Weird scenes inside the gold mine
Ride the highway west, baby
Ride the snake, ride the snake
To the lake, the ancient lake, baby
The snake is long, seven miles

The Doors – End

ЗМІСТ

ВСТУП

Нема нічого більш небезпечного для бізнесу, ніж уникати змін та не адаптуватися до вимог ринку. Звісно, є виключення, де сталість та неухильність є візитівкою галузі або виробника, але аудіо – це не той випадок. Так, компанії починають працювати в одному напрямку, а згодом, вже накопичивши досвід і, головне, базу послідовників, виходять на напрямки нові. Класичний приклад це початок виробництва повнорозмірних навушників після кількох вдалих ітерацій iem, або навпаки. Ви й самі знаєте такі приклади. Але iBasso – це приклад такого собі авдіофільського гобіта, “Туди й назад”. iBasso починали з виробництва компактних та недорогих (ех, були часи!) цапів та підсилювачів для навушників кишенькового формату, і лише згодом перейшли до формату DAP. І в менш досвідчених авдіофілів це ім’я пов’язується в першу чергу саме з програвачами. iBasso D16 – це вдалий приклад повернення. Повернення до джерел.

“Але ж були свистки!” – зауважите ви, і в цілому матимете рацію. Але свистки це не повернення до початкового типу профільних приладів, адже це по суті НОВИЙ тип девайсу. І, відверто кажучи, важко назвати виробника, який би не випустив власний “свисток”. Це як воші в школі: має один – мають усі.

І D16 Taipan – це приклад повернення до старого формату пристроїв, де виробник застосовує багатий досвід та реалізовує ті фішки та рішення, які ще не запроваджував – ані в портативних комбайнах, ані в програвачах. Тобто нам пропонують спробувати старий добрий формат “бутерброда”, але добряче здобреного смаколиками, на які спромоглися інженери iBasso.

ПАКУВАННЯ ТА КОМПЛЕКТ ПОСТАЧАННЯ

В середині непримітного чорного боксу середніх розмірів на нас чекає лакшері шкатулка, оздоблена екошкірою молодого дермантину. Подача дійсно класна, шкатулка приємна на дотик, мінімалістично оформлена лише назвою компанії. Нагадує про пакування преміальних аксесуарів – прикрас чи годинників. Аудіогаджети відповідного рівня в принципі теж можна віднести до прикрас чи годинників. Тільки ними складно хизуватися, не викликаючи осуду чи нерозуміння. Що сказати, аудіофіл повинен страждати.

В шкатулці ми знаходимо власне сам D16, дбайливо огорнутий у мішечок з екошкіри, але вже інших кольору та текстури. Тут є документація, чохол та багатий набір дротів. Чохол класний – він зроблений в тій самій стилістиці, що й кейси до інших пристроїв останнього “сезону”: DX260 або, наприклад, PB5. Чохол має металеву вставку з перфорацією у вигляді логотипа iBasso. Фішкою чохла є той факт, що він має фліпер, і для того, щоб дістати D16 з нього, достатньо просто розстібну застібку.

Коли казав про багатий набір кабелів, я не перебільшував. В комплект постачання входять: USB A – USB C кабель для комутації з ПК та зарядки, USB C – USB C та USB C – lightning для комутації з портативною технікою (не забули навіть про “ніщебродів” з айфонами без type C) та пара коаксіальних 3,5 мм кабелів, один з яких плетений, як USB-C дроти, інший – в товстішій ізоляції. Кабелі гарні, не викликають враження тимчасового рішення. Лінії синхронізації та живлення розділенні, тому фактор спотворень від електромагнітних випромінювань максимально уникнемо.

Комплект постачання відверто радує. Нема чого і додати. Гарний зручний чохол, навіть два, якщо рахувати мішечок, великий набір кабелів – мій внутрішній єврей радіє.

ДИЗАЙН ТА ЕРГОНОМІКА

iBasso D16, на перший погляд, нагадує DC-Elite, який набрав масу. Щось в них є спільного, що видає родинні зв’язки. Звісно, розміри ми порівнювати не будемо, D16 габаритами близький до програвачів лінійки MAX – 145*85*30 мм. Невеликий, але і не кишеньковий. В чохлі додайте ще по 2-3 мм. Але вага цілком прийнятна – 312 грамів. Тому з погляду ваги це в принципі портативне рішення. Так, компромісне, але все ще портативне. От Xduoo XD-05 pro я не бачу портативним, ну ніяк. Taipan бачу, а xDuoo – ні. Проте, тут варто зауважити, що D16 не має bluetooth. Тобто його використання передбачає 100% підключення дротове: плеєра-транспорта, телефона, лептопа, будь-чого, але дротове.

Я носив D16 в наплічнику з під’єднаним до нього Hiby R3. Завдяки Hiby link, користування було максимально комфортним. Але навіть величезні кишені моїх шортів, які легко вміщають DX220MAX, не підходять для стека Taipan та R3. Не забувайте, що порти комутації та навушникові виходи знаходяться на різних торцях, що породжує незручності у разі намагань перетворити D16 у портатив.

Невеличкий, а файно збитий корпус D16 виконаний з чорного анодованого алюмінію. Задня поверхня, бокові торці та частина “фасаду” має ребристе оздоблення, на кшталт радіаторів на стаціонарних підсилювачах. Це більш естетичне рішення, ніж практичне, т.я. комбайн так не гріється, щоб потребувати якісного тепловідведення. Най буде.

Дві третини лицевої сторони пристрою вкрито гартованим склом, на якому нанесено назву моделі, виробника та звичний слоган. Під цим склом приховано крихітний 1,3-дюймовий OLED-екран, для відображення основної інформації та навігації по меню. Дисплей монохромний, супермінімалістичний. Головний екран відображає рівень “цифрової” гучності, рівень підсилення (окремо ЦАП та підсилювач), рівень заряду, частоту дискретизації, активний вхід та вихід (для навушників чи лінійний).

Окрім вищезазначених опцій меню дозволяє встановити час активності дисплея. Для входу в меню слід затиснути коліщатко цифрової гучності, а навігація відбувається коротким натисканням та обертанням. Традиційного меню фільтрів не передбачено: виробник реалізував складну систему FIR-фільтрації й не хоче, щоб ми нею нехтували.

