Так сталось, що над дрібними портативними ЦАПиками досі висить ореол несерйозності. Навіть сама їх назва, що прижилась в народі – свистки – здається, не віщує нічого доброго. Але, так само як в кожній сфері є перші несміливі кроки, а згодом приходять і вже цілком якісні рішення, свистки зараз також вийшли на якийсь інший рівень. Як за звуком, так і за цінами.

В теорії все просто. Адже такому пристрою не потрібне ані власне живлення, ані екран, ані програмне забезпечення – словом, зникає багато факторів, об які успішно спіткаються навіть почесні виробники аудіо, що вже й говорити про більш скромних. До того ж запакувати все що лишилось можна в досить скромний розмір. А тут ще й поголовна відмова від 3.5 в смартфонах як подарунок.

І серед фірм, що задавала тренд на такого роду пристрої, була iBasso. Їх рішення були цікавими та досить непоганими як на свої ще тоді скромні гроші. Та час минав, і своє бачення випускали все нові й нові фірми, по ходу розхитуючи устої щодо того, що таке цей свисток, яким йому бути й навіть скільки коштувати.

І, мені здається, десь після виходу L&P W2, а потім і W4 в iBasso подумали – а, то ви просто робите їх більшими та продаєте дорожче? Чекайте, то ми теж так можемо!

У всякому разі в плані розміру між першими свистками компанії й героєм сьогоднішнього огляду, DC Elite різниці важко не помітити.

Звісно, з одного боку це загальна мода робити одразу два виходи для навушників, один з яких – Pentaconn 4.4. Який сам по собі немаленький. З іншого – як і кожен портатив, нові пристрої продовжують невпинно додавати й додавати у вазі, аж поки не перетворюються на щось на кшталт Fiio Q7, який, формально, теж ніби як свисток.

Тим більше до цього тренду не те що доклалися – його, здається, започаткували і очолили ті самі iBasso своєю серією Max, що попри свою вуглуватість (ще ніколи це порівняння не було наскільки на користь цегли) успішна досі. Словом, кажіть мені що хочете, але я досі вважаю, що з сучасними тенденціями масогабаритних розмірів портативних пристроїв ми все далі від бога.

Втім, десь так мені бачиться логіка створення iBasso DC Elite. Бо коли вони оголосили його ціну, стало зрозуміло, що мирного рішення не буде. І півтисячі доларів за свисток – як раз те, що доведеться віддати за елітність. І так, я пам’ятаю про Cozoy Rei, прекрасний пристрій, що метеором дрібного тиражу пронісся по нічному небу і зник у невідомості зі своєю приголомшливою на той момент ціною, але його і сприймали скоріше як виняток, та й мало у кого були сумніви щодо щільності наповнення того корпусу звуком.

Здавалося б, цю тенденцію продовжили iBasso, адже на зворотному боці ціни та розміру опинились заяви про те, що вони, бачте, упакували звук свого плеєра DX320Max в формфактор свистка. Майже зовсім маленького. Ну принаймні трохи меншого за ті самі плеєри. Я, звісно, серйозно не очікував аж такого елегантного пострілу собі в ногу, але цікавість – штука дивна. І, хоч для мене досі елітність і свистки поєднується десь так само, як Луї Віттон і базар славного міста Бердичева, огляд буде саме про iBasso DC Elite.

ПАКУВАННЯ ТА КОМПЛЕКТАЦІЯ

Нескромного для свистка розміру коробочка покликана підкреслити топовий характер пристрою. Вона має суперобкладинку з медальками нагород VGP, якими заведено хвалитися, великим лого компанії та написами, що інформують про підтримувані формати.

А всередині – коробочка з картону синього кольору з тисненням під шкіру (Вірю. Я повірив) на клапані з магнітом. І вже всередині неї у вирізах спіненого матеріалу сам пристрій, а на цокольному поверсі – аксесуари. Чохлик – судячи з усього, зі шкірозамінника, перехідник на USB-A і пара кабелів. І запаковані останні в той самий мішечок з чорної замші. Зізнаюсь, я до останнього очікував знайти там кабель для прогріву і думав, скільки ж цих мішечків вони накупили в часи DX50, що їх вистачає досі. Втім, мішечок тут вузенький, а всередині щільненько закручені в пакетики два кабелі. Традиційний USB-C – USB-C та елітний, для власників тогорічних iPhone.

