам, яким би не дерева екзотичного, а того, що всередині – звуку? Для них (раніше за Le Jardin і навіть Red Halo) була випущена модель Mason Fusang. Зі ставкою на звук. Такий самий – ну, або майже такий самий. Але в трохи простішому корпусі, з трохи простішим комплектом і навіть з дещо лояльнішою ціною.

Варто при цьому розуміти, що добрими чарівниками UM все ще не стали, тож все згадане – це відносно лімітки. Ліміток. Бо різниця в ціні між ними та Red Halo і Le Jardin може сягати мало не вдвічі. Яка різниця по звуку – не знаю. Та це і не предмет нашого огляду.

Отож, коробочка Mason Fusang нічим не відрізняється, скажімо, від Mest 2. Та сама схема, без зовнішньої суперобкладинки і паперової стяжки з печаткою. А шкода.

Отож, чорна коробочка з золотими літерами на кришці. При чому це навіть не старе лого, що являло собою таку собі монограму (наскільки цей термін можна застосувати до комбінації з всіх, а не лише перших літер). Словом, тут просто напис – Unique Melody.

Клапан з магнітною фіксацією. Одразу під ним – коробочка. Вірніше, чохол.

Компанія вже дуже давно співпрацює з фірмою Dignis. Тож тепер я знаю, хто їм робить завантаження на роки вперед і чому так важко купити їх чохли через постійний sold out.

Так от, якщо раніше вони робили чохли для навушників компанії з тканини чи шкірозамінника, то тут – шкіра і алькантара. Це так само як і в Mason 3+ варіація Dignis Arca. Я маю кілька таких і мені завжди подобалася їх якість, зручність і практичність.

Словом, чохли я люблю, тож тепер я хочу ще й такий, як в комплекті Mason Fusang.

Він справді крутий. Зроблений зі шкіри зеленого, навіть оливкового кольору. Але залежить від світла. Наживо він переважно темно-зелений, але часом здається взагалі бірюзовим. Надто на фото.

На кришці чохла тисненням нанесений логотип. Той самий, старий, який схожий на обширну монограму з літер. Правий нижній куточок має виріз, в якому шарами лежить алькантара синього, блакитного і майже білого кольору. Ну, може то замша, але алькантара практичніша. Тож, гадаю, це саме вона.

Загалом, це теж не щось повністю нове, а радше перевірене рішення. Чохол з таким самим дизайном уже був в комплекті лімітованих Top Gun Maverick 2, тільки тоді зовні була синя алькантара, а не шкіра. А вже в гонконзької лімітки Mest він був таким самим як і тут. Зі шкіряним верхом. Та і в тої самої топової лімітки Fablet Sound також. Тож тут відчувається певна спорідненість в комплекті.

І мені подобається, як він виглядає. Навіть не дивлячись на те, що чохол досить легко збирає невеличкі сліди та подряпини, він досить стійкий до них. Тобто відтираються вони легко. А до того ж, виглядає це непогано і навіть органічно.

Словом, по цьому пункту Mason Fusang – великий плюс. Більший, ніж в минулих Мейсонів. Ну бо чохол все-таки кращий. Хоч це напевно і питання смаку.

Самі навушники розташовуються в чохлі. Він має перетинку, яку можна закріпити в іншому положенні всередині чи взагалі вийняти. Вона фіксується на липучці. Тож лівий і правий навушник мають окремий відсік і не контактують між собою при транспортуванні.

Щоправда, я віддаю перевагу геть зняти цю перетинку і використовую органайзери по типу мішечків CA або Van Nuys для роздільного зберігання навушників. Таким чином можна покласти їх всередину чохла навіть з дуже об’ємним і/або неслухняним кабелем.

Повертаючись до коробки, решта комплекту розташовується не одразу під чохлом, а в окремому відсіку внизу. Там, проте, нема нічого особливого. Та сама прагматичність, що і раніше. Серед моментів, що я б відмітив позитивно – наявність насадок Azla Xelastec. Вони ж тут пропонуються як пріоритетний варіант. І, маю сказати, не дарма. Один з тих випадків, коли комбінація справді хороша.