Це коліщатко, як і аналоговий 24-ступінчастий 4-секційний регулятор гучності, розміщенні на торці D16, поруч з парою виходів (сумісних, для навушників та лінійних) на 3,5 та 4,4 мм. Зворотна сторона містить перемикач живлення, SPDIF-вхід (оптичний та коаксіальний) та пара USB-C портів. Один для комутації, інший – для зарядки. Тобто одночасно можливо і те, і інше, плюс лінії живлення та обміну даними розділені, що є добре.

По якості питань жодних. Складання, як завжди, в iBasso – топ. І нехай легкість девайса не вводить в оману. Цій “приємній” важкості топових пристроїв ви радієте до першої тривалої прогулянки з цим топом в сумці. Ергономіка – прийнятна. Випадкова зміна гучності неможлива. Або принаймні я не можу собі уявити, як можна випадково покрутити таке туге коліщатко.

ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

iBasso D16 змусить нас з вами повертатися до огляду DX260, завдяки технології FIR-фільтрації, яка також була застосована у 260-му. Проте, тут виробник вирішив розгорнутися на повну і залучити потенціал, який дає така платформа: комбайн, а не повний програвач. Менше “мізків” – більше “м’язів”. Хоча цифрову, аналого-перетворювальну частину можна також віднести до “мізків”. Як гадаєте?

За характеристиками D16 – це сучасний, енергоозброєний пристрій. Він може “перетравлювати” форматі до PCM 32 bit 768 kHz та DSD512 (нативно) через USB-вхід, а по SPDIF параметри наступні: для коаксіального входу до PCM 32 bit 768 kHz та DoP256, для поточного – PCM 24 bit 192 kHz та DoP128. Стосовно MQA iBasso нічого не декларує – тому будемо вважати, що підтримки формату немає. Що і не дивно, потенційне відродження (або переродження) MQA відбулось вже після виходу D16. Не велика втрата, погодьтеся.

Навушникові виходи (чистий клас А) забезпечують 1125 мВт на канал на 32 Ом при 4,2 або 6,8 Vrms (в залежності від гейну) та THD+N<0,5% з балансного виходу та 640 мВт на канал на 32 Ом при 2,1 або 3,4 Vrms (аналогічно) та THD+N<0,5% з SE-виходу. Рівномірність сигналу на ділянці 15 Гц – 40 кГц +/- 1 дБ. Розділення каналів 131 та 130 для 4,4 та 3,5 мм виходів відповідно. Динамічний діапазон – 123 та 118 дБ, співвідношення сигнал-шум – 123 та 118 дБ відповідно. iBasso D16 оснащено ще і якісним лінійним виходом, який забезпечує до 4 Vrms з балансного виходу та до 2 Vrms з SE. Маєте потужний підсилювач до навушників? D16 може постачати йому сигнал найвищої якості. Маєте стереосистему? І тут D16 стане в пригоді. Про це я теж розповім, звісно.

Живить це акумулятор, який забезпечує 9-10 годин роботи. Повна зарядка триває біля 2,5 години, проте, є швидка зарядка, і можна підзарядитися під час увімкнень електропостачання.

32 ЦАПИ – WTF?

В пору, коли всі виробники портативу (і не тільки) створюють в модельному ряду рішення на R2R-архітектурі, iBasso тримались свого і пропонували споживачу вже звичні продукти на дельта-сігма чіпах. Так, не без вигадки. Наприклад, останній DAP DX260, де було встановлено одразу 8 чіпів для реалізації 4-кратної FIR-фільтрації. Або DC-Elite, де в форматі свистка, хоч і доволі великого, застосували топовий чіп від ROHM. Але все-таки дискретних ЦАПів iBasso не застосовували – ані на DC модуляції, ані мультибітних.

Тому D16 став ще цікавішим для авдиторії. Це перший ДИСКРЕТНИЙ ЦАП від iBasso. Не мультибітний, а саме 1-bit дискретний. Причому, реалізація дійсно вражає. Для роботи цифро-аналогового перетворювача залучається матриця зі 128 резисторів, але це не “сходинковий” масив. Це матриця зі 128 резисторів, які працюють як 4 кластери по 32 резистори. Складно? Трохи, але можна розібратися.

Спочатку, розберемося з математикою. Звідки береться 128 ШІМ-перетворювачів? До речі, як працює ШІМ в аудіо можна почитати тут. Цифровий потік від приймача сигналу потрапляє на DSP, відповідальний за клок-генератор, траскодінг тощо. Далі сигнал поступає в блок FPGA-Master другого покоління. Цей блок відповідає за буферизацію, придушування джіттера та обрахунок затримки для FIR-фільтрації. Ну і, звісно, за дельта-сигма модуляцію – за перетворення PCM-потоку в 1-бітний з частотою 49 МГц.

Далі 1-бітний високочастотний потік даних потрапляє на масив ЦАПів. По суті це 4 блок-ЦАПи кожен по 32 (4х32=128) 1-бітні ШІМ-перетворювачі. Кожен потік відповідає за виходи R+, R-, L+, L-. Навіщо це? Все через реалізацію FIR-фільтра. Якщо пам’ятаєте, в DX260 було використано по 4 ЦАПи на канал, відповідно, на канал було 4 такти затримки (0, -1, -2, -3 – це наприклад) для обрахунку середнього рівня вихідної напруги при перетворенні цифрового сигналу у аналоговий. Тобто при ВІДНОВЛЕННІ кривої аналогового звукового сигналу.

В D16 таких тактів (delays – затримки) вже 32 на кожен вихід (R+, R-, L+, L-). Математично це ще більш складно і технічно ще більш прецизійно. Тут в нагоді і стає пара високоточних фемтосекундних генераторів від Accusilicon. FPGA-Master обраховує затримку в межах пікосекундної точності, тобто на 3 порядки нижче за тактовий генератор. Це не якась економія на сірниках – фемто (10 в ступені -15) це настільки короткий такт, що немає сенсу робити затримку в межах такого таймінгу. Тому крок затримки робиться в межах 1/10-12.