ДИЗАЙН ТА ЕРГОНОМІКА

Зовні пристрій дещо великуватий. Не взагалі, але як на свисток. По-перше, він немалий фронтально. По-друге, що більш критично, він досить товстенький. Формально це півтора сантиметра, фактично в чохлі – впевнено наближається до двох. Немала така запальничка. До того ж важкенька. Сам пристрій важить 60 грамів. Не те щоб це дуже критично, але теж помітно більше, ніж в конкурентів. І тут використання титану можна було б згадати в позитивному ключі, але, чесно кажучи, не помітно щоб вагу чи розміри хоч трохи намагались урезонити.

Зовні він має чіткі горизонтальні смуги, що мають суто дизайнерську мету – адже титан не найкращий метал для відведення тепла. Також виступаючі грані є і збоку, і зверху. І вони ж вказують на те, що за бажання, зробити пристрій на кілька міліметрів тонше, вужче і коротше цілком можна було. Але потрібне було бажання. 

Зовні пристрій нагадує чи то запальничку, чи то книжку.

with Murakumo

Передня та задня поверхня засклені, ззаду лише назва компанії та слоган, спереду – назва самого пристрою, підтримуваний бітрейт та звісно, наклейка Hi-Res без якої написаний бітрейт не виглядав би переконливо. Екранчика не передбачено взагалі.

Одна боковина заокруглена під обрис крутилки, інша – трохи втоплена і також має ребристість. Там є добре помітна кнопка для перемикання шкали гучності й режиму роботи 3.5 виходу – він може і SPDIF, знаєте. Ну і звісно індикатор режиму роботи та бітрейту теж присутній.

На торцях зверху та знизу все стандартно.

Знизу виходи – небаланс 3.5 та баланс 4.4. Не відцентровані. Тож мій внутрішній перфекціоніст не може бути задоволеним.

Зверху дещо утоплений в корпус – вихід USB-C для живлення та подачі сигналу.

Поруч з ним зверху коліщатко, яке важко не помітити. По-перше, якщо корпус пристрою сірий, то воно сріблясте з насічками. Відчувається металевим, приємно холодить, але яке воно насправді – зрозуміти можна буде тільки при тривалому використанні. На перший погляд, все ок. Воно симпатичне і привертає увагу. Збоку, як я вже казав, насічка, зверху – концентричні кола, що виглядає дуже навіть гарно.

iBasso DC Elite

Що не дуже гарно, то це його ергономіка.

По-перше, насічку я б хотів більш рельєфну і чіпку, бо тактильно коліщатко відчувається геть гладеньким.

По-друге, воно трохи виступає над поверхнею корпусу, тож якщо використовувати iBasso DC Elite без чохла, буде ніжно або не дуже тертися об спинку, скажімо, смартфона. І покрутити його не буде як. Але враховуючи титановий корпус і пріоритетне використання в чохлі, я можу зрозуміти таке рішення.

По-третє, доступність. Коліщатко трохи втоплене в поверхню корпусу і захищене з боків виступами корпусу. Зовнішній нагадує мені такий у плеєрів Questyle – теж має своєрідне «віконечко». І ці виступи захищають коліщатко так, що його потрібно взяти спереду і ззаду, щоб крутнути. В невеликих межах. Буквально кожні кілька кліків потрібно перехоплюватись, але це проблема тільки коли треба крутнути від нуля, скажімо, до кінця шкали ближче до максимуму. Кліків 3-5 можна зробити й так. Інша річ, що коли пристрій лежить на спинці джерела, то через ці захисні виступи його доступність нульова.

По-четверте, рух коліщатка. Він дивний. По-перше, обертання не нескінченне. Нагадує аналогове і має межі від і до. Але замість плавного руху тут зроблено щось на кшталт кліків, але вони відчутні якось занадто. Можливо, через тугуватий рух коліщатка. Оберт в доступних межах займає 23 кліки (я порахував), тож шкали регулювання в цілому може бути достатньо, тим більше що вона регульована. З іншого боку, через жорсткість, для регулювання пристрій треба притримувати. Коли він просто лежить на столі, регулювати однією рукою може бути незручно.

Втім, якщо зазирнути всередину, то тут стає трохи зрозуміліше, бо це і справді аналоговий 24-позиційний (отже я порахував правильно, бо 0 – це теж позиція) регулятор, подібний тому, що використовується в DX320MAX. Наскільки це потрібно в портативі – не мені судити. Наскільки зручно – не дуже.