Тепер на коробочці амбушурок є навіть наклейка з логотипом.

Ще в комплекті кілька пар пінок Комплай, стокові силіконові насадки в коробочці (теж з логотипом) та гарантійна карточка – флешка. В моєму випадку спадковість з Mest 2 помітно і тут, бо на карточці вказана саме ця модель.

Крім того, можна знайти також фірмову стяжку на магнітах, яка була в комплекті ще з часів Mason 3. Досить зручна штука, мені подобається.

А також є перехідники на 4,4 та 3,5 мм. Як неважко здогадатись, в моєму випадку джек на кабелі балансний 2,5 мм.

Кабель

Власне кажучи, кабель Mason Fusang – це один з дещо дивних моментів.

Навушники трохи заграють з відтінками чи то синього, чи то фіолетового. І кабель теж має фіолетову ізоляцію і називається, згідно з маркуванням на спліттері, Purple Charm.

Він сплетений досить щільно, в 8 провідників до спліттера та в 4 вище нього. Вся фурнітура металева, фірмова. Проте він, по-перше, трохи жорсткий. По-друге – не досить пластичний. Тобто на ньому лишаються нерівності, коли кабель цей десь перекручується абощо. Не те щоб це дуже критично, але трохи псує відчуття преміальності, як на мене.

Ну і, щоб завершити опис кабеля, залишилось сказати, що завушини тут сформовані за замовчуванням. З ефектом пам’яті. Але плетення під ними змінюється з традиційного хрестика на спіральку. Вона компактніша, а отже зручніша і краще носиться за вухом.

Коннектор з боку джерела – як я вже згадував, баланс 2.5. Металевий корпус з логотипом. Спліттер в тому ж стилі. Є стяжка, що непогано фіксує обрану довжину.

А от з боку навушників, порівняно з 3 та 3+ тепер без чогось особливого. Це традиційні 2-пінові 0.78. Знову ж, за модою, яку мені не зрозуміти, коннектори на кабелі виступаючі. А на навушниках сокети встановлені в рівень з корпусом. Хоча до кабеля пасували б, згідно логіки, утоплені.

Словом, за цим пунктом маємо повернення до витоків і стандартів. Звичайні двопінові коннектори. Тож підбір кабеля тепер не обмежується тим, який його бік ви вирішите використати. Зате може додати трохи параної. Все ж раніше була фіксація, а зараз просто 2-пін, які нічого такого не мають. А я бачив такі самотні навушники, які шукали собі пару. І то не в Тіндері, а на вторинках різних штибів.

Втім, будемо сподіватись, що Мейсонам ця доля не загрожує. Все ж варто віддати їм належне, підключення тут хороше, щільненьке, надійне, з помірним відчутним зусиллям. Та й ціна можливо декого змусить ставитись до навушників трохи уважніше.

Загалом щодо комплекту можу сказати, що він не дуже змінився порівняно з попередньою версією. Трохи більше прагматичності, що ще менше вирізняє його з-поміж колег по асортименту. І трохи багатший комплект, що дещо урівнює порівняння з конкурентами по цьому пункту.

Дизайн та ергономіка

Що стосується корпусів, то тут є риси і Mason попередніх версій, і вже згаданих Mest 2. Від останніх, очевидно, зовнішність. Тобто корпус з карбонового волокна. Dreamweaver дизайн, якщо бути точним. Але в ньому тепер є ще й інші волокна, що простягаються через весь корпус. Такі були у Мейсон 3. Але тут вони мають блідо-фіолетовий відтінок. Хоча посилання цікаве. Я оцінив. Навіть якщо його насправді не було.

Виглядає, як на мене, досить непогано. Хоча може і не щось аж наскільки нове, як комусь би хотілося. Та й зовнішність тут така, що, чесно кажучи, скромними потужностями телефону мені вдалось їх добре сфотографувати буквально декілька разів. І так, це ще одне пояснення того, чому в огляді так багато фоток чохла.

На фейсплейтах розташовані логотипи.

На лівому вусі – UM, а на правому – те саме деревце, що стало логотипом моделі. Як на мене, лого досить вдале. Воно зображує і пишну крону, і розгалуджене коріння. Що, на мою думку, символізує глибоке підґрунтя. А саме потужний бас. Який, звісно, від драйвера кісткової провідності.