РЕГУЛЮВАННЯ ГУЧНОСТІ

А це вже звична практика для iBasso – тільки регуляторів тут два, а не один. Аналоговий – 24-ступінчастий, дискретний – та цифровий, на 100 одиниць. З чутливими iem доволі складно налаштувати гучність, тому цифровий регулятор дозволяє трохи підлаштувати D16 для ваших суперчутливих навушників. Звісно, краще тримати цифрову гучність на максимумі, проте, це в більшій мірі питання комфорту.

Головним чином, до регулювання гучності в такий спосіб маю тільки одну велику претензію. Це вказівник положення на коліщатку та відсутність як такої шкали. Все інтуїтивно. А позначка така непомітна, що треба дуже файне світло, щоб взагалі її побачити. Це доволі незручно, коли ви використовуєте абсолютно різні за чутливістю навушники. В моєму тесті було задіяно дві пари – мої власні iem, Solaris SE, та Hifiman HE1000SE, люб’язно надані Era-in-Ear.

ЗВУК

І про головне. Яка різниця скільки ЦАПів – 128 чи 1 – якщо пристрій грає як лайно? Насправді цифрове аудіо, як правило, від більшої технологічності тільки виграє. Якщо в аналоговому аудіо еталон полягає в простоті, простоті, доведеної до маніакального ідеалу, то в “цифрі” трохи не так. Чим складніше схема, чим більш винахідливими є інженери виробника – тим, як правило, ПОТУЖНІШИЙ ефект. “Як правило” -, тому що виключення можливі. Це ж не магічна коробочка, в яку кидаєте кілька DAC-чипів, операційників або дрібку резисторів і на виході маєте ЗВУК.

Це як майстерно приготована страва – чи то борщ, від якого паморочиться у голові, чи то крема каталана в одному з ресторанів Порто Олімпіко в Барселоні. Це може бути щось просте, але досконале у своїй простоті, або щось вишукане, неймовірне і неперевершене у самій своїй вишуканості. Аудіо – це гастрономічна феєрія, від якої не товстієш. Навіть худнеш. Десь в районі гаманця.

Оглядаючи топи, на кшталт N8-2, хотілося б наблизитися до такого рівня, витративши менше. Ось це “менше” є синонімом слова компроміс. Тут я дещо відволічусь і наведу згаданий епізод із однойменної (компроміс себто) збірки новел Сергія Довлатова. Вибачте, мовою оригіналу (Довлатов – вірмено-єврей, якщо що):

“Дело происходило в газете “Новый американец”. Рубин и Меттер страшно враждовали. Рубин обвинял Меттера в профнепригодности. (Не без основания). Я пытался быть миротворцем. Я внушал Рубину:

— Женя! Необходим компромисс. То есть система взаимных уступок ради общего дела.

Рубин отвечал:

— Я знаю, что такое компромисс. Мой компромисс таков. Меттер приползает на коленях из Джерси-Сити. Моет в редакции полы. Выносит мусор. Бегает за кофе. Тогда я его, может быть, и прощу.”

Сергій Довлатов “Компроміс”

В аудіо як – отримуєш тонни звуку, платиш менше, але в “навантаження” отримуєш ще якийсь “нюанс”. У випадку з D16 – це формфактор комбайна, який потребує, ні, ВИМАГАЄ джерело. Адже блютуз додати не подумали, або не захотіли – не для того ягідку ростили. Хоча яка, до біса, ягідка, якщо тайпан – то отруйна зміюка?

Згаданий N8-2 це не просто повний плеєр, це пристрій “все в одному”, доведений до абсолюту. Він може все, причому, по-різному. Скажімо так, iBasso D16 максимально наближається до спроможностей N8-2 в одній з його іпостасей. Я не хочу ототожнювати подачу цих двох пристроїв, тому що N8-2 востаннє слухав непристойно давно. Я говорю виключно про РІВЕНЬ. Тому що D16 – це, курва, рівень.

Згаданий вже N8-2 вміє все: від нейтральної технічної, дещо аналітичної подачі до більш драйвової та емоційної. D16 пропонує нам потроху від кожної з личин N8-2. Він грає на полі нейтральності, виваженості, збалансованості, які обережно так переходять в аналітичність. Так, D16, як на мене, найбільш аналітичне джерело серед тих, які проходили повз мене за останній час і точно серед тих, які були взяті до порівняння до огляду.

При цьому він примудряється не губити емоції по дорозі до аналітичних обріїв, D16 спроможний зацікавити слухача. Проте, це не шалений драйв R6 pro II, розробники якого винюхали весь кокс в офісі Hiby, це більше схоже на те, як грають топові серійні програвачі від iBasso – аналітично і музикально одночасно. Він вміло жонглює кульками емоцій, але ці кульки то не жирні, драйвові баси, чи форсована макродинаміка. D16 – то взагалі не про це. То про витонченість, глибину та гнучкість. В цілому це фішка програвачів iBasso – вміти підкреслити та окреслити, не підкреслюючи та на окреслюючи навмисно. Розумієте, як бажаєте, але якщо ви не глухі й слухали більше ніж один флагман iBasso, то зрозумієте суть.

То що, D16 – то моніторний “суходроч” звук? Якщо забажаєте. Підберіть відповідні навушники, і ви почуєте стільки, скільки можливо в принципі. Адже якщо мене попросити одним словом описати D16, а не кількома тисячами, то я б обрав слово “прозорість”. Якщо Q7, який нещодавно слухав, не думаючи про огляди, здавався прозорим та відвертим до слухача, то D16 як спаринг-партнер змінив моє ставлення до Q7. Так, різниця в ціні в них більш ніж значуща.

Однак, під’єднайте більш драйвові та емоційні навушники, з доданою масою, з іскристими, либонь не межі, ВЧ – і D16 вже розкривається інакше. Ви слухаєте не пристрій, не ЦАП чи операційник, не FPGA чи “сходинки” резисторів, ви слухаєте С И С Т Е М У, де кожен компонент – і кабель, і навушники й сам пристрій, зі всіма своїми складовими, включно з акумулятором, трясця його матері, чинить вплив на те, як саме ви сприймаєте звук. Господи, та оперативна інформація генштабу зранку впливає на те, як я сприймаю звук.

