Fir Audio Xe6. Ставка на червоне

• Пака та аксесуари
• Кабель
• Чохол
• Дизайн та ергономіка
• Технології
• Звук
• Висновки

Fir Audio Xe6 – флагманська модель нової лінійки компанії. А нова лінійка – це завжди нові виклики. Немов продовження хорошого фільму. Як зробити все правильно і так, щоб вийшло краще? Тут не досить просто зібрати зворотній зв’язок з попереднього продукту. Те, що має бути краще, і так зрозуміло. Але мало зробити краще якісно, тобто з технічного боку. Потрібно ще щось.

Не тому, що зробити технічно краще – це як печиво перекладати. Хоча, можна сказати, що з цим завданням виробники більш-менш справляються.

Проте все частіше в топовому сегменті роблять не просто навушники, що були б найкращими за версією виробника, але й смаковими. Тому, що зробити краще технічно – це лише частина необхідної формули успіху. Багато хто з виробників зрозумів, що в критеріях вибору смакові вподобання у аудіофілів переважно стоять вище за якість.

Покупець на одиницю вартості радше обере звук, що підходить за смаком, аніж той, що буде більш якісним технічно, але не підходитиме до вподобань.

Умовно кажучи, якщо взяти звук моделі за 100%, то 70% смаку і 30% якості продадуться швидше, ніж 70% якості і 30% смаку. До того ж, це зовсім не означає, що якісно сучасні топи погані. Просто це необхідна умова, але не достатня. Тож крім якості треба ще й втрапити в цільову авдиторію.

Зі смакової когорти був попередній топ Fir Audio, M5. І така ж ситуація з теперішнім топом компанії, Fir Audio Xe6, або ж Xenon 6 лінійки Frontierer, про який і піде мова в огляді.

Не знаю, чи то в Богданові Білоножку, який є засновником фірми, прокинулась любов до вивчення хімії, чи просто назва сподобалась (думаю, останнє), але для нової серії було обрано саме назви хімічних елементів. А саме благородних газів – Неон 4, Криптон 5 (Це не планета Супермена) і власне топ – Ксенон 6.

Я в школі хімію вчив, тож навіть без дядька Ґуґла знаю, що назва цього благородного газу походить з грецької і означає «чужий» або «дивний». Ну бо більшість слів іншомовного походження або з грецької, або з латини. Менше з тим.

Навряд чи Богдан закладав такий зміст в назву топової моделі (якщо вибір назви взагалі входить в його компетенцію), але як корабель назвеш… Словом, до цієї тези ми ще повернемось.

А поки що – всі ми любимо блокбастери. Де русня гарно палає, Хаймерси палять, орки бігають, суєтяцця… Так от випуск цієї моделі теж став якоюсь мірою блокбастером. Але і до цієї аналогії ми теж трохи згодом повернемося.

А поки що…

Пака та аксесуари

Пам’ятаєте, що було в коробці навушників попередньої серії? Наприклад, М4.

Так от, тут все те саме. Коробка така сама, чорна, картонна, з золотистим логотипом та промінчиками. Те саме її наповнення. Підставка зі спіненого полімеру має вирізи для навушників з підключеним кабелем, бухточки того самого кабеля і фірмового патча, що накриває кабель.

Під цією підставкою нас чекає чохол-шайба. На вигляд – шкіряний. Якщо раніше він був зроблений трохи абияк, то тепер вже якість помітно краща. І, власне, все.

Не так давно я говорив, що Hifiman – одні з найвпертіших перевізників повітря. От тут історія схожа.

В коробці ледве не більше об’єму зайнято повітрям, ніж корисним наповненням. Більш того, повітря наскільки важливе, що для нього навіть виділили окрему коробочку внизу під підставкою, нижче від благенької картонної підставки для чохла.

Ну от серйозно. Я бачив, як багато людей нарікали на те, що комплект в топів на кшталт Oriolus Traillii дуже скромний. Як на топ. Маленька картонна коробочка розміром з великий чохол, а навушники, кабель і насадки в чохлі.

Так от, якщо ми порівняємо все по пунктах, тут все те саме. Хіба що ще фільтри, але враховуючи що вони змінні і впливають на звук, навіть дякувати за те, що їх не треба докуповувати окремо не доводиться. Інакше це виглядало б геть не гарно.

Проте в решті комплекту – нічого більше. Чохол скромніший і менший, а коробочка навпаки більша і яскравіша, але наповнена повітрям. Можна ще згадати нескромний доважок у вигляді PW 1960 в комплекті Traillii, але вони й дорожчі. Що все одно не виправдовує простий кабель Fir Audio Xe6.

Добре, який же тоді хороший комплект і якою має бути хороша коробка? Я все ще вважаю такими щось на кшталт того, що роблять Campfire Audio. Там з одного боку яскрава і приваблива суперобкладинка, а з іншого, сама коробка не більша, ніж потрібно з точки зору практичності.

Тож якби повітря було менше, розміри коробочки можна було б зменшити хоча б вдвічі. Або ж заповнити його не нашвидкоруч доданими картонками, а таким самим спіненим матеріалом, який утримує навушники, зону, що утримує чохол. Але маємо що маємо. Зрештою, ви цілком можете списати це на мою особисту придирку.

