html { scroll-behavior: smooth; }

ВСТУП

Після дуже близького знайомства з Stax SRM-D50 логічним було продовжити дослідження Stax’івського звуку на прикладі його, так би мовити, міні-версії, спрямованої в тому числі на портативне використання. Так і було зроблено. Однак, вже по підсумках, я б не став би Stax SRM-D10 отак одразу нарікати міні-версією чи суто портативним рішенням. Взагалі портатив в електростатичному саунді річ сама по собі доволі сумнівна. 

Звісно, маємо Stax SR-003mkII, які цілковито вписуються у портативний сценарій використання. Так, зручність лишається загадкою, адже я не маю досвіду його використання, проте це набагато більш зручний варіант, ніж навушники лінійки Лямбда. Проте, на перший погляд Stax SRM-D10 є рішенням для таких варіантів. Проти масивного D50 він виглядає як Давид проти Голіафа. Чи здатний він стати засобом також для домашніх навушників? Чи можна обійтися цим малюком, якщо плануєте підключати серйозі електростати та користуватися ними вдома? Виявилось, що ця коробочка розміром з павер-банк приховує в собі вир сюрпризів та може здивувати. 

Виступаючи прихильником варіанту TRANSportable аудіо, все одно дещо скептично віднісся до SRM-D10. І питання не в ньому, а в тому, що сам тип пристрою накладає обмеження на коло потенційних навушників. А це вже куди сильніше сковує, ніж вага та розміри. Чи зник цей скепсис після знайомства? Так. Я просто інакше подивився на D10. 

УПАКОВКА ТА КОМПЛЕКТАЦІЯ

Stax SRM-D10 упаковано із дотриманням однієї з D50 стилістики. “Обкладинка” в тих самих кольорах, що і в старшої моделі, чорно-рубінових. При цьому передня частина оформлена в стилі верхньої кришки підсилювача.

Коробка SRM-D10 менш пафосна, ніж в D50. Під кришкою на ложементі дрімає, чекаючи на 220 В, сам комбайн у “піжамі” з прозорого поліетилену. Під ложементом знаходиться решта пакунку. Сама комплектація тут доволі серйозна, подивіться самі: блок живлення/зарядний пристрій на 14 В з адаптерами на всі можливі розетки, кабелі – два micro-USB, короткий кутовий та довгий прямий, та кабель 3,5-3,5 для під’єднання зовнішнього ЦАПу/плеєра – та пакет документації. 

Як бачите, бракує хіба що чохла. І не так, щоб дійсно бракувало, але для поїздок було б непогано мати міні-кейс для перевезення SRM-D10. Для цього ідеально підійде щось від DDHiFI. Або інше рішення, куди влізли б умовні SR-L700. 

З рештою ми маємо в коробці все те, що може стати в нагоді, використовуючи D10. Адже, впевнений, у вас 100% з’явиться бажання “згодувати” йому щось з вашого хай-енд DAPу чи ЦАПу. Я спробував, і мені це, дідько, сподобалось. 

ДИЗАЙН

Stax SRM-D10 невеличкий, добре лежить в руці. Цьому сприяють як розміри (75х32х141), так і вага – 450 грамів. Не багато, щоб не обтяжувати, і достатньо, щоб не здаватися іграшкою. Звук має важити. І чим більше, тим краще. 

Я вже згадував спорідненість обкладинки та корпусу комбайну. Корпус має доволі глибокі борозди, що перетинають поверхню під кутом в 45 градусів. З боку роз’ємів нанесено гравіюванням логотип виробника. Майже весь корпус – це суцільний шматок алюмінію. Окрім того, такий дизайн сприяє кращому відводу тепла, що не зайве – комбайн гріється доволі помітно, особливо при роботі від мережі.

Ззаду розташовані три роз’єми – USB для використання Stax SRM-D10 як комбайну, тобто задіюючи його цифровий домен, аналоговий 3,5мм, що дозволяє пристрою працювати виключно як підсилювач, та роз’єм для підключення блоку живлення/зарядного пристрою. D10 може заряджатися та відтворювати музику одночасно, що добре, бо якоїсь індикації рівня заряду тут не передбачено. Тобто комбайн зарядився – індикатор згасає. Розрядився – індикатор також згасає. І ніяких проміжних значень та сповіщень. Також на задньому торці є перемикач входів.

Хочу наголосити на тому, що в D10 встановлено micro-USB роз’єм. Звісно, є комплектні кабелі, але вони скоріш за все вимагатимуть використання адаптера. 