D16 – це ще про швидкість. Атаки відтворені блискуче – важко порівнювати швидкість наростання сигналу в якихось абсолютних величинах, але слухаючи після D16 інші портативні джерела, що були під рукою, створювалось враження, що звук сповільнюється. Тут можна не без підстав заявити, що D16 – пристрій з претензією на звук стаціонару в форматі transPORTABLE. Зауважу, що на відміну від інших рішень, iBasso не має спеціального десктоп режиму з роботою від мережі. Враховуючи це і те, що по суті відтворений аналоговий звук є модуляцією електричного струму на частоти оцифрованого звукового сигналу, то інженери iBasso свою справу щодо живлення виконали на 120%.

Демонструючи виняткову технічність, D16 тримає баланс між мікро- та макродинамікою. Чудово, майже досконало, передаючи мікроконтрасти з глибоким пропрацюванням делікатних і найтонших деталей, комбайн ще й майстерно справляється з переходами в макро, раптово взиваючись з блискавкоподібною швидкістю, або, навпаки, зриваючись у прірву наприкінці крещендо. Тут і не забагато уваги до мікродеталей, і не замало акцентів на “великих” деталях. Дуже виважена, доросла та прозора подача, яка зустрічається переважно у “розеткових” пристроїв.

СЦЕНА

В iBasso D16 сцена широка, широка настільки, наскільки дозволяють ваші навушники. Тестуючи D16 з хоч і старими, але все ще актуальними Solaris, та з більш ніж видатними Hifiman HE1000SE я отримував, відповідно, різний результат. Якщо з Solaris SE це були розкішна голографічна сцена, з середньою перспективою (тут я маю на увазі представлення образів до слухача – на помірному віддаленні з відповідною чудовою панорамізацією), то HE1000SE надали просторовій презентації більш перспективного спрямування, відсунувши ешелони музичних образів ще трохи далі й додавши ще більше панорамізації. Всі особливості просторовості запису в “тисячних” передаються ще більш підкреслено та виразно. На фонограмах відповідної якості звук наче накриває вас щільним куполом, без жодних натяків на клаустрофобію – звук оточує вас зі всіх боків, а шикарна вертикальна презентація створює насичене звукове поле над головою. D16 точно заслуговує на кращі навушники, які ви можете собі дозволити.

D16 продовжує лінію тональної збалансованості й у відтворенні уявних образів. Образи середні – D16 не створює враження клінічно-лабораторного дослідження крізь лінзу мікроскопа, але також не іде шляхом гіперреалізму, коли образи великі. Баланс пропрацьовано досконально. Вага, розмір, окресленість, позиціювання – все на вищому рівні. Звукові одиниці легко ідентифікуються, локалізуються, вони “розташовуються” на помірній відстані, між ними відчувається зв’язок, не втрачається суцільність музичного полотна, проте, кожна деталь, кожен образ і кожен звук може бути виокремлений, досліджений, скуштований. Про останнє – це не перебільшення, не метафора – звук дійсно майже можна відчути на кінчику язика.

Така прозорість, нейтральність та врівноваженість полегшує створення пари з D16 – комбайн класно передасть характер власне навушників, розкриваючи мимохідь їхній технічний потенціал. Гадаю, вам буде легше сягнути саме “стелі” можливостей навушників, ніж D16. Такі пристрої підштовхують мати навушники з різним, я б навіть сказав діаметральним характером, протилежним та абсолютно несхожим. Тому що D16 не буде змушувати їх грати на свій манір, він лише допоможе їм сягнути самої їхньої суті, яку інженер заклав у модель.

БАС

iBasso D16 має одні з кращих НЧ в портативі. Звісно, тут є обмовка. Якщо саме такі за ХАРАКТЕРОМ НЧ ви шукаєте.

Це нейтральні НЧ, ретельно збалансовані та прозорі. Майже досконалі в цій прозорості. Тут не буде ані помітного додавання ваги на будь-якій з ділянок АЧХ, ані додаткової енергійності, D16 просто відтворить відповідні партії такими, яким вони є в запису, витягнувши з нього усе. Тут мені він нагадав Hugo 2. Я не буду робити пряме порівняння між Chord’ом та iBasso, тому що Hugo 2 я слухав дуже давно, але по пам’яті характер НЧ близький.

Бас D16 в першу чергу вражає прозорістю, маніакальною інформативністю та увагою до деталей. Помножте це на максимальну глибину, лінійність, відмінну структурованість, майже жорсткість у тому, що стосується передачі текстур, і отримаєте еталонні НЧ принаймні у форматі plug-free.

Бас йде до самого низу, вражаюче стелючи шар за шаром нижніх НЧ. Делікатність D16 дозволяє йому проявляти неймовірну варіативність у передачі нижніх НЧ, демонструючи багатство палітри в цьому специфічному діапазоні. Гадаю, у трифоніку із сабвуфером D16 посів би гідне місце як джерело. На жаль, перевірити це не можу.

Середні баси виграють шляхом відмінної структурованості: потужні партії створюють враження не нагромадження каміння, кажучи мовою метафор, а складної конструкції зі сталевих сплавів, яка стоїть на залізобетонному фундаменті. У звучанні нижніх частот D16 – від самих нижніх (вибачте за тавтологію), на які спроможні ваші навушники, до початку середніх – не відчувається не те що натяку, а навіть думки про м’якість. Удари чіткі та окреслені, наскільки це взагалі можливо, комбайн контролює кожен навіть найдрібніший елемент фонограми.

D16 не властива плавність, але він може її транслювати, являючись зразковим транзитером, що стоїть між музичною інформацію та навушниками. Якщо це бас-бочка, вона звучатиме відповідно, з відмінною передачею характеру, розмірів, з дотриманням тембральної вертикалі. Якщо це контрабас, то D16 так само передасть і його, передасть і основний тон, і те, які гармоніки створює дека. Електричний бас буде звучати технічно і, якщо треба механічно-методично. Якщо треба. D16 не робить різні речі однаково, він робить їх відповідно по-різному, але однаково чудово.