Щодо відмінностей від минулих коробок фірми (M4 та M5, з якими я стикався) – покращений чохол, додана суперобкладинка (чи не найвагоміша зміна). Замість фірмової наклейки, що нагадує наклейки одного відомого всім українського банку, тепер фірмовий патч, що нагадує патчі на одязі іншої всім відомої української фірми.

Ну і, власне, інші навушники і кабель, звичайно.

Ще один важливий нюанс – треба враховувати, що в вирізи підставки навушники вставлені з підключеним кабелем. І виймати їх звідти треба, піднявши підставку і дістаючи самі навушники, а не тягнути за кабель. Інакше ті самі піни є шанс погнути, або й взагалі зламати к лихій годині. Залежно від цілеспрямованості.

Кабель

Втім, щодо того, що кабель було оновлено, я не певен. Тобто він приблизно такий самий, просто тепер не в коричневій, а непрозорій чорній ізоляції. І має трохи іншу, масивнішу фурнітуру. Зокрема сплітер та стяжку, що фіксує довжину.

Для підключення до навушників використовується нарешті (!) стандартний роз’єм – 0.78 2-піновий. А не як раніше, виступаючий ММСХ.

При цьому – о диво – на навушниках сокет не утоплений, а в рівень з корпусом. І на кабелі він такий самий! Тож підключення до навушників щільненьке, естетичне і гарне. Навіть не думав, що хтось ще досі таке робить взагалі.

Хоча піни виглядають досить довгими (вони справді трохи довші за стандартні), гнуться досить легко, і часом їх можна погнути навіть неакуратним відключенням. Словом, варто бути уважним.

При цьому кабель м’який, досить зручний, але, звісно, простий, як 3 копійки. Суто щоб було. Тож не дивно, що користувачі переважно його замінюють. Тут той випадок, коли це практично обов’язковий крок після покупки, і кожна заміна буде помітна в плані приросту. Бо майже кожен кабель, що коштує грошей, буде кращим за сток.

Я пробував навушники з кількома з наявних у мене. І з кожним було краще. При цьому відмічу, що це не лише канати за 1500 доларів, але і щось більш скромне на кшталт DD Air Nyx. До речі, він теж має трохи задовгі нестандартні піни, і тут вони повністю сідають в сокети, забезпечуючи хороше з’єднання. Гарне поєднання як по звуку, так і по дизайну.

Тож я можу рекомендувати майбутньому власнику такий метод оновлення. Звичайно, жоден кабель не зробить навушники іншими, але краще розкрити їх потенціал він в змозі.

Чохол

Де точно є покращення – стоковий чохол. Він помітно кращий, ніж був раніше. Наповнення те саме, що і раніше – підставка зі спіненого матеріалу з вирізами під насадки і щіточку для чистки. А ще, на відміну від того, що було раніше, є ще пара двофланцевих силіконових насадок в окремому пакетику і підставка для фільтрів. До них ми ще повернемося.

Так от, чохол. Покращення тут в плані якості. Перш за все, сама шкіра (чи то шкірозамінник, не берусь судити) виглядає більш природньо. Тобто раніше виглядало… Більше схоже на шкірозамінник.

По-друге, злощасні стики збоку. Тепер вони склеєні дуже акуратно і їх справді не помітно, якщо тільки не шукати їх. І, звичайно, жодних слідів клею і подібних неприємностей.

По-друге, з усього видно, що тепер шов ручний. На кришці фрагмент з логотипом м’який, обшитий навколо білим контрастним швом. Судячи по тому, як трохи нерівно лежить цей шов, це не машинний, а все-таки ручний шов. І виглядає це гарно.

Такий самий ручний шов на нижній половинці чохла. І виглядає теж супер. Трохи є нерівності, але вони не шкодять, а навіть додають шарму.

При цьому в закритому положення ця шайбочка досить товста, щоб покласти її, наприклад, в кишеню штанів чи навіть куртки. Тобто звісно, можна, але виглядає негарно, та і не те щоб дуже зручно.

Проте вона не дуже велика за діаметром, тож помістити її в рюкзак або сумку не буде проблемою. Гадаю, саме таким і є призначення цього чохла.

Щодо мінусів, то підставку з вирізами на дні чохла тепер витягнути не можна. Вона просто вклеєна. Що мінус, але не такий вже великий. Більший – те, що вклеєний і тримач для фільтрів.

Раніше цю підставку можна було вийняти, і це давало трохи більше корисного простору для розміщення навушників, скажімо, з кастомним кабелем, що буде майже напевно товстішим за сток.

Отож, за досвідом розпакування відчуття змішані.

Чохол – плюс, коробка – нічого не змінилось відносно минулої серії. Спосіб її наповнення – звісно, мінус. Як і кабель. Від навушників топового рівня і ціни прийнято очікувати чогось кращого, ніж просто наявності.

Тож, якщо Xe6 і стали блокбастером і навіть бестселлером, то схоже, що далеко не всі гроші, що виділені на екранізацію, помітні на екрані. Так теж буває. І не те щоб це так добре, адже кіно – це все-таки більше бізнес, а не лише мистецтво.