Зверху знаходиться 5-піновий фірмовий стаксівський роз’єм для підключення навушників та ручка регулювання гучності, яка також слугує вимикачем (встановлюєш ручку на “0” – лунає відповідне клацання та комбайн вимикається). Ручка відсотків на 90% втоплена в корпус, але виступає з верхньої сторони. Вона має приємне оздоблення та “чіпке” виконання. Окрім того, на втопленій частині корпусу присутні відмітки рівня гучності. Між ними присутній єдиний індикатор. Хотілося б, звісно, більше можливостей спілкування комбайну з користувачем, але й на цьому дякую.

Доволі компактний SRM-D10 може розміститися як в невеличкий плечовій сумці, так і в кишені куртки або навіть шорт. Інша справа, якщо ви використовуєте якесь джерело, більше за смартфон, то з цим можуть бути проблеми. Бездротового інтерфейсу тут не передбачено, отже в будь-якому разі майте це на увазі. До розмірів D10 додавайте ще джерело, коннектор навушників, бо він чималий, та й про міжблочну комутацію не забувайте.

ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Як саме працює технологія відтворення звуку в електростатичних системах, я вже розповідав в огляді навушників лінійки Lambda. Тому повторюватись не буду, а лиш нагадаю, що мембрана драйвера тут рухається не завдяки впливу магнітного поля на звукову катушку, а завдяки подачі току високої напруги на перфоровані статори, між якими знаходиться надтонка мембрана (2-3 нм) з напиленням, що дає змогу реагувати на зміну полярності статорів. Відповідно через зміну полярності відбувається рух мембрани – притягування та відштовхування. Весь цимес в тому, що дія електростатичного поля є рівномірною та розповсюджується на всю поверхню мембрани. Вона рухається синфазно, що робить спотворення наднизькими. 

Як вже було зауважено,  Stax SRM-D10 – це комбайн, тобто ЦАПо-підсилювач. Враховуючи його формфактор – це перше подібне рішення на ринку електростатичного звуку. За цифро-аналогове перетворення тут відповідає такий самий ЦАП, як і в SRM-D50 – ES9018. Так, він не новий і має обмеження у вигляді PCM 32/384 та DSD128, та хіба це мало? “За” камінь говорить гарна репутація цієї моделі та велика кількість рішень, побудованих на ній. 

Окрім того, що ЦАП в моделях встановлено один і той самий, тут використовується такий самий операційний підсилювач, TI OPA1642. Звісно, аналогова частина в обох D-шках побудована на вихідних трансформаторах, інакше б вони не могли забезпечити таку напругу, але ОП також потрібний для підсилення аналогового сигналу від ЦАПу. 

За своїми характеристиками SRM-D10 подібний до SRM-D50, за винятком показника середньоквадратичної напруги. Вона тут вдвічі нижча – 200 проти 400 Vrms. Чи є D10 вдвічі менш потужний? Ні. Тому що ручка регулювання гучності була приблизно на одному тому самому рівні з однією моделлю навушників – SR-L700mkII. Різниця буде помітна на менш чутливих електростатах, з верхнього цінового сегменту, принаймні, так має бути, бо ті моделі є більш вибагливими до підсилення. 

Щодо автономності, то в парі з Stax SR-L700mkII D10 відпрацював близько 5 годин на 50% гучності при підключенні через цифровий інтерфейс. При використанні лінійного входу в режимі чистого підсилювача вдалось отримати біля 8 годин потужного та чистого електростатичного саунду. 

ЗВУК

Коли тільки познайомився з цією парою D-шок, то мав очікування від десятки як міні-копії D50. Що це буде схожий звук, але в де-чомусь простіше та з меншою динамікою. Пристрій то працює від батареї, тому були певні побоювання. Як же я помилявся!

В цілому ми маємо два рівнозначні за почерком, характером та “породою” підсилювачі-комбайни. Вам доведеться дуже напружувати ваші вуха та увагу, щоб виловлювати різницю в звучанні між ними. Більш того, окремо, суто як підсилювачі, вони поводять себе так само однаково, з одним джерелом. Дуже ретельно та якісно відтворюючи його характер та особливості, не приховуючи при цьому власного норову.

Stax SRM-D10 все такий же швидкий, прозорий, виразний, детальний. Але з музикальною, живою подачею, теплою презентацією та помірним акцентуванням власної вражаючої технічності. Тюнинг комбайну буквально говорить: “Я – рішення для меломанів, для аудіофілів, для тих, хто любить, коли музика звучить красиво”. Так, він не грає невідомо що, він точний, тембрально насичений, але без яскравого забарвлення. При цьому він більше акцентує красу, тембр, а ніж сувору та холодну форму. Зміст його цікавить більше форми. 

