{ scroll-behavior: smooth; }

ВСТУП

Кілька років тому, як зараз з R-2R схемами, був справжній бум компактних плеєрів. З одного боку – бюджетне рішення, яке попри компактні розміри та невагомість, забезпечувало рівень звуку, вищий за навушниковий вихід смартфону, а також яке-не-яке підсилення. Ще й смартфони стали втрачати такі річ, як 3,5мм роз’єм. З іншого – “універсальний солдат” з купою можливостей та сценаріїв застосування. Від банальної побудови канапки з ЦАПом або підсилювачем, до перетворення плеєра-малюка на мережевий приймач аудіо-файлів високої якості для домашньої стереосистеми. Всі можливі сценарії ваш покірний слуга прожив зі своїм Hiby R3. Звичайним, першої версії. А зараз настав час привітатися з наступником, моделлю Hiby R2. Це той самий надкомпактний плеєр, який може задовольнити як базові потреби аудіофіла-початківця, так і дозволити піти далі у своїх хворобливих фантазіях аудіофільського розбещення. 

Кожен продукт має свого споживача. І чим прекрасні такі рішення типу R3 всіх версій, Shanling’ів та N3 від Cayin, вони раптово можуть знайти собі застосування як в руках тих, для кого продукт розроблявся першочергово, так і в чіпких лапках тих, хто вже має повноцінний зоопарк різноманітних пристроїв, у тому числі стаціонарних. Що головне, в обох випадках суб’єкт не буде розчарованим. 

ПАКУВАННЯ ТА КОМПЛЕКТАЦІЯ

Постачається Hiby R2 у компактній чорній коробочці з щільного крейдованого картону. В такій, наприклад, цілком органічно могли б бути запаковані елітні парфуми, але – ніт, ти витратив всі кошти на звук.

Під кришкою – маленький “органайзер” з плеєром всередині. Поряд короб з кабелем USB-C. Коротенький, чорний, нічого особливого. Під цим добром решта комплектації – документи, а також чохол. Чохол, очікувано, максимально простий. Прозорий пластиковий кейс з отворами для кнопок. Свої функції він цілковито виконує, а якщо хочеться різноманіття, самі Hiby пропонують дві додаткові опції. Обидва чохли чорні, один суто пластиковий, інший – з еко-шкіри. Захисні плівки заздалегідь поклеєні, тому з цього приводу перейматися не треба. Цікаво, хто першим здогадається додавати до таких плеєрів набір pig tail’ів для комутації з різноманітними приладами? 

ДИЗАЙН ТА ЕРГОНОМІКА

Сказати, що плеєр малий, то нічого не сказати. Звичний мені R3 рази в півтори вище. А R2 має співвідношення сторін 1 до 1 і являє собою просто квадрат зі скругленими кутами, 61 на 61мм та 12мм завтовшки. Плеєр легко носиться в кишені навіть скінні чіносів. Не дивно, важить він лише 85 грамів. Окрім всіх можливих сценаріїв використання, я б додав ще такий, як прослуховування музики під час заняття спортом. Нє, ну а раптом. А так, на шпацер у літні шорти – ідеальний варіант. 

Ззовні малюк привабливий. Хоча що може бути особливого в чорній квадратній коробочці? Рамка виконана із цинкового сплаву. Виглядає гарно. Варто зауважити на тому, що відбитки збирає він навіть, якщо торкатися до нього подумки.

Задня частина – також глянцева. Тут ми бачимо лого та позначки сертифікації Hi-Res, куди ж без неї. Ще подвійної, wireless має окреме позначення. 

На верхньому торці розташована кнопка живлення/блокування, обрамлена світлодіодним індикатором. На протилежному краю гранки присутній ще один елемент – мікрофон. Отакої. Більш того – це перший з двох. Так, Hiby R2, окрім всього, ще вміє записувати звук, причому одразу на два мікрофони. В стерео, Карле! Це маля вміє писати звук в стерео.

На бокових гранках кнопки керування. Праворуч – відтворенням, ліворуч – гучністю, а також другий мікрофон. Кнопки не мають жодної позначки, тому що в налаштуваннях дбайливо передбачено можливість перевернути сторчаком дисплей.

На нижньому торці знаходяться порт USB-C, слот для карт пам’яті до 2 TB та 3,5 мм роз’єм для навушників, який в налаштуваннях може бути перетворений у лінійний вихід. Так, балансного роз’єму тут немає. Гадаю, що для додаткової потужності в цьому випадку доцільніше розжитися окремим підсилювачем. 