Ну ще можна згадати про достатньо довге родове дерево моделі Mason. Скільки там було поколінь, я навіть не візьмусь рахувати.

Ну і, сам логотип, вочевидь, якщо не змальований, то принаймні надихався не менш відомим міфічним деревом – Лерадом, або ж Іґґдрасиллем. Дерево, що тримає на собі всі 9 світів і небо, і що поховає їх, коли прийде Рагнарок. Гадаю, ідея єдності звуку за допомогою того самого драйвера кісткової провідності і послужила підставою для лого.

Також від Mest 2 збереглось маркування моделі та серійного номера на торці навушника. Нагадаю, переважно його вказують (якщо вказують) на внутрішній стороні.

Щодо решти – зовнішність навушників вже знайома. Корпус досить зручний та ергономічний. В мої вуха сідає без проблем. А підбір насадок не викликає жодних проблем. Я пробував як стокові силіконки, так і різні варіанти Azla чи Spiral Dot. І, як на мене, тут все залежить від смаку. Від підбору звук залежить, але не те щоб в дуже широких межах. Втім, я не пробував чогось типу Final Audio з дуже вузьким звуководом. Тож може там зміна звуку і буде кардинальною. Але, так чи інакше – це вже залишу на долю майбутнього власника. Особисто мені найбільше сподобались Azla Crystal. Вони краще тримають форму, не так зношуються, але зручні наскільки ж, як стокові Xelastec. І далі пошуки я надто не продовжував.

Звуковод, як і раніше, металевий, забраний плетеною сіткою. І має канавку для фіксації насадки. Що також плюс.

Словом, тут також можемо побачити повернення до класики. Навушники більше не мають регуляторів на корпусі, що були раніше і дозволяли варіювати кількість басу. Тепер варіант рівно один – стоковий. Навіть вентиляційних отворів на корпусі немає. Тож навіть закривати їх підручними засобами для експериментів з корекції звуку також не вийде. Та і не пасує таке рукоділля моделям такого рівня.

Нарешті, вплив кабеля.

Він є. Проте не можу сказати, що дуже сильний. Особисто я підібрав би щось як мінімум зручніше. Але як завжди, це суто смакове. Стоковий кабель не можна назвати дуже жорстким абощо. Тому питання смаку.

Мені дуже сподобалась комбінація навушників з DHC Symbiote Elite 19. А також з Whiplash Audio TwAu 8, Effect Audio Cleopatra та навіть DD Nyx. Само собою, потенціал тут є. Тож не можу сказати, що підбір кабеля ціною з самі навушники в плані звуку ними буде проігнорований. Як, втім, і зрозуміти такого рішення.

Звук

Ну і, нарешті, головне – звук.

Перш за все відповім на питання, що, напевно, хвилює якщо не всіх, то більшість. Як той драйвер? Чути? Щось він дає?

Чути. І дає він, як не дивно, звук.

Більше того, тюнінг обрано таким чином, щоб, напевно, не створити максимально когерентний звук, а саме трохи підкреслити цю окремішність і особливість драйвера. Отож тут маємо картину, дещо схожу на те, що дехто чув в Solaris перших ревізій. Там, нагадаю, все було чудово, але бас був якось ніби трохи окремо. Трохи сам по собі.

Тут загальний тюнінг непогано виявляє арматурну природу більшості драйверів. Звісно, в хорошому сенсі. Тобто, звук має достатньо швидкості і детальності. Добре передаються особливості запису. Трохи підкреслений контраст і текстури. Звучить дуже ефектно і гарно. І маю сказати, що цього не бракує і на нижніх частотах.

Проте звук Mason Fusang чимось схожий на комбінацію кави і морозива. Капець зубам. Низ тепліший, верхи холодніші. Вони створюють одне одному непоганий фон і контраст, тож різниця в тональності сприймається навіть дещо більшою. Завдяки цьому маємо, наприклад, кришталево чистий жіночий вокал та більш густий та глибокий чоловічий. Зайве говорити, що коли вокалісти при цьому справді круто володіють своїм голосом, то звучить це дуже виразно, емоційно і переконливо.