Дизайн та ергономіка

Вчергове, фото не дуже передають реальні розміри корпусів. Навушники Fir Audio Xe6 середнього розміру, і по фото вони здаються більшими. Фронтально шелли невеликі, і навіть можна назвати їх компактними, але при цьому досить товстенькі. Корпус складається з двох половинок, пофарбованих в золотий колір. Можливо, це загравання з китайським ринком, але від того моєї любові до цього кольору не додалось. Тут як раз той відтінок, коли це прямо золото-золото. Якби обирав для себе, обрав би чорні. Але вже як є, звісно.

Форма корпусу тут теж трохи специфічна. Нагадує чи то грушу, чи то голову Крика з картини Едварда Мунка. Але трохи перекошену. Від крику, природньо.

Ну і вивід сокетів для підключення кабеля припасований, звичайно. Носіння передбачається виключно завушне.

Половинки корпусу тут, до речі, десь так, як і прийнято зазвичай. Верх – це не саме половинка, а скоріше фейсплейт з невеликою основою для нього. На зовнішній стороні є покритий прозорою смолою фрагмент, що власне і є фейсплейтом. В його глибині – ламане карбонове волокно. На ньому в товщі смоли нанесено золотим кольором логотип компанії на правому навушникові і назву моделі на лівому. І додано туди само в товщу ще трохи золотих блискіток. Шоб шо? Ну, шоб по-багатому.

Звуковод трохи довше від середнього. Насічок для фіксації насадок немає, натомість зовнішня поверхня звуководу має два не дуже виразних кілечка, що становлять таке собі гофрування. І мають слугувати з тією ж метою. Як правило, слугують. Хоча таким чином частенько насадка сідає на звуковод не як зазвичай, а так, що його край опиняється ближче до вуха. Гадаю, такою і була задумка.

Діаметр звуководу Fir Audio Xe6 приблизно стандартний або трохи менший. Тож насадки з широким отвором на кшталт всім відомих Spiral Dots ++ довіри особисто у мене не викликали. Але як правило з підбором насадок все добре, якщо їх діаметр каналу не широкий, а ближче до середнього.

З внутрішньої сторони на корпусі нанесена інформація про модель. А також розміщується отвір. І це не компенсаційний отвір, як зазвичай. Ні, там цілий відкритий динамічний драйвер. Забраний лише сіткою.

Технології

Якщо вже ми дійшли до драйвера, час поговорити про наповнення.

Перш за все, це технологія Kinetic Bass. Якщо багато фірм (і споживачів теж) зараз хайпують на драйвері з кістковою провідністю, то Fir Audio вирішили піти своїм власним шляхом.

Оскільки в природі кісткова провідність – важливий елемент сприйняття звуку, що додає натуральності, реалістичності, тощо, то тут теж вирішили його не ігнорувати. І в природі людина сприймає коливання звукових хвиль тканинами тіла (вуха зокрема), то і тут вирішили це реалізувати. А саме – спрямувати звук безпосередньо у вухо. Дещо подібне відбувається в повнорозмірних навушниках. Але тут звісно, масштаб набагато менший.

Крім того, ця технологія працює не замість, а додатково до традиційного методу передачі звуку.

Для нього, в свою чергу, відведено трохи більше драйверів. Як можна здогадатися з назви моделі, 6 – це саме їх кількість.

Один динамік для згаданої технології, один «електростатичний» випромінювач, і ще 4 арматурних драйвери.

При цьому, як і раніше (наскільки раніше, що ця технологія розроблена ще в часи 64 Audio), навушники використовують технологію Open Acoustic System та Direct Aperture Acoustics.

Перша передбачає використання відкритих випромінювачів зі спеціальними звуковими рефлекторами, що спрямовують звук безпосередньо в звуковод. І це все, в свою чергу, слугує звуковою камерою. Такий підхід допомагає сформувати набагато реалістичніший звук. У всякому разі, якщо вірити виробнику.

Друга технологія – це відкритий EST драйвер, що встановлюється безпосередньо в звуководі. Зараз такого не роблять хіба що ліниві, але першими були саме 64 Audio.

Ну і, нарешті, ще один спадок 64 Audio – це технологія ATOM. Тепер вона називається ATOM XS, і, як можна здогадатись, відрізняється меншим розміром.

По суті це клапан, що скидає надлишковий тиск всередині звукового каналу. Як результат, мембрани випромінювачів не компресуються, рухаються більш вільно, що дає приріст в якості на всіх частотах. А також нема відчуття закритого простору, а отже можна слухати продукт компанії значно довше. Ну, знову ж, якщо вірити цій самій компанії.

Практично, з мого досвіду, будь-яка технологія має право на життя, якщо вона дає результат. І особисто я не можу сказати що для мене навушники без ATOM носяться гірше і викликають втому. Але може в когось і інакше.

Секс

Ще один момент – ці самі фільтри ATOM можна міняти. В комплекті є 3 пари таких. І нехай би її підняло та гепнуло, цю технологію XS. Бо це самий секс. В поганому сенсі слова.