Щодо екрану, то прошу віднестися з розумінням. Він тут крихітний, 2,45-дюймовий роздільною здатністю 480*460. З іншого боку – тут є функція HibyLink, тому можна легко керувати відтворенням з екрану вашого смартфону та роздивлятися обкладинки, попередньо встановивши програмний програвач Hiby. 

ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

За цифро-аналогове перетворення в Hiby R2 відповідає чип ESS 9218. Ця мікросхема забезпечує відтворення цифрового сигналу до 32 біт 384 кГц та DSD128. Потужність помірна, але для IEM’ів більш ніж достатня – 70 мВт на 32 Ом. Та й для більшості повнорозмірних її, насправді, вистачить, окрім екзотичних випадків типу планарів, але купувати планари до R2 або R2 до планарів – то мало ймовірний розвиток подій. Плюс – на паузі в навушниках абсолютна тиша. 

За рахунок дуже легкого в плані енергоспоживання заліза, плеєр може працювати до 15 годин від повного аккумулятору. Звісно, це залежитиме від того, як саме ви будете використовувати плеєр, адже самі бачите, варіантів чимало.

Щодо бездротових інтерфейсів, то тут з цим тут повний порядок. Hiby R2 оснащений Bluetooth версії 5.0, який крім звичного набору кодеків, підтримує LDAC та UAT. Як на прийом, так і на передачу, тому хочете – надсилайте контерт на малюка, а хочете – під’єднуйте до джерела та перетворюйте його в бездротове. 

WiFi також прокачали відносно старого R3 – тепер він працює як на 2,4 ГГц, так і на 5 ГГц. Що сподобалось, так це відсутність і натяку на шуми та інтерференцію сигналів.

КОРИСТУВАЦЬКИЙ ІНТЕРФЕЙС

Звісно, що тут вам ніякого Андроіду. Плеєр працює під керуванням лінуксойдної HibyOS. Це вже перевірений роками та кількома гаджетами програмний засіб. Дуже гнучкий в налаштуванні (пам’ятаєте, я писав про можливість перевернути екран?) та самодостатній. Настільки, що тут звично вбудований клієнт Tidal. Анфолд MQA лише х4, але, камон, він тут в принципі є, що вже добре. Але це ще не все. Через налаштування можна змінити стрімінгову бібліотеку на Qobuz. Я Qobuz не маю, але Tidal працює без нарікань, хоч і сам клієнт суттєво обмежений. Ніякого оффлайн відтворення та доступу до персональних підбірок. Проте доступні ваші особисті плейлисти, медіатека, пошук та усілякий непотріб з головної сторінки. 

Доступні звукові налаштування через еквалізацію та MSEB. Цей DSP працює так само, як і раніше. В цьому сегменті користуватися ним – не злочин. 

Також є застосунок для електронних книжок. Навіщо – не знаю. Хто в здоровому глузді буде читати на 2,5-дюймовому дисплеї Муракамі та слухати саундтреки до книги, я не знаю. 

Мінімалізм ОС компенсується функціональністю та можливістю візуальної кастомізації. Хочете обкладинку альбому на заставку, а хочете – власну мармизу. Все можна. Доречі, доступний також імпорт музики через WiFi з мережевих накопичувачів чи ПК. Не надто зручна опція, як на мене, але чому б ні. 

З екрану відтворення доступне керування основними опціями: бездротовими під’єнаннями, гейном (доступні два рівні) та яскравістю.

ЗВУК

А ось тут Hiby R2 дещо здивував. Ні, не рівнем, це не вбивця конкурентів, він грає рівно так, як і очікуєш від плеєра цього цінового сегменту. Він здивував раптово дорослим, не по роках, саундом. Самою подачею. Від початкового сегменту ти завжди схильний чекати добряче підфарбованого звуку, попсового навіть, такого, що буде агресивно намагатися сподобатися, та за всім цим марафетом приховувати очевидний брак технічності та інші вади.

Але ні, Hiby R2 намагається бути відвертим та зрілим у свої подачі. Під час огляду його слухав мій колега, який власні KZ’и слухає з флагману Samsung останніх років. І звук цього смартфону… цікавіший. Порівняно з R2 – це як увімкнути фукнцію тонокомпенсації на підсилювачі. Звук смачніший, але.. Але – це досягається тою самою накачкою країв діапазону та відвертою V-образністю. 

І тут R2, який хоч і звучить відносно тепло та м’яко, зберігає доволі високий рівень достовірності та тонального балансу. Його звук складно охарактеризувати певними характерними рисами. Але: він прозорий, він доволі класно збалансований по масі, він натуральний. Щодо останнього – то це наслідок того, що подача у плеєра цілісна. Певна вагомість, помітна, але без явного акцентування, компенсує очікуваний брак мікродеталізації. Плеєр старанно відпрацьовує контрасти, але грає все-таки більше на полі макроаспектів. Натомість обережно подані НЧ не придушують несподівано прозорі ВЧ. Останнім дещо бракує протяжності, що не дивно в принципі, але вони мають добре прорацьовану окресленість та збалансованість. 