За такої жорсткості руху, як на мене, обійтись без захисних виступів було точно можливо, і це б не спричинило випадкових рухів коліщатка.

home sweet home

Що ще не дуже приємно і прозоро натякає на використання в чохлі – це гострі кути. До того ж вони титанові. Не знаю, чи продеруть вони кишеню штанів, але спинку телефона чи іншого джерела сигналу почухати можуть. Надто що для регулювання гучності, особливо в кишені, потрібен вільний доступ до обох боків пристрою, тому кріпити його намертво не те щоб дуже зручно. Хіба що гучність буде нерегульована. Або кріпити якось так, щоб та крутилка таки була доступна.

Що ще незручно – відсутні всякі відмітки напрямку руху коліщатка.

Ну і, нарешті, розміщення входів і виходів.

Зважаючи, що пристрій буде розмішений в кишені виходами вгору, було б логічно розмістити регулювання гучності там само, щоб його не довелось довго намацувати в кишені. Але гучність на протилежному боці пристрою, а поруч з коліщатком замість виходів вхід USB-C.

Однак можете вважати це все прискіпуваннями. Припускаю, що звикнути до iBasso DC Elite можна. До будь-чого можна звикнути.

НАЧИНКА

А перш ніж перейти до звуку, саме час сказати кілька слів про амбітні заяви щодо того, що iBasso DC Elite – міні версія DX320Max. Ґрунтуються вони на тому, що ЦАП сюди вперли той самий. Той самий, що й у Cayin N8-2 і деяких ще пристроїв, яких зараз стає все більше. ROHM DB34301EKV. Але один. І доповнили його ніби то тією ж архітектурою, що й у Макса. (Ферстаппена, звичайно ж.)

Крім підтримки файлів до DSD512 та 32 біт/768 кГц, якими хвалиться пристрій буквально з обкладинки, всі ці рішення дали змогу добитися до 280 мВт @ 32 Ом з балансу. Небаланс, звісно, скромніший і розвиває до 162 мВт за того ж навантаження. Лінійного виходу не передбачено, але, звісно, ніхто не заборонить скористатись для цього тим, чим є.

Такої вихідної потужності для ІЕМ і більшості нетугих повнорозмірів вистачить з запасом. Але, наприклад, популярний Cayin ru7 потужніший і видає до 400 мВт. І це ще й з меншим розміром – він такий самий по довжині, але менший по ширині й товщині. Особливо по ширині.

Інший титановий малюк від Moondrop – MoonRiver 2 Ti має 250 мВт при тому ж навантаженні, але менший – 57 х 20 х 13 мм і важить рівно половину від DC Elite – 30 грамів.

Практично всі інші характеристики у Cayin гірші – скажімо, шумить iBasso DC Elite менше – його SNR 121 дБ, коли у Cayin 112, на 3 дБ вищий динамічний діапазон, а ключовий для багатьох THD+N (рівень спотворень) значно кращий – 0.00031% проти 0.006% у Cayin. Це так, щоб не було враження, що потужність Cayin дається дуже легко.

MoonRiver же поступається за співвідношенням сигнал/шум – 116 дБ, зате дещо кращий в THD+N – 0.0001%. Але він і дещо слабший.

ЗВУК

Але час, нарешті, перейти до звуку. І тут я почну з того, що прямо порівняти його з Максом – жодним – не можу, тому наскільки його характер, почерк і звук якісно і на смак схожі на нього, я не скажу. По пам’яті, якщо брати DX220Max, який я слухав – схожі, якщо говорити про смак. Що, як на мене, вже непогано. Така собі емоційна тепла трохи розслаблена і не нудна подача з характерним виразним низом та теплом. По пам’яті, однак, плеєр був нейтральнішим, а контроль та потужність, а відтак і зібраність у старшого брата все ж таки кращі. Навряд чи це порівняння, яке було потрібно, бо цікаво порівняти пристрої з таким самим ЦАПом, але вже що маємо.

З одного боку, iBasso DC Elite досить впевнений, переконливий і вагомий в масштабних речах, з іншого – для цього бас та нижня середина мають деяку додану виразність і вагу. Це додає епічності, але відходить від нейтральності. Крім того, присутній виразно теплий відтінок на НЧ та СЧ. Це також дозволяє підкреслити емоційність, збагачуючи запис та роблячи його більш насиченим, повним і навіть густим, але звісно, опираючись при цьому на загальну нейтральність та все ще зберігаючи чистий розум і хороші скіли.