Втім, в загальному у мене склалось враження, що тут існує певний розподіл сфер відповідальності.

Арматурки відповідають за мікродетальність і текстури. А драйвер кісткової провідності створює необхідний однорідний звук, цілісність. Словом, макро складову. Не те щоб він не має достатньо детальності, але більш жирний і теплий відтінок а пріорі буде більш цілісним. І мікро – це не зовсім його сфера.

При цьому загалом звук сприймається досить рівним в плані АЧХ. Тут нема яких-небудь виражених акцентів окремого фрагмента чи частини діапазону. Отож серед специфічних особливостей можна відмітити хіба що подачу з акцентом на текстури і особливості запису.

Також серед переваг можна відмітити універсальність до джерел. У мене їх не так багато, але LPGT, ALO CDM, Hiby R3, Onkyo X1a та кілька свистків, які я встиг послухати, поки вони пробігали повз – всі вони показали досить непоганий результат. Не дуже добре було поєднання хіба що з пристроями, що мають проблеми з контролем ВЧ. Щодо решти – само собою, все добре. І масштабуються навушники прекрасно. Тож джерела рівня вище середнього та топового для них будуть саме добрими. З іншого боку, я не думаю що хтось серйозно купив би ці навушники до смартфона чи свистка. Втім, коли мова про LP W2 – комбо виходить все одно досить непогане. Тож навіть в цьому випадку сенс є.

НЧ

Почнемо, традиційно, знизу вгору.

Отож, низ тут досить глибокий і вагомий. Звісно, це не те, чого прийнято чекати від басхедних навушників. Ні, до цього ще далеко.

Проте акцентик все ж є, він досить акуратний і боятись того, що маси буде мало, не доводиться.

Взагалі мені подобається тенденція останніх кількох років робити подібні помірні акценти на НЧ. За умови високої якості, звісно.

При бажанні кабелем і насадками акцент можна підібгати і зробити подачу більш рівною. А як є – він на тому рівні, що це вже невелике підкреслення наявних музиці емоцій, але все ще недалеко від того, що є в записі і без необхідності дуже жертвувати якістю для тих самих емоцій.

От десь про таку дрібку тут і йдеться. Досить небагато, щоб сказати, що бас помітно акцентований, але достатньо для того, щоб помітити не лише при прискіпливому прослуховуванні.

Тож разом з підвищеною щільністю та рельєфом басу він завжди помітний в композиції. Серед недоліків такого тюнінгу хіба що традиційна для нього деяка одноманітність. Умовно кажучи, якщо перед нами старий запис яких-небудь 70их, де було прийнято зводити звук з сухим ледь відчутним басом, то тут цей акцент витягує його як треба, компенсує і робить більш помітним. Але щодо сучасних записів – ця градація не така помітна. Тож, бас є практично завжди. Він робить низ більш виразним та відчутним. Що, як я вже говорив, дає додатковий акцент на емоціях. Втім, це все ще акуратний і про тенденцію до спрощення не йдеться.

І все ж, коли йдеться про тонку градацію інтенсивності ударних, їх локалізації, тощо – такий трохи жирнуватий звук її трохи скрадає.

Крім того варто додати, що той самий жирок дещо з’їдає простір. Тобто за рахунок дещо збільшених образів між ними трохи менше місця. І водночас градація динамічного діапазону з позиціонуванням інструментів трохи недостатня. Оскільки ті самі трохи збільшені образи загалом не сприяють тому, щоб за ними було добре помітно другий, третій і подальші плани. Отож, емоції зі ставкою переважно на передній план. Підкреслю, що це не тотально і не призводить до великих проблем, такий характер подачі.

Це не те щоб дуже критична проблема. Само собою, це питання смаку. Очевидно, що в Mason Fusang інженери не ставили задачу зробити суто монітори (для цього були попередні версії). Тож трохи більш вагомі удари, збільшені розміри інструментів, тощо – це може і не максимально правда, але, по-перше, лише трохи, а по-друге, передбачено з огляду на свідомий тюнінг. Ну і звучить, звичайно, смачно і ефектно.