Фільтри, що були в 64 Audio, були невеликі, але їх хоч замінити можна було вручну. Тут же – тільки спеціальною викруткою. Для розуміння, ці фільтри за розміром десь такі самі або навіть трохи менші, ніж фільтри для звуководів Westone та Etymotic, які колись можна було міняти якщо не через забруднення, то щоб відтюнінгувати звук.

Так от, там вони були одноразові. Або їх треба було вміти дістати їх так, щоб не пошкодити. Тут же на корпусі є щось типу різьби. А з торця – заглиблення під шестигранник. І ці фільтри по ідеї треба викручувати. Дістати їх з навушників – ще пів біди. Але основа для фільтрів вклеєна в дно чохла. Підлізти туди – зовсім непросте завдання.

Більше того, різьба не працює. Справа в тому, що вона помітна дуже слабко.

Я бачив інші фото, де ця різьба зроблена виразною, як на болті малого діаметру. Але, схоже, що це лише для кастомних версій. Тут же просто ледь помітне рифлення.

Тому викрутити ці самі фільтри на практиці – ані з навушників, ані з тримача – неможливо. Звичайно, вони крутяться. Але на тому і все. Відповідно, і діставати їх треба, згадуючи методи заміни фільтрів в тих самих Etymotic. Акуратно, обережно, якось підважуючи, щоб можна було просто витягнути.

Не знаю, чи це біда саме мого комплекту, чи всі нові версії такі (подібні до моїх скарги я теж чув), але факт лишається фактом.

Але і це ще не все. Фільтрів 3 пари, але вони мають дуже погане позначення. У всякому разі зверху – жодного. Роздивитись щось, щоб не переплутати пару, або зрозуміти, які саме зараз підключені – ні, не чули. Щоб щось роздивитись, модулі треба дістати. А це вже секс.

В комплекті Fir Audio Xe6 3 пари фільтрів. Срібні, золоті і чорні. Так от, срібні відрізняються від золотих лише тим, що їх металеві корпуси трохи блідіші. А на чорних подекуди таки є трохи тої самої чорної фарби.

Чого так – не знаю.

Може тому, що не всі вміють знімати фільми як Тарантіно і робити відсилки до інших культових речей наскільки невимушено і елегантно. А Etymotic, що б там не говорили, культові навушники. Хоча, як і багато специфічних фільмів, не для всіх.

Так от, фільтри (модулі) впливають на звук. Вірніше, на його сприйняття. Оскільки вони впливають на звукоізоляцію та на віддачу басу.

Так, чорний фільтр дає 13 дБ звукоізоляції.

Сірий – 15.

Золотий – 17 дБ.

Відповідно до цього, що далі, то басу стає більше. І справа не в тому, що він забиває собою все інше або наповзає на середину. Ні, з цим порядок. Але очевидно, що він перетягує всю увагу на себе. Тобто що далі, то більш темними навушники здаються. Адже що більший акцент на НЧ, то більше має бути верхів, щоб врівноважити його. І тоді таку АЧХ прийнято називати V-подібною. Тут же, мабуть, варто було б назвати її L-подібною або якось так. 

Звук

От тут вже аналогія з блокбастерами напрошується повною мірою.

Звук Fir Audio Xe6 одразу намагається вразити. Своєю брутальністю, серйозністю і дорослістю. От десь так, як коли в кінотеатрі звучить щось типу відомого «Я – Веном». Тобто неодмінно потужно, масивно, і так, щоб впечатувати в стіну.

З точки зору звуку очевидно, що модель робилась з огляду на те, що вона має звучати так, як звучить повнорозмірна акустика. Потужно, масивно. Так, щоб аж жижки трусилися і все всередині стискалося.

Вийшло частково.

Коли знімають серйозні фільми з глибоким посилом і прекрасним акторським складом, важливо щоб всі деталі були на місці і такими, як треба. Проте коли з максимально серйозним виглядом говорять про якісь дріб’язкові речі чи беззмістовні діалоги, це не всім вдається як тому ж Тарантіно, коли за цим діалогом є якийсь саспенс.

Часто це виходить просто смішно. Ще гірше, коли при цьому нема жодної саміронії або інакшого критичного ставлення. І от тут виходить щось подібне. Ніби як підліток, що намагається виглядати дорослішим і дописує собі кілька років.

Що я маю на увазі.

Переважно коли роблять «дорослий» звук, зробити його намагаються шляхом помітного акценту на бас і на масу. Тобто бас лупашить так, що тільки тримайся.

В даному випадку проблема в тім, що його справді багато і він аж занадто вибивається з загального тюнінгу. Навушники справді намагаються звучати переконливо і вражаюче. Але, як кажуть, що занадто, то не здраво.

Саме бас з його специфічною технологією і є тим самим дивним, ба навіть чужим, що, на мою особисту думку, несвідомо закладено в назві. І, до речі, так, Ксеноморф і Ксенон – спільнокореневі слова. Живіть тепер з цим.

Отже, через переважаючу кількість басу решта частот відведені на другий план. Залежно від фільтрів, я б назвав цю модель навушниками для басхедів. З тією лиш різницею, що, як правило, басхедні моделі мають більш щільний і одноманітний звук, що має відгукуватись вібраціями в черепній коробці. А тут ці вібрації наче і є, але загалом звук все ж не просто не такий, як в інших, але і більш якісний. Тож, мабуть, це максимально якісні басхедні навушники. Залежно від фільтрів.