В іншому ж – хороший досить технічний пристрій, що вміло залишає цю технічність трохи за кадром, непогано вміє контролювати вуха, будуючи правильно позиціоновану структуровану багатопланову і насичену інструментами сцену. Звісно, це не ідеал, і топових плеєрів він не замінить, але як на свисток – дуже непогано. Елітно.

Що стосується сумісності з навушниками – тут вже кому що до душі. Жодна з моїх моделей не звучала з ним відверто погано. Хіба що, коли мова про топи, то тут, звісно, помітно, що вони здатні на більше. Тож поєднувати їх навмисно і цілеспрямовано підбирати під умовні Aroma Jewel героя огляду небагато сенсу, але не те щоб слухати таке комбо було неприємно.

Тож приємно відмітити непогану сумісність з призабутими мною HUM Dolores. Точно не з погляду повного розкриття вух, а відтак і взаємного розкриття. Але як комплімент для підсилювального тракту iBasso DC Elite і як відповідь на питання чи так мало 280 мВт@32 Ом  – достатньо, якщо добре реалізувати. Адже ці навушники досить критичні, навіть вибагливі до підсилення і часом навіть з хорошим джерелом перетворюються на гарбуз. Тут же все звучало досить непогано. Є куди краще, але слухати можна і не без задоволення. З чим він справляється гірше – це щось справді каверзне на кшталт oBravo Ra-C-Cu 21. Звісно, перед ними пасують і інші більш імениті джерела, і слухати це комбо можна, але вже не так приємно і відчувається, що ЦАП тут є вузьким місцем.

with CV5

Щодо інших поєднань, то тут моїми особистими фаворитами є переважно нейтральні й менш критичні до підсилення вуха. Dita Dream XLS – чудове комбо, де навушники добре розкривають характер та особливості звуку самого ЦАПика, хоч і жертвують власним розкриттям. Поєднання з Project M – квінтесенція майже всього, що може дати сучасна аудіофілія не за всі гроші світу. Зв’язка, з якою можна жити довго і щасливо, не надто поринаючи в підбір чого-небудь крім правильного розміру насадок і улюбленого альбому.   

А коли хочеться ще більше емоцій – CA Supermoon також мають що показати, і, ймовірно, для багатьох таке поєднання буде навіть дещо більш привабливим за попередні. Хоча для себе я не можу його відмітити поганим, але кількість емоцій та рівень технічності часом буває на межі. Втім, коли така зв’язка використовується за призначенням, а саме в дорозі – цілком навіть добре, і підкреслені емоції для дещо розфокусованої уваги майже не викликають відчуття зайвої театральності.

Бас

Привертає чи не найбільше уваги. Звичайно, не його кількісним акцентом – хоча і цього дрібка є – але скоріше теплим характером, панчовою манерою, але також емоційною складовою.

Додана вага, про яку я згадував, допомагає звучати впевненіше і переконливіше, але зменшує атмосферні моменти, легкий вітер тощо, трохи огрублюючи запис. Ті моменти в композиції, де не можна зрозуміти, коли саме бас вступає, бо це відбувається дуже плавно і непомітно, тут дещо демаскуються. І коли, як правило, присутність атмосферного всеосяжного баса помічається вже в процесі, тут ці моменти структури композиції помітні злегка більше. Що логічно. Важче підкрастися непомітним, маючи зайву вагу.

З іншого боку, це, як і задумано, додає переконливості та вагомості, а отже й емоцій. Глибина можливо, не рекордна, але тверезо кажучи, далеко не всі записи її потребують, тож помітити цей момент буде дуже складно, як і занести його в мінуси. До того ж така масивність поширюється не лише на мідбас, а й нижче, тож не робить самий низ геть непомітним.

Крім того, що приємно, бас не розмиває свої межі, залишаючись досить цілісним та щільненьким. Не максимально, і розслабленість все ж присутня, але в цілому, удари залишаються реалістичними. Тож якщо говорити про збільшену масу, то вона набрана не тільки внаслідок жирку, а і трохи м’язів.

З погляду передачі текстур, технічності та швидкості, я б хотів їх кращої якості й виразності, але мало чого б ще я хотів. Це той приклад, коли цими аспектами пристрій усвідомлено жертвує задля форсування емоцій, і ці правила гри такі, як є. Якщо не подобається, краще обрати інший пристрій.

Я не маю на меті сказати, що з технічністю тут все погано. Ні, насправді вона достатньо хороша, але на НЧ та СЧ помітна менше. І коли мова про передачу текстур, технічних нюансів, тембрів, то вони тут мають менше уваги. Тож запис трохи узагальнюється. Відтак назвати бас моніторним і аналітичним точно не можна. Він емоційний та смаковий. Втім, все-таки в міру.