Подача у плеєра помірно музикальна, він не робить додатково підкресленого акценту на емоціях, але все одно схиляється до ефектної подачі. Поціновувачам більш аналітичного звуку може здатися, що плеєр навмисно зсуває на другий план саме мікронюанси та особливості відтворення. Але я схильний до думки, що джерела з аналітичною подачей в цьому сегменті, підкреслюю, якісні джерела, то не така і звичайна річ. У FiiO з KA3 вдалося досягти тут успіху. 

СЦЕНА

Тут все доволі очікувано. Образи чіткі та непогано локалізовані. Розділення інструментів впевнено окреслене. Сама сцена середня, компактна. Hiby R2 тяжіє до скоріш інтимної подачі та не намагається збільшити явний простір. 

Вглиб побудова уявної сцени також середня. Ми маємо базовий розклад на плани. Але особливо за щось дорікати та сварити малюка справа даремна. Своє завдання він виконує. Тобто косяків немає, але і зірок з неба не хапає. До того ми маємо справу тільки з небалансним виходом, тому отримуємо рівно те, на що мали б очікувати. 

НИЗЬКІ ЧАСТОТИ

НЧ у Hiby R2 теплі, дещо м’які, але в цілому зібрані та мають непоганий контроль по всьому діапазону. Мають і додану вагу, і кількісно підкреслені. В цілому плеєр будує фундамент композиції впевнено, з почуттям. 

Основний акцент зроблено на середні баси, але суб-бас мені сподобався. Він, хоч і дещо в тіні мід-басу, але вельми прозорий та має хоч і базову, але вже помітну текстурність. Цей кльоцок доволі старанно відтворює басові партії. І ті, що знайомі по DX220 MAX, дуже добре це демонструють. Ти чуєш все те саме, тільки без тої тактильності та відчуття ледь не на кінчиках вух пальців. Там, де бас Маркуса Міллера здіймає волоски на спині, з R2 того ефекту немає.

В цілому НЧ лишає гарне враження. Вони достатньо швидкі, мають чіткий та артикульований удар. Контроль розширення басових нот також на рівні. На рівні достатньо хорошому. НЧ помірно протяжні, але контролюються добре, немає відчуття надшвидких roll-off’ів та паразитуючого гулу та “снігу”. НЧ збалансовані – вони і у відомій мірі натуральні, і пружні, і артикульовані. Ну, і певна м’якість їм характерна, її там принаймні дещиця.

Не думав, що колись Біллі Айліш вспливе на сторінках цього блогу. Але Daily discovery від Tidal творить дива. Чим більше слухаєш, тим більше гідноти він тобі підбирає. Як раз тривалість середньої підбірки покриває мій шлях до роботи. Зручно. Ось так і пані Айліш завітала до нас в плейліст. Трек либонь створений для того, щоб слухати на плеєрі з гарними НЧ. Причому той мінімалізм, кхе-кхе, з яким він записаний, як раз таки лояльно ставиться до технічно не досконалих не флагманських пристроїв. Бас потужний, розкотистий, з хижим рокотом та чудово передає вайб композиції. Плеєру тут не треба нічого додавати від себе. Хіба що старанності. І її йому не займати. Синтетичні “інструменти” та електроніка взагалі класно дається Hiby R2. Гарна глибина та приємна масивність – в результаті маємо переконливий не плаский бас. 

СЕРЕДНІ ЧАСТОТИ

Нижня середина відверто тепліша, що виділяється у спектральній термометрії. ВСЧ вже більш яскраві, хоча все ще лишаються скоріш на комфортному боці сприйняття. Така подача максимально дружня до не дуже якісних релізів та яскравих iem’ів. 

Середні частоти в нижньому спектрі більш подібні по подачі до НЧ. Трохи більш виразно підкреслена макродинаміка та маса. Проте, чим вище по тональних сходах, тим помітніше підсушується тембр та додається трохи більше відтінків до яскравих тонів. Тут Hiby R2 вже більш вправно себе демонструє щодо відтворення нюансів та більш витонченої презентації. Ось тут він і дає знати, хто в домі татко (це в порівнянні з флагманським смартфоном). Середні частоти цікавіші та звучать більш доросло саме на цьому шкуті. 

Вокал виділяється базово. Тут немає якоїсь надзвичайної окресленості, але образ цілковито самостійний. Більше значення має позиціонування – при всій, хоч і не надлишковій, інтимності, презентації вокал відведений принаймні на один рівень з іншими макро-образами, тому навіть за умов достатньої емоційності (тут помітна перевага більш високих тембрів над низькими) він лишається дещо збалансованим в свої презентації.