D16 дещо краде вашу увагу від жирного та динамічного басу Марка Сендмена як такого, а більше акцентує текстури та шари. З HE1000SE композиція розкривається з іншого боку, чого вже там. Solaris додають ваги басу, роблячи відтворення більш емоційним. Обидва сетапи звучать шикарно, але по-своєму. Campfire сильніше підкреслює контраст сакс-бас, а Hifiman неймовірно відкрито та прозоро передає саксофон.

Ну і куди ми без синтів. D16 добре передає жирнуватий характер синтезованих НЧ в цій композиції, не додаючи їм особисто додаткової ваги. Він ретранслює, а результат в певній мірі буде залежати вже від обраних навушників. Що треба синт-басу? Глибина. І вона тут як треба. Текстури з цієї перспективи є другорядні і набагато більш впливають при відтворені “живих” інструментів. Але і тут D16 відмінно передає ті небагаті текстури, що створюються синтезатором.

В композиції розкішна басова партія. Особливо – самі нижні НЧ. Ух, тут D16 відривається на повну. ЦАП сильно виграє від того, що не додає маси нижньому басу, що робить його швидшим, прозорішим та товстішим. Бігом в салон слухати цей трек на iBasso D16.

СЕРЕДНІ ЧАСТОТИ

Складно, якщо чесно, писати про такі пристрої. Через характер, а точніше його відсутність. “Без особливих прикмет” – D16 не намагається запам’ятатися якоюсь особливою подачею, фішкою, ні, він методичний, прозорий та не має жалю до не дуже якісних записів.

Зберігаючи тональну лінійність, D16 врівноважує краї середньочастотного діапазону: нижні СЧ, відповідно до мідбасу, не мають додаткового насичення ні по вазі, ні по тембрах, а СВЧ транспарентні, максимально інформативні, відкриті та чудово окреслені. iBasso D16 демонструє відмінну роздільну здатність, не роблячи такого популярного муву як піддати акцентованості на верхніх СЧ. СВЧ на місці, вони роблять справу, коли треба додаючи пікантності (але в межах запису), коли треба розширюючи інформаційний контекст (це більше стосується складних аранжувань). Взагалі, презентація D16 як така та суттєвий технічний потенціал штовхають вас до відповідного матеріалу. Цікаві, але погано записані речі, звучать більшою мірою погано записаними, ніж цікавими – сподіваюсь, ви мій натяк вловили.

Може скластися хибне уявлення, що про СЧ нема чого розповісти й що вони нецікаві. Це зовсім не так. D16 відмінно передає діапазон, і цікавість полягає не в тому, ЯК він то робить, а власне у контенті. Незалежно, що у вас в плейлисті. Після London Grammar послухати Slayer – легко. Зразкові студійно-стерильні синт-партії й шалені, вбивчі гітари, які намотують ваші бельбухи на гвинт моторного човна – і те, і інше D16 відтворює бездоганно. Просторовість, прозорість презентації буде доречна в першому випадку, технічність та швидкість – у другому. Взагалі, D16 чудово підходить для важкої музики. Так, він безжальний до поганого запису, але гарного зведені речі звучатимуть з переконливістю MG42.

З вокалом D16 поводиться чемно – вокал ані висунутий вперед, ані відведений назад. Тут теж збережено баланс з іншими образами діапазону. Саме пропрацювання вокалу на тому ж найвищому рівні, яке в цілому демонструє комбайн. D16 не має жодних преференцій – тут вже результат цілком на совісті виконавця. Ну і звукорежисера також.

Демонструючи прекрасну технічність, саме звучання зберігає плавність – звук не є нарочито комфортним та м’яким, однак, прискіпливість до деталей та загальна інформативність не робить його агресивним. Тут той випадок, коли аналітична презентація, здобрена класною мікродинамікою не накладає обмеження на вибір навушників. Яскраві та “гострі” моделі, звісно, будуть звучать відповідно, але це, принаймні, не буде додатково підкреслено.

Щодо роботи з тембрами. Це не лампа. Тому не очікуйте меду, патоки та суперсатурації. D16 зосереджений на точності передачі, а також на відтворенні найменших нюансів та особливостей. Можливо, така презентація – не найефектніша. Проте, хто хоче лампу – купує лампу. Саме для цього і потрібен PB5 – додати лампового характеру “неламповому” D16.

Ранні Hooverphonic мали переважно тріп-хопове звучання. Цей трек не виключення. Повільний, плавний, просторовий. Тут iBasso D16 чудово передає ці нюанси. В програші є гітарна партія – і гітару тут пропускають через дісторшн. Як же жваво вона звучить! Особливо з магніпланарами, з їхньою супер відкритою серединою. Повітря наче електризується та тремтить. Solaris тут більше грають на боці плавності та злитності, даючи менше мікродинаміки. Окремо виділю удари – D16 тут зразковий за чіткістю та артикуляцією. Комусь буде бракувати ваги – можливо. Але вірно підібрана пара навушників творить дива.

І більш “брудного звуку”. Справжній hi-end по-справжньому розкриває треки, які, здавалося б, створені для прослуховуванні на чомусь значно простішому. Шикарний за динамікою та драйвом трек, мотив врізається в пам’ять і лишається там до кінця дня. Що тут створює Taipan? Вірно – надінформативну презентацію середини. “Щільно”, трохи брудно зведений гаражний рок (останні альбоми гурту вже помітно більш вихолощені, але магію було втрачено) звучить ще цікавіше завдяки відмінному розділенню. При цьому не втрачається ані динаміка, ані драйв.

ВЕРХНІ ЧАСТОТИ

Відкриті, легкі, швидкі, прозорі, натуральні. Багато можна епітетів до них застосовувати, цілими абзацами “графоманити” про хрусткість та крихкість. Але навіщо?

ВЧ подаються обережно та стримано – не висунуті вперед, без доданої емоційності. В першу чергу упор на інформативність. Тут також присутня ця високотехнічна плавність, про яку я зазначав в попередньому розділі. D16 на верхах не звучить гостро, а лише в потрібній мірі чітко, окреслено та роздільно.

ВЧ класно уходять високо – не тільки тонально, а й просторово, насичуючи верхів’я “куполу”. Завдяки еталонній швидкості транзієнти на ВЧ відтворені близько до визначення “досконало”. Затухання не занадто протяжні, більше уваги відведено власне самим обертонам.