Досить сказати, що з розділенням планів, точністю та динамікою тут все дуже навіть непогано. Це дає змогу відігравати навіть складні записи з достатньою артикуляцією, не заплутуючись в партіях ударників та басистів, а також добре жонглюючи образами інструментів на різних планах.

Але всі ці плюси та мінуси, звісно, відходять на задній план, коли починає звучати музика. Виразність НЧ та їх насиченість здатні полонити. А отже iBasso DC Elite добре справляється зі своїм завданням. І коли бас масивний, то він таки масивний.

Безумовно, мова тут не про басхедність, але про масштаб та переконливість, емоції та смак. А на смак бас тут скоріше вологий, з виразними підкресленими образами інструментів. І за те, як тут звучить Korn з його фірмовою подачею бас-гітари, я б купив iBasso DC Elite тільки щоб слухати на ньому Korn.

Середина

А коли гітаркам і вокалістам треба погарчати наввипередки, то і на СЧ все теж досить переконливо й емоційно. Що може бути не так? Тепло, масивність. І те й інше добре відображається на передачі емоцій, створюючи виразну, насичену та реалістичну картину. Хоч десь може і прикрашену, але кому яке діло.

Тим більше що тут відступів від умовного нейтрального референсу менше. І коли я говорю про менш помітну технічність та розслабленість НЧ, то це помітно на фоні ВЧ, але також і СЧ. Надто верхньої середини, яка добре передає характер і нюанси композиції. При цьому середину все одно не можна назвати аналітичною в класичному розумінні. Ні, вона емоційна, але важливу роль в цьому відіграє не лише вага, але й ця сама технічність. І якщо бас малюється скоріше грубими мазками, то тут більше тонких штрихів, що дозволяють краще проявлятись емоціям не тільки в загальному керунку, але і в дрібніших моментах, показуючи більш точно інтонації, акценти та реверберації.

Відтак гітари гітарами, але живі дерев’яні струнні або ж духові інструменти добре розкривають свою специфіку та характер.

При цьому не варто думати, що середина тут протилежна НЧ за характером. Ні, вона як раз добре його розкриває, але на більш глибокому рівні, зберігаючи емоції, але оперуючи ними більш точно та правдиво. Тож якщо якимось чином уникнути магії басу, то iBasso DC Elite варто купити хоча б за його середину. Середина є не лише досить виразною і технічною, але й в першу чергу емоційною та не губиться на фоні басу (що саме собою вже немало) й подекуди перехоплює у нього ініціативу. Коли він дозволяє, звичайно.

Звісно, все це за рахунок розділення планів, та й тепло дає відому перевагу фронтмену – півкроку вперед. Адже коли всі музиканти однаково технічні й професійні, і один з них стоїть по середині на півкроку ближче до глядачів – він точно фронтмен!

Верхи

Здавалося б, верхи тут можна приготувати в ненапруженій манері й на тому все, пристрій і так має свої привабливі точки. Але не в цьому випадку. Що особливо приємно.

З одного боку, верхи, безумовно, в загальному ключі. Тобто здатні передавати емоції. З іншого – вони чи не найближче до нейтральності, наскільки iBasso DC Elite взагалі відходив від неї далеко.

Тож тут чи не найбільше помітна його технічність, повітряність, чистота. При всьому цьому саме вони створюють враження цілісності. І зовсім не в плані непоганого доповнення, а скоріше завершального етапу, який реалізували так, щоб не тільки повною мірою підкреслити переваги пристрою, але і додати нових.

Тож верхи тут одночасно і точні, і смачні. Смак, очевидно, в дещо підкреслених затуханнях. Вони добре локалізуються і відстежуються, не занадто акцентовані, але все ж звучать злегка підкреслено, і це, по-перше, красиво, по-друге, добре лягає в загальний тюнінг пристрою, формуючи його цілісність і завершеність.

Крім того, є й очікувана плавність та деяка пригладженість верхів. Не наскільки, щоб детальність відверто страждала, але наскільки, щоб уникнути надмірної різкості та жорсткості. Тож, з одного боку, верхи справді повітряні й швидкі, з іншого – ледь поблажливіші за повну нейтральність. І це наче як не дуже в’яжеться з хрумкими начищеними хайрезами, про які так гучно заявляє пристрій, але тим краще звичайним слухачам, що будуть використовувати його, наприклад, для стрімінгів або і взагалі слухати свою улюблену музику замість ідеально зведених тестових треків.