Проблемою є те, що їх звук сприймається якщо не темним, то точно глухим. І це вимагає адаптації до такого звуку.

Як і з деяким фільмами, їх продовження вимагає точки входу. Тобто не фанати не зрозуміють. Або треба подивитись попередню частину, щоб зрозуміти цю.

Тут в чомусь схожа історія. Тут слух має адаптуватися до такої подачі звуку. І тоді вже звук моделі сприймається справді досить високоякісним і навіть реалістичним, хоча і неприховано смаковим. Тож маю відмітити його деяку кінематографічність, блокбастерність і навмисну ефектність.

Отож, якщо ви не любитель темних басовитих навушників, перш за все, слух має адаптуватися до такої кількості та подачі басу.

Інакше є враження, що спершу іде бас, а вже десь потім все решта. І решти частот практично не помітно. Коли ж слух адаптовується, то вухо вже помічає, що є не лише середина, але і верхи. Частково цю проблему виправляє підбір фільтрів. Чорні дозволяють трохи приборкати акцент і дозволити верхам та середині зайняти потрібне місце в композиції.

Після цього звук сприймається вже знайомо і знаходяться його впізнавані обриси.

В плані того, що акцент на бас дає по-перше, трохи жирку. По-друге, трохи тепла. І коли бас вже звучить як даність, то навіть є враження трохи висунутого вперед вокалу. Особливо низького. Тож загалом АЧХ на слух сприймається як нахилена вправо діагональ.

Щодо решти, то звук на всьому частотному діапазоні досить цілісний, з доброю увагою до макро. Він плавний, текучий, аналоговий, м’який, огортаючий. Він ніколи не буває злим. Навіть на записах, що пиляють мозок, тут подібного добитись неможливо. Як і годиться блокбастеру з сучасним дитячим рейтингом, всі криваві сцени лишаються за кадром.

Тож і погані записи, і артефакти стиснення тут звучать далеко не так погано. Тобто, звичайно, кращими вони не стануть, та і загалом в поганих записах на навушниках високого рівня, як Fir Audio Xe6, великого сенсу немає. Проте неможливими для прослуховування такі записи не стають. Тому питання доцільності відкрите, але коли хочеться витиснути емоції з чогось, записаного не дуже – це та модель, що зможе. І при цьому, умовно кажучи, не питатиме про мотиви, ретельно виконуючи свою роботу і відділяючи мух від котлет, а ефекти запису від артефактів стиснення.

Весь подальший опис звуку наведений з чорними фільтрами. Вони дають найбільш збалансований звук, менш за все акцентуючи бас. Відповідно, роблячи більш помітною решту діапазону. Але в цьому випадку навушники все ще помітно басовиті. Хоча, як на мене, його кількість вже не шкодить решті діапазону. Ну, а хто басхед вищого рівня – як я вже говорив, фільтрами басу можна і додати.  

БАС

Отож, про бас. Ні, не так. БАС. Він великий, масивний і важкий. Потужний і монументальний.

Звідси ж і його мінус. Він важкий. Тобто, не досить швидкий і окреслений. Так, це необхідність накачати масою, але я відмічав в тесті і звичайному прослуховуванні, що на деяких записах він може гудіти. Удари в зоні мідбасу непогано контролюються. Але от глибше… Маси треба багато і якось її треба накачати. Відтак проблема з контролем тут на більш низьких шарах. Наприклад, на суббасові. Між масою і контролем тут явно обрали перше. І на якості це дається взнаки. Але цілі досягає і створює справді масивний звук. Якого, можливо, дехто і намагається добитися від деяких жанрів – щоб було масивно і монументально, а вже потім все решта.

Таким чином, я можу зрозуміти, чому для декого ця модель буде хорошою для електроніки з ударним масивним басом або ж тяжу. Проте я відмітив для себе, що навушники для важких записів не підходять взагалі. Якщо тільки не потрібен такий собі бас на манній каші. Тобто, коли жанр передбачає технічність виконавця. Так, удари бочки тут сприймаються великими, масивними і брутальними. Але бласт-біт втрачає необхідну структурованість і характерну абразивну текстуру.

Коли ж це який-небудь більш повільний біт абощо, то тут маса як раз робить те, що треба. В репові – воно прокачує, вібрує, і взагалі робить те, що мало б. Так само коли мова про транс або іншу електроніку. Хочете ефект сабвуфера, прослуховуючи альбом Massive Attack? Вам сюди.

Класичний рок, поп-рок, панк чи щось схоже, де ударник не дуже заморочується з партіями і ліниво відраховує ритм, що слугує підґрунтям для решти запису? Це теж воно. Тільки звучить енергійно, ударно і рельєфно. Навіть якщо запис не дуже може.