СЦЕНА

Сцена чудово локалізована. Вона виражено панорамна, широка, з відмінним позиціонуванням та рухом звуків. При цьому характер побудови явної сцени подібний до SRM-D50: розділення планів присутнє, але немає підкресленої ешелонізації та розтягування сцени вглиб. “Повітря” помірне, але Stax SRM-D10 не акцентує увагу на просторі між образами, межі яких дуже чітко та ретельно окреслені. Ні. Він наповнює простір чималими образами, рух звуків не акцентований додатково, скоріш йому відведені другі ролі в цій виставі. Чи щільно побудована сцена? Скоріше так, але це зроблено обережно та з любов’ю до чутливих до такого тюнінгу деталей. 

Вокал не має яскраво вираженого позиціонування. Він більше наближений, аніж віддалений, проте різниця в позиціонуванні несуттєва, образ виконавця либонь на півкроки ближче до слухача. Інші образи середньої ланки спектру промальоваються десь одразу за спиною фігури вокаліста. При цьому сам вокал, його передача, робота комбайна з тембрами, то є прикраса D10. Вокал подається емоційно, виразно, з ефектною передачею тонких нюансів виконання. 

Якось окремо додаткової ваги вокал не отримує, хіба що дуже низький чоловічий трохи підживлюється від енергії низьких частот, в яких, на мій погляд, полягає найбільш помітна (як би умовно це не звучало) відмінність між звучанням D50 та D10.

Відмінно передане позиціонування: вокал по фронтах, ритм-секція заповнює тили, а духові ближче до центру. Сцена більш будується в ширину, ніж в глибину. Головне тут – чіткість позиціонування та окресленість образів в просторі. Ну і блискуче відіграний вокал – жваво, емоційно, але з ретельним відпрацюванням тонкощів виконання. 

НИЗЬКІ ЧАСТОТИ

Порівняно з Stax SRM-D50 SRM-D10 трохи інакший на низьких частотах. Загалом характер та основні риси зберігаються: швидкий, деталізований бас, рельєфний та пружний, упругий, з гарним ударом та дуже файно контрольованим розширенням. Проте є і відмінності. SRM-D10 додає маси, трішки більше тепла та уваги цьому діапазону. НЧ подаються більш вагомо та дотично. Без певної фрагментації додаткової енергії та тепла на саб- та мідбас. Ця вагомість рівномірно, синфазно врешті решт, розподілена в межах спектру. 

НЧ приємні, хоча і декому суб-басовий діапазон може видатися занадто легким та швидким. Не буде вистачати протяжності нот, хоча основний тон відіграється блискуче. Зі зразковими атаками, контрольовано, трохи менш нейтрально, ніж в D50, за рахунок гри комбайна з вагомістю, але загалом, якщо брати до уваги багато інших подібних джерел, то тут доцільно згадати відмінності у звучанні Dacportable від M8-2. Обидва диявольські нейтральні, проте новий портативний комбайн помітно “важчий” на НЧ. Має більш реалістичний профіль. Якщо SRM-D10 накопичує той реалізм через масу, то D50 – через яскраво підкреслений рельєф, більш тонку передачу шельфу. І різниця не в технічності, а в самому характері, в акценті та, так би мовити, прононсі. І вона не настільки велика та виразна, щоб казати про відмінності на рівні часу доби. 

Куди сильніше відмінності відчутні при використанні з обома комбайнами зовнішнього джерела, що перетворює їх на чисті підсилювачі. Тут можна досягти більшої різниці та мати величезний простір для маневрування у бурхливому морі аудіофільских вподобань. 

Динамічний трек з поєднанням “електричного” та синтезованого саунду. Stax SRM-D10 не по розмірах (подумки порівнюючи з D50) вправно та потужно відіграє цей аспект. Електронний бас глибокий та з гарним “ударом”. Електронні жанри з D10 мені сподобались більш, ніж з D50, хоча тут слід зазначити про те, що різниця не суттєва. D10 так само майстерно працює з жививими інстурментами в акспекті текстур, але створює додатковий вплив маси.

СЕРЕДНІ ЧАСТОТИ

Тут ми маємо безперечну спорідненість SRM-D10 та D50. СЧ прозорі, живі, з дещицею тепла в основному тоні, помірно нашаровані, з відмінним розділенням та локалізацією. Цього я вже торкнувся в підрозділі про уявну сцену. 