D16 відмінно передає нашарування парціальних тонів, особливо на записах типу цього: коли перкусія виринає з абсолютно чорного фону, який заповненого гіпнотизуючими клавішними. Пластичність та прозорість верхнього діапазону (в принципі – діапазону) допомагають D16 сягнути чудової варіативності. Такий контраст підкреслює характер D16 на ВЧ. Перкусія розстилається поверх набагато менш тендітних нот фортепіано. Характер який полягає в тому, щоб не втручатися, а лише відтворювати. Іноді здається, що iBasso вкладають в надра своїх пристроїв споглядальну філософію Азії. Не дій, спостерігай – і результат прийде сам.

Більш простий в плані структури трек. Тут не буде таких hat-tricks, як в попередньому прикладі, але натомість тут є цей ефект “змикання куполу”. ВЧ здимаються високо у вертикальній проекції, до того ж тарілки чудово виокремлені на другому плані. Слугуючи лиш доповненням до основних образів, вони не втрачають презенса – не за рахунок ваги чи примусового висування вперед, а за рахунок відмінної читабельності та прозорості.

ЛІНІЙНИЙ ВИХІД

Не стало сюрпризом, що як джерела для стереосистеми D16 зберігає всі ті патерни, які були йому притаманні в якості ЦАП-підсилювача для навушників. А саме відмінна роздільна здатність, просторовість та нейтральність по всьому діапазону.

iBasso D16 у складі моєї системи, ядром якої є Dali Rubicon 6 та Musical Fidelity M6SI, звучав з класною шириною, не досягаючи рівня R26, щоправда, але формат у пристроїв дещо різний. ЦАП в системі давав гарну глибину, але, знов-таки, R26 від Gustard йому перевершити не вдалося (на захист D16 зазначу, що це мало кому вдається і за більший прайс). Але в цілому з погляду уявної сцени D16 тримався молодцем, показавши себе помітно вище середнього.

Характер звуку з лінійного виходу – такий самий, як і з навушникового (хоча де-факто це той самий вихід): нейтральний, прозорий та виважений. D16 не додає ваги там, де інші додають, більше, менше, але додають. Відмінно передані СЧ та ВЧ, просто розкішно. Детально, жваво, яскраво та динамічно. Дуже жива, барвиста (не забарвлена!) та енергійна передача діапазону.

Однак, бас з доволі могутніх в цьому аспекті Rubicon звучав трохи аналітично-моніторно. В порівняні з басом R26 він не втрачав деталізації (її тут по відчуттях та пам’яті навіть більше), але не було тої магії мультибітних НЧ: щільних, ударних (меандрррр!), приємно вагомих. Тому тут думки експертів в моїй голові розійшлись. За інформативність та технічність взагалі D16 отримує відзнаку, а от за роботу з “фізикою” звуку – не отримає.

ПОРІВНЯННЯ З КОНКУРЕНТАМИ

Для тесту було відібрано найбільш яскравих (деякі буквально яскраві) представників цього сегменту портативного аудіо – FiiO Q7, xDuoo XD-05 pro та iFi iDSD Diablo 2. Звісно, ця четвірка умовно розбивається на дві пари по ціновій ознаці. І я буду на це робити поправку під час порівняння. І я не робив би акценту саме на рівні, а більше на характері.

порівняння ibasso d16, Fiio Q7, iFi Diablo 2^ Xduoo Xd05 pro

FiiO Q7

Я вважаю цей ЦАП-підсилювач кращим варіантом з погляду sound for value. Нейтральне, дуже збалансоване, натуральне звучання з дуже високою інформативністю. Плюс запас потужності, десктоп режим і бездротове підключення. А ще опція у вигляді лінійного блока живлення, щоб витиснути з Q7 останні краплини звука. Додатково відзначу наявність оптичного входу (Q7 явно задумувався більше для використання вдома), велику кількість виходів, а також якісніший інтерфейс користувача. Мінус, як на мене, один – габарити. D16 взагалі вразив розміром і вагою на тлі того звуку, що він може дати. Не рекордна потужність сигналу компенсується його якістю.

порівняння ibasso d16 з Fiio Q7

Коротко про Q7. Побудований на базі ESS9038PRO з класною обв’язкою та підсиленням THX AAA 788+. А це взагалі то десктопне рішення. І Q7 вміє працювати від комплектного блоку живлення, який дозволяє подвоїти потужність підсилювача. Якщо в портативному режимі він лише трохи переважає D16 за потужністю (1500 мВт на 32 Ом проти 1125), то в десктоп моді вихідна потужність з балансного виходу сягає вже 3 Вт. Зауважу, що з HE1000SE легко справлявся як D16, так і FiiO Q7 без блоку живлення. Це вже опція для ДІЙСНО тугих навушників.

Щодо звуку. На фоні нейтрального Q7 D16 звучить іще більш нейтрально та ідеально лінійно. Особливо це помітно на НЧ, де Q7 дещо акцентує мідбас, трохи, але підкреслює його, в той час, як D16 лишається лінійним та рівнесеньким від самого низу до середніх частот. Ну і якість нижнього баса у D16, якщо не зразкова, то біля того. Тут можна зробити знижку на 2-кратну різницю в ціні. Баси більш гладкі, текстури D16 цікавіші та рельєфніші. Вже згадана в огляді швидкість D16 змушує в порівнянні лоб до лоба сприймати Q7 як повільніший.

Середні Q7 поступаються в роздільній здатності та не такі відкриті та повітряні, як в D16. Мають більш плавне звучання, гладкіші текстури, трохи теплого забарвлення. Сцена будується чудово, тут, мабуть, найменша різниця між ЦАПами. До речі, Q7 я кілька тижнів активно використовував в якості ЦАПа для стереосистеми. І він там себе показав помітно цікавіше за мій DX220MAX. Схожі характером, однак, свіжіша Sabr-а дала кращу побудову сцени та більш натуральні текстури.