І коли мова про мою музику, де часто немало всяких несподіванок, то її iBasso DC Elite відтворює дещо м’якше, гладкіше і в цілому, гламурніше, лискучіше, ніж мені б хотілось, але як на портативне використання в кишені – дуже навіть непогано. А зважаючи на розмір то й поготів.

Сцена

Тут цікава ситуація. Вона явно ширша і глибша за середню, але з іншого боку – жорстко будується навколо середини й соліста та щільно наповнена.

with Ti case

І аби додати центральному образу дещо більше привабливості, створюється цікавий ефект наближення, своєрідний телевізійний ефект, коли фокус уваги в певний момент може зміщуватись на інші деталі або інструмент, хвацько перемикаючись між камерами в потрібний момент.

При цьому інструменти акомпанементу так само існують і вони навіть не спрощені, просто на передньому плані весь час хтось інший. До певної міри це цікаво, але постійний калейдоскоп може і дещо втомлювати.

Крім того, попри досить великі розміри сцени й загалом точне позиціювання інструментів, їх образи помітно збільшені. Відтак вони досить щільно наповнюють сцену, формуючи насичене звучання, що не складає враження роздутості. Артикуляція все ще присутня, але більше уваги відводиться не обрисам інструментів, а саме їх цілісності та взаємодії. Проте немає відчуття занадто насиченого і скомпресованого простору. Де цього вимагає запис, повітря загалом достатньо.

Втім, варто віддати належне, навіть оперуючи ними, пристрій почувається впевнено, ніде не розмазує і створює досить цілісну й органічну цікаву картинку, що добре розкриває оригінальний запис, хоч і дивиться на нього зі свого власного кута.

ПОРІВНЯННЯ

В завершення хочу коротко порівняти пристрій з Cayin ru7 – я навмисно попросив його, гадаючи, що це буде цікаво, адже пристрій загалом відомий і заслужив немало похвал на свою адресу.

Що ж, може вони й мають сенс, але це доки не з’являється iBasso DC Elite. За текстом вище може здатись, що я надмірно його критикую, але насправді ні. Це не цілком мій формфактор – я у 100% випадків оберу плеєр, але мова все-таки про звук. І тут якщо бути максимально конкретним, iBasso кращий у всьому. Не тому, що Cayin поганий – на щастя, зараз прямо поганих пристроїв практично немає – але DC Elite справді кращий. Мені може не дуже підходити його розслабленість та надмірна емоційність, але і його технічний рівень переважає.

Тут не лише масивність басу, але і його точність, реалістичність та натуральність, яка, здавалося б, не мала бути аж такою перевагою. Але цілком є. iBasso здатен передавати бас більш варіативно і точно, відтворюючи технічні аспекти гри на ударних, позиціювання і розмірність ударних більш точно. Крім того, бас глибший та краще працює з передачею текстур.

Середина, попри весь смак Cayin, тут також, як на мене, не лишає шансів. Технічніше. Точніше. Нарешті, детальніше. iBasso DC Elite краще справляється з передачею дрібних моментів, водночас не витягуючи вперед, але створюючи чіткішу та реалістичну картинку. Разом з тим зовсім не поступається, а то і переважає в плані виразності й тілесності – почасти коштом тепла. Хоча варто віддати належне, вокал на Cayin звучить дещо біль збалансовано, в той час, як у DC Elite присутній відголос патріархату і дуети звучать більше як контрасти й протиставлення, а не поєднання.

Верхи – тут так само попри пригладженість і причесаність їх в iBasso DC Elite, відтворення точніше і реалістичніше.

Сцена – більша, ширша, глибша. Краща локалізація інструментів, розділення планів та взаємодія між інструментами.

Звісно, наскільки це виправдовує різниця в ціні – обирає кожен. Як на мене – досить, аби дозбирати на iBasso і миритись з більшими розмірами та гіршою ергономікою.

ВИСНОВКИ

iBasso DC Elite точно вийшов вдалим пристроєм, що зміг вдало збалансувати емоції та технічну складову, даючи подекуди навіть більш музичний та драйвовий звук, ніж конкуренти. Звісно, з більшим розміром і більшою вагою, не ідеальною ергономікою, але з привабливим дизайном. І, що важливо, досить високою універсальністю до навушників. Тож їх цілком можна підібрати на свій смак. І насолоджуватись улюбленою музикою.