Отож, басу тут достатньо кількісно. При чому він якісний. Можна дорікнути деякою підкресленою масивністю, що відображається на варіативності ударних. Але, повторю, це навмисна і досить незначна жертва, на яку все ж мусили піти для того, щоб додати трохи емоцій та ваги.

Щодо решти – детально, технічно і точно. І водночас достатньо цілісно.

На перший погляд увагу на НЧ привертає те, що і має – цілісність, виразність, вага ударних. І вже трохи потім помітно, що тут і текстури виразні і інші технічні аспекти передаються добре.

Частково такий характер більш помітний і через умовну протилежність на верхах – там баланс мікро-макро ледь зміщений як раз в бік першого. Дуже небагато, але різниця між -1 та +1 відносно нуля на шкалі вже складає 2. Тож багато і не треба.

Таким чином, бас Mason Fusang приготований так, як того і можна очікувати – з підкресленням емоцій, з міцним стійким фундаментом. Тут є і достатньо маси, і ваги. І, де треба, досить монументальності.

Насамкінець розділу ще раз відмічу, що згадані мінуси звичайно, не дуже критичні. І звісно, в навушниках хороша передача басу. Але яка ціна, такі і вимоги. Зайве говорити, що умовна «четвірка» навушникам за 100 доларів не дорівнює тій самій «четвірці», коли навушники коштують 1000. І що можна пробачити бюджеткам, не можна більш дорогим моделям. І навпаки – звук, що викликає питання для дорогих навушників, буде за честь для більш бюджетних.

Саме так працює експонента зростання ціни та звуку. І звук, звісно, зростає відповідно до неї не так швидко. Але вимоги до нього таки зростають пропорційніше до зростання ціни.

Тож бас тут чудовий. І не бездоганний технічно він саме за рахунок того, що цим свідомо пожертвували, щоб добитись його більшої ваги і виразності.

Середина

Отут вже помітно вплив обох складових. Вони досить відчутні з одного боку, але і досить грамотно зшиті з іншого. Тобто, якщо говорити загалом, то тут відчутна і арматурна секція, і драйвер з кістковою провідністю (ну, або те, що звучить як драйвер з кістковою провідністю). Нижня середина, в яку переважно потрапляє з найпомітніших партій чоловічий вокал, тут має подібний на НЧ характер. Тобто трохи більше тіла, жирку, хороша цілісність і макро складова. Водночас, верхня середина вже має трохи більш помітні риси арматурного звуку. Тобто детальність, технічність, текстурки, прозорість і виразність.

Однак це якщо загалом. Бо коли взяти, наприклад, струнні – скажімо, гітари чи віолончелі – то вони мають і необхідну передачу нюансів, як-от специфіка гри чи певні прийоми, так і необхідну тілесність.

От і спробуй зрозумій, арматура це чи кістковий драйвер? Я не завжди розумів. Та, власне, і не ставив це собі за мету. Бо важливо тут не це, а кінцевий результат. Звук.

І він в Mason Fusang має необхідну органічність і натуральність, демонструючи як цілісність, емоційність і решту моментів, яка переважно є макро компонентою, так і потрібну в наскільки високому рівні передачу нюансів та технічних особливостей.

Тож загалом у мене складається таке враження, що в навушниках і арматурні, і драйвер кісткової провідності працюють по всьому діапазону. Просто що вище по діапазону, то менш помітний вплив останнього. Ну бо фізику нікуди не подіти і ніяк не обійти.

Отож, маємо досить добре збалансовану передачу середини. Вона досить точна і реалістична, а коли і йдеться про підкреслення певних моментів, то це робиться дуже акуратно і майже непомітно. Щось на зразок легкого ненав’язливого макіяжу, якого можна і не помітити.

Наприклад, для чоловічого (або більш низького взагалі) вокалу підкреслюється тілесність та маса, він має досить щільності та цілісності. Водночас для жіночого – це трохи більше виразності, чистота, легкість.

При цьому така подача Mason Fusang добре поєднується з реальністю. Маю на увазі не лише з вилизаними тестовими аудіофільськими записами, але й з тими випадками, коли голос звучить більш наживо. А це може бути і десь мимо мікрофона. (Мимо нот не треба. Такого слухати уникаю.)