Верх D16 неперевершено прозорий, ЦАП явно дає більше інформації, але ця різниця вже не настільки визначає звук загалом, як формує його емоційне сприйняття. Різниця є, звісно, проте, нею дуже важко аргументувати різницею в ціні. Скажімо так, за всіма параметрами, якщо мова про звук, я б віддав перевагу D16. Але якщо бюджет сильно менше його ціни, то тут вибір сильно не стояв би. Q7 – це народний топ, як на мене.

xDuoo XD-05 pro

Рухаємося далі. xDuoo XD-05 pro – це пристрій, які наче прийшов з минулого. Він має модульну конструкцію. Причому, можна міняти як ЦАП-секцію, так і тракт підсилення. В комплекті ЦАП-модуль з ESS9039S PRO, але окремо придбати можна плату на ROHM 34301EKV, популярний в кращих домах Парижу серед виробників преміальних продуктів.

Має бездротове підключення та настільний режим, в якому може віддавати до 2 Вт на 32 Ом. Зауважу, що передбачено цілих три режими підсилення, що добре для власників в тому числі та чутливих iem. На стандартному режимі нема ані проблеми з налаштуванням рівня гучності, ані фонового шуму. А ще XD-05 pro пропонує ширші комутаційні можливості. Навіть має AUX-вхід та mini-AES/EBU для зовсім вже вибагливої аудиторії. А що, в мене на програвачі компакт-дисків цифровий вихід як раз на цьому інтерфейсі, а не на якійсь там оптиці.

порівння ibasso d16 з xduoo xd05 pro

Щодо основних звукових патернів. При відносно рівному звучанні він дещо акцентує бас, причому, якщо Q7 трохи піддавав на мід, то XD05 pro робить то нижче. Однак, це не сильно кидається у вуха, тюнінг зроблено акуратно. Інше питання – це ступінь пропрацювання текстур. Мені бракувало шорсткості старших пристроїв, з Q7 тут в принципі паритет, місцями краще показав себе XD-05, місцями – FiiO.

Середні добре збалансовані й чудово облаштований стик з басом. Презентація не така інтимна, як у Diablo, але і не така просторова, як у D16. XD-05 знаходиться десь посередині між ними, рівно як і подача вокалу – впевнено-переконливо, але більше за рахунок тембрів та щільності, ніж за рахунок позиціювання. Образи більші за середні (тобто за D16), але все компактніше, ніж в iDSD.

Про компактність. Сцена. Ширша за середню, але програє D16. Глибина – так само. Шкодую, що не послухав XD-05 на ROHM – цікаво, який би “імпакт” дав би цей без перебільшення чудовий чип.

ВЧ добре причесані – розділення гарне, проте, фанатам мікродинаміки та контрастної презентації буде мало. Плюс – звучання комфортне. Після D16, як у випадку з Q7, здається, наче падає швидкість відтворення.

В цілому динаміка середня. D16 в роботі з транзієнтами йому не наздогнати, що було б дивно, враховуючи різницю в ціні. Тут я б не хотів сварити xDuoo, тому що в принципі вони в одній лізі з Q7. Принаймні, на комплектному ЦАПі.

iFi iDSD Diablo 2

А це вже реальний конкурент. Ну і не дивно, за ціною це дійсно конкуренти. І що дійсно класно – то це те, що ці цапоусі звучать абсолютно протилежно.

Але коротко про диявола. Побудований він на парі чипів від Burr-Brown, але про сам чіп відомо лиш, що це мультибіт. Взагалі iFi активно працює саме з цим виробником, тому це типова історія для них. Також має всі можливі варіанти підключення, зокрема bluetooth 5.4 та комбінований toslink/коаксіал. І також вміє працювати від розетки. До того ж iFi додають до нього свій фірмовий блок живлення, не лінійний, але ультратихий імпульсник. Якщо від батареї в nitro-режимі Diablo 2 видає шалені 2450 мВт, то від розетки це вже 5180 мВт. Ще раз. П’ЯТЬ ВАТ. Для HIfiman було більш ніж достатньо turbo-режиму. Щоб що ті 5 Вт – не знаю.

А ще Diablo 2 може похизуватися підтримкою драйверів xMEMS. Відносно нової технології твердотілих (себто кремнієвих) драйверів. Спеціальний перемикач переводить підсилювач в режим, розрахований на оптимальну роботу з навушниками, укомплектованими подібними драйверами.

Але і це не все. Все ще дошкуляє фоновий шум? iFi на той випадок вбудувало iematch в Diablo 2. Просто оберіть, на який вихід – 6,3 чи 4,4 мм – він має працювати. Або не працювати – благо, ця опція там теж є. Solaris чудово працювали й без нього. До речі, враховуючи тони потужності, виробник розсудливо додав механічний обмежувач рівня гучності – буквально фіксатор коліщатка. Що дуже добре, адже воно, коліщатко, крутиться дуже і дуже легко.

Отже, iFi iDSD Diablo 2 технологічно, за начинкою, претендує на першість в цих цапопідсилювальних змаганнях. А як же він себе показує проти D16? Як я казав, це майже протилежна подача. По-перше, позиціювання і побудова сцени. Якщо D16 намагався відсунути нас трохи далі від фронту сцени й створював враження величезної концертної зали, то Diablo 2 подає звук скорше “в лице”, має помітно більш напористе звучання, дещо агресивніше. Динаміка нижніх частот підкреслена, верх сильніше за все заряджений тою доданою агресією. Звучання Diablo 2 більш емоційне, енергійне, тепле та прямолінійне.

Попри більш інтимну презентацію уявною сцени – тут мається на увазі позиціювання слухача до дійства – Diablo 2 все ще будує чудову за шириною та пропрацюванням планів сцену. D16 грає помітно більш вишукано то тонкіше, йому вдається краще передавати контраст на рівні найтонших нюансів, власне, розмір образів менший. iFi тут, навпаки, рухається в сторону гіперболізації, заповнюючи великий простір великими ж звуковими образами, проте, зберігаючи чудовий рівень розділення та окресленості. Обидва класно працюють з уявною сценою, але роблять це по-різному. Подача Diablo 2 є більш ефектною, а робота з простором D16 – тоншою та делікатнішою. В результаті, останній виграє цей умовний спаринг на класичній музиці, а перший бере реванш на рок-записах та металі.

порівняння ibasso d16 з iFi Diablo 2

Нижні частоти вагоміші, порівняно з D16, але зберігають гарну лінійність та баланс. Нижній бас, його презенс, підкреслюється саме ваговою характеристикою, натомість iBasso тут бере тим, що сильніше розкриває діапазон. iDSD наче і не має проблем з розділенням, але D16 серед всіх чемпіон роздільної здатності. Водночас він не звучить сухо та колюче, лишаючись цілком комфортним. А як D16 окреслено відтворює удари… Ну це небагатьом пристроям під силу.

Середина Diablo тепліша та помітно жирніша. В цілому СЧ Diablo круті – тут і щільність, і в міру маси, щоб лишатися швидкими та окресленими. Подача діапазону помітно більш інтимна та камерна, ніж в D16. Зокрема, вокал. Це дуже тонка гра на емоційній складовій – більш медова, густа подача багатьом прийду до смаку, та змусить пропустити повз вуха технічні спроможності iBasso.

У верхні частоти Diablo 2 закладає порцію агресії, порівнянну з кількістю доданої маси та енергії на низьких частотах. iDSD подає верха, не боячись видатися некомфортним. Скажімо так, як на мій слух, в принципі приязно ставлячись до верхів, iFi звучить вже на межі. ВЧ багато, вони енергійні, трохи нав’язливі, класно заповнюють простір, роблячи звук супернасиченим. Якщо ваші навушники в цілому яскраві або окремо підкреслюють верх, то може бути перебір на деяких композиціях.

В цілому, пропонуючи майже порівнянний рівень технічності, iDSD Diablo 2 пропонує інакший підхід у своїй сигнатурі. Більше емоцій, акцент на музикальності та ефектній презентації. D16 тут може здатися дещо скучним, але якщо уважно послухати… Це мені нагадало нещодавнє порівняння DX260 та R6 pro II. Останній попри свій запал та драйв при тривалому зіставленні програє 260-му в тому, що 260 дозволяє краще сприйняти красу самої композиції, а не ефектність її відтворення. Хоча не буду заперечувати, різні мінімалістичні речі, з невеликою кількістю образів Diablo 2 подає дійсно смачно, шикарно насичуючи обертона та граючи масою.

iBasso DX320MAX

Не чекали? А це вам як бонус. Тим, хто дочитав до цього моменту. Як показує себе D16 проти лімітованого флагманського програвача – 320MAX? Тут D16 тримається молодцем, попри суттєву різницю в ціні він демонструє порівнянний рівень. Проте, дещо різний почерк.

320MAX має більш натуральну теплу тональність, в той час, як D16 тяжіє до нейтрально-аналітичної подачі, максимально забалансованої тонально. “Температура” звуку тут неухильно тримається на рівні між “тепліше” і “холодніше”, жодним чином не схиляючись в бік одного з визначень.

порівняння ibasso d16 з ibasso dx320 max

Якщо говорити про сцену, тут 320MAX має перевагу у своїй голографічності. Причому, сцена вибудовується на меншому віддалені від слухача, що грає на руку емоційності презентації. Це стосується і пропрацювання планів, де 320-й має козирі в рукаві, демонструючи ще більше витонченості.

Так, 320MAX попри своє тепло та більшу увагу до маси, має вишуканіше звучання. Саме так я б це охарактеризував, тому що у дуелі з D16 (без інших здобувачів) останньому дістається епітет “витончений”, а титановому велетню – “вишуканий”. 320-й поєднує більше м’якості, в порівнянні з D16 та, як мінімум, роздільну здатність, що не поступається 128 DAC’ам D16. Але не забуваємо про ціну та доступність лімітованого програвача.

Бас DX320MAX має дещо більше ваги. Тут я не можу сказати, який з пристроїв мені сподобався більше – MAX неперевершено живо та красиво звучить в цілому на басу, а Taipan чарує передачею текстур, на якій він, порівняно з MAX’ом трохи сфокусований.

Середина — топ. На цьому можна і не продовжувати. Це поєднання вивіреності та уваги до деталей D16 з щільністю Diablo 2. Тут кожну ноту хочеться смакувати, як гарний віскі. Ця тривимірність презентації дозволяє не просто насолоджуватися тонально-тембральною палітрою, а і буквально відчувати звуки в просторі.

Верх D16 подає в більш прямолінійній манері. Кількісно маємо паритет супроти DX320MAX. Проте, останній подає діапазон, особливо дальні ВЧ в іншій, більш естетичній манері, красивіше “малюючи” післязвучання. Одні з кращих ВЧ в портативі. Технічно D16 тримає планку високо і не дає 320MAX взяти гору. Відмінність полягає більше в самій подачі. Не буду приховувати, що те, що робить MAX, мені сподобалось більше. Однак, яскравіший та “хрусткіший” на ВЧ D16 багатьом прийдеться до смаку.

Чи варта різниця в ціні між D16 та 320 MAX різниці у звуці? Скоріше ні. Плюс ще суто ергономічні вади 320-го: вага, нагрів, необхідність тримати два зарядних пристрої. Тут навіть забуваєш про необхідність додавати джерело до D16.

ВИСНОВКИ

Які висновки? Бігом в салон, поки Taipan ще є! Якщо без жартів, то D16 – це шикарний варіант для апгрейда, якщо ви ніяк не могли визначитися не тільки з потенційною обновкою, а й з форматом. Адже як для “сендвіча” D16 все-таки має доволі компактні розміри та, що найголовніше, вагу.

Звісно, це якщо ви шукаєте нейтральний, не підфарбований звук. D16 далекий до визначення моніторності та сухості, але не чекайте від нього меду, патоки та лампового тепла. Проте, і на це є рішення — зробити стек з ibasso D16, PB5 та DX260 (а що? Якщо вирішив щось робити, то роби це до кінця). От тоді буде все. Взагалі все. І в принципі то портативно. Ну, майже.

А ще момент суто економічний. Подивіться на ціну топових плеєрів. А тепер на ціну D16. А тепер знову на ціну топових плеєрів. Навіть, якщо додати туди якусь дрібну штучку як цифровий транспорт, то все одно різниця лишається більш ніж вагомою. D16 вийшов справжнім хітом. Хітом, який може вгамувати голод авдіофілів, в яких немає 3500$ на DX320MAX, який ще піди знайди.