Щодо якості, то ударам не вистачає окресленості і точності. Це не технічний бас в прямому сенсі слова. До бід звісно, далеко, але на швидких записах помітно, що він повільний. Це також трохи скрадає текстури і особливості запису, проте все ж варто відмітити, що бас достатньо різноманітний і варіативний. Тобто попри масивність ударна установка не дуже меншає за кількістю барабанів. Само собою, бас-гітарист теж помітний. Наскільки, що часом він навіть міг би серйозно подумати, що це його зоряний час. А ще коли зведено все так, що бас-гітара і без того не втоплена в мікс, як от, наприклад, у Korn, то звучить справді дуже кайфово.

Тож коли я говорю, що навушники не підходять для технічного тяжу, я маю на увазі справді важкі речі. Коли ми говоримо про більш традиційні партії ударних без великої кількості швидкого часто ламаного бласт-біту – тут навушники справляються. Бас все одно повільний, але щось на кшталт Arch Enemy чи навіть Dark Tranquillity звучить все одно досить непогано, емоційно і навіть переконливо.

Ну а всякий прогресив – то для дуже вумних. А деткор для тупих. Тож нема чого таке слухати на хороших навушниках. (Жартую).

СЕРЕДИНА

На чорних фільтрах кількість басу для мене трохи надмірна, та все ж лишається в межах допустимого після необхідної адаптації слуху. І це дає своєрідний доступ до середини і верхів, не затіняючи їх.

Тож середина навіть починає правити бал. Головним чином через тепло, додаткову масу та побудову сцени.

Ну і до того ж, саме на цю частину діапазону припадає левова частина інформації. Тож така увага більш ніж закономірна.

Загальна подача середини цілісна і плавна. Вокал має досить тіла, тепла і ваги. Їх навіть більше, ніж мало б бути, але тут це ті інструменти, якими досягається емоційність.

Додатковий жирок також присутній. Він створює цілісну, плавну і густу подачу. Як це було і на НЧ. Це також, в першу чергу, підкреслює макро складову, не виділяючи окремі деталі.

При цьому загальна подача середини видається органічною і текучою. Вона не буває різкою. І загалом це не погано, якщо тільки не враховувати швидкість. Як правило, вокал не дуже виявляє ці моменти. Адже тіло і тепло додає йому харизми. Але трохи позбавляє деяких тонких моментів. На кшталт легких майже непомітних вібрато, артикуляції, тощо. Само собою, текстура передається непогано, але на неї треба звертати увагу. Тембри впізнавані, але вони також не підкреслені. Тож це не та модель, де за особливостями тембру можна точно впізнати знайомого вокаліста в невідомому трекові іншого жанру. А от знайомі і улюблені записи звучать прекрасно. Емоційно, проникливо, переконливо.

Щоправда, чоловічий вокал переконливіший за жіночий. Тож на багатьох класичних дуетах саме чоловіки звучать в ролі соліста. Навіть на умовних треках на кшталт Bring Me to Life всю пісню чекаєш саме на чоловічий вокал, бо саме він тут дає основний рознос.

З іншого боку, тут не можна також говорити про додаткову щільність. Як правило, вона дає додатковий панч та впевненість. Однак тут більш густа подача, і вона робить вокал не те що більш щільним, а скоріше навпаки, більш розслабленим і втопленим в мікс. Це не заважає солісту бути найбільш привабливим і знаходитись в центрі уваги і в світлі софітів. Натомість, коли це технічний вокаліст, що і так звучить переконливо і невимушено, така подача лиш додає йому органічності, а загальному звучанню гладкості та аналогості. Але, звісно, скрадає певні нюанси. 

Тож ті, хто знають потужність вокалу, наприклад, Говарда Джонса, можуть проникнутися і насолодитися ним як ніколи. Але певна частка його технічності (а це як раз одна з його переваг) навушниками опускається.

Натомість коли ми говоримо про жанри, орієнтовані на емоції та вокал, як то поп-рок або соул, то тут, звичайно, звучання моделі створює всі передумови, щоб в повній мірі насолодитись улюбленою музикою.

З іншого боку, саме цю додаткову зайву вагу на середині добре виявляють не лише технічні вокалісти, але і, наприклад, технічні гітаристи чи віолончелісти. Тож для мене, наприклад, що Apocalyptica, що деякі інші гурти зі злим звуком звучали більш масивно, але і більш плюшево.

І якщо умовному мінімалістичному пост-року така подача може бути до смаку, то зі сладжем цей додатковий жирок та бодіпозитивна повільність якщо не знищує, то помітно прилизує ту абразивність, яка і є якщо не основою жанру, то точно однією з характерних рис. І перетворює сладж в шугейз. Який я також люблю, але це все-таки інший жанр зі своїми особливостями. Серед яких як раз більш ефемерний і розмитий звук. Звісно, я перебільшую, але гадаю, тенденція зрозуміла.

Якщо потрібні емоції, панч або романтика – це за адресою. Але коли треба більш чесна, більш нейтральна і технічна подача, щоб чути не тільки що, але і як, то Xe6 – це мимо.

ВЕРХИ

Напевно, найбільш спірна частина діапазону. В плані того, що вони комфортні, м’які і ніколи не бувають різкими. Більш того, вони трохи відведені на другий план після ефектної презентації басу та переконливої емоційної середини. Для декого це, звісно, перевага.