Так от, я до того, що такий легенький акцент, який ніби і є, а ніби його і нема, позитивно відбивається на звукові. Запис передається чітко і точно, з необхідною передачею нюансів і необхідної інформації. Не лише її основи в вигляді простої наявності в записі тої чи іншої партії, але і її особливостей, характеру звучання інструментів, тощо. Але такий підхід до тюнінгу допомагає добре виділити особливості запису та злегка акцентувати увагу на емоціях. Які в музиці, безперечно, головні.

Словом, якщо раніше Масон був про таємні знання, які він видавав як монітор, як інформацію, а вже в ній уважний слухач міг відмітити для себе щось нове, то тут – це скоріше мудрий наставник, глава ордену, який трохи сортує інформацію. Мовляв, оце вже і так відомо, а ось тут – он яка цікава штука. Хоча зараз UM психонули і слідом за преміальними версіями Mason випустили і преміальний Multiverse Mentor. Але це вже інакші ціни і інакша розмова.

Верхи

Знову ж таки, дуже збалансована і водночас виразна подача. Частково на фоні трохи більш цілісного низу, частково завдяки власному тюнінгу тут перш за все увагу привертає якість. Тобто все звучить точно, детально, технічно, та водночас перш за все реалістично і природньо. Звук не буває занадто різким чи скляним, з нестачею маси.

Звісно, високі частоти – це завжди царина нюансів, детальності, тощо. Тож тут в першу чергу увагу привертає це, а вже потім – макро складова. При цьому високим частотам не бракує необхідної цілісності та органічності.

Що стосується характеру і подачі верхів – тут помітні текстури, обертони, затухання, тощо. Вони трохи підкреслюються, тож такий звук виходить трохи більш ефектним, ніж чесним. Але знову ж таки, це недалеко від правди. Це все ще достатньо чесно і головне – нема відчуття синтетики, тощо. Реалістично, натурально, переконливо.

При цьому варто відмітити з одного боку, хорошу наповненість і тілесність. З іншого – відсутність дуже явних згладжувань, узагальнень і взагалі, комфортного звуку. Не в тому плані, що він занадто різкий, а в плані його чесності. Тож коли записано погано – це так і звучить.

Компромісні записи звучать рівно так, як записані. Компромісно. А те, що записано добре, звісно, цим навушникам всіляко рекомендовано. Вони дуже добре розкривають навіть дуже складні записи.

Сцена

Сцена дуже широка і глибока. Тут без всіляких скидок, при необхідності звук може бути справді масштабним.

Крім того, варто відмітити, по-перше, трохи підкреслений розподіл інструментів. По-друге, прекрасний динамічний діапазон. Тобто як таких планів тут нема. Очевидно, що соліст сприймається як перший план і так це і має бути. Але динаміка запису будується таким чином, що кожна окрема партія інструмента не обмежена умовними шарами чи планами – вона динамічно змінюється в композиції. Десь вона більш вагома і помітна, десь менш. Проте, по-перше, навіть коли вона не в позиції соло, вона все одно практично ніколи не губиться. По-друге, можна сконцентруватись на ній і відмічати нюанси, особливості тембру, тощо.

До ідеалу тут бракує буквально трохи. Оскільки низ та нижня середина мають деяку додану масу, то і розміри інструментів дещо збільшені. Тож подекуди вони таки заступають собою умовний другий план. Та наповнюють запис, лишаючи між інструментами трохи менше повітря і простору.

При чому більш характерно це саме для більш низькочастотних інструментів. Водночас на високих частотах більше простору. І його акцентування більш помітне саме там.

Але при цьому образи інструментів Mason Fusang реалістичні і виразні, де це потрібно. Вони добре окреслені, але не створюють відчуття підвищеного контрасту. А також добре позиціонуються та взаємодіють між собою.

При цьому варто відмітити, що модель дуже добре працює з різними записами. Мова зараз саме про побудову сцени. Тобто не дивлячись на невелике підкреслення розділення інструментів, додатковий простір між ними та створення таким чином більш масштабного та ефектного звуку, інтимні записи все ще звучать інтимно. І коли це вокал плюс один-два інструменти, вони не розкидані в чистому полі.