Кажучи про СЧ в Stax’івських комбайнах та в SRM-D10 зокрема, неодноразово наголошував на їхній органічність. Тут ми маємо вдале поєднання технічності, точності, тепла та натуральності. Не перегнули із забарвленням або з мікродинамікою, макроскладова додана переконливо та в достатній кількості. Увага знову ж таки зосереджена скоріше на тембрах, ніж на мікронюансах – вони передані прекрасно, проте, основний пієтет віддано саме тембральному забарвленню. Через це сетап звучить красиво, музикально заманливо та з високою, якщо не максимальною достовірністю. Якщо б акцент був би зроблений на іншому, зокрема, на мікроконтрастах, це мало б призвести до витончення звуків та ненатуральності загалом. Звісно, додати сатурації та згладжування можна за рахунок джерела або навушників, але краще, коли це питання вирішено “з коробки”. Stax SRM-D10 так і працює: м’яко, але детально, динамічно, але з увагою до дрібниць. Тембрально богато та красиво врешті решт. 

Живі, тілесні, тактильно осяжні середні. Від нижньої середини до верхньої. Пластична, пружна подача. Реалістичні духові та гітара з шикарно переданим затуханням основного тону. Stax вражаючий на тембрах та окресленні – він наче карбує звуки, але робить їх не пласкою копією, а детальним та насиченим барельєфом. Майстерно виконаною гравюрою, якщо бажаєте.

ВЕРХНІ ЧАСТОТИ

Помірно шорсткі, з прекрасною передачею деталей, але м’які, не гострі. Дуже органічно відтворено перехід з ВСЧ до НВЧ. Без зайвого обтяження слухача та нагортання тиску на цю тоненьку область діапазону. 

Атаки, як це властиво цьому способу відтворення звуку, розкішні, “розпад” звуку також на висоті. Без піску, але з ретельно попрацьованим післязвуччям. Багатоінформативне, але без перетягування уваги саме на деталі, які приховують диявола.

При цьому ВЧ гарно нашаровані. Тут немає захмарної кількості повітря, навпаки, об’ємно презентація скоріш помірна, є гарне відчуття простору та об’єму, але без додаткового форсування цього аспекту. Відпрацювання тоненьких моментів в запису відбувається блискуче. 

Помірність та музикальність – головні, мабуть, ознаки Stax SRM-D10. Тут присутні вражаючі технічні можливості, але вони не є центральними у подачі комбайну. Сетап балансує між аналітичністю та емійністю, між інформативністю та музикальністю, між точністю та естетичністю. Жодної складової тут не занадто, а лише стільки, скільки треба. Той випадок, коли можна було б додати більше кожної з перелічених характеристик, проте це стало б тією соломинкою, що ламає спину верблюдові. І під кораблем пустелі я розумію той крихкий баланс, який спромоглися створити інженери Stax та реалізувати його в SRM-D10.

Шикарно записана перкусія. Stax, відповідно, ретельно відтворює запис. Кожен інструмент чітко виокремлений, але за рахунок музикальної дещо цільної подачі немає втрати музичного фокусу. Сама перкусія звучить розкішно. Удар, “розпад” звуку. Чудовий контроль – без піску та зайвого тягнення верхнього тону. Тон протяжний, верх нашарований, але перш за все він натуральний. Насичений, але натуральний. Реалістичний, м’який. 

ВИСНОВКИ

Stax SRM-D10 це ні в якому разі не “лайт”-версія SRM-D50. Це повноцінна потужна альтернатива, яка має та може замінити більш дорогий та габаритний комбайн та дати ще один сценарій експлуатації – можливість використання без підключення до розетки. 

Обидві моделі, SRM-D10 зокрема, це вражаючий приклад досягнення балансу. Коли неймовірна технічність існує разом з красивою музикальною подачею. Коли слухати цікаво, приємно та інформативно. Коли важко щось додати, та й не хочеться, адже тоді не буде цього складного балансу. 

Електростатичний звук, все-таки, це окрема царина. Його обов’язково треба спробувати, щоб зрозуміти, що воно таке, та до чого. Складна система відтворення звуку компенсується дійсно класним рівнем та можливістю створити різні за напрямком та характером системи. Або поринути в царину звуків та призвуків, або розчинитися у музикальному всесвіті, сповненому емоцій, гармонії та краси. Stax SRM-D10 це якраз про друге. Але це зроблено в типовому Stax’івському стилі. Який тут не головує, а присутній для збереження марки та породи.