Але таким чином спрощуються деякі дрібні деталі та згладжуються текстури. А отже і особливості запису.

Крім того, не дивлячись на наявність EST драйвера, верхи не дивують дуже високою протяжністю.

При цьому детальність, звичайно, не просто присутня – вона чудова. Як того і прийнято очікувати від навушників наскільки високого рівня. Просто всі ці затухання не красуються та виділяються, як того можна очікувати від запису, а навпаки, відводяться на другий план.

Як невеликий відступ ще раз хочу зауважити, що всі вищеперелічені мінуси не роблять модель поганою. Це означає лише те, що вона має мінуси, що є помітними з огляду на ціну.

Умовно кажучи, це щось схоже з тим, як заґвинчують гайки. Потрібно докрутити до упору і потім відкрутити на чверть оберта назад. Приблизно так і тут. Очевидно, що інженери намацали той максимум якості, який може видати така комбінація, але зробили крок назад, щоб додати емоцій.

СЦЕНА

Язик не повернеться назвати сцену навушників невеликою. Вона і широка, і глибока. Але будується від середини і має тенденцію до компактності та деякої густоти через збільшені розміри образів інструментів.

При цьому краї сцени, звісно, не відчуваються взагалі. Тож на деяких записах, що мають вражаючу динаміку, навушники її передають добре і можуть якщо не вразити, то приємно здивувати масштабом.

При цьому модель має нехай і не рекордний, але хороший динамічний діапазон. І сповна використовує його для побудови сцени, розділення інструментів, їх позиціонування та взаємодії.

На практиці це означає прекрасну органічність запису. Тобто подача безпомилково позначає соліста, і він є фронтменом в променях софітів. Проте це не означає, що решта сцени темна, і гітаристи перечіпаються одне об одного, послизнувшись на лисині басиста.

Навпаки, така подача надає достатньо уваги інструментам на другому плані. Не акцентуючи їх, але коли мова, наприклад, про гітарне соло, то партія гітари не з’являється нізвідки. Органічне поєднання робить її закономірною частиною запису.

Крім того, такий підхід означає автоматично відсутність планів як таких. І це як раз дуже добре, адже кожен інструмент займає своє органічне місце на сцені, однак воно не обмежене положенням планів. Таким чином створюється, з одного боку, трохи густий і в’язкуватий, але при цьому все ж органічний звук, що не нівелює заслуг акомпанементу. З іншого ж все одно основна частину передачі емоцій покладається на фронтмена.

Порівняння

Ну і, якщо вже привид Oriolus Traillii витав над цим оглядом, то що ж там по звуку? Як не дивно, вони кращі в багатьох аспектах. Однак було б дивно, якби ні. Оскільки це порівняння в дечому можна вважати не цілком правильним. По-перше, через досить велику різницю в ціні на користь Traillii (хоча, коли завдання – зберегти гроші, то це не на користь, а навіть навпаки), по-друге – практично будь-які навушники будуть іншими. Менш басовитими і більш нейтральними, навіть якщо самі собою вони такими не є. Однак я бачив багато порівнянь саме цих двох моделей, та і заявку що Xe6 – це недосяжний для будь-кого топ, тож коли у мене є така змога, порівняння вважаю за потрібне зробити.

Отож, якщо співставити ці дві моделі, то, звісно, жодна інша, крім Fir Audio Xe6, не дає такого басу. Це справді вагома частина і візитівка подачі Ксенонів.

І тут точно не можна сказати, що будь-яка інша модель з іншим – традиційним чи ні, наприклад, динамічним, планарним чи арматурним драйвером, теж може надати такий самий звук, якщо її приготувати схожим чином. Віддалено схожий на це досвід надає кісткова провідність. Проте він лише трохи схожий і загалом набагато ближчий до традиційних випромінювачів. Наскільки, що я взагалі не впевнений, що цей драйвер кісткової провідності можливо вирізнити в загальному полотні. Вийняток – якщо це приготовано навмисно так, щоб відрізнялось, як у Mason Fusang.

Так от, Kinetic Bass – це все ж інше. Його явно чути і це не взаємозамінне. Тож очевидно, що і Traillii так не можуть. Втім, як стане зрозуміло далі, це і не обов’язково.

Отож, перш за все, порівняємо загальну тональність. Fir Audio Xe6 – бодіпозитивні жирнуваті теплі помітно басовиті навушники.

Trailli, на перший погляд, мають схожу тональність. Якщо не порівнювати в лоб. Вони також мають помітний акцент на НЧ, цілісну органічну текучу подачу. Проте є важлива відмінність – вони помітно більш зібрані, детальні і щільні. Як наслідок – більш натуральні.

Отже, по пунктах.

БАС

Менше. Помітно так менше. Зате якісніше. Загалом перехід з Xe6 на Traillii показує, наскільки вони сухіші і наскільки технічніші і детальніші. Знаю, не всім це подобається. Але це не лише зміна смаку, це ще й якісний приріст.

Звук Traillii більш глибокий і має кращий контроль. Як наслідок, бас навіть за його меншої кількості майже не поступається в масивності, але помітно виграє в натуральності. Передається більше нюансів, тож навіть прості на перший погляд записи звучать більш багатогранно. Більш варіативна подача дає змогу краще розрізняти особливості тембрів, розмірність інструментів та робить їх позиціонування більш чітким, а партії та образи краще артикульованими, більш завершеними.

В Fir Audio Xe6 басу помітно більше, він масивніший, але і більш розпливчастий. А також не швидкий і місцями гудить, чого ніколи не буває в Traillii, які вивозять такі вагони бласт-бітів і покрученого зведенням і синтетичними ефектами басу, що диву даєшся. Надто на важкій музиці, де потрібен не просто важкий удар бочки, а, наприклад, бластбіт або послідовність потужних швидких ударів. Це дуже добре показує різницю технічності. Де Xe6 роблять як сабвуфер, що гойдає волосся і засмоктує штори, Traillii роблять нехай трохи менш масивний, але більш точний удар. Тож не не виникає сумнівів, що ввалило потужно, але і питань, що саме це так валить.

СЕРЕДИНА

Чоловічий вокал на Xe6 висунутий трохи вперед. Акцент на НЧ трохи затіняє середину, і надає їй того самого забарвлення – цілісного, романтичного, тягучого. Контролю самого низу не вистачає, але не найшвидші і середні частоти. Додаткова вага робить чоловічий вокал більш експресивним і переконливим, підкреслює його емоції, додає тіла і ваги, виразності, харизми. Зайве говорити, що коли при цьому сам вокаліст достатньо харизматичний, це справляє необхідний ефект і пробирає. І все ж, в ряді випадків така розслаблена подача з’їдає емоційну достовірність та технічність.

Натомість, Traillii знову грають трохи сухіше на нижній середині, повертають обом гендерам та всім інструментам рівність, демократичне суспільство і статус кво.

Водночас, технічно передача теж покращується. Зокрема, вокалісти та інструменти немов скидають з себе пелену, натомість отримуючи більше швидкості, варіативності, відтінків. Нарешті, мають кращу повнішу і завершенішу артикуляцію. Це добре показують записи, що передбачають ефекти на вокалі, коли вокал втоплений в мікс (так роблять нечасто, але умовний шугейз чи нойз-поп цілком використовують такий підхід), або ж коли сам вокаліст чи вокалістка має широкий текучий голос. Добрий приклад тут не лише всім відомий Чіно Морено, що частенько з’їдає закінчення слів (так вже звучить англійська мова), але і, наприклад, Вакарчук. Послухати якісь класичні альбоми – і стає добре помітно, як звучать якісь слова, в яких все життя сумнівався.

ВЕРХИ

Знову ж, більш цілісна пригладжена подача Xe6 і точна, технічна і правильніша у Traillii. З одного боку, верхи у них справді бувають гостріші. З іншого – вони так само не переходять грань. Прощають записам ці навушники не надто менше, ще краще справляючись з передачею записів найрізноманітнішої якості і жанрів. Але для ВЧ-фобів краще підійдуть, звісно, Xe6. При цьому швидкість атак та навіть їх діапазон та детальність однозначно на боці Traillii. Разом з більшою натуральністю.

Підкреслю, що у випадку Traillii їх більша детальність чи сухіша подача не означає, що порушується цілісність чи натуральність композиції. Навіть навпаки.

Більша кількість деталей дає змогу більш точно передати звук. От як графіка в кіно буває якісною тоді, коли передає всі деталі і нюанси. Не важливо, чи буде їх видно на екрані в результаті. Але його величність Графоній часто помітний як раз за розмитістю. Хоча здавалося б саме розмите більш цілісне. Зате менш органічне.

СЦЕНА

Ширше, глибше, точніше. Fir Audio Xe6 будують її від середини і більш шаблонно. З іншого боку, Traillii більше спирається на особливості самої композиції. І не призначає ні соліста, ні наказного гетьмана, якщо композиція того не передбачає.

В той же час, позиціонування інструментів точніше, їх розміри реалістичніші. Образи більш завершені і окресленіші. Для їх взаємодії ще більше місця і простору.

З іншого боку, коли говорити про динамічний діапазон та взагалі динаміку запису, тут також Traillii беруть верх. Вони роблять не тільки більш точно, але і більш акуратно зберігають особливості запису.

Тож Xe6 – це ставка на емоції. Суто порив, ставка на червоне. Десь навіть і мінус реалістичності, але з великою форою емоціям. Так що прослуховування подекуди стає схоже на надзвичайно емоційний живий концерт.

Traillii натомість – це потік знань та емоцій від найпереконливішого і найцікавішого співрозмовника. Тобто той же запис, але студійна версія. Можливо навіть з атмосферою присутності в тій самій студії.

Тож напевно, залежно від джерела та фонотеки, їх можна розділяти або ж мати в колекції обидві моделі. Та я традиційно обираю більш універсальний варіант.

Висновки

Новий топ – непросте завдання. Fir Audio Xe6 – той випадок, коли інженери не просто розвинули попередній топ, а повністю переосмислили його. Нова модель пропонує не просто розвиток якості, але і подальший рух до тепла та емоцій.

Та й кому потрібні смакові, або і басхедні навушники – не те щоб є варіанти краще.