Порівняння

В порівняння можна винести по суті дві моделі, що є у мене на руках. Mason 3 та EE Wraith. Третя – Oriolus Traillii – помітно краще за багатьма аспектами. Починаючи від узгодженості і когерентності і закінчуючи натуральністю. І це при їх більш смаковій подачі. Так, це та модель, після якої Mason Fusang звучать простіше і менш натурально. 

Mason 3

Тут все просто. Mason Fusang – це, грубо кажучи, “трійки”, до яких додали драйвер кісткової провідності. Тож менше за все помітна різниця на верхах, і помітніша вона з рухом вниз по частотці.

Умовно кажучи, по верхах все те саме. І так було все чудово, а що був невеликий акцент на текстурках і на розділенні планів – то він так і лишився. Але у Mason 3 такий характер був по суті по всьому діапазону, від верху до низу і від низу до верху.

А от у Fusang на середині, особливо на нижній додалося трохи цілісності. Акцент на текстури і мікро трохи зменшився, водночас звук отримав буквально трохи більше маси та тіла. Тож чоловічий вокал або гітари звучать трохи жирніше, м’ясніше, ефектніше. Емоційніше. Вони менш нейтральні і трохи більш висунуті вперед.

Нарешті, на НЧ відмінностей більше всього. По-перше, більше ваги та жирку за Fusang. Удари масивніші і звук місцями більш монументальний та важкий. При цьому по глибині приблизно паритет. А контроль у Mason 3 приблизно такий самий. Хіба що звук трохи більш окреслений і сфокусований на нюансах.

Сцена більша і глибша у Fusang. Але частково за рахунок форсування її розміру. Проте її структура питань не викликає, і трохи правильніша на Fusang. Якщо не за рахунок точності позиціонування і окресленості образів інструментів (все і було добре), то тепер між ними більше динаміки і взаємодії. Загальний результат звучить дещо органічніше.

EE Wraith

А от ця модель в якійсь мірі протилежна. Тобто за рахунок тюнінгу звук Mason Fusang може сприйматися трохи V-подібно. Тут ситуація протилежна, бо Wraith – одні з найбільш серединистих навушників. Середина тут основна і саме їй відводиться значна частина уваги. Вона детальна, вона цілісна, вона текуча і емоційна. Де треба, вона достатньо прониклива, де треба – потужна і – що гріха таїти – зла. Тобто точно не нейтральна в сенсі клінічної аналітичності. Тут нейтральність в сенсі відсутності явних акцентів. Але при цьому дуже добре виділяються емоції.

Загалом звук також більш цілісний і когерентний, він має єдину подачу по всьому діапазону частот від низу до верху. І до того ж, звучання моделі – при всьому своєму технічному рівні і детальності – трохи більш цілісне. Трохи більше уваги відводиться для макро.

Щодо акцентів можна відмітити наявність тепла, а також трохи доданої ваги. Саме вони дозволяють середині (особливо нижній) бути такою переконливою і виразною, не акцентуючи її кількісно.

Само собою, надлишок енергії також є і на НЧ. Але маси очевидно більше у Mason. До того ж, з якісної точки зору передача низу та середини трохи краще дається саме Mason. Частково це звісно смакове – кому більше до вподоби цілісна подача, кому більш технічна. Я, як правило, за технічність.

Але питання в тім, що Mason не лише більше акцентує ці деталі, але й трохи краще їх передає в плані якості. Тобто, наприклад, та сама передача текстур при тому, що менш помітна на НЧ через особливості тюнінгу, все одно більш помітна, ніж у Wraith.

І загалом подача більш прозора, технічна, навіть дещо швидша. Натомість Wraith – більш розважливий та навіть розслаблений цілісний звук.

Oriolus Traillii

І буквально декілька слів про порівняння з Птахом.