Деталізація на СЧ не шокує, але і відверто не лажає. Тут після гарних НЧ плеєр впевнено тримає марку. Хотілося б більшої протяжності, але залишимо це більш дорогим девайсам. З іншого боку Hiby R2 відверто не залишає гіркий післясмак.

Ця румунська Тейлор Момсен (погодьтеся, дещо схоже у манері Момсен та Юліани Прету є) виступає мірилом ретельного підходу Hiby R2 у відтворенні середніх частот. Гітара на нижніх тонах має щільне, дуже тактильне звучання. Водночас зберігається певна рельєфність. Це те, що виділяє R2 на фоні смартфону – краща передача нюансів та розкриття середніх частот. Щодо вокалу, то жіночі голоси плеєр грає дещо більш емоційно, тому запальний сам по собі трек стає трішечки більш драйвовим з R2. СЧ тут демонструють непогане розширення, хоча і далеке до еталонного. Але для таких не надто складних аранжировок, воно достатнє. Притаманна R2 камерність пасує подібним композиціям. Той випадок, коли пісня знайшла джерело по собі.

ВЕРХНІ ЧАСТОТИ

Тут також без сюрпризів та розчарувань. ВЧ дещо м’які, ненав’язливі, але деталей відтворенню не бракує. Ми маємо чітку, артикульовану верхівку, проте, без натяку на відверту яскравість, і це добре. За вичурною яскравістю ховається намагання видати джерело більш технічним, ніж воно є. А тут маємо гарний баланс технічності, музикальності та натуральності. 

Hiby R2 дещо жадібний на парціальні тони. Але навряд чи варто було очікувати від плеєра цього сегменту насичених обертонів та протяжних згасань. Тут це є, але, так би мовити, у демо-версії. Повноцінні післязвуччя – то вже за інші гроші. Якщо маєте інше, більше, набагато більш високоякісне та гарні навушники, то при прямому порівнянні ви відчуваєте недосказаність та наче порожнечу там, на самому верху. Але то при прямому порівнянні. Тут знов-таки більш доцільне те саме порівняння зі смартфоном. Там ми маємо підкреслену яскравість та вау-ефект. Але якщо послухати довше 5 хвилин, то ловиш джерело на фальші та ненатуральності тембрів. На неприродньо тонких звуках та відверто підфарбованих нотах. 

Тому ВЧ тут скоріш є навершшям, вибачте за каламбур. Вони каші не псують, але не такі вдалі, як НЧ та середина. Проте вони в своїй подачі цілком вкладаються в парадигму Hiby R2 – баланс у всьому, всього потроху. Тут і технічність присутня в певній мірі, і тепло, і природність тембрів, і кавалок драйву. Одним словом – вміє все і все при ньому. А ні, то вже шість слів. 

Тут перкусії (і тамбурин!)  дещо в тіні і верхній спектр цілковито у володінні тенор тромбону. Композиція, що може переступити поріг навязливості та дискомфорту, у “виконанні” R2 звучить з дещицею м’якості та приязливо. Плеєр не робить зайвого згладжування чи придушення верхнього діапазону. Він тут залишається відкритим, дихаючим. Помірно, звісно. Особисто мені хотілося б більше простору та “повітря”, але то до інших пристроїв. ВЧ здебільшого непогані – вони не псують картини. 

ВИСНОВКИ

Не по бюджету дорослим вийшов Hiby R2. Ні, він не грає на цінник, вищий за той, що на нього навішали виробники, але він має ту подачу, той характер, який здебільшого зустрічаєш в вищому за цей ціновому сегменті. Гарно це чи погано? Це утішно. Це вже не той кволий та відверто слабкий щодо ВЧ R3, перший мікрус від Hiby, що вийшов на зорі цих музичних кльоцок. Тут помітна робота, тут помітна еволюція розуміння, як саме має звучати плеєр. Збалансовано, не фарбуючи особливо саунд. Hiby R2 залишає по собі приємний “музикальний” післясмак – слухати його цікаво, приємно. Він дуже ефектно відіграє електронні стилі, а гітарний рок завзято звучить завдяки несподівано цікавим середнім частотам. 

Враховуючи, що плеєр став ще меншим, це робить ще більш привабливим його комбінування з всілякими комбайнами, наприклад, CDM. Хоча з чутливими iem він не лишив до себе питань щодо потужності.

Якщо чіплятись до дрібниць, то хотілося б більшу сцену та витончених ВЧ. Але то я, мабуть, забагато прошу.