Перш за все, загальна тональність Traillii більше в макро. Це цілісний звук з виразним басом і хорошою цілісністю і когерентністю. Звучання реалістичне, натуральне, емоційне. При цьому модель одна з дуже небагатьох, яка при наявності доданої кількості басу змогла не жертвувати його якістю. Тож коли йдеться, скажімо, про швидкі короткі удари – вони так і передаються.

Більш того, акцент тут створює додаткову глибину і простір для градації ударів по розміру, інтенсивності, локалізації, тощо.

При акцентуванні ж НЧ у Mason такої магії не виходить. Тож вони трохи простіші. Удари будучи переконливими і масштабними, не є наскільки реалістичними. Пам’ятаю, спершу у мене був шок від басу Traillii – а що, так взагалі можна? Наскільки масштабно, реалістично і точно?

Так от. Mason Fusang може бути масштабним і робити удар ого яким. Але біда в тім, що при цьому одразу є відчуття, що бреше. Гарно, переконливо, але ж бреше, матері його ковіньку.

А загалом на перший погляд Traillii – це таке собі продовження звуку Wraith. Тобто скорше макро, а потім мікро. Навушники з доданими емоціями. Але при цьому технічно їх рівень помітно вищий. І порівняно з топом EE, і порівняно зі звуком Mason Fusang.

Тож бас глибше, реалістичніше, вагоміше. Краще артикульований, образи інструментів більш рельєфні. Удари краще пропрацьовані за розмірністю та характером. Вони більш точні, варіативні та артикульовані. Де треба, більш щільні. Де треба, більш атмосферні. При чому навіть умовні рамки “м’якість – щільність” тут ширші. Тобто бас Traillii може бути і ще більш щільним, з гострими карбованими обрисами інструментів, так і ще більш ефемерним і непомітним.

Саме по останньому пункту різниця вагома. При тому, що Mason Fusang для НЧ використовує дві технології, бас тут грубіший. Тож при передачі атмосферних фрагментів він не наскільки добре справляється, всіляко намагаючись їх виділити і підкреслити. А часом це робити не надто доречно. Чудовий приклад подібного тесту – якісний запис вітру. Або ж перкусія, коли техніка гри передбачає кочення палички або тертя пальцями чи паличками по мембрані. Помітний на якомусь етапі стає розвиток партії, але не її вступ.

Схожа історія і з серединою. Переконливіше, потужніше, щільніше. Водночас плавніше і органічніше. Більший простір як для передачі особливостей вокалу, так і їх можливих відтінків, артикуляції, або ж ефектів.

Верхи. Тут є різниця і в підході, і в динамічному діапазоні. Mason Fusang створює більш різку, але і більш двомірну картинку. Тобто деталі є, а от їх характеру і розміщенню в композиції відводиться трохи менше уваги.

Крім того, загалом когерентність звуку Traillii помітно краще. Він цілісніше і реалістичніше за характером. Попри те, що і там і там модель з арматурною основою і доповненням на НЧ або ВЧ, Mason відчуваються гібридами, а от Traillii – ні. Навіть якщо в Fusang це зроблено навмисно, результат порівняння це не змінює.

Нарешті, сцена будується практично сферично в Traillii. Розміри ширини та глибини співмірні. Динамічний діапазон прекрасний і він дозволяє передавати всю багатогранність композиції.

В Mason Fusang сцена будується більше в ширину ніж в глибину. Це не призводить до дуже критичних проблем. Але на динаміці запису в порівнянні відчутно.

Само собою, все перелічене помітно в прямому порівнянні. Ну і Traillii – це одна з моделей, якій програти не соромно. Яку ще вбивати і вбивати.

Висновки

Mason Fusang – прекрасна модель, що поєднує в собі дві технології випромінювача і нетривіальний підхід до їх реалізації. Тож і результат вийшов цікавим.

Отож, якщо потрібен закономірний розвиток ідей, закладених в попередніх Mason, але так, щоб це було не нудно – модель цілком підійде. Крім того вона буде доречною як на позиції флагмана і єдиної в колекції, так і як альтернативний погляд в якості других для тих, хто вже має щось з топових навушників і хоче отримати емоційну, але все ще уважну до запису модель.

Бонусом – чудова сумісність з різними джерелами, продумана комплектація і добра реакція на підбір